Постанова

від 14.04.2014 по справі 825/698/14

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

07 квітня 2014 року Чернігів Справа № 825/698/14

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Тихоненко О.М.,

за участі секретаря Тищенко М.В.,

представника позивача Заболотного О.М.,

представника відповідача Труби А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецоптторг» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецоптторг» (далі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області (далі - ДПІ у м. Чернігові ГУ Міндоходів у Чернігівській області) та просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Чернігові ГУ Міндоходів у Чернігівській області від 06.02.2014: № 0000552200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 178 363,00 грн. (125 852,00 грн. за основним платежем та 52 511,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) та № 0000562200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 28 519,00 грн. (27 599,00 грн. за основним платежем та 920,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

Свої вимоги позивач мотивує тим, що на протязі 2011-2012 років останній мав господарські взаємовідносини з контрагентами, а саме: ТОВ «Укрмедбудсервіс» та ТОВ «Камелот-Київ» з приводу надання послуг (ремонтні роботи) та з СГ ТОВ «Укрпромсервіс», ТОВ «Тандем 2009» та ТОВ «Українські торгівельні шляхи» з приводу надання транспортних послуг. Так, між позивачем та вищезазначеними контрагентами укладено ряд договорів щодо надання послуг з ремонтних робіт та надання транспортно-експедиційних послуг. Сума коштів, сплачених позивачем за отримані товари (роботи, послуги), віднесена ним до складу валових витрат та суму податку на додану вартість (далі - ПДВ) сплачену в ціні товару (робіт, послуг) до податкового кредиту. Реальність здійснення господарських операцій позивачем підтверджується первинними документами, що надавались на перевірку, а саме: акти виконаних робіт, податкові накладні, банківські виписки. Втім, перевіряючі не надали належної оцінки даним документам. Придбаний позивачем товар (роботи, послуги) був використаний в господарській діяльності підприємства, у зв'язку з чим підприємство отримало прибуток, який був задекларований за період, що перевірявся, а також були відображені зобов'язання по ПДВ в деклараціях з ПДВ за цей же період. Отже, позивачем правомірно віднесено вартість придбаних товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат та суму ПДВ сплачену в ціні товару (робіт, послуг) до податкового кредиту. Всі операції по договорам належним чином відображені в податковому та бухгалтерському обліку підприємства. Таким чином, позивач вважає висновки, викладені в акті перевірки від 24.01.2014 № 171/22/31819283, такими, що не відповідають дійсності, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що ДПІ у м. Чернігові ГУ Міндоходів у Чернігівській області проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача, за результатами якої складено акт від 24.01.2014 № 171/22/31819283. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог законодавства, а саме: пп.7.2.1 п.7.2, пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, п.7.5, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі - Закон про ПДВ); п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ (далі - ПК України); пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.138.1 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України. У зв'язку із наявністю зафіксованих порушень податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 06.02.2014: № 0000552200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 178 363,00 грн. (125 852,00 грн. за основним платежем та 52 511,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) та № 0000562200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 28 519,00 грн. (27 599,00 грн. за основним платежем та 920,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями). Перевіркою не підтверджено реальність здійснення операцій позивача з ТОВ «Тандем 2009» та ТОВ «Камелот-Київ» у зв'язку з надходженням податкової інформації з інших інспекцій та зменшено податковий кредит по взаємовідносинам з ТОВ «Укрмедбудсервіс» у зв'язку з існуванням не усунутих розбіжностей. Також податковий орган посилається на 1. акт ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області ДПС від 06.11.2012 № 315/22-6/36573664 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Тандем 2009» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за вересень 2011 року, яким встановлено, що зустрічну звірку неможливо провести у зв'язку з тим, що стан платника 9 «направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням». 2. акт ДПІ у Києво-Святошинському районі у Київській області ДПС від 10.06.2013 № 330/22-2/35040010 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Камелот-Київ» з питань взаємовідносин із платником податків ТОВ «Аліна і К» за березень 2013 року, яким встановлено, що у ТОВ «Камелот-Київ» вбачається відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) за березень 2013 року, які підпадають під визначення ст.ст.185, 187, 188, 198 ПК України. Таким чином, господарські операції між ТОВ «Камелот-Київ» та контрагентами-постачальниками та покупцями не підтверджуються виходячи з врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності, що в свою чергу порушують ст.185 ПК України в частині оподаткування податком на додану вартість безтоварних операцій по ланцюгу постачання. В судовому засіданні представник відповідача підтримав вищезазначену позицію та вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято на підставі та у відповідності до норм податкового законодавства, а вимоги позивача є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Позивач зареєстрований в якості юридичної особи виконавчим комітетом Чернігівської міської ради 14.02.2002 та взятий на податковий облік в органах державної податкової служби за № 6501 від 21.02.2002, станом на момент перевірки перебуває на обліку в ДПІ у м. Чернігові ДПС, що підтверджується матеріалами справи.

Судом встановлено, що ДПІ у м. Чернігові ГУ Міндоходів у Чернігівській області на підставі направлення від 17.01.2014 № 124 (том № 1 а.с.30), згідно із пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст.82 Податкового кодексу України та відповідно до наказу від 17.01.2014 № 127 (том № 1 а.с.29), проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача щодо декларування в податковій звітності з ПДВ у складі податкового кредиту, у тому числі за березень 2011 року операцій з СГ ТОВ «Укрпромсервіс», за вересень 2011 року з ТОВ «Тандем 2009», жовтень 2011 року з ТОВ «Укрмедбудсервіс», за грудень 2011 року з ТОВ «Українські торгівельні шляхи», за січень, червень, вересень 2012 року з ТОВ «Камелот-Київ», та податку на прибуток підприємства за відповідні періоди, за результатами якої складено акт від 24.01.2014 № 171/22/31819283 (далі - акт перевірки) (том № 1 а.с.44-54).

В акті перевірки встановлено порушення позивачем вимог чинного законодавства, а саме:

пп.7.2.1 п.7.2, пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, п.7.5, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону про ПДВ; п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200, п.201.6 ст.201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на загальну суму 179 390,00 грн., у тому числі за липень 2010 року на 17 943,00 грн., за серпень 2010 року на 17 314,00 грн., за вересень 2010 року на 18 381,00 грн., за березень 2011 року на 13 581,00 грн., за квітень 2011 року на 1 586,00 грн., за травень 2011 року на 5 666,00 грн., за вересень 2011 року на 22 400,00 грн., за жовтень 2011 року на 21 796,00 грн., за грудень 2011 року на 9 798,00 грн., за січень 2012 року на 17 340,00 грн., за червень 2012 року на 17 210,00 грн., за вересень 2012 року на 16 475,00 грн.;

пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.138.1 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 27 599,00 грн., в тому числі за 2-4 квартали 2011 року в сумі 25 760,00 грн. та за 2012 рік в сумі 1 839,00 грн.

За висновками акта перевірки ДПІ у м. Чернігові ГУ Міндоходів у Чернігівській області винесено податкові повідомлення-рішення від 06.02.2014:

№ 0000552200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 178 363,00 грн. (125 852,00 грн. за основним платежем та 52 511,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) (том № 1 а.с.5);

№ 0000562200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 28 519,00 грн. (27 599,00 грн. за основним платежем та 920,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) (том № 1 а.с.6).

Згідно зі ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпунктом 14.1.27. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п.138.1. ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно із ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Отже, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Судом встановлено, що позивачем (Замовник) 23.09.2011 укладено договір № 032 з ТОВ «Укрмедбудсервіс» (Виконавець) (том № 1 а.с.97). Відповідно до вказаного договору Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання виконати ремонтно-будівельні роботи за наявністю попереднього замовлення. Так, на протязі жовтня 2011 року ТОВ «Укрмедбудсервіс» надано позивачу послуги, а позивачем перераховано на розрахунковий рахунок ТОВ «Укрмедбудсервіс» суму коштів за надані послуги. Розрахунки між сторонами здійснювались в безготівковій формі.

Реальність виконання вказаної господарської операції підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином оформленими первинними документами, а саме: податковою накладною від 14.10.2011 № 73 на суму з ПДВ 130 776,00 грн., актом прийому-передачі, банківською випискою, актом приймання-здачі відремонтованих робіт, актами прийняття продукції по кількості, рахунком-фактурою (том № 1 а.с.102-108).

Також, позивачем (Замовник) 07.01.2012 укладено договір № 015 про надання послуг по ремонту та будівництва з ТОВ «Камелот-Київ» (Виконавець) (том № 1 а.с.140-141). Предметом даного договору є забезпечення Виконавцем надання послуг з ремонту та будівництва за заявою Замовника за адресою: вул. Інструментальна, 22 у м. Чернігові, а Замовник - забезпечення своєчасної оплати таких послуг за встановленим тарифом у строк та на умовах, що передбачені цим Договором. Так, на протязі січня, червня та вересня 2012 року ТОВ «Камелот-Київ» надано позивачу послуги, а позивачем перераховано на розрахунковий рахунок ТОВ «Камелот-Київ» суму коштів за надані послуги. Розрахунки між сторонами здійснювались в безготівковій формі.

Реальність виконання вказаної господарської операції підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином оформленими первинними документами, а саме: податковими накладними, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), банківськими виписками, актами приймання-здачі відремонтованих приміщень, рахунками-фактури, актами прийняття продукції по кількості (том № 1 а.с.146-187).

Необхідно зазначити, що вищевказані послуги, які надані контрагентами ТОВ «Укрмедбудсервіс» та ТОВ «Камелот-Київ», здійснені в будівлі контори, за адресою: вул. Інструментальна, 22 у м. Чернігові, що належить позивачу та підтверджується свідоцтвом про право власності та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (том № 1 а.с.228-234, том № 2 а.с.15-17).

Крім того, ТОВ «Камелот-Київ» надано послуги з ремонту асфальтного майданчику.на земельній ділянці за адресою вул. Інструментальна, 22 у м. Чернігові, яка орендується позивачем (Орендар) на підставі укладеного 06.09.2007 договору оренди земельної ділянки з Чернігівською міською радою (Орендодавець), відповідно до якого Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку в місті Чернігові для експлуатації об'єктів нерухомості по вул. Інструментальній, 22 в м. Чернігові (том № 2 а.с.18-22).

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, норми Податкового кодексу України в якості підстави для не включення до складу валових витрат передбачають тільки випадки повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, передбачених законодавством.

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що укладений з контрагентом правочин мав на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлений ним.

Таким чином, суд приходить до висновку, що правовідносини за спірним правочином в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином (фіктивний правочин). Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.12.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини. спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обгрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Також в силу ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Як на підставу нікчемності правочину позивача з контрагентами відповідач посилається на акт ДПІ у Києво-Святошинському районі у Київській області ДПС від 10.06.2013 № 330/22-2/35040010 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Камелот-Київ» з питань взаємовідносин із платником податків ТОВ «Аліна і К» за березень 2013 року, яким встановлено, що у ТОВ «Камелот-Київ» вбачається відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) за березень 2013 року, які підпадають під визначення ст.ст.185, 187, 188, 198 ПК України. Таким чином, господарські операції між ТОВ «Камелот-Київ» та контрагентами-постачальниками та покупцями не підтверджуються виходячи з врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності, що в свою чергу порушують ст.185 ПК України в частині оподаткування податком на додану вартість безтоварних операцій по ланцюгу постачання (том № 2 а.с.2-9).

Проте, такі посилання судом не приймаються до уваги зважаючи на наступне.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, суд вважає за доцільне зазначити, що чинним податковим законодавством не передбачено право відповідача при складанні акта перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки іншого платника податків, як підставу для висновку про наявність порушень з боку першого.

Водночас податковий орган не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність позивача. Також не доведено та не надано доказів, які б свідчили про безтоварний або фіктивний характер здійснених операцій.

Отже, такі посилання відповідача судом не приймаються до уваги, оскільки позивачем в повній мірі документально підтверджено реальність виконання правочину позивача з контрагентом.

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування валових витрат та податкового кредиту.

Крім зазначених в акті перевірки висновків ДПІ у м. Чернігові ГУ Міндоходів у Чернігівській області жодним чином не обґрунтовує нікчемність вищеназваного правочину.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагента позивача на момент укладення чи виконання договору чи відсутності у нього статусу платника ПДВ.

Суд звертає увагу на те, що на момент здійснення правовідносин підприємства-контрагенти позивача - ТОВ «Укрмедбудсервіс» та ТОВ «Камелот-Київ» зареєстровані в якості юридичних осіб, взяті на податковий облік в органах державної податкової служби та є платниками податку на додану вартість. Також мають ліцензії щодо провадження господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, що підтверджується матеріалами справи (том № 1 а.с.98-101, 142-145).

Отже, в судовому засіданні встановлено, що правочин позивача з вищезазначеним контрагентом укладено позивачем з метою отримання послуг, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Враховуючи наявність у позивача належним чином оформлених первинних документів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій, в діях позивача відсутнє порушення пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України.

Згідно із п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно із п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

У податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати ПДВ та підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.

Суми за вказаними правочинами включено позивачем до податкового кредиту в тих звітних періодах, в яких отримано податкові накладні.

Судом встановлено, що позивач має належним чином оформлені податкові накладні, які повністю відповідають вимогам Податкового кодексу України, та відображають зміст господарської операції, в результаті якої вони складені.

Також необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

В судовому засіданні був повністю доведений представником позивача факт вчинення господарської операції, за наслідками якої виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своєму контрагенту, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Отже, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по податковим накладним щодо правовідносин з ТОВ «Камелот-Київ» та ТОВ «Укрмедбудсервіс».

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не надано будь-яких інших доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаної операції з отримання позивачем товару, невідповідність цієї операції дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.

За таких підстав суд вважає, що в діях позивача відсутнє порушення ст. 198 Податкового кодексу України.

Крім цього, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про доведеність господарських операцій позивача з ТОВ «Укрмедбудсервіс» та ТОВ «Камелот-Київ» та як наслідок задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.02.2014 № 0000552200 з податку на додану вартість в розмірі 109 232,14 грн. (72 821,14 грн. за основним платежем та 36 411,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) та № 0000562200 з податку на прибуток в розмірі 2 759,00 грн. (1 839,00 грн. за основним платежем та 920,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

Щодо позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.02.2014 № 0000552200 та № 0000562200 в частині господарських операцій позивача з СГ ТОВ «Укрпромсервіс», ТОВ «Тандем 2009» та ТОВ «Українські торгівельні шляхи» необхідно відмовити, виходячи з наступного

Як вбачається з матеріалів справи позивачем укладено ряд договорів щодо надання транспортних послуг, а саме:

04.01.2011 між позивачем (Замовник) та СГ ТОВ «Укрпромсервіс» (Експедитор) укладено договір № 18 про надання транспортно-експедиційних послуг, відповідно до якого Замовник доручає Експедитору від свого імені та за рахунок доставити ввірений йому для перевезення вантаж у відповідності з видатковою накладною до пункту призначення та видати його уповноваженому на отримання вантажу особі, а Замовник зобов'язується сплатити кошти за перевезення вантажу Експедитору (том № 1 а.с.83-84);

11.11.2011 між позивачем (Замовник) та ТОВ «Українські торгівельні шляхи» (Виконавець) укладено договір перевезення № 043, відповідно до якого Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання виконати вантажні перевезення за наявністю попереднього замовлення (том № 1 а.с.109);

17.08.2011 між позивачем (Замовник) та ТОВ «Тандем 2009» (Експедитор) укладено договір б/н про надання транспортно-експедиційних послуг, відповідно до якого Замовник доручає Експедитору від свого імені доставити вантаж для перевезення до пункту призначення і видати його уповноваженій особі у відповідності з видатковою накладною, а Замовник зобов'язується розрахуватися за перевезення вантажу з Експедитором (том № 1 а.с.123-124).

На підтвердження виконання вищезазначених договорів позивачем надано податкові накладні, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), банківські виписки, рахунки-фактури, акти прийому-передачі обладнання, акти виконаних робіт, рахунки, товарно-транспортні накладні, довіреності на отримання товару, подорожні листи вантажного автомобіля (том № 1 а.с.86-96, 113-121, 129-139).

Однак, необхідно зазначити, що ДПІ у м. Чернігові ГУ Міндоходів у Чернігівській області правомірно нараховано позивачу штрафні (фінансові) санкції в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях по операціях з:

СГ ТОВ «Укрпромсервіс» (нараховано по податковій накладній № 412 від 28.03.2011, ПДВ 20 833,00 грн. та 1,00 грн. штрафних санкцій, всього ПДВ 20 834,00 грн.), оскільки виникла розбіжність в результаті того, що підприємством подано декларацію з ПДВ за березень 2011 року, проте в Додатку 5 (Розшифровка ПЗ та ПК) не відображено з якими контрагентами СГ ТОВ «Укрпромсервіс» мало взаємовідносини. Всі суми відображені у графі «Інші» та відсутня роз шифровка по контрагентам;

ТОВ «Українські торгівельні шляхи» (нараховано по податковій накладній № 359 від 29.12.2011, ПДВ 9 798,00 грн. та 4 899,00 грн. штрафних санкцій, всього ПДВ 14 697,00 грн.), оскільки виникла розбіжність в результаті того, що декларацію з ПДВ подано з нульовими показниками, взаємовідносин з жодним контрагентом не відображено;

ТОВ «Тандем 2009» (нараховано по податковій накладній № 789 від 28.09.2011, ПДВ 22 400,00 грн. та 11 200,00 грн. штрафних санкцій, всього ПДВ 33 600,00 грн. та нараховано податок на прибуток - 25 760,00 грн.), розбіжність виникла у зв'язку з актом не підтвердження взаємовідносин, яким ТОВ «Тандем 2009» зменшено суму ПЗ по взаємовідносинам з його контрагентами - акт ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області ДПС від 06.11.2012 № 315/22-6/36573664 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Тандем 2009» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за вересень 2011 року, яким встановлено, що зустрічну звірку неможливо провести у зв'язку з тим, що стан платника 9 «направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням» (том № 1 а.с.244-271).

Суд зазначає, що наслідки в податковому обліку платника податків створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

З огляду на вищезазначене, суд вважає за необхідне зазначити, що позивачем не надано документи на підтвердження факту здійснення господарських операцій з СГ ТОВ «Укрпромсервіс», ТОВ «Тандем 2009» та ТОВ «Українські торгівельні мережі».

ТОВ «Спецоптторг» також не надано доказів на підтвердження використання наданих контрагентами транспортних послуг в господарській діяльності позивача.

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до ст.42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Правові наслідки у вигляді виникнення у платника податку права на формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ виникає зокрема, у разі: реального здійснення операцій; документального підтвердження фактично вчинених операцій сукупністю первинних та інших документів (у т.ч. податкових накладних), які є юридично значимими та які зазвичай супроводжують такого роду операції (в залежності від характеру товарів, умов їх постачання, тощо); наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); придбання товарів та послуг з метою їх використання в межах господарської діяльності платника податку та зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків.

При цьому, суд зазначає, що наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних є необхідною, але не безумовною підставою для отримання платником податку права на витрати та податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, оскільки в даному випадку дослідженню підлягає наявність факту надання послуг з перевезення, що є підставою для виникнення права на витрати та податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на витрати та податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Враховуючи вищезазначене, позивач не мав права на віднесення вартості придбаних товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат та на включення сум до податкового кредиту по взаємовідносинах з СГ ТОВ «Укрпромсервіс», ТОВ «Тандем 2009» та ТОВ «Українські торгівельні мережі».

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно із ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру справляється судовий збір в розмірі 2% розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати (1 827,00 грн.) та не більше 4 розмірів мінімальних заробітних плат (до 4 872,00 грн.).

Під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10% розміру ставки судового збору (182,70 грн. - 487,20 грн.). Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Позивачем під час подання адміністративного позову сплачено судовий збір в розмірі 487,20 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 546 від 27.02.2014 (а.с.2).

Тому згідно із ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір в розмірі 1 752,62 грн. присуджується на користь Державного бюджету України за рахунок позивача.

Керуючись ст.ст. 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області від 06.02.2014 № 0000552200 з податку на додану вартість в розмірі 109 232,14 грн. (72 821,14 грн. за основним платежем та 36 411,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області від 06.02.2014 № 0000562200 з податку на прибуток в розмірі 2 759,00 грн. (1 839,00 грн. за основним платежем та 920,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

В решті позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецоптторг» (код ЄДРПОУ 31819283) судовий збір в розмірі 1 752 (одна тисяча сімсот п'ятдесят дві) грн. 62 коп. на користь Державного бюджету України (УК у м. Чернігові, код 38054398, Банк отримувача: ГУ ДКСУ у Чернігівській області, код банку 853592).

Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167,186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя О.М. Тихоненко