Ухвала

від 11.03.2014 по справі 1/74

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2014 року м. Київ К-36041/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.04.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2010 у справі № 1/74 (2а-936/07)

за позовом Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Підприємством до суду заявлено позовні вимоги визнати протиправним та скасувати рішення від 22.02.2007 № 0000274210/0, яким державним податковим органом до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкцій у сумі 150 333,97 грн. за допущені Підприємством порушення у сфері ведення касових операцій у національній валюті.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.04.2009, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2010, позовні вимоги задоволено частково: оспорюване рішення скасовано в частині визначення фінансових санкцій у сумі 135 859,57 грн., в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В основу судових рішень про задоволення позовних вимог покладено висновок про протиправність донарахування Підприємству фінансових санкцій через те, що у ході розгляду справи позивачем належним чином було спростовано висновки акту перевірки щодо встановлених порушень, які (висновки акту перевірки) також не були підтверджено дослідженим судами висновком судово - економічної експертизи, а відповідачем всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України доказів правомірності свого рішення не було надано.

Не погоджуючись із судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить зазначені судові рішення в частині задоволення позовних вимог скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

Судами встановлено, що за результатами виїзної планової перевірки Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2004 по 30.06.2006 було складено Акт від 09.02.2007, в якому зазначено про допущене позивачем порушення п. 2.1, п. 2.3, п. 2.6, п. 2.8 п. 2.10, п. 2.11, п. 2.17, п. 3.1, п. 5.1, п. 5.8.4, п. 5.9.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за № 40/10320 (далі - Положення № 637).

Як вбачається з матеріалів касаційної скарги, відповідач по суті оскаржує судові рішення першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог щодо безпідставності висновків державного податкового органу про порушення позивачем вимог пунктів 2.8 та 5.1 Положення № 637, яке полягало у перевищенні встановленого ліміту залишків готівки у касі в сумі 68 117,58 грн. через несвоєчасну здачу структурними підрозділами позивача у період з 29.12.2005 по 04.01.2006 понадлімітних коштів до каси головного підприємства чи каси банківської установи. При цьому, податковий орган зазначає, що незалежно від того чи проводились виплати протягом трьох днів, включаючи день одержання готівки в установі банку для виплати пенсії, підприємство зобов'язано здати після закінчення триденного терміну всю готівку, яка є понадлімітною.

Задовольняючи позовні вимоги щодо вказаних порушень, суд першої інстанції, з думкою якого погодився апеляційний суд, керуючись п. 1.2, п. 2.8, п. 5.1 Положення № 637 виходив з того, що висновки акту перевірки щодо порушення Харківською дирекцією Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" вимоги п. 5.1 Положення № 637, яке полягало у перевищенні встановленого ліміту залишку готівки у касі в сумі 68 117,58 грн., суперечать наявними в матеріалах доказами, у зв'язку з чим висновки акту перевірки в цій частині визнані безпідставними.

За змістом ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

У розумінні статей 238, 239 Господарського кодексу України фінансові санкції у вигляді штрафів за порушення норм регулювання обігу готівки є адміністративно - господарськими санкціями, які повинні застосовуватись в межах строків, визначених ст. 250 Господарського кодексу України.

Статтею 250 Господарського кодексу України встановлено обмеження строків застосування адміністративно - господарських санкцій: адміністративно -господарськими санкції можуть бути застосовані до субєкта господарювання протягом шести місяці з дня виявлення порушення, але не пізніше як через рік з дня порушення цим субєктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Як вбачається матеріалів справи та обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, податковим органом фінансові санкції за перевищення встановленого ліміту залишку готівки у касі в сумі 68 117,58 грн. було застосовано оспорюваним рішенням до позивача у лютому 2007 року за порушення скоєні у період з 29.12.2005 по 04.01.2006. Таким чином, податковим органом штрафні (фінансові) санкції до позивчача застосовані поза межами строків, визначених ст. 250 Господарського кодексу України.

Враховуючи наведене, не можна погодитись з мотивами, за якими суди в даному випадку задовольнили позовні вимоги.

Водночас помилковість мотивів задоволення позову не може бути підставою для скасування правильного по суті рішення у цій справі.

З урахуванням викладеного, суд касаційної інстанції відхиляє доводи органа податкової служби, викладені у касаційній скарзі, і не вбачає підстав для скасування судових рішень першої та апеляційної інстанцій.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.04.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2010 у справі № 1/74 (2а-936/07) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К. Голубєва

А.О. Рибченко