Постанова

від 02.04.2014 по справі 826/11827/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

02 квітня 2014 року № 826/11827/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Аблова Є.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київської області про визнання протиправним та скасувати наказу про поновленні на роботі та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київської області про визнання протиправним та скасувати наказу про поновленні на роботі та зобов'язання вчинити певні дії, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що відповідачем в порушення норм чинного законодавства звільнено з займаної посади ОСОБА_1, що призвело до порушення прав та інтересів позивача.

В позовній заяві позивач просить суд визнати дії Державного управління охорона навколишнього середовища в Київської області щодо звільнення з роботи ОСОБА_1 на підставі п.1. ч.1 ст.40 КЗпП України вчиненні 22.05.2013 року незаконними; стягнути з Державного управління охорона навколишнього середовища в Київської області на користь ОСОБА_1 компенсацію за заподіяну їй моральну шкоду в розмірі 18000 грн.

В судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

В судове засідання представник відповідача, не з'явився, про час, місце та дату розгляду справу був повідомлений належним чином.

Відповідно до ч.6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи зазначене, суд ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 на підставі наказу від 01.09.1997року №73-о призначена на посаду спеціаліста 1 категорії відділу контролю за станом земель та біоресурсів Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області.

Наказом від 01.04.2011року, позивача переведено на посаду начальника відділу біоресурсів, природно-заповідної справи, інформаційного забезпечення та зв'язків з громадськістю.

Наказом №39-в від 09.09.2011 року, ОСОБА_1 надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 13.10.11р. по 04.07.14р.

Наказом №55-о від 22.05.2013р. ОСОБА_1 звільнено з займаної посади у зв'язку з ліквідацією Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням позивач оскаржив наказ про звільнення.

На підставі звернення Територіальною інспекцією з питань праці у Київській області проведено позапланову перевірку трудових відносин Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області, якою встановлено, що в порушення ч.3 ст.184 КЗпП України, на підставі наказів голови комісії з проведення ліквідації Держуправління - першого заступника начальника управління Андрущенко А.В. від 22.05.13р. №50-О, №53-О, №55-О, 57-О, звільнено з роботи з 22.05.2013 року за п.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією підприємства ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_6, які за станом на день звільнення перебували у відпустках по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку.

На підставі проведеної перевірки, Територіальною інспекцією з питань праці у Київській області прийнято припис від 04 жовтня 2013року №10-04-039/42-36, яким відповідача зобов'язано вжити вичерпних заходів з метою працевлаштування вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років частина шоста ст.179 КЗпП України) одиноких матерів, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, у відповідності до вимог ст.184 КЗпП України «Гарантії при прийнятті на роботу і заборона звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей». Термін виконання припису до 15.11.2013року.

На виконання припису від 04 жовтня 2013року №10-04-039/42-36 відповідачем прийнято наказ від 13.11.13р. №55-о про поновлені на посаді, відповідно до якого скасовано п.1 наказу Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області від 22.05.13р. №55-о «Про звільнення у зв'язку з ліквідацією управління ОСОБА_1» та поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу біоресурсів, природно-заповідного справи, інформаційного забезпечення та зв'язків з громадськістю знаходиться у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до 04.07.2014р.

Ліквідація Державного управління охорони навколишнього природного середовища у Київській області здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 №159 «Про ліквідацію територіальних органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища», наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 15.03.2013 №98 «Про ліквідацію територіальних органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища» та наказу Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області від 21.03.2013 №17 «Про ліквідацію Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області».

Згідно з наказом Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області від 21.03.2013 №17 «Про ліквідацію Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області»: припинено юридичну особу Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області, код ЄДРПОУ 05524009, шляхом ліквідації; призначено головою комісії з проведення ліквідації названого управління першого заступника начальника управління Андрущенка А.В.

Частиною 1 ст.30 Закону України «Про державну службу» встановлено, що державна служба припиняється, передусім, із загальних підстав, передбачених Кодексом законів України про працю України.

Отже, ОСОБА_1, як державний службовець може бути звільнена з державної служби згідно з п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, якою передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку ліквідації підприємства, установи, організації.

Частинами 2 та 3 ст.40 КЗпП України також встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у п.1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Крім того, ст.184 КЗпП України не допускається звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позивач як мати дитини віком до трьох років не може бути звільнена з роботи у зв'язку з ліквідацією підприємства без забезпечення її працевлаштування відповідачем, що свідчить про порушення норм чинного законодавства відповідачем при звільненні позивача.

Суд зазначає, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. Відповідно до п.5 ч.1 ст.36 КЗпП України передбачено можливість переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію.

Такої позиції дотримується Верховний Суд України від 17.10.2011 по справі №2а-237а11 «Про визнання незаконними та скасування наказів про звільнення».

Крім того, законодавством передбачено вичерпні підстави припинення трудового договору, визначені ст.36 КЗпП України, якою в тому числі визначено, що зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується.

Отже, відповідач мав можливість вжити заходи щодо працевлаштування позивача шляхом її переведення на іншу роботу, в тому числі до новоствореного Департаменту екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації.

Таким чином, враховуючи наведене, та беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, керуючись внутрішнім переконанням, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині визнати дії Державного управління охорона навколишнього середовища в Київської області щодо звільнення з роботи ОСОБА_1 на підставі п.1. ч.1 ст.40 КЗпП України вчиненні 22.05.2013 року незаконними є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо заявленої вимоги про відшкодування моральної шкоди суд звертаю увагу на наступне.

Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Статтею 1173 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Пунктом 2 даної статті визначено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду №5 від 25.05.2001 та від 27.02.2009 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Стверджуючи про те, що відповідачем позивачеві завдано моральну шкоду, проте позивачем не обґрунтовано, в чому полягає ця шкода, не доведено факту завдання моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, наявність втрат немайнового характеру, що настали у зв'язку з бездіяльністю зазначених суб'єктів владних повноважень, не визначено, якими доказами це підтверджується. Будь-яких доказів, що підтверджують притягнення посадових осіб до відповідальності за невиконання чи неналежне виконання ними своїх обов'язків, що могло завдати шкоди, позивачами також не надано.

Суд, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, а також керуючись внутрішнім переконанням, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині стягнути з Державного управління охорона навколишнього середовища в Київської області на користь ОСОБА_1 компенсацію за заподіяну їй моральну шкоду в розмірі 18000 грн.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновків про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст.11, 69-71,94,160-165,167КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати дії Державного управління охорона навколишнього середовища в Київської області щодо звільнення з роботи ОСОБА_1 на підставі п.1. ч.1 ст.40 КЗпП України вчиненні 22.05.2013 року незаконними

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя Є.В. Аблов