Постанова

від 07.04.2014 по справі 910/19003/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" квітня 2014 р. Справа№ 910/19003/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання Гаркуші В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Профіпартс»

на рішення господарського суду міста Києва

від 28.11.2013 року

у справі №910/19003/13 (суддя - Привалов А.І.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Профіпартс», м.Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю «Люкс Автотрак», смт. Коцюбинське, Ірпінський р-н., Київська обл.,

про стягнення 189 448,09 грн.

за участю представників:

від позивача: Шевченко Г.П. - представник (довіреність б/н від 24.09.2013 року);

від відповідача: не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Профіпартс» (надалі - ТОВ «Профіпартс») звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Люкс Автотрак» (надалі -ТОВ «Люкс Автотрак») про стягнення 189 448,09 грн., з яких 178 167,72 грн. основного боргу, 9 343,36 грн. пені та 1 937,01 грн. 3% річних, вказуючи на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки №Р-1392 від 20.03.2013 року щодо оплати отриманого товару.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції позивачем 06.11.2013 року та 19.11.2013 року у зв'язку з перерахунком сум штрафних санкцій в порядку статті 22 ГПК України подавались заяви про збільшення розміру позовних вимог. Згідно останньої заяви про збільшення позовних вимог позивач просив стягнути з відповідача 286 888,75 грн., з яких 178 167,72 грн. основного боргу, 16 133,26 грн. пені, 3 503,91 грн. 3% річних та штраф в розмірі 89 083,86 грн.

Враховуючи, що вимога про стягнення штрафу в сумі 89 083,86 грн. при зверненні з позовом до суду не заявлялась та за своєю суттю є доповненням предмету позову і має самостійні підстави позову, що фактично є одночасною зміною підстави та предмету позову, що суперечить приписам ч. 4 ст. 22 ГПК України, заяву позивача про збільшення позовних вимог в цій частині місцевий господарський суд залишив без розгляду.

З огляду на викладене, Господарським судом міста Києва прийнято вимоги ТОВ «Профіпартс» до ТОВ «Люкс Автотрак» про стягнення 178 167,72 грн. основного боргу, 16 133,26 грн. пені, 3 503,91грн. 3% річних, а разом 197 804,89 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.11.2013 року у справі №910/19003/13 позовні вимоги було задоволено частково, стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Люкс Автотрак» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Профіпартс» 178 167,72 грн. основного боргу, 6 091,83 грн. пені та 1 405,83 грн. 3% річних. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, ТОВ «Профіпартс» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 28.11.2013 року та прийняти нове рішення, яким додатково стягнути з відповідача пеню в розмірі 9 343,36 грн. та 3% річних в розмірі 1 937,01 грн.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а також неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2014 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 03.03.2014 року.

В судове засідання 03.03.2014 року відповідач свого уповноваженого представника не направив, у зв'язку з чим розгляд скарги на підставі ст. 77 ГПК України було відкладено на 07.04.2014 року.

В судовому засіданні 07.04.2014 року представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення господарського суду міста Києва від 28.11.2013 року скасувати і прийняти нове рішення, яким додатково стягнути з відповідача пеню в розмірі 9 343,36 грн. та 3% річних в розмірі 1 937,01 грн.

Відповідач свого уповноваженого представника в судове засідання не направив, про день, місце та час розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення про отримання ухвали суду уповноваженою особою відповідача.

Вислухавши думку представника позивача, враховуючи, що відповідач не повідомив суд про поважність причин нез'явлення до суду апеляційної інстанції та не заявив клопотання про відкладення розгляду справи, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності відповідача.

07.04.2014 року в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 20.03.2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Профіпартс» (в тексті договору - постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Люкс Автотрак» (в тексті договору - покупець) було укладено договір поставки №Р-1392 (надалі - договір), у відповідності до п.1.1 якого постачальник зобов'язується протягом дії договору постачати покупцю товар (запасні частини для вантажних автомобілів та напівпричепів (причепів), автохімію, мастила (оливи), супутні товари для автотранспорту та інше) за його замовленням окремими партіями за цінами, в асортименті та кількості, що остаточно погоджується сторонами в накладних, а покупець зобов'язується оплачувати товар на встановлених договором умовах.

Відповідно до п.1.3 договору, встановлено, що загальна сума договору складає суму товару, вказану у видаткових накладних, протягом дії договору.

Ціна товару вважається остаточно визначеною сторонами в видатковій накладній на момент постачання (передачі) партії товару, з урахуванням положень п. 5.2 цього договору.

Згідно п. 5.1.2 договору, якщо партію товару відпущено покупцю без здійснення передоплати, товар вважається поставленим на умовах відстрочення платежу. Покупець сплачує вартість партії товару протягом терміну, зазначеного у видатковій накладній, за якою відпущено товар відповідачу, а якщо строк розрахунків у видатковій накладній не зазначено, то відстрочка платежу складає 3 календарних дні з дати видаткової накладної.

За умовами п. 5.5 договору у випадку наявності заборгованості покупця за декілька партій (по декільком накладним) поставленого йому товару, сплачені покупцем грошові кошти зараховуються постачальником в погашення заборгованості по накладним в порядку черговості їх оформлення починаючи з найдавнішої незалежно від призначення платежу у платіжному дорученні покупця на оплату.

Пунктом 9.2 договору передбачено, що такий вступає в дію з моменту його підписання повноважними особами обох сторін та діє до 31 грудня поточного року включно.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, на виконання умов договору у період з 20.03.2013 року по 16.04.2013 року позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 184 257,32 грн., а відповідач вказаний товар отримав, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними (а.с. 21-75).

Колегія суддів зазначає, що вказані накладні оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку», затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року №88, а відтак, є первинними документами, що підтверджують здійснення господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач здійснив повернення частини товару на суму 6 089,60 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними на повернення товару №ВП-000016 від 22.03.2013 року, №ВП-000019 від 08.04.2013 року та №ВП-0000020 від 23.04.2013 року.

Однак, в порушення своїх договірних зобов'язань, відповідач за поставлений товар за вищезазначеними видатковими накладними не розрахувався, у зв'язку з чим за ним утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 178 167,72 грн. (184 257,32 грн. - 6 089,60 грн.).

З матеріалів справи вбачається, що з огляду на наявність вказаної заборгованості ТОВ «Люкс Автотрак» перед ТОВ «Профіпартс», позивач 14.08.2013 року направив відповідачу претензію вих. №15/08-01 від 15.08.2013 року з вимогою сплатити борг (а.с. 88-107), що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 14.08.2013 року та фіскальним чеком №4746 від 14.08.2013 року (а.с. 108).

Проте, вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення, що змусило позивача звернутися з відповідним позовом до суду.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, між сторонами в ході виконання даного договору склалися відносини, які мають ознаки договору поставки товару, за яким, у відповідності до положень статті 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 цієї статті визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За змістом статей 626, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди щодо усіх умов договору та є обов'язковим до виконання.

Отже, укладення товариством з обмеженою відповідальністю «Профіпартс» та товариством з обмеженою відповідальністю «Люкс Автотрак» договору поставки №Р-1392 від 20.03.2013 року було спрямоване на отримання останнім товару і одночасного обов'язку по здійсненню його оплати.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Покупець, у відповідності до статті 691 Цивільного кодексу України, зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України (лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права»).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Виходячи з положень, обумовлених п. 5.1.2 договору, враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів передоплати товару відповідачем, а також відсутність зазначення у вищевказаних накладних строків здійснення розрахунків, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відпуск позивачем товару на умовах відстрочення платежу, а відтак, наявності у відповідача обов'язку здійснити оплату за поставлений товар протягом 3 календарних дні з дати виписки видаткової накладної.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач порушив умови договору щодо здійснення своєчасної оплати товару, у зв'язку з чим його заборгованість перед позивачем на час розгляду спору в суді першої інстанції склала 178 167,72 грн.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що станом на 08.07.2013 року між сторонами було підписано акт звірки взаєморозрахунків (а.с. 76-87), яким зафіксовано наявність заборгованості відповідача перед позивачем за поставлені товари.

Відповідно до ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються судом письмовими та речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що отримання товару відповідачем не заперечується, строк оплати відповідно до даного договору настав, доказів оплати товару відповідачем не надано, борг перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, а його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду та вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 178 167,72 грн. є обґрунтованою, документально підтвердженою та такою, що підлягає задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивачем було також заявлено вимоги про стягнення з відповідача, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, пені у сумі 16 133,26 грн. та 3% річних у сумі 3 503,91 грн., нарахованих на суму боргу по кожній окремій видатковій накладній з вартості неоплаченого товару.

Згідно частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором (частина 4 статті 231 ГК України).

Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Водночас, статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Приписами статті 3 цього Закону визначено, що розмір пені передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до п. 10.2 договору сторони погодили, що при простроченні оплати товару покупець зобов'язаний сплатити, зокрема, пеню, нараховану на суму заборгованості за кожен календарний день періоду прострочення платежу, в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла в період прострочення, без обмеження строків її нарахування та звернення до суду за її стягненням.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що умова договору про сплату пені «без обмеження строків її нарахування» є встановленням іншого строку (згідно положень п. 6 ст. 232 ГК України) нарахування даного виду неустойки, а тому не обмежується шестимісячним періодом її нарахування.

Виходячи з вимог частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки, відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання, то відповідно вимоги позивача про стягнення з відповідача пені та 3% річних, нарахованих на суму боргу, є правомірними.

При цьому, задовольняючи частково позовні вимоги ТОВ «Профіпартс», місцевий господарський суд виходив з того, що з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, з якою позивач звернувся до суду 19.11.2013 року, періодом прострочення відповідачем здійснення оплати за отриманий товар є період з 16.08.2013 року (як визначено позивачем) до 19.11.2013 року (дата звернення з заявою про збільшення позовних вимог).

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з твердженням апелянта та вважає, що місцевим господарським судом було помилково стягнуті пеня та 3% річних лише за той період, який вказаний у розрахунку, доданому позивачем до заяви про збільшення позовних вимог, без врахування періоду, який було заявлено позивачем у розрахунку, доданому до позовної заяви, з огляду на наступне.

Як вбачається з заяви про збільшення позовних вимог та доданого до неї розрахунку (а.с. 126-130), позивачем у зв'язку зі збільшенням періоду прострочення відповідачем виконання своїх зобов'язань було здійснено донарахування пені на суму 6 789,90 грн. та 3% річних на суму 1 566,90 грн. за період, який не охоплювався періодом, заявленим позивачем при зверненні з позовом до суду, а саме, з 16.08.2013 року по 30.11.2013 року.

При цьому, прийняті судом до розгляду вимоги позивача (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) про стягнення 16 133,26 грн. пені та 3 503,91 грн. 3% річних охоплювали період з 23.03.2013 року по 30.11.2013 року.

Крім того, місцевий господарський суд помилково обмежив період нарахування пені та 3% річних днем подання до суду заяви про збільшення позовних вимог - 19.11.2013 року, оскільки оскаржуване судове рішення було винесене 28.11.2013 року.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що пеня та 3% річних підлягають стягненню за період з 23.03.2013 року по 28.11.2013 року з урахуванням початку періоду прострочення та суми боргу за кожною окремою видатковою накладною.

Відповідно до здійсненого апеляційним господарським судом розрахунку з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 16 006,34 грн. пені та 3 474,61 грн. 3% річних.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позову частково, у сумі 197 648,67 грн., з яких 178 167,72 грн. основного боргу, 16 006,34 грн. пені та 3 474,61 грн. 3% річних. В задоволенні іншої частини позовних вимог, а саме, у стягненні 126,92 грн. пені та 29,30 грн. 3% річних, колегія суддів відмовляє.

У відповідності до п. 4 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду, у відповідності до частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України, є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

При цьому, згідно ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

З огляду на вищевикладене та часткову обґрунтованість апеляційної скарги ТОВ «Профіпартс», колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції в частині збільшення розміру пені та 3% річних, як такого, що прийнято при неповному з'ясуванні обставин, які мають значення для справи.

У зв'язку з частковим задоволенням апеляційної скарги та зміни апеляційним господарським судом рішення місцевого господарського суду, судові витрати підлягають перерозподілу у відповідності зі статтею 49 ГПК України.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Профіпартс» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2013 року у справі №910/19003/13 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2013 року у справі №910/19003/13 змінити.

3. Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Люкс Автотрак» (03148, м. Київ, вул. Пшенична, 9; код ЄДРПОУ 34187636) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Профіпартс» (04073, м. Київ, вул. Скляренка, 1; код ЄДРПОУ 36698083) 178 167 (сто сімдесят вісім тисяч сто шістдесят сім) грн. 72 коп. основного боргу, 16 006 (шістнадцять тисяч шість) грн. 34 коп. пені, 3 474 (три тисячі чотириста сімдесят чотири) грн. 61 коп. 3% річних, а також 3 952 (три тисячі дев'ятсот п'ятдесят дві) грн. 94 коп. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

В іншій частині позову відмовити».

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Люкс Автотрак» (03148, м. Київ, вул. Пшенична, 9; код ЄДРПОУ 34187636) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Профіпартс» (04073, м. Київ, вул. Скляренка, 1; код ЄДРПОУ 36698083) 913 (дев'ятсот тринадцять) грн. 50 коп. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

5. Доручити Господарському суду м. Києва видати накази на виконання даної постанови.

6. Матеріали справи № 910/19003/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

Г.А. Жук