Ухвала

від 12.06.2014 по справі 826/11827/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/11827/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В. Суддя-доповідач: Хрімлі О.Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого суддів Хрімлі О.Г., Ганечко О.М., Літвіної Н.М., при секретаріАрхіповій Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 квітня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області про визнання протиправними дій та стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_5 звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області про визнання дії щодо звільнення з роботи позивача на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, вчинених 22 травня 2013 року, незаконними; стягнення на користь позивача компенсації за заподіяну їй моральну шкоду в розмірі 18 000,00 грн. (з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, поданої в судовому засіданні 27 лютого 2014 року).

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 квітня 2014 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано дії Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київської області щодо звільнення з роботи ОСОБА_5 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, вчинені 22 травня 2013 року, незаконними. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням в частині відмови у задоволенні позовних вимог, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції в цій частині та ухвалити нову, якою задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явились.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - необов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно зі ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та задоволенню не підлягає.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, на підставі наказу №73-о від 01 вересня 1997 року ОСОБА_5 призначена на посаду спеціаліста 1 категорії відділу контролю за станом земель та біоресурсів Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області.

Згідно з наказом від 01 квітня 2011 року, позивача переведено на посаду начальника відділу біоресурсів, природно-заповідної справи, інформаційного забезпечення та зв'язків з громадськістю.

Наказом № 39-в від 09 вересня 2011 року, позивачу надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 13 жовтня 2011 року по 04 липня 2014 року.

Згідно з наказом № 55-о від 22 травня 2013 року, позивача звільнено із займаної посади у зв'язку з ліквідацією Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області.

Не погоджуючись з такими діями відповідача та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

З матеріалів справи вбачається, що ліквідація Державного управління охорони навколишнього природного середовища у Київській області здійснюється відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 159 від 13 березня 2013 року «Про ліквідацію територіальних органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища», наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 98 від 15 березня 2013 року «Про ліквідацію територіальних органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища» та наказу Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області № 17 від 21 березня 2013 року «Про ліквідацію Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області».

Згідно з наказом Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області № 17 від 21 березня 2013 року «Про ліквідацію Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області», припинено юридичну особу Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області, код ЄДРПОУ 05524009, шляхом ліквідації; призначено головою комісії з проведення ліквідації названого управління першого заступника начальника управління Андрущенка А.В.

На підставі звернення територіальною інспекцією з питань праці у Київській області проведено позапланову перевірку трудових відносин Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області, якою встановлено, що в порушення ч. 3 ст. 184 КЗпП України, на підставі наказів голови комісії з проведення ліквідації Держуправління - першого заступника начальника управління Андрущенко А.В. № 50-О, № 53-О, № 55-О, № 57-О від 22 травня 2013 року звільнено з роботи з 22 травня 2013 року за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією підприємства ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_9, які за станом на день звільнення перебували у відпустках по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку.

На підставі проведеної перевірки, територіальною інспекцією з питань праці у Київській області прийнято припис № 10-04-039/42-36 від 04 жовтня 2013 року, яким відповідача зобов'язано вжити вичерпних заходів з метою працевлаштування вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста ст. 179 КЗпП України) одиноких матерів, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, у відповідності до вимог ст. 184 КЗпП України «Гарантії при прийнятті на роботу і заборона звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей». Термін виконання припису: до 15 листопада 2013 року.

На виконання припису № 10-04-039/42-36 від 04 жовтня 2013 року відповідачем прийнято наказ № 55-о від 13 листопада 2013 року про поновлення на посаді, відповідно до якого скасовано п. 1 наказу Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області № 55-о від 22 травня 2013 року «Про звільнення у зв'язку з ліквідацією управління О.І. Витрикуш» та поновлено ОСОБА_5 на посаді начальника відділу біоресурсів, природно-заповідної справи, інформаційного забезпечення та зв'язків з громадськістю, з 22 травня 2013 року. Враховано, що позивач знаходиться у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до 04 липня 2014 року.

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог та їх відповідність чинному законодавству, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 30 Закону України «Про державну службу», крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі: 1) порушення умов реалізації права на державну службу (стаття 4 цього Закону); 2) недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтями 16 і 16 1 цього Закону; 3) досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби (стаття 23 цього Закону); 4) відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії (стаття 31 цього Закону); 5) виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі (стаття 12 цього Закону); 6) відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону; 7) притягнення державного службовця до кримінальної або адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення, пов'язані з порушенням обмежень, передбачених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції».

Таким чином, позивач, як державний службовець, може бути звільнена з державної служби згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, якою передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з ч.ч. 2 та 3 ст. 40 КЗпП України, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Крім того, ч. 3 ст. 184 КЗпП України передбачено, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивач, як жінка, яка має дитину віком до трьох років, не може бути звільнена з роботи у зв'язку з ліквідацією підприємства без забезпечення її працевлаштування відповідачем.

Однак, заходи щодо працевлаштування позивача відповідачем не вживалися, що призвело до порушення її трудових гарантій як працівника, та свідчить про порушення норм чинного законодавства відповідачем при звільненні позивача.

Крім того, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 36 КЗпП України передбачено можливість переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 17 жовтня 2011 року у справі № 21-237а11.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач мав можливість вжити заходи щодо працевлаштування позивача шляхом її переведення на іншу роботу, в тому числі до новоствореного Департаменту екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації.

З приводу позовної вимоги про стягнення з відповідача коштів в розмірі 18 000, 00 грн., в якості відшкодування завданої моральної (немайнової шкоди), колегія суддів звертає увагу на наступне.

В якості обґрунтування вимоги про відшкодування моральної шкоди в розмірі 18 000,00 грн. позивач зазначає, що незаконні дії відповідача щодо звільнення з роботи позивача призвели до моральних переживань, позивач втратила душевний спокій, постійно перебуває у роздратованому стані, що у свою чергу призвело до втрати нормальних життєвих зв'язків, додаткових витрат на оздоровлення, що призвело до зменшення засобів для забезпечення належного рівня життя собі та своїй неповнолітній дитині, та до відмови від майбутнього (дострокового) влаштування своєї неповнолітньої дитини до дитячого садка через невизначеність у своєму майбутньому та перспективи тривалого пошуку нової роботи. Проте, позивачем не надано належних та допустимих доказів в розумінні КАС України на підтвердження наведених обставин.

Відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

За змістом ст. 1173 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів зазначає про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги щодо стягнення з відповідача моральної (немайнової) шкоди в розмірі 18 000,00 грн., оскільки позивачем не обґрунтовано, в чому полягає завдана позивачеві моральна шкода, не доведено факту завдання моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, наявність втрат немайнового характеру, що настали у зв'язку з незаконним звільненням з роботи позивача, не визначено, якими належними та допустимим доказами це підтверджується.

Проаналізувавши наведені законодавчі норми, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що належними та допустимими доказами у справі доведено незаконність дій відповідача щодо звільнення з роботи ОСОБА_5 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, вчинених 22 травня 2013 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів вважає, що відповідачем не надано достатньо доказів правомірності дій відповідача щодо звільнення з роботи ОСОБА_5 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, вчинених 22 травня 2013 року, що підтверджується наведеними законодавчими нормами та наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого:

1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткову обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_5 до Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області про визнання протиправними дій та стягнення моральної шкоди.

Доводи апелянта спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 41, 160, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 квітня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.Г. Хрімлі

Судді О.М. Ганечко

Н.М. Літвіна

.

Головуючий суддя Хрімлі О.Г.

Судді: Ганечко О.М.

Літвіна Н. М.