Рішення

від 14.04.2014 по справі 2-2657/2009

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 22-ц/785/2341/14

Номер справи місцевого суду: 2-2657/2009

Головуючий у першій інстанції Калініченко Л.В.

Доповідач Журавльов О. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2014 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Журавльова О.Г.,

суддів: Оверіної О.В., Кравця Ю.І.,

при секретарі Счастлівцевої Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання права власності на нежитлове приміщення, за апеляційною скаргою заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі: Виконавчого комітету Одеської міської ради, Одеської міської ради, Інспекції державного архітектурно - будівельного контролю в Одеській області на заочне рішення Київського районного суду міста Одеси від 02 березня 2009 року,

встановила:

У лютому 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що йому на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 06 грудня 2005 року належали нежилі приміщення офісу, загальною площею 140,6 кв.м., що знаходяться в будинку під номером АДРЕСА_1.

Зазначив, що йому також належить земельна ділянка, на якій розташовані зазначені офісні приміщення, загальною площею 0,0100 га на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯГ № 945954, цільове використання земельної ділянки - для експлуатації та обслуговування офісно-складського приміщення.

Позивачу також належать на праві приватної власності гараж по АДРЕСА_1, який в цілому складається з нежитлового приміщення загальною площею 282,8 кв.м., АДРЕСА_1, який в цілому складається з нежилого приміщення загальною площею 97,5 кв.м., гараж АДРЕСА_2, який в цілому складається з нежилого приміщення 2-го поверху, загальною площею 18,2 кв.м., АДРЕСА_3, який в цілому складається з нежилого приміщення 2-го поверху загальною площею 18,2 кв.м., гараж АДРЕСА_4, який в цілому складається з нежилого приміщення 2-го поверху загальною площею 18,2 кв.м

Протягом 2008 року всі вищевказані об'єкти були реконструйовані позивачем в одне нежитлове приміщення в будинку АДРЕСА_1.

Реконструкція приналежних йому нежитлових приміщень була здійснена на земельній ділянці, цільове використання якої - для експлуатації та обслуговування офісно-складського приміщення, яка належить йому на праві приватної власності, а також частково на земельній ділянці, яка була відведена гаражній автостоянці "ДЮК", однак з письмової згоди останньої.

Здійснена позивачем реконструкція не порушує прав та інтересів третіх осіб, а також була виконана з повним дотриманням державних будівельних норм.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_3 просив визнати за ним право власності на нежитлове приміщення в будинку під номером АДРЕСА_1 загальною площею 672,7 кв.м, в тому числі основною площею 632,6 кв.м, підсобною площею - 40,1 кв.м, яке складається з І поверху (1 - основне - 280,5 кв.м, 2 - санвузол - 3,4кв.м, 3 і сходова клітина і 15 кв.м), II поверху (4 - сходова клітина - 15 кв.м, 5 1 основне - 336,4 кв.м, 6 - основне 115,7 кв.м, 71 санвузол - 6,7 кв.м).

Заочним рішенням рішення Київського районного суду міста Одеси від 02 березня 2009 року позов ОСОБА_3 було задоволено.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на нежитлове приміщення в будинку під номером АДРЕСА_1 загальною площею 672,7 кв.м, в тому числі основною площею 632,6 кв.м, підсобною площею 40,1 кв.м, яке складається з І поверху (1 - основне - 280,5 кв.м, 2 - санвузол |- 3,4 кв.м, 3 1 сходова клітина - 15 кв.м), II поверху (4 - сходова клітина - 15 кв.м, 5 - основне 1336,4 кв.м, 6 - основне 5 15,7 кв.м, 7 - санвузол - 6,7 кв.м).

Зазначене рішення суду оскаржує в апеляційному порядку заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі: Виконавчого комітету Одеської міської ради, Одеської міської ради, Інспекції державного архітектурно - будівельного контролю в Одеській області.

В скарзі з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про відмову позивачу у задоволенні позову.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги та заперечень на неї, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпаними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 районний суд виходив з того, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним права власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Проте, погодитись з такими висновками районного суду колегія суддів не може, оскільки суд внаслідок порушення норм матеріального та процесуального права дійшов цього висновку без всебічного, повного й обґрунтованого з'ясування дійсних обставин справи, а надані докази по справі оцінені судом першої інстанції односторонньо.

Апеляційним судом встановлено, матеріалами справи підтверджено та сторонами не заперечується, що ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 06 грудня 2005 року належали нежилі приміщення офісу, загальною площею 140,6 кв.м., що знаходяться в будинку під номером АДРЕСА_1, а також земельна ділянка, на якій розташовані зазначені нежилі офісні приміщення, загальною площею 0,0100 га на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯГ № 945954, зареєстрованого 22 листопада 2006 року у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010650501581, цільове використання - для експлуатації та обслуговування офісно-складського приміщення.

Крім того, позивачу на праві приватної власності належить: гараж по АДРЕСА_1, який в цілому складається з нежитлового приміщення загальною площею 282,8 кв.м., АДРЕСА_1, який в цілому складається з нежилого приміщення загальною площею 97,5 кв.м., гараж АДРЕСА_2, який в цілому складається з нежилого приміщення 2-го поверху, загальною площею 18,2 кв.м., АДРЕСА_3, який в цілому складається з нежилого приміщення 2-го поверху загальною площею 18,2 кв.м., гараж АДРЕСА_4, який в цілому складається з нежилого приміщення 2-го поверху загальною площею 18,2 кв.м.

У 2008 році всі вищевказані об'єкти нерухомості були реконструйовані позивачем в одне нежитлове приміщення в будинку АДРЕСА_1.

Зі змісту технічного паспорту, виготовленого КП «ОМБТІ та РОН» 30 жовтня 2008 року вбачається, що зазначене реконструйоване нежитлове приміщення має загальну площу 672,7 кв.м., в т.ч. основну - 632,6 кв.м., та підсобну - 40,1 кв.м., та складається з І поверху (1 основне - 280,5 кв.м., 2 - санвузол - 3,4 кв.м., 3 - сходова клітина - 15 кв.м), II поверху (4 а сходова клітина - 15 кв.м., 5 - основне - 336,4 кв.м., 6 - основне - 15,7 кв.м., 7 - санвузол - 6,7 кв.м).

Реконструкція приналежних позивачу нежитлових приміщень була здійснена на земельній ділянці, цільове використання якої - для експлуатації та обслуговування офісно-складського приміщення, яка належить ОСОБА_3 на праві приватної власності (загальною площею 0,0100 га), а також частково на земельній ділянці, яка була відведена в постійне користування гаражній автостоянці «ДЮК».

Тобто позивачем збудовано будівлю офісного центру загальна площа першого поверху якої складає 280,5 кв.м., що на 180,5 кв.м. більше ніж площа земельної ділянки, яка знаходиться у власності позивача.

Згідно ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує пройти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за їх рахунок.

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Відповідно до ст. 3 ЗК України, земельні правовідносини в України регулюються Конституцією України, земельним Кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно ст. ст. 13, 14 Конституції України, земля, її надра є об'єктами права власності здійснюють органи державної влади і місцевого самоврядування, у межах визначених Конституцією України і законами України.

Відповідно до ст. 12 ЗК України розпорядження землями територіальних громад, у тому числі надання їх у власність або користування є компетенцією місцевих рад.

Згідно із п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях міської ради вирішуються питання відносно регулювання земельних стосунків.

Відповідно до ст. 83 ЗК України землі, що належать на праві власності територіальним громадам міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної і державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Згідно ст. 116 ЗК України рішення про передачу земельної ділянки, що входить до складу державної (комунальної) власності в користування, є виключним правом органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Отже, виходячи з аналізу зазначених норм слід дійти висновку, що питання щодо відчуження земель комунальної власності є виключно компетенцією Одеської міської ради та вирішується виключно на пленарних засіданнях шляхом прийняття відповідних рішень.

Відповідно до ст. 125 Земельного Кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Проте позивачем не доведено, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що Одеською міською радою приймалося рішення про передачу ОСОБА_3 частини земельної ділянки, яка була відведена в постійне користування гаражній автостоянці «ДЮК» і на який розташовано реконструйовано позивачем нежитлове торгово-офісне приміщення.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що частина земельної ділянки, на який знаходиться самовільно збудований об'єкт нерухомості, перебуває у користуванні гаражної автостоянці «ДЮК» та у власності Одеської територіальної громади в особі Одеської міської ради, яка взагалі не була залучена до участі у справі.

Зазначені обставини мають значення для правильного вирішення справи і є складовою предмета доказування.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції у порушенні вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України на зазначене та вказані положення закону уваги не звернув, не встановив усіх обставин, які мають значення для вирішення справи, не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає до застосування.

При цьому, посилання представника ОСОБА_3 в суді апеляційної інстанції на Декларацію, яка зареєстрована інспекцією ДАБК в Одеській області від 27.11.2012 року про готовність спірного нежитлового об'єкта до експлуатації та Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 30.05.2013 року, правового значення для вирішення цього спору не мають, оскільки Одеською міською радою рішення про передачу ОСОБА_3 частини земельної ділянки, яка була відведена в постійне користування гаражній автостоянці «ДЮК» і на який розташовано реконструйовано позивачем нежитлове торгово-офісне приміщення не приймалося.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 59, ч. ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести допустимими та належними доказами ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оскільки неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права призвело до неправильного вирішення спору, рішення районного суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову ОСОБА_3 у задоволені позову.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 304, 305, 307, 309 ч. 1 п.п. 3, 4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,

вирішила:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі: Виконавчого комітету Одеської міської ради, Одеської міської ради, Інспекції державного архітектурно - будівельного контролю в Одеській області задовольнити частково.

Заочне рішення Київського районного суду міста Одеси від 02 березня 2009 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання права власності на нежитлове приміщення відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції з дня набрання ним законної сили.

Головуючий О.Г.Журавльов

Судді

О.В.Оверіна

Ю.І.Кравець