Ухвала

від 14.04.2014 по справі 2а-5366/11/1370

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" квітня 2014 р. м. Київ К/800/35821/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби на постанову та ухвалуЛьвівського окружного адміністративного суду від 04.07.2011 Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2013 у справі № 2а-5366/11/1370 за позовомПриватного підприємства «АРГ» доДержавної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення ,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «АРГ» звернулося до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Залізничному районі м. Львова про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000552302/0/7216 від 24.02.2011.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 04.07.2011, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2013, позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача повністю, оскільки вважає, що постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У письмовому заперечені на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що:

- відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2007 по 30.09.2010, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 по 30.09.2010, за результатами якої складено акт №12/234/19333164 від 11.02.2011;

- перевіркою встановлено порушення позивачем вимог ч.2 ст.228, ст.216 ЦК України, пп.7.2.1 п.7.2, пп.7.4.1, пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в наслідок чого занижено чисту суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість за період з 01.10.2007 по 30.09.2010 на 425 648,66 грн.;

- на підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення за №0000552302/0/7216 від 24.02.2011, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 532 060 грн. ( з яких: 425 648 грн. - основний платіж та 106 412 грн. штрафних (фінансових) санкцій);

Позиція податкового органу полягає в тому, що позивачем протиправно сформовано суми податкового кредиту з податку на додану вартість з огляду на встановлений відповідачем факт безтоварності господарських операцій з постачання товарів та послуг контрагентами позивача, що свідчить про нікчемність укладених угод між позивачем та його контрагентами, що підтверджується висновками актів зустрічних звірок контрагентів позивача.

Суди попередніх інстанцій визнали висновки податкового органу про порушення позивачем приписів податкового законодавства необґрунтованими та не підтвердженими належними та допустимими доказами, а тому не знайшли підстав вважати правомірним спірне податкове повідомлення-рішення, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів та порушення ним правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства та яка підтверджує сплату податку на додану вартість у складі ціни товару.

Попередніми інстанціями встановлено, що позивач та його контрагенти на час здійснення господарських операцій були зареєстрованими платинами податку на додану вартість, а виписані контрагентами позивача податкові накладні є належно оформленими у відповідності до вимог податкового закону.

Колегія суддів вважає правильним висновок судових інстанцій про те, що несплата контрагентом позивача податку на додану вартість сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту позивачу, який відніс до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену контрагенту в ціні придбаного товару (послуги).

Колегія суддів вважає, що висновки актів зустрічних перевірок контрагентів позивача щодо безтоварності господарських операцій, на які посилається відповідач, що обґрунтовуються відсутністю у контрагентів позивача офісних та складських приміщень, транспортних засобів у володінні, кваліфікованих спеціалістів, не можуть бути безумовними доказами, що підтверджують факт безтоварності господарських операцій, однак, мають бути дослідженим в сукупності з іншими доказами з метою встановлення таких обставин справи.

Так, попередні судові інстанції дійшли висновку, що надані контрагентами позивача послуги та обсяг переданих товарно-матеріальних цінностей не потребували наявності офісних та складських приміщень, транспортних засобів та кваліфікованих спеціалістів, а тому наявні в матеріалах справи докази (акти приймання виконаних робіт згідно договорів, прибуткові накладні, накладні, податкові накладні, подорожні листи службового легкового автомобіля тощо) спростовують доводи відповідача.

Крім того, судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість, яке б позбавляло позивача права на податковий кредит за наслідками здійснення господарських операцій з його контрагентами.

Отже, попередні судові інстанції дійшли правильного, не спростованого доводами касаційної скарги, висновку про те, що позивачем правомірно сформовано суми податкового кредиту з податку на додану вартість, що підтверджується належними та допустимими доказами по справі, а доводи відповідача є необґрунтованими та спростованими фактичними обставинами справи, у зв'язку з чим колегія суддів касаційної інстанції не вбачає передбачених законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 220 1 , 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби без задоволення.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04.07.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2013 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний