Рішення

від 14.05.2009 по справі 5/222

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

5/222

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.05.09                                                                                           Справа№ 5/222

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Варіант-Логістик», м.Чоп Закарпатської області

          до відповідача: Державного територіально-галузевого об'єднання „Львівська залізниця”, м.Львів

          третя особа –Державна податкова інспекція у м.Львові, м.Львів

          про стягнення 18.010,63 грн.

Головуючийсуддя Петрик І.Й.

Судді Данко Л.С.

          Довга О.І.

при секретарі Кравець В.

за участю представників сторін :

          позивача –Дюрдь В.І. –представник (довіреність в матер. справи)

          відповідача –Коцелко Г.В. - представник (довіреність в матер. справи)

          від третьої особи –не з'явився.

Суть спору:

          Товариством з обмеженою відповідальністю «Варіант-Логістик»(м.Чоп) заявлено позов до Державного територіально-галузевого об'єднання „Львівська залізниця” (м.Львів) про повернення 9.356,51 грн., безпідставно стягнутих за травень 2005 р. за послуги, пов'язані з перевезенням вантажів транзитом через територію України. Заявою про збільшення розміру позовних вимог та їх додаткове обгрунтування №115 від 29.08.2008 р. позовні вимоги збільшено до розміру 18.011,21 грн. (дозаявлено за період вересень-грудень 2005 р.). Заявою про зменшення позовних вимог №141 від 16.10.2008 р. позивач у зв'язку з виявленою арифметичною помилкою у розрахунку за травень 2005 р. зменшив позовні вимоги на 0 грн. 58 коп. до розміру 18.010,63 р.

          Позивач у позовній заяві №72 від 30.04.2008 р., заявах про додаткове обгрунтування позовних вимог №115 від 29.08.2008 р., №151 від 05.11.2008 р., №152 від 05.11.2008 р. та доданих прикладах судової практики касаційних інстанцій по аналогічних спорах обґрунтовує позовні вимоги порушенням відповідачем ст.5, 6 Закону України „Про податок на додану вартість” в редакції, що чинна з 01.04.2005 р., згідно з якими послуги, пов'язані з перевезеннями вантажів транзитом через територію України, звільняються від обкладення податком на додану вартість. В свою чергу, стягуючи з позивача кошти з урахуванням ПДВ без встановленої законом або договором підстави (в частині ПДВ), відповідач, на думку позивача, порушує ст.1212 ЦК України. Вказує, що позивач і відповідач обидва є учасниками транзиту (позивач - як перевантажувач та декларант, відповідач –як перевізник), і що транзитний характер перевезення та пов'язаність послуг відповідача і розрахунків за них з транзитним перевезенням підтверджено комплектом доданих до матеріалів справи первинних документів (вантажні митні декларації на декларування вантажів у митному режимі транзиту по формі ТР-80, накладні УМВС на перевезення вантажів з пунктами відправлення та призначення за межами митної території України, автомобільні накладні ЦМР, переліки ТехПД на списання відповідачем коштів з особового рахунку позивача з виділенням сум ПДВ, відомості плати за користування вагонами та контейнерами типової форми ГУ-46, накопичувальні картки зборів за роботи та штрафи, пов'язані з перевезеннями вантажів типової форми ФДУ-92). Крім того, вказує, що нарахування відповідачем ПДВ на суми відшкодування позивачем плати за користування вагонами іноземних залізниць в порядку п.119 Статуту залізниць України є незаконним ще і з тієї підстави, що об'єктом оподаткування ПДВ згідно ст.3 Закону України „Про податок на додану вартість” є товари, роботи, послуги, а не компенсаційні платежі (відшкодування витрат). Вважає, що до даних вимог застосовується 3-річний строк позовної давності, оскільки спір стосується не послуг по перевезенню, а послуг, пов'язаних з перевезенням.

          Клопотанням №03 від 13.01.2009 р. позивачем долучено до матеріалів справи постанови касаційних інстанцій, які стосуються даного спору (всього 15) та ряд договорів, укладених з відповідачем, Технологію взаємодії підприємств ДН-5 з ТОВ „Варіант-Логістик” при вантажних операціях з транзитними та експортно-імпортними вантажами, з яких, на думку позивача, слідує, що спірні послуги, які надавалися йому відповідачем є послугами, пов'язаними з перевезенням вантажу транзитом.

          В клопотанні №13 від 10.02.2009 р. позивач обґрунтовує належність та достатність поданих ним документів - залізничних накладних УМВС, міжнародних автомобільних накладних та вантажних митних декларацій, в якості доказів того, що послуги, надані йому відповідачем були пов'язані з перевезенням вантажу транзитом через територію України.

Клопотанням №43 від 13.05.2009 р. позивач залучив до матеріалів справи Роз'яснення Державної податкової адміністрації Закарпатській області, надане на запит перевантажувального терміналу ВАТ „Закарпатінтерпорт” до Державної податкової адміністрації України, в якому вказано, що послуги, пов'язані з перевезенням вантажу транзитом звільняються від оподаткування податком на додану вартість.

          Відповідач у відзиві на позовну заяву №НЮ-585 від 17.09.2008 р. та усних поясненнях представника під час судового розгляду проти позову заперечив, посилаючись на правомірність нарахування податку на додану вартість у розмірі 20% від бази оподаткування на додаткові збори за послуги, що надавались позивачу. Зокрема вказує, що послуги з перевантаження транзитних вантажів, які здійснюються позивачем на митній території України, згідно Закону України „Про транзит вантажів” оподатковуються на загальних підставах; відповідачем послуги надавалися позивачу також на митній території України згідно Статуту залізниць та Правил перевезень вантажів; єдиним з первинних документів доказом транзиту згідно ст.6 Закону України „Про транзит вантажів” може вважатися залізнична накладна ЦІМ або УМВС, а з інших документів позивача встановити стягнення коштів за надання послуг саме щодо транзитних вантажів неможливо; стягнуті з особового рахунку позивача відповідачем кошти є податком на додану вартість, що не залишався в розпорядженні відповідача, а перераховувався до Державного бюджету України; органи державної податкової служби при перевірці за 2005 рік не виявили порушення з даного питання в податковому обліку відповідача; розрахунок позивача не підтверджений первинними документами бухгалтерського обліку. Також під час розгляду справи відповідач подав заяву від 17.10.2008 р. про застосування на підставі ст.908 ЦК України, ст.306 ГК України, пп.134, 136 Статуту залізниць України строку позовної давності, який, на думку відповідача, є скороченим (6 місяців), а не загальним (3 роки), а тому позивачем пропущено.

          В поясненні від 18.11.2008 р. на відзив відповідач посилається на Закон України „Про транзит вантажів” і вказує, що згідно ст.8 цього Закону вантажовласники можуть попередньо перераховувати на рахунки інших учасників транзиту кошти, що не є власністю останніх і використовуються ними виключно для розрахунків від імені вантажовласників за транзитні послуги з їх надавачами, після чого такі операції оподатковуються відповідно до законодавства України, тобто позивач повинен був розраховуватися за надані відповідачем послуги виключно коштами вантажовласників і діяти не самостійно, а від їх імені; згідно ст.6 Закону транзит вантажів супроводжується накладною УМВС, однак відповідач не є стороною по договору перевезення вантажу, а тому подані ним накладні УМВС не доводять його вимог. Також відповідач вважає, що договори укладені між ним та відповідачем не є договорами на надання послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу транзитом, оскільки не поширюються на перевезення у міжнародному залізничному сполученні і не відповідають ст.7 Закону України „Про транзит вантажів”. Відповідач вважає, що позивачем не доведено факту виконання робіт з транзитними вантажами. Також повторно ставиться вимога про застосування позовної давності відповідно до Угоди про міжнародне залізничне сполучення (9 місяців) та позовної давності відповідно до Статуту залізниць України (6 місяців), оскільки хоч позивач не є стороною договору перевезення, але розрахунки здійснювалися через ТехПД відповідача. Відповідач зазначає, що у позивача виникло право на податковий кредит (підлягає застосуванню пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”), відповідач же спірну суму коштів сплатив до Державного бюджету, а тому така сума не може вважатися отриманою залізницею без достатньої правової підстави.

          Листом від 24.11.2008 р. відповідач долучив до матеріалів справи лист ДПА України щодо порядку оподаткування податком на додану вартість операцій, що здійснюються в межах виконання договорів перевезення залізничним транспортом України.

          В поясненні до відзиву на позовну заяву №Мюр від 25.09.20009 р. відповідач з посиланням на Угоду про міжнародне залізничне вантажне сполучення, Службову інструкцію до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, Тарифну політику залізниць України вказує, що послуги з перевантаження вантажу з вагонів однієї колії у вагони іншої ширини колії можуть здійснюватися залізницями, а тому в задоволенні позовних вимог просить відмовити.

          В поясненні на позовну заяву б/н від 14.05.2009 р. відповідач вказує, що позивач плутає договір перевезення вантажу (ст.307 ГК України) та договір транспортного експедирування (ст.316 ГК України) і для задоволення позовних вимог позивачу слід було б мати укладений з відповідачем договір транспортного експедирування. Вважає, що до спірних відносин застосовується п.4.7. ст.4 Закону України „Про податок на додану вартість”. Згідно Класифікації послуг зовнішньоекономічної діяльності (коди 60.10.2, 63) залізниця не надає послуги, пов'язані з перевезенням вантажу.

          Ухвалою суду від 17.09.2008 р. з метою перевірки розрахунку позовних вимог судом було зобов'язано сторони провести звірку взаємних розрахунків за травень, вересень-грудень 2005 р. та подати акт звірки суду. Позивачем ухвалу суду виконано, разом із заявою про зменшення позовних вимог №141 від 16.10.2008 р. подано у матеріали справи підписаний акт звірки взаєморозрахунків з доказами надіслання його відповідачу. Відповідачем акт звірки не підписано, до суду не надано, вказані в акті взаємозвірки розрахунків надані йому позивачем не оспорено.

          В судовому засіданні судом оглядалися оригінали наданих позивачем документів.

Ухвалою суду від 27.01.2009 р. судом було повторно зобов'язано сторони провести звірку взаємних розрахунків за травень, вересень-грудень 2005 р. та подати акт звірки суду. Позивачем ухвалу суду виконано, клопотанням №13 від 10.02.2009 р. ним подано у матеріали справи підписаний акт звірки взаєморозрахунків від 28.01.2009 р. та супровідний лист №8 від 28.01.2009 р. з доказами надіслання їх відповідачу. Відповідачем акт звірки не підписано, до суду не надано, вказані в акті взаємозвірки розрахунки позивача не оспорено, в той же час 16.02.2009 р. відповідачем подано до суду лист №М від 16.02.2009 р. з доказами надіслання відповідачу власного акту звірки взаєморозрахунків, який позивачем оспорено як неінформативний і такий, що не містить зазначення оспорюваної суми та окремого виділення стягнутого податку на додану вартість.

          У відповідності до клопотання позивача (телеграма №1/3801 від 12.02.2009 р.) судом ухвалою від 16.02.2009 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на стороні позивача Державну податкову інспекцію міста Львова.

          13.04.2009 р. Державна податкова інспекція у м.Львові подала пояснення по справі, в яких вказала що для неї неможливо зробити однозначний висновок щодо правомірності наведених у позові порушень (тобто правомірності оподаткування податком на додану вартість спірних послуг).

          До судового засідання, що проводилося 17.12.2008 р. фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася. За клопотанням позивача, починаючи з початку колегіального розгляду справи (27.01.2009 р.) здійснювалася технічна фіксація судового процесу звукозаписувальним пристроєм.

          Ухвалами суду від 17.09.2008 р., 15.10.2008 р., 02.12.2008 р. термін розгляду справи за клопотанням сторін на підставі ст.69 ГПК України продовжувався. 17.12.2008 р. суддею по справі Петриком І.Й. подано заяву на ім'я голови Господарського суду Львівської області про розгляд справи №5/222 у колегіальному складі суддів, оскільки справа є особливо складною і має великий обсяг документів, що підлягають дослідженню. Ухвалою суду від 17.12.2008 р. розгляд справи відкладено. Ухвалою суду від 22.12.2008 р. призначено колегіальний розгляд справи у складі трьох суддів: головуючого судді –Петрика І.Й., судді Сало І.А. та Данко Л.С. Ухвалами суду від 27.01.2009 р., 16.02.2009 р., 25.02.2009 р., 25.03.2009 р. та 13.04.2009 р. розгляд справи відкладався. За розпорядженням голови Господарського суду Львівської області у зв'язку з відпусткою судді Сало І.А. змінено склад колегії суддів –введено до складу колегії суддю Довгу О.І.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов таких висновків :

Між сторонами укладено договір №753/12 від 30.01.2003 р. про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги, згідно з яким відповідач відкрив позивачу особовий рахунок №7584981 в Технологічному підрозділі по обробці перевізних документів (ТехПД) для обліку надходження і списання коштів за надані відповідачем послуги, а також надавав послуги за вільними (договірними) тарифами, зокрема окремі спірні - щодо переведення стрілок та інші. Також 01.04.2003 р.між сторонами було укладено договір №74 про подачу та забирання вагонів по ст.Чоп ДТГО „Львівська залізниця”, розрахунки за які також здійснювалися в порядку, передбаченому договором №753/12 від 30.01.2003 р.

Позивач здійснював у періоді, що розглядається, діяльність по перевалці (перевантаженню вантажів з вагонів стандарту колії 1435 мм у вагони стандарту колії 1520 мм та з автомобілів у вагони стандарту колії 1520 мм), а також митному декларуванню вантажів, що слідували як у прямому (вагон-вагон), так і у змішаному (автомобіль-вагон з перевантаженням з автомобільного виду транспорту на залізничний вид транспорту) сполученні (ст.4 Закону України „Про транзит вантажів”). Участь позивача у єдиному технологічному процесі транзитного перевезення відображена у доданих до матеріалів справи перевізних документах, зокрема у залізничних накладних УМВС графи №6 (у випадках, коли позивач також виступав декларантом транзитного вантажу), №11 (у випадках, коли позивач здійснював перевантаження вантажу з вагону на вагон, тобто у прямому сполученні), №1, 11 (у випадках, коли позивач здійснював перевантаження з автомобіля у вагон і відповідно проводив оформлення транзитної відправки у змішаному сполученні) та автомобільних накладних ЦМР –графи №3, 13.

Як вбачається з поданих позивачем у матеріали справи розрахунків позовних вимог та письмових доказів, зазначену діяльність позивач здійснював як стосовно вантажів, що слідували транзитом через територію України, так і щодо вантажів, що імпортувалися в Україну (розрахунки за останні не є предметом спору). При цьому розрахунки за всі види послуг, як пов'язані з перевезенням вантажів транзитом через територію України, так і пов'язані з перевезенням імпортних вантажів, а також за інші види послуг відповідача, проводилися в рамках договору №753/12 від 30.01.2003 р. по попередній оплаті через ТехПД Львівської залізниці з використанням особового рахунку (коду) №7584981.

У зв'язку з проведенням вказаних видів діяльності позивач сплачував відповідачу згідно вищевказаних договорів ряд платежів, в т.ч. по спірних позиціях –за подачу та забирання локомотивом залізниці вагонів (як колії 1435 мм, так і колії 1520 мм), за користування вагонами загального парку залізниць України колії 1520 мм, відшкодування плати залізниць України інозалізницям за користування вагонами загального парку інозалізниць колії 1520 мм та 1435 мм (згідно п.119 Статуту залізниць України), за перевід стрілок при подачі та забиранні локомотивом залізниці вагонів тощо.

Вищезазначені платежі (без урахування ПДВ) нараховувалися відповідачем позивачу на підставі : за подачу та забирання локомотивом залізниці вагонів (як колії 1435 мм, так і колії 1520 мм) –згідно таблиць №№1, 2 розділу 2 Тарифного керівництва №1 і вказувалися у відомостях форми ГУ-46; за користування вагонами загального парку залізниць України колії 1520 мм –згідно додатку до розпорядження КМ України від 08.10.2004 р. №706-р і вказувалися у відомостях форми ГУ-46; в рахунок відшкодування плати залізниць України інозалізницям за користування вагонами загального парку інозалізниць колії 1520 мм та 1435 мм - згідно п.119 Статуту залізниць України та ставок, передбачених міжнародними угодами (Правилами користування вагонами у міжнародному сполученні (ППВ), затв. організацією співробітництва залізниць (ОСЖД) для вагонів стандарту колії 1520 мм, і Європейською Угодою про обмін та використання вантажних вагонів між залізничними підприємствами (РІВ), для вагонів стандарту колії 1435 мм), і вказувалися у відомостях форми ГУ-46; за перевід стрілок при подачі та забиранні локомотивом залізниці вагонів та інші послуги, пов'язані з транзитними перевезеннями –згідно вільних (договірних) тарифів, визначених  п.13 та інші додатку №1 до договору №753/12 від 30.01.2003 р. і вказувалися у накопичувальних картках форми ФДУ-92. Щодо правильності нарахування тарифів на послуги (без врахування сум ПДВ) спір між сторонами відсутній, оскільки представниками позивача відомості і накопичувальні картки підписувалися (погоджувалися) без зауважень. Позивачем також зазначено, а відповідачем не заперечено, що суми, вказані у помісячних розрахунках позовних вимог та акті взаємозвірки, дійсно були стягнуті відповідачем з попередньої оплати позивача і дійсно є сумами нарахованого ПДВ за надані послуги.

Згідно абз.5 п.2.6. Правил розрахунків за перевезення вантажів (затв. наказом Мінтрансу України №644 від 21.11.2000 р.) відповідач, списуючи з сум попередньої оплати позивача нараховані у вищевказаному порядку платежі, повинен був також самостійно нараховувати і списувати податок на додану вартість у випадках, передбачених законодавством. Тобто відсутність письмової згоди позивача на списання сум ПДВ не є порушенням відповідачем норм чинного законодавства, однак ПДВ не може нараховуватися у всіх випадках за бажанням відповідача, а повинен нараховуватися виключно за ті послуги, за які його нарахування передбачено законом (і, відповідно, не повинен нараховуватися у тих випадках, коли законом передбачено звільнення від оподаткування).

Правове регулювання нарахування податку на додану вартість на обороти з надання зазначених послуг у спірному періоді здійснювалося Законом України „Про податок на додану вартість”, з урахуванням змін, внесених Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2005 рік” та деяких інших законодавчих актів” №2505-IV від 25.03.2005 р., що набули чинності з 01.04.2005 р. Зокрема абз.3 пп.6.2.4. п.6.2. ст.6 Закону України „Про податок на додану вартість” у редакції вказаного Закону України №2505-IV від 25.03.2005 р. встановлює, що операції з поставки послуг платником податку, пов'язані з перевезенням (переміщенням) пасажирів і вантажів транзитом через територію України, оподатковуються у порядку, передбаченому п.5.15. цього Закону. В свою чергу п.5.15. вказує, що звільняються від оподаткування операції з поставки послуг по перевезенню (переміщенню) пасажирів та вантажів транзитом через територію і порти України. При цьому вказані норми закону не ставлять звільнення оборотів з надання послуг, пов'язаних з транзитним перевезенням, в залежність від статусу особи, яка отримує або оплачує ці послуги (резидент чи нерезидент, платник чи неплатник ПДВ, учасник транзиту в розумінні ст.1 Закону України „Про транзит вантажів” чи ні).

Відповідно до ст.909 ЦК України, ст.307 ГК України, ст.6 Закону України „Про транзит вантажів”, Угоди про міжнародне вантажне сполучення (УМВС) 1951 р. (зі змінами), Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ) 1956 р. (зі змінами), Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) 1980 р. (зі змінами), договір перевезення вантажів транзитом через територію України укладається у письмовій формі шляхом складання товарно-транспортної накладної, оформленої міжнародною мовою спілкування (ЦІМ –при прямому залізничному сполученні транзитом по колії 1435 мм, УМВС –при прямому залізничному сполученні транзитом по колії 1520 мм, ЦМР з переоформленням на УМВС –при змішаному автомобільно-залізничному сполученні з перевантаженням з одного виду транспорту на інший). Позивачем на підтвердження транзитного характеру перевезень, по розрахунках щодо яких виник спір, подано у матеріали справи завірені копії накладних УМВС та ЦМР, з яких вбачається, що позивачем як вантажним терміналом обслуговувалося саме транзитне перевезення (пункти відправлення і призначення знаходяться за межами України, що відповідає визначенню транзиту вантажів, наведеному в ст.1 Закону України „Про транзит вантажів”). У випадках, коли позивачем здійснювалися також функції митного брокера, до матеріалів справи також додані копії вантажних митних декларацій, оформлених у митному режимі „транзит” (ТР-80). Таким чином, суд констатує, що позивачем доведено, а відповідачем і матеріалами справи не спростовано факт здійснення позивачем вантажних і документальних операцій саме з транзитним вантажем, а не експортним, імпортним чи внутрішнім.

Послуги відповідача, щодо розрахунків за які виник спір, суд вважає послугами, пов'язаними з перевезенням вантажів, з огляду на таке :

Термін „послуги, пов'язані з перевезенням” щодо послуг, по розрахунках за які виник спір, вживається зокрема розділом 2 Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України (Тарифне керівництво №1, затв. наказом Міністерства транспорту України №551 від 15.11.1999 р.); розпорядженням КМ України №455-р від 13.07.2004 р.; Переліком робіт (послуг), що належать до основної діяльності залізничного транспорту (затв. постановою КМ України №173 від 16.02.1998 р.); укладеним між сторонами договором №753/12 від 30.01.2003 р., типовою обліковою формою ФДУ-92. Згідно постанови КМ України №173 від 16.02.1998 р. зазначені послуги входять до експлуатаційної діяльності залізничного транспорту, яка в свою чергу визначається як безпосереднього пов'язана з перевезенням вантажів. Без виконання операцій, зазначених у розділі 2 Тарифного керівництва №1 вантаж не може бути навантажено, прийнято до перевезення або видано вантажоодержувачу на станції призначення (п.5.5. роз'яснення президії ВГСУ №04-5/601 від 29.05.2002 р., п.15 оглядового листа ВГСУ №01-8/917 від 29.11.2007 р., п.5.6. роз'яснення президії ВГСУ №04-5/225 від 29.09.2008 р.), отже без них не буде досягнута мета транзитного перевезення –доставка вантажу до пункту призначення за межами митної території України.

Доводи відповідача висловлені в поясненні на позовну заяву б/н від 14.05.2009 р. з приводу того, що послуги пов'язані з перевезенням вантажів залізницею можуть надаватися лише експедитором та в межах договору транспортного експедирування, суперечать ГК України, ЦК України, Закону України „Про транспортну експедиторську діяльність”, Статуту залізниць України, Правилам перевезень вантажів, Збірнику тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом (Тарифне керівництво №1) та договорам, укладеним між відповідачем та позивачем, а тому судом відкинуті як безпідставні.

Посилання відповідача на Державний класифікатор України „Класифікація послуг зовнішньоекономічної діяльності” (ДК 012-97) та на те, що послуги, які можуть надаватися залізницею відповідають лише коду 60.10.2, а послуги, які надавалися відповідачем позивачу відповідають коду 63 і є допоміжними транспортними послугами, відкидаються судом з огляду на наступне:

Державний класифікатор України „Класифікація послуг зовнішньоекономічної діяльності” (ДК 012-97) застосовується щодо послуг зовнішньоекономічної діяльності, а згідно цього ж Класифікатору та Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність” послуги, які надавалися відповідачем позивачу (подача-забирання вагонів, користування вагонами) не є зовнішньоекономічною діяльністю, а тому застосуванню до спірних відносин не підлягає;

твердження відповідача, що ним надаються тільки послуги по коду КПЗЕД 60.10.2 відповідачем не доведено. Його твердження що допоміжні транспортні послуги залізницею надаватися не можуть не відповідають дійсності, Статуту залізниць України, Правилам перевезень вантажів і суперечать доводам відповідача наведеним у відзиві, численних письмових та усних поясненнях;

послуги, передбачені кодом 63.21.1. - функціонування інфраструктури залізничного транспорту (що входить до розділу „Допоміжні транспортні послуги” КПЗЕД і охоплюють спірні послуги) і які корелюють з відповідним кодами КВЕД 2002 та 2006 р.р. також надаються відповідачем і статусу експедитора не вимагають.

Крім того, Класифікація видів економічної діяльності, затверджена наказом Держстандарту України від 22 жовтня 1996 р. за № 441  (чинна на момент надання спірних послуг) визначає, що допоміжні транспортні послуги залізниці є невідокремленою частиною діяльності залізничного транспорту.

Пов'язаність нарахувань та списань сум ПДВ з попередньої оплати позивача, що обліковувалась на його особовому рахунку в ТехПД відповідача, саме з розрахунками за послуги, пов'язані з транзитними, а не іншими (наприклад, імпортними) перевезеннями, підтверджується наданими в матеріали справи копіями виписок по особовому рахунку позивача (переліками ТехПД), в яких окремою графою виділена сума ПДВ та вказано дату списання коштів і номер первинного документа, що є підставою для списання (відомості форми ГУ-46, накопичувальні картки форми ФДМ-92); відомостями плати за користування вагонами і контейнерами типової форми ГУ-46 та накопичувальними картками зборів за роботи та штрафи, пов'язані з перевезеннями вантажів типової форми ФДУ-92, в яких вказано суму тарифу за послуги (без ПДВ), дату надання послуги та її назву, а також номер транспортного засобу (вагону, контейнеру), яким проводилися вантажні операції (вивантаження або завантаження); накладними УМВС, ЦМР та ВМД в митному режимі ТР-80, з яких по номеру транспортного засобу, вказаному у відомостях та/або накопичувальних картках, можна встановити пункти відправлення та призначення. Відтак, матеріалами справи обґрунтовано, а відповідачем не спростовано той факт, що спірні нарахування податку на додану вартість зроблені по послугах, що надавалися відповідачем позивачу у зв'язку з обробкою останнім вантажів, що перевозилися через територію України транзитом.

Всього, як випливає з поданих у матеріали справи розрахунків, акту звірки та письмових доказів (банківські виписки, переліки ТехПД, первинні документи про надання послуг), позивачу відповідачем було нараховано та списано з його особового рахунку 18.010,63 грн. за послуги, пов'язані з перевезенням вантажів транзитом через територію України.

Суд відхиляє як безпідставні твердження відповідача про те, що послуги, які ним надавалися позивачу, підлягали оподаткуванню ПДВ на загальних підставах за ставкою 20%, оскільки місцем їх надання була територія України, зокрема залізнична ст.Чоп, розташована в однойменному місті Закарпатської області, і базою оподаткування є вартість таких послуг, наданих на митній території України (п.4.10. ст.4, пп. „г” п.6.5. ст.6 Закону України „Про податок на додану вартість”), з огляду на наступне :

Статтею 3 Закону України „Про податок на додану вартість” визначені види операцій які є і які не є об'єктами оподаткування зазначеним податком. Для тих з них, які підпадають під визначення об'єкту оподаткування (зокрема і спірні послуги, місце надання яких знаходиться на митній території України –пп.3.1.1. п.3.1. ст.3, пп. „г” п.6.5. ст.6 Закону), законом встановлена база оподаткування, як обов'язковий елемент податку, необхідний для правильного обчислення сум податку при його справлянні (розмір податкового зобов'язання визначається шляхом застосування ставки податку до наявної у конкретного платника бази оподаткування). Однак, ст.6 Закону встановлені три види ставки податку щодо тих чи інших об'єктів оподаткування –у розмірі 20% до бази оподаткування (загальне правило, пп.6.1.1. п.6.1. ст.6 Закону), у розмірі 0% до бази оподаткування (п.6.2. ст.6 Закону, за окремими винятками, в т.ч. розглядуваним у даній справі) або у вигляді звільнення відповідних операцій від оподаткування (ст.5, абз.3 пп.6.2.4. п.6.2. ст.6 Закону). Різниця між вказаними видами ставок податку полягає у наявності або відсутності права платника податку на податковий кредит по операціях з придбання ним товарів, робіт, послуг для ведення господарської діяльності. Так, щодо товарів, робіт, послуг, які придбаються платником з ПДВ для використання у господарських операціях, що оподатковуються за ставкою 20% або 0%, такі суми вхідного ПДВ включаються до складу податкового кредиту такого платника, а щодо товарів, робіт, послуг, які придбаються платником з ПДВ для використання у господарських операціях, що звільняються від оподаткування або не є об'єктом оподаткування, такі суми вхідного ПДВ не включаються до податкового кредиту, а отже не відшкодовуються платнику (пп.7.4.2. п.7.4. ст.7 Закону –згідно цієї ж норми вказані у податкових накладних відповідача суми спірного ПДВ не підлягали включенню до податкового кредиту позивача і, відповідно, не підлягали відшкодуванню останньому з бюджету). Таким чином, наявність у даній ситуації об'єкта оподаткування, бази оподаткування (яка визначається у даній ситуації не згідно п.4.10. ст.4 Закону, як вважає відповідач, а згідно п.4.1. ст.4) та надання відповідачем позивачу послуг на митній території України не є перешкодою для звільнення від оподаткування податком на додану вартість послуг відповідача, пов'язаних з перевезенням вантажів транзитом через територію України.

Відповідачем спірна сума належним чином не оспорювалася, надіслані позивачем на адресу відповідача акти звірки розрахунків підписані не були, водночас акт звірки надісланий відповідачем на адресу позивача актом звірки розрахунків по спірним послугам фактично не являється, оскільки є неінформативним; не містить зазначення сум податку на додану вартість стягнуту з особового рахунку позивача; є некоректним, оскільки містить період (червень-серпень 2005 р.), який до спірного періоду по справі №5/222 (травень 2005 р., вересень-грудень 2005 р.) відношення не має. Вимоги ухвал суду від 17.09.2008 р. та 27.01.2009 р. стосувалися проведення звірки тільки по сумі позову, а не по всім сумам сплаченим позивачем відповідачу за 2-4 квартал 2005 р. Судом відкидається як безпідставне посилання представника відповідача на специфіку машинних та паперових носіїв інформації в ТехПД та недосконалий бухгалтерський облік залізниці як на підставу непроведення взаємозвірки та обгрунтування цими фактами правильності стягнення спірних коштів.

Ст.1212 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Причому положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття майна було результатом поведінки набувача, потерпілого, інших осіб чи наслідком події, тобто наявність вини позивача або відповідача у нарахуванні ПДВ без встановленої Законом України „Про податок на додану вартість” підстави для нарахування та стягнення цих коштів з попередньої оплати позивача в силу вимог ст.1212 ЦК України не має правового значення для необхідності повернення безпідставно набутого (ч.2 ст.1212 ЦК України). В силу приписів ч.3 ст.1212 ЦК України положення глави 83 ЦК України застосовуються також до витребування майна власником з чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. З приписів ч.2 ст.1214 ЦК України, глави 13 ЦК України (зокрема ст.179, 181, 190, 192 ЦК України) випливає, що норми ст.1212 ЦК України повною мірою стосуються і випадків безпідставного набуття або збереження грошей. Формулювання ст.1212 ЦК України також вказують на те, що для застосування цієї норми не обов'язкова повна відсутність правових зв'язків між сторонами (наприклад, договору) –безпідставним буде і одержання коштів чи іншого майна за наявності укладеного договору, але якщо відповідною стороною в рамках укладеного з іншою стороною договору набуто майно понад передбачене цим зобов'язанням. Оскільки відповідно до ст.174 ГК України господарське зобов'язання може виникати безпосередньо із закону, що регулює господарську діяльність, та господарського договору, слід зробити висновок, що кошти у даному випадку вважатимуться підставно набутими, якщо вони отримані за послуги, передбачені договором (в частині встановлених законодавством та договором тарифів) та якщо вони отримані у випадках, встановлених Законом України „Про податок на додану вартість” (в частині нарахування ПДВ на такі послуги, наприклад, якби це було внутрішнє перевезення). У разі, якщо операції з надання послуг підлягають звільненню від оподаткування в силу вимог закону, списані відповідачем з особового рахунку позивача кошти в частині тарифів на надані послуги без ПДВ є набутими підставно (на підставі договору), а кошти, списані в частині ПДВ на ці послуги є набутими відповідачем безпідставно, оскільки їх списання не передбачено жодним нормативно-правовим актом або правочином сторін.

При цьому судом відхиляються як необґрунтовані твердження відповідача, що він не володіє набутими коштами, оскільки стягнуті ним з попередньої оплати позивача кошти є податком на додану вартість, який безпосередньо стягується до Державного бюджету України, з огляду на таке :

Законом, зокрема ст.1212 ЦК України, обов'язок повернення безпідставно набутого майна (у даному випадку коштів) не ставиться у залежність від строку перебування такого майна у особи, що його набула, та від подальшої юридичної долі цього майна, зокрема відчуження його третім особам з будь-яких підстав. Ст.1213 ЦК України врегульована лише ситуація, коли безпідставно набуте майно неможливо повернути в натурі –тоді потерпілому відшкодовується його вартість. Однак гроші є родовою, а не індивідуально визначеною річчю (ст.184 ЦК України), а отже є замінними. Посилання боржника на неможливість виконання грошового зобов'язання законом не допускається (ст.625 ЦК України). Таким чином, факт перерахування вказаних коштів відповідачем до Державного бюджету України, якщо такий мав місце (що відповідачем не доведено) не має юридичного значення для існування обов'язку відповідача повернути безпідставно набуті кошти позивачу. В свою чергу, відповідач не позбавлений права заявити до повернення зайво сплачені до бюджету кошти в порядку і строки, визначені ст.15 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” №2181-ІІІ від 21.12.2000 р.

Необхідно звернути увагу і на те, що згідно ст.1212 ЦК України безпідставно набутим вважається майно, що відповідає хоча б одній з ознак –воно безпідставно набуте або набуте підставно, але безпідставно збережене зобов'язаною особою. Тобто твердження відповідача, що необхідно і набути, і зберегти майно (в т.ч. і на момент розгляду спору) не ґрунтується на нормах закону (взагалі відповідач розглядає вказану норму з точки зору періоду перебування майна у нього, тоді як закон говорить про спосіб і момент виникнення безпідставності –набуття або збереження). У відносинах, щодо яких виник господарський спір, переказ коштів позивачем на умовах попередньої оплати слід вважати підставним, оскільки підтримання попередньої оплати на певному рівні було передбачено п.3.1., 4.2.1., 7.1. укладеного договору №753/12 від 30.01.2003 р. і на момент подання позивачем до обслуговуючого банку платіжних доручень на переказ попередньої оплати за послуги відповідача позивач не міг передбачати, за які саме послуги (пов'язані з транзитним чи імпортним перевезенням) і в яких саме розмірах (з ПДВ чи без) будуть списані кошти. Однак, списуючи з сум попередньої оплати позивача (за даними аналітичного обліку на особовому рахунку в ТехПД) ПДВ за послуги, пов'язані з транзитним перевезенням, відповідач зберіг у себе кошти позивача без достатньої правової підстави, чим порушив вимоги закону.

Твердження відповідача про те, що спірні суми були перераховані до Державного бюджету України, крім того, що це не має юридичного значення по справі та не доведено відповідачем (до матеріалів справи не додавалися податкові декларації з ПДВ за спірні періоди та платіжні доручення на перерахування сум ПДВ по поданих деклараціях), відхиляються судом ще і з тієї підстави, що згідно п.1.6, 1.7. ст.1, пп.7.7.1 п.7.7. ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається не у повному розмірі нарахованих у звітному періоді податкових зобов'язань по наданих відповідачем своїм контрагентам послугам, а лише як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. Крім того, враховуючи неправомірне нарахування відповідачем ПДВ на послуги, пов'язані з перевезенням вантажів транзитом через територію України (замість звільнення їх від оподаткування), відповідачем не можуть бути у повному обсязі дотримані норми пп.7.4.2. та 7.4.3. п.7.4. ст.7 Закону в частині формування податкового кредиту (останній таким чином неправомірно завищується на користь відповідача, що зменшує суми ПДВ, які підлягають сплаті відповідачем до Державного бюджету України).

Нарахування відповідачем ПДВ на суми відшкодування позивачем плати за користування вагонами іноземних залізниць в порядку п.119 Статуту залізниць України є незаконним ще і з тієї підстави, що об'єктом оподаткування ПДВ згідно ст.3 Закону України „Про податок на додану вартість” є товари, роботи, послуги, а не компенсаційні платежі (відшкодування витрат). В свою чергу, вказаний платіж є саме відшкодуванням плати, що проведена Укрзалізницею на користь іноземних вагоновласників, а отже повинен перевиставлятися відповідачем позивачу у такому розмірі, в якому він фактично сплачений на користь інозалізниць, без додаткових нарахувань. Вказане нарахування ПДВ також є неправомірним з огляду на те, що відповідачем не доведено сам факт здійснення платежів на користь інозалізниць (Укрзалізницею, з подальшим аналітичним обліком розподілу цих платежів між залізницями України) та їх здійснення у конкретному розмірі, за конкретні транспортні засоби, у конкретному періоді, а отже за відсутності обгрунтування підстави самого відшкодування, не можна вважати обґрунтованим і будь-яке нарахування на таке відшкодування, в т.ч. ПДВ (якби його нарахування і допускалося законодавством).

Заява відповідача про застосування скороченого 6-місячного строку давності до спірних правовідносин судом відхиляється, оскільки згідно ст.925 ЦК України, ст.315 ГК України скорочені строки позовної давності встановлюються щодо спорів, які випливають з договору перевезення. Спір що розглядається, випливає не з договору перевезення (позаяк позивач не є ні вантажовідправником, ні вантажоодержувачем, ні перевізником згідно товарно-транспортних накладних УМВС, на відміну від приписів ст.307 ГК України та ст.909  ЦК України), а з договорів про надання послуг, пов'язаних з перевезенням (договору на подачу та забирання вагонів, договору про організацію розрахунків із залізницею). Зазначені відносини (перевезення та додаткові послуги і розрахунки за них) хоч і є пов'язаними з економічної та юридичної точок зору, однак опосередковуються різними господарськими договорами (п.22 Статуту залізниць України), а тому немає підстав стверджувати про застосування скорочених строків позовної давності до спорів, що випливають з договору на подачу-забирання вагонів чи договору на організацію розрахунків. Застосування строку позовної давності по аналогії законом також не передбачено. Зазначення представником відповідача, що укладений між сторонами договір №753/12 від 30.01.2003 р. є довгостроковим договором на здійснення систематичних перевезень (ч.3 ст.307 ГК України) судом відхиляється як необґрунтоване, оскільки такий договір в силу вимог ст.307 ГК України укладається перевізником з вантажовідправником, яким позивач не є. Крім того, в матеріалах справи наявні накладні УМВС, тобто конкретні договори перевезення по всіх спірних відправках, з яких статус позивача як сторони договору перевезення також не випливає (вантажовідправниками та вантажоодержувачами там вказані інші юридичні особи). Сам лише спосіб розрахунків між сторонами за надані послуги (з обліком через ТехПД, на чому наголошує відповідач) ще не є свідченням того, що спір випливає з договору перевезення, адже розрахунки з використанням особових рахунків ТехПД можуть проводитися як за перевезення, так і по інших господарських зобов'язаннях, що і мало місце у спірній ситуації.

Враховуючи зазначене, позовні вимоги слід визнати підставними і обґрунтованими.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст.179, 181, 184, 190, 192, 625, 909, 925, 1212-1214 ЦК України, ст.174, 307, 315 ГК України, ст.1, 3-7 Закону України „Про податок на додану вартість”, ст.1, 3-6 Закону України „Про транзит вантажів”, ст.49, 82, 84 ГПК України, п.22, 119 Статуту залізниць України (затв. постановою КМ України №457 від 06.04.1998 р.), постановою КМ України №173 від 16.02.1998 р., розділом 2 Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України (Тарифне керівництво №1, затв. наказом Мінтрансу України №551 від 15.11.1999 р.), абз.5 п.2.6. Правил розрахунків за перевезення вантажів (затв. наказом Мінтрансу України №644 від 21.11.2000 р.), суд, -

ВИРІШИВ :

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Державного територіально-галузевого об'єднання „Львівська залізниця” (79007, Львівська область, м.Львів, вул.Гоголя, 1, ЄДРПОУ 01059900) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Варіант-Логістик” (89500, Закарпатська область, м.Чоп, вул.Ужгородська, 5а, ЄДРПОУ 31351663) 18.010 грн. 63 коп. безпідставно стягнутих за травень, вересень-грудень 2005 р. коштів за послуги, пов'язані з перевезенням вантажів транзитом через територію України, а також судові витрати, а саме : 180 грн. 11 коп. у відшкодування витрат по сплаті державного мита та 118 грн. у відшкодування витрат по сплаті збору на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.  

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

 Головуючий Суддя                                                                               

суддя                                                                                            Данко Л.С.

         суддя                                                                                                   Довга О.І.