Постанова

від 09.04.2014 по справі 2а-1670/9166/11

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2014 року м. ПолтаваСправа № 2а-1670/9166/11

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Супруна Є.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання - Дубовик О.І.,

представників позивача - Намінас О.В., Юренко О.Б., Сновальова Е.Г.,

представника відповідача - Давиденко Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

02 листопада 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Єристівський гірничо - збагачувальний комбінат" (далі - ТОВ "Єристівський ГЗК", позивач) звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 05.08.2011 №0000642301/133, яким платнику зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 1 469 967,00 грн.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05.02.2014, після скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

01.04.2014 за клопотанням представника відповідача судом здійснено процесуальну заміну Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби, як неналежного відповідача на належного - Кременчуцьку об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі - Кременчуцька ОДПІ, відповідач).

У судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги, просили суд позов задовольнити у повному обсязі. Стверджували, що господарська операція з придбання у ТОВ "Енергопол" дизельного палива підтверджена всіма належними первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Придбане пальне було використане у власній господарській діяльності підприємства при розробці кар'єру для заправки технологічного транспорту позивача, що відображено у роздавальних відомостях та подорожніх листах вантажного автомобіля. Відтак, на думку позивача, висновки перевірки щодо завищення від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту не ґрунтуються на фактичних обставинах справи, у зв'язку з чим застосування до платника податків заходів фіскального впливу, як міри відповідальності, є неправомірним.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що ТОВ "Єристівський ГЗК" ні під час перевірки, ні впродовж розгляду справи у суді не надало первинних бухгалтерських документів, які б надали змогу підтвердити факт придбання дизельного палива у квітні 2011 року саме у ТОВ "Енергопол", а не в іншого постачальника. Так само не надані паспорти якості та сертифікати відповідності на дизельне паливо (євро). Вказане, на думку відповідача, свідчить про недоведеність доцільності придбання у вказаного контрагента дизельного пального, що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ за квітень 2011 року у сумі 1 469 966,00 грн.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав заперечення проти позову та просив суд у позові відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши залучені до матеріалів справи та зібрані судом письмові докази, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступних висновків.

З матеріалів справи суд встановив, що ТОВ "Єристівський ГЗК" зареєстроване виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області 14.07.2008 (ідентифікаційний код 35713283; місцезнаходження юридичної особи: вул. Будівельників, 15, м. Комсомольськ, Полтавська область), про що видане свідоцтво про реєстрацію юридичної особи серії А00 №648972 (а.с. 36 т. 1). Позивач зареєстрований платником ПДВ 24.07.2008, про що видане свідоцтво №100130216 (а.с. 37 т. 1). Основним видом діяльності ТОВ "Єристівський ГЗК" за КВЕД, відповідно до даних відділу статистики у м. Комсомольську, є добування залізних руд.

З 04.07.2011 по 08.07.2011 працівниками Кременчуцької ОДПІ проведено позапланову виїзну перевірку позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ "Енергопол" за період з 01.04.2011 по 30.04.2011, результати якої оформлено актом від 15.07.2011 №4921/23-309/35713283 (а.с. 9-23 т. 1).

Висновками акту перевірки встановлено порушення ТОВ "Єристівський ГЗК" п.п. 198.3, 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту за квітень 2011 року у розмірі 1 469 966,00 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки Кременчуцькою ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення від 05.08.2011 №0000642301/133 про зменшення платнику розміру від'ємного значення суми ПДВ на 1 469 966,00 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 1,00 грн. (а.с. 24 т. 1).

Не погодившись із підставами нарахування суми завищення від'ємного значення ПДВ та застосуванням штрафних санкцій, ТОВ "Єристівський ГЗК" оскаржило вказане податкове повідомлення-рішення в апеляційному порядку до Кременчуцької ОДПІ, за наслідками якого скарга підприємства була залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - без змін (а.с. 26-35 т. 1).

У зв'язку з цим ТОВ "Єристівський ГЗК" звернулося до суду з даним позовом, в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.08.2011 №0000642301/133 з мотивів його незаконності та відновити порушене право платника на формування складу ПДВ за реальними операціями з придбання дизельного палива.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Судовим розглядом встановлено, що фактичною підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення взято висновок перевірки про завищення позивачем від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту за наслідками взаємовідносин із ТОВ "Енергопол" з приводу придбання дизельного палива у зв'язку з відсутністю всіх належних первинних бухгалтерських документів по операції з придбання товару у вищевказаного контрагента.

Перевіряючи спірний акт індивідуальної дії на предмет його відповідності приписам ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить з наступного.

Коло платників ПДВ, об'єкти, база, ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, на час вчинення господарської операції, визначено розділом V Податкового кодексу України.

Підпунктом 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до абз. "а" п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України, якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

З наведених норм слідує, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображатимуть реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Тому, надаючи правову оцінку рішенню контролюючого органу про зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ, судом буде здійснюватися дослідження факту здійснення господарської операції на предмет участі у ній осіб, на підставі документів яких позивачем формувалися дані податкового обліку.

Так, в ході розгляду даної справи суд встановив, що між ТОВ "Енергопол" (постачальник) та ТОВ "Єристівський ГЗК" (покупець) укладено генеральний договір поставки нафтопродуктів №30-11 від 29.03.2011 (а.с. 64-71 т. 1), згідно з яким постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити нафтопродукти, у відповідності до умов договору та додаткових угод до нього. Постачання товару здійснюється окремими партіями. Об'єм, асортимент, строк постачання та умови транспортування визначаються відповідною додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною договору після її підписання.

Розділом 3 вищевказаного договору визначено обов'язки сторін, за змістом якого постачальник зобов'язується на основі поданої покупцем заявки передати у власність останнього товар, у відповідності до розділу 1 даного договору із оформленням актів приймання-передачі товарів та інших документів. Під час передачі нафтопродуктів постачальник за вимогою покупця надає сертифікати відповідності із зазначенням найменування нафтопродуктів. У той же час покупець зобов'язується після подачі заявки на відвантаження товару протягом поточного робочого дня, але не пізніше 16:00 години оформити додаткову угоду відповідним чином та разом з оригіналом заявки, передати їх постачальнику. Своєчасно та в повному об'ємі проводити оплату поставленого товару, а також видатків, пов'язаних з транспортуванням товару.

На виконання генерального договору №30-11 від 29.03.2011 ТОВ "Енергопол" виписало на ім'я ТОВ "Єристівський ГЗК" податкові накладні № 13 від 04.04.2011 на суму 4 944 000,00 грн., у тому числі 824 000,00 грн. ПДВ (а.с. 92 т. 1), №32 від 07.04.2011 на суму 42 229,99 грн., у тому числі 7 038,33 грн. ПДВ (а.с. 115 т. 1), № 65 від 13.04.2011 на суму 1 258 800,00 грн., у тому числі 209 800,00 грн. ПДВ (а.с. 119 т. 1), №196 від 29.04.2011 на суму 2 553 600,00 грн., у тому числі 425 600,00 грн. ПДВ (а.с. 131 т. 1) та №199 від 30.04.2011 на суму 21 168,50 грн., у тому числі 3 528,08 грн. ПДВ (а.с. 132 т. 1).

На підставі вказаних податкових накладних позивач включив відповідну суму ПДВ до складу податкового кредиту за квітень 2011 року, що відобразив у податковій декларації за відповідний звітний період.

На підтвердження господарської операції з придбання дизельного палива ТОВ "Єристівський ГЗК" надав:

- додаткові угоди до генерального договору поставки нафтопродуктів №30-11 від 29.03.2011 (а.с. 70-75 т. 1);

- акти прийому-передачі до договору №30-11 від 29.03.2011 (а.с. 94, 101, 108, 121, 133 т. 1);

- рахунки-фактури на оплату палива дизельного підвищеної якості (євро) марки С виду ІІ (а.с. 89,112, 116, 128 т. 1);

- прибуткові ордери на дизельне паливо "літнє" (а.с. 93, 100, 107, 120, 134 т. 1).

Для підтвердження факту здійснення оплати на користь ТОВ "Енергопол" за придбане дизельне паливо позивач надав копії платіжних доручень та банківських виписок (а.с. 91, 113, 114, 117, 118, 129, 130 т. 1).

На підтвердження факту зберігання та подальшого використання придбаного за генеральним договором №30-11 від 29.03.2011 пального позивач надав договір №966 від 28.02.2011 (а.с. 78-81 т. 1), укладений між ТОВ "Єристівський ГЗК" (замовник) та ВАТ "Полтавський ГЗК" (виконавець), за умовами якого виконавець зобов'язався надавати послуги відповідального зберігання дизельного палива, яке надходило на його адресу та належало замовнику, а також відпуск дизельного палива із зберігання щоденно на підставі умов договору на зберігання і потреби комбіната - замовника в заправці технологічного транспорту шляхом видачі (заливу) в паливозаправник комбіната обладнаного лічильником. Як доказ надання вказаних послуг ТОВ "Єристівський ГЗК" надав акти приймання - передачі на відповідальне зберігання та подорожні листи вантажних автомобілів із супроводжуючими документами (а.с. 99, 106, 111, 124, 127, 139 т. 1, а.с. 1-172 т. 2).

Стосовно використання дизельного палива, придбаного в ТОВ "Енергопол" у власній господарській діяльності, позивач надав бухгалтерську довідку переліку основних транспортних засобів, які знаходяться на балансі ТОВ "Єристівський ГЗК" та заправлялися дизельним паливом, копії технічних паспортів даних транспортних засобів та копії актів про списання матеріалів (а.с. 203-209, 224-256 т. 1).

Правильність оформлення первинних документів та відповідність їх даним бухгалтерського обліку перевіркою під сумнів не ставилася. Натомість Кременчуцька ОДПІ заперечує причетність взагалі ТОВ "Енергопол" до даної господарської операції у зв'язку з відсутністю будь-яких документів, що підтверджують факт участі вказаної особи у переміщенні нафтопродуктів від виробника до кінцевого споживача.

До того ж, скасовуючи рішення судів та направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції звернув увагу, зокрема, на невідповідність змісту залізничних накладних, якими оформлювалося транспортування дизельного пального залізницею, змісту генерального договору поставки нафтопродуктів від 29.03.2011 №30-11 з огляду на зазначення у цих накладних відправником іншої особи (ПрАТ "Линік"), а не ТОВ "Енергопол", а також вказав на необхідність з'ясування характеру правовідносин між вантажовідправником та учасниками оспорюваних за цим позовом поставок, зокрема, за чиїми рознарядками здійснювалося відвантаження товару на адресу позивача.

З метою виконання вимог суду касаційної інстанції судом були відібрані письмові пояснення у позивача з цього приводу (а.с. 51-52 т. 3). Відповідно до наданих пояснень суд з'ясував, що дизельне паливо підвищеної якості (євро) марки С виду II вироблялося ПрАТ "Линік" (Приватне акціонерне товариство "Лисичанська нафтова інвестиційна компанія" (ідентифікаційний код 32292929; юридична адреса: Луганська область, м. Лисичанськ, вул. Свердлова, 371, офіс 1-А). Документи, які б засвідчували перехід права власності на дизельне паливо від ПрАТ "Линік" до ТОВ "Енергопол", у позивача відсутні, але виходячи з аналізу накладних на маршрут або групу вагонів, що є в матеріалах справи, позивач вбачає, що це дизельне паливо було придбане не у ПрАТ "Линік", а у ТОВ "ТНК-ВР Коммерс". У свою чергу ТОВ "ТНК-ВР Коммерс" могло придбати це паливо у виробника - ПрАТ "Линік".

З урахуванням наданих пояснень суд встановив наступний ланцюг від виробника до кінцевого споживача: ПрАТ "Линік" - виробник дизельного палива, який здійснив відпуск товару первісному набувачу - ТОВ "ТНК-ВР Коммерс". Вторинним набувачем права власності на дизельне паливо значиться ТОВ "Енергопол", який, за твердженням позивача, у свою чергу здійснив реалізацію кінцевому споживачу - ТОВ "Єристівський ГЗК" шляхом передачі товару на відповідальне зберігання ВАТ "Полтавський ГЗК".

В той же час представник Кременчуцької ОДПІ зазначив, що сума податкового зобов'язання з ПДВ продавцем товару в бюджет і до теперішнього часу не сплачена. За даними електронних баз податкового обліку ця сума була штучно використана ТОВ "Енергопол" за невстановленими операціями по власному ланцюгу контрагентів - ТОВ "Торговий дім "Енергія" (ідентифікаційний код 31628650; місцезнаходження: м. Київ, вул. Щекавицька, 37/48, кв. 1) та ТОВ "Ойл трейдінг" (ідентифікаційний код 35921455; місцезнаходження: м. Київ, Печерський узвіз, 19).

При цьому суд встановив, що за актуальними даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців основним зареєстрованим видом діяльності ТОВ "Енергопол" (ідентифікаційний код 36514950) є оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами. 02.10.2012 державним реєстратором внесено запис щодо відсутності підтвердження відомостей про юридичну особу. Станом на 13.03.2014 товариство числиться за адресою: м. Полтава, вул. Автобазівська, 3-б (а.с. 76-77 т. 3).

З метою з'ясування фактичних обставин поставки дизельного пального ТОВ "Енергопол" слід звернутися до розділу 5 генерального договору №30-11 від 29.03.2011, яким визначені умови поставки.

Так, пунктом 5.4. вказаного договору передбачено, що відвантаження товару здійснюється залізничним транспортом, якщо додатковими угодами сторін не визначено інший порядок відвантаження товару іншими видами транспорту.

На підтвердження факту транспортування придбаного у ТОВ "Енергопол" дизельного палива залізницею позивач надав накладні на маршрут або групу вагонів (а.с. 95-99, 102-105, 109-110, 122-123, 125-126, 135-138 т. 1). Відправником у вищезазначених накладних значиться ПрАТ "Линік", одержувачем - ВАТ "Полтавський ГЗК". У графі "Заяви і відмітки відправника" значиться, що власник вантажу ТОВ "Єристівський ГЗК", товар - власність: ТОВ "ТНК-ВР Коммерс".

Зміст вищезазначених накладних узгоджується з поясненнями позивача щодо участі у даній господарській операції ПрАТ "Линік", як виробника та вантажовідправника дизельного палива, ТОВ "ТНК-ВР Коммерс", як одного з набувачів прав на це ж дизельне пальне, ТОВ "Єристівський ГЗК", як власника вантажу, та ВАТ "Полтавський ГЗК, як отримувача вантажу.

Проте роль ТОВ "Енергопол" у даному ланцюгу жодним документом не відображено.

В ході судового розгляду представникам сторін також було запропоновано надати пояснення з приводу приналежності рознарядок, на підставі яких здійснювався відпуск палива замовникам у ланцюгу від виробника до законного набувача прав на нього.

Проте жодних пояснень з цього приводу представники сторін надати не змогли у зв'язку з відсутністю у них будь-якої інформації з цього приводу. У зв'язку з цим слід зробити висновок, що рознарядки на відпуск палива, які зафіксовані у залізничних накладних, видавалися іншими суб'єктами, які не мають відношення до господарської операції, що є предметом дослідження у даній адміністративній справі.

З метою з'ясування обставин участі ТОВ "Енергопол" в операціях з переміщення нафтопродуктів від виробника до кінцевого споживача та можливого їх документування суд звертає увагу на розділ 7 генерального договору поставки нафтопродуктів від 29.03.2011 №30-11, яким врегульовано порядок приймання товару по кількості та якості.

Так, відповідно до п. 7.1. даного договору, покупець здійснює прийняття товару по якості відповідно до Інструкції з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України затвердженої спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 04.06.2007 №271/121 (далі - Інструкція №271/121).

Аналізуючи зміст Інструкції №271/121, суд встановив, що її розділом 6 врегульовано порядок контролювання якості під час приймання, зберігання і відпуску нафти та/або нафтопродуктів.

Так, відповідно до підпункту 6.1.4 Інструкції №271/121, перед прийманням нафти та/або нафтопродукту необхідно:

- відібрати точкові проби з транспортного засобу і скласти сукупну пробу у відповідності до вимог ДСТУ 4488 та розділу 4.2 цієї Інструкції для проведення приймально-здавальних і контрольних випробувань;

- перевірити у пробах нафтопродуктів (візуально) наявність води і механічних домішок;

- зареєструвати відібрану сукупну пробу нафти та/або нафтопродукту в журналі реєстрації проб за формою №3-НК і провести приймально-здавальні випробування;

- порівняти дані приймально-здавальних випробувань з даними паспорта якості вантажовідправника і, у разі відсутності розбіжностей, надати дозвіл на зливання нафти та/або нафтопродукту;

- записати до паспортів якості вантажовідправника і журналу реєстрації проб номери транспортних засобів, якими доставлено нафту або нафтопродукти, а також номери резервуарів, до яких їх злито.

Підпунктом 6.1.18 Інструкції №271/121 передбачено, що для визначення фактичної якості нафти та/або нафтопродукту здійснюється відбирання проб у відповідності до вимог ДСТУ 4488. Сукупні проби поділяються на три частини, що опечатуються або пломбуються і споряджаються етикетками з підписами осіб, які брали участь у їх відбиранні. Про відбирання проб складається акт за підписами всіх осіб, які брали у цьому участь. Перша (для випробувань в обсязі контрольних випробувань) і друга (арбітражна) проби направляються до акредитованої (атестованої) у встановленому порядку випробувальної лабораторії для випробувань на відповідність якості нафти та/або нафтопродукту вимогам нормативного документа, а третя (арбітражна) - залишається на підприємстві.

Згідно з пп. 6.1.19 Інструкції №271/121 за даними результатів випробувань складається акт приймання продукції за якістю (у день завершення приймання) за формою №14-НК, у якому має бути вказано:

- назва вантажоодержувача нафти та/або нафтопродукту і його місцезнаходження;

- номер і дата складання акта, місце приймання нафти та/або нафтопродукту, час початку і завершення приймання. У разі, коли приймання здійснено з порушенням термінів, в акті зазначається причина затримки і час її виникнення;

- прізвище, ім'я та по батькові осіб, які брали участь у прийманні нафти та/або нафтопродукту за якістю, місце їх роботи, посади, дата і номер довіреності (доручення) представника на приймання продукції за якістю, а також довідка про ознайомлення цих осіб з порядком приймання продукції, установленим цією Інструкцією;

- найменування і місцезнаходження вантажовідправника;

- дата і номер телеграми про виклик представника вантажовідправника;

- номер і дата договору про поставку нафти та/або нафтопродуктів, рахунку-фактури, транспортного документа (накладної, коносамента тощо) і паспорта якості;

- дата надходження нафти та/або нафтопродукту до станції призначення, час видачі вантажоодержувачу вантажу органом транспорту, час відкриття опломбованих транспортних засобів;

- номер і дата складання комерційного акта, якщо такий складено під час отримання нафти та/або нафтопродуктів від органів транспорту;

- умови зберігання нафти та/або нафтопродуктів на складі вантажоодержувача до складання акта;

- стан тари на момент огляду, стан зовнішнього маркування тари, а також кількість (маса) нестандартної продукції;

- за чиїми пломбами (ЗПП вантажовідправника чи транспортувальника) відвантажено й отримано нафту та/або нафтопродукти, їх справність, наявність відтисків, відповідність фактичних відтисків на пломбах відтискам, зазначеним у транспортних документах;

- відомості про відбирання проб нафти та/або нафтопродуктів, номер і дата акта відбирання проб і надання проб до відповідної випробувальної лабораторії на випробування;

- номер і назва нормативних документів, згідно з якими здійснювалось контролювання якості нафти та/або нафтопродуктів;

- висновки випробувальної лабораторії щодо можливості доведення до відповідної якості (виправлення) нафтопродукту або переведення його до іншої марки з посиланням на нормативний документ;

- інші відомості, які на думку осіб, що беруть участь у прийманні нафти та/або нафтопродуктів за якістю, необхідно зазначити в акті.

На підтвердження факту виконання вимог пункту 4 генерального договору №30-11 від 29.03.2011, яким встановлені вимоги до якості товару, позивач надав суду сертифікати відповідності на паливо дизельне підвищеної якості (євро) марки С виду ІІ (а.с. 208, 219, 225, 236, 241 т. 2), довідки про відібрання проб дизельного палива (а.с. 212, 218, 224, 235, 239 т.2) та паспорти на паливо дизельне підвищеної якості (євро) марки С виду ІІ (а.с. 209-211, 216-217, 223, 237-238, 240 т. 2).

Разом з цим позивач не надав суду журналу реєстрації проб за формою №3-НК, актів про відбирання проб та актів приймання продукції за якістю за формою №14-НК, чим порушив вимоги Інструкції №271/121, відносно виконання умов якої міститься пряме застереження у пункті 7.1 генерального договору №30-11 від 29.03.2011.

Також слід зауважити, що пунктом 7.2. генерального договору №30-11 від 29.03.2011 передбачено, що покупець здійснює прийняття товару по кількості та якості у відповідності до Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 №281/171/578/155 (далі - Інструкція №281/171/578/155).

Порядок приймання нафти і нафтопродуктів під час надходження залізничним транспортом визначено пунктом 5.2 Інструкції №281/171/578/155, за змістом якого під час надходження залізничних цистерн вантажоодержувач до приймання нафти або нафтопродукту має перевірити:

- відповідність фактичного номера і типу залізничної цистерни номеру і типу, зазначених у накладній;

- технічний стан залізничної цистерни на наявність механічних ушкоджень (ум'ятин, тріщин), справність зливних пристроїв. У разі виявлення несправності цистерни, через яку можлива втрата вантажу, слід вимагати від адміністрації залізничної станції перевірки маси вантажу в цистерні, а в разі встановлення нестачі - складання технічного акта за встановленою формою;

- наявність і цілісність пломб запірно-пломбувальних пристроїв (далі - ЗПП) і відбитків на них, відповідність відбитків на пломбах відбиткам, які зазначено у перевізних документах;

- відповідність градуювальної таблиці на залізничну цистерну номеру залізничної цистерни /пп. 5.2.3 Інструкція №281/171/578/155/.

Відповідно до пп. 5.2.5 Інструкції №281/171/578/155 комісійне приймання нафти або нафтопродукту за кількістю здійснюють уповноважені наказом керівника підприємства-вантажоодержувача особи, які мають відповідну освіту, кваліфікацію та досвід роботи з питань визначення кількості нафти і нафтопродуктів у залізничних цистернах, на яких покладено відповідальність за дотримання правил приймання нафти і нафтопродуктів, установлених цією Інструкцією та іншими нормативно-правовими актами та нормативними документами.

Підпунктом 5.2.6 Інструкції №281/171/578/155 передбачено, що результати комісійного приймання нафти або нафтопродуктів оформлюються актом приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю за формою №5-НП, який складається одразу після приймання вантажу та затверджується керівництвом підприємства не пізніше наступного дня після його складання.

Акт приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю за формою №5-НП є підставою для оприбутковування нафти і нафтопродуктів у складському обліку та відображення на відповідних рахунках бухгалтерського обліку в підзвіт матеріально відповідальних осіб.

Підпунктом 5.2.7 Інструкції №281/171/578/155 встановлено, що уся кількість нафти або нафтопродуктів, що надійшла на підприємство в залізничних цистернах, зазначається в журналі обліку надходження нафти і нафтопродуктів за формою №6-НП, сторінки якого шнуруються, нумеруються і скріплюються печаткою та підписом керівника підприємства. Записи в журналі робляться на підставі відвантажувальних документів і актів приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю за формою №5-НП.

Згідно з пп. 5.2.12 Інструкції №281/171/578/155 представнику, уповноваженому взяти участь у прийманні нафти та/або нафтопродуктів за кількістю, видається довіреність за підписом уповноваженої особи підприємства, скріплену гербовою печаткою підприємства. У довіреності обов'язково зазначається найменування, марка та кількість нафти або нафтопродуктів, які прийматиме вповноважений представник. Довіреність надається голові комісії і після приймання нафти або нафтопродуктів зберігається разом з актом приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю за формою №5-НП на підприємстві, де зберігаються нафтопродукти.

Порядок відвантаження нафти і нафтопродуктів залізничним транспортом визначено пунктом 7.3 Інструкції №281/171/578/155, відповідно до положень якого на фасований нафтопродукт вантажовідправником складається специфікація, яка разом з паспортом якості, у якому проставлений реєстраційний номер сертифіката відповідності, додається до залізничної накладної (пп. 7.3.5 Інструкції).

Підпунктом 7.3.7 Інструкції №281/171/578/155 передбачено, що на кожну завантажену цистерну, групу цистерн або маршрут оформляються залізнична накладна, дорожня відомість, її корінець і квитанція про приймання вантажу. До накладної додаються паспорт якості нафти або нафтопродукту, копія сертифіката відповідності або свідоцтво про визнання іноземного сертифіката (якщо продукт підлягає обов'язковій сертифікації в Україні), у накладній зазначається номер аварійної картки згідно з Правилами безпеки та порядку ліквідації наслідків аварійних ситуацій з небезпечними вантажами при перевезенні їх залізничним транспортом, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 16.10.2000 №567 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 23.11.2000 за №857/5078.

Згідно з пп. 7.3.8 Інструкції №281/171/578/155 корінець дорожньої відомості залишається у працівників залізниці. Квитанція, яку станція призначення видає вантажовідправнику разом з одним примірником відвантажувальної відомості за формою №4-НП (додаток 7), є первинними документами для бухгалтерського обліку та підставою для складання рахунку-фактури, який надсилається вантажоодержувачу.

Як доказ прийняття товару по кількості позивач надав акти приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю (а.с. 206-207А, 213А-215, 220-222, 226-234, т. 2) та сертифікат кількості (а.с. 213 т. 2), тоді як ні журналу обліку надходження нафти і нафтопродуктів за формою №6-НП, ні довіреності, що видається уповноваженому взяти участь у прийманні нафти та/або нафтопродуктів за кількістю, ні специфікацій, які додаються до залізничних накладних, ні дорожніх відомостей, їх корінців і квитанцій про приймання вантажу, як того вимагає Інструкція №281/171/578/155, в ході судового розгляду позивач не надав.

На думку суду саме ці документи могли б містити відомості про всіх учасників, які приймали участь у переміщенні дизельного палива, у тому числі й про ТОВ "Енергопол".

Натомість представник позивача пояснив, що вказані документи знаходяться у розпорядженні ВАТ "Полтавський ГЗК", працівниками якого безпосередньо здійснювалася прийомка дизельного палива на зберігання відповідно до умов договору №966 від 28.02.2011.

У зв'язку з цим судом була оголошена перерва у справі з метою забезпечення можливості позивачу відшукати вищезазначені документи з метою їх залучення до матеріалів адміністративної справи.

Проте, представниками позивача такі письмові свідчення суду надані не були з посиланням лише на факт їх знищення за перебігом строку зберігання в архівах ВАТ "Полтавський ГЗК".

Надаючи оцінку таким поясненням, суд керується основним нормативно-правовим актом, що визначає строки зберігання документів, яким є Перелік документів, що створюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших установ, організацій і підприємств, із зазначенням термінів зберігання документів, затверджений наказом Головархіву України від 20.07.1998 №41 (далі - Перелік №41), що був чинний на час вчинення господарської операції.

Відповідно до п. 315 Переліку №41 первинні документи і додатки до них, що фіксують факт виконання господарських операцій і є підставою для записів у реєстрах бухгалтерського обліку та податкових записах (касові, банківські документи, повідомлення банків і переказні вимоги, виписки банків, наряди на роботу, табелі, акти про приймання, здавання і списання майна й матеріалів, квитанції і накладні з обліку товарно-матеріальних цінностей, авансові звіти та ін.) повинні зберігатися протягом трьох років.

При цьому, згідно з приміткою до п. 315, яка конкретизує строки зберігання бухгалтерської документації, вказаний строк застосовується за умови завершення перевірки державними податковими органами з питань дотримання податкового законодавства, а для бюджетних установ та організацій, а також для госпрозрахункових підприємств і організацій, які знаходяться у сфері управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, - ревізії. У разі виникнення суперечок, спорів, слідчих і судових справ - зберігаються до ухвалення остаточного рішення.

Згідно з п. 2.9 Переліку №41 обчислення строків зберігання документів проводиться з 1 січня року, який іде за роком завершення їх діловодством.

Пунктом 2.11 Переліку №41 встановлено, що строки зберігання документів, визначені в цьому Переліку, є мінімальними, їх не можна скорочувати.

Вказані норми дублюються пунктами 1.7, 2.10 та 336 чинного на даний час наказу Міністерства юстиції України "Про затвердження Переліку типових документів, що створюються під час діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів" від 12.04.2012 №578/5.

Отже, незалежно від факту завершення перевірки суб'єкт господарювання повинен зберігати бухгалтерську документацію до закінчення трирічного строку, а у разі виникнення судового спору - до ухвалення остаточного рішення у справі.

Враховуючи час здійснення позивачем господарської операції (2011 рік), а також з огляду на наявність судового спору з приводу правомірності формування податкового кредиту за наслідками взаємовідносин із ТОВ "Енергопол", суд приходить до висновку, що на час судового розгляду даної справи позивач мав забезпечити схоронність всієї документації за договором із вказаним контрагентом.

Також слід додати, що акт про знищення документів, обов'язковість складання якого у випадку знищення документів передбачено Правилами роботи архівних підрозділів органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, затвердженими наказом Державного комітету архівів України від 16.03.2001 №16, позивач до суду також не надав.

Згідно з п. 1.2. вказаних Правил вони є нормативно-правовим актом, обов'язковим для виконання всіма установами незалежно від форм власності.

Отже, суд робить висновок про відсутність у позивача доказів, які б підтверджували, що придбане дизельне паливо належало саме ТОВ "Енергопол".

У світлі наведених обставин слід зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту належними документами первинного обліку покладається на платника - покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання з ПДВ, що підлягає перерахуванню до бюджету, на суму податкового кредиту визначеного постачальником.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є його податковим ризиком. З ціллю підтвердження обґрунтованості заявленої податкової вигоди необхідно встановити їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність представлених первинних документів, у тому числі щодо відомостей про учасників та умови господарських операцій.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про недоведеність обставин щодо придбання позивачем дизельного палива саме у ТОВ "Енергопол". Відтак первинні документи надані ТОВ "Єристівський ГЗК" на підтвердження факту придбання товару за генеральним договором постачання нафтопродуктів №30-11 від 29.03.2011 не є достовірними та не можуть підтверджувати право товариства на формування податкового кредиту.

Таким чином відповідач, діючи на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, правомірно зменшив платнику розмір від'ємного значення суми ПДВ. Спірне податкове повідомлення-рішення винесене відповідачем обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, які були встановлені під час перевірки, неупереджено та своєчасно.

За таких обставин позовні вимоги суд визнає необґрунтованими, у зв'язку з чим позов задоволенню не підлягає.

З огляду на приписи ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7-11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови складено 14.04.2014.

Суддя Є.Б. Супрун