Постанова

від 08.04.2014 по справі 910/5297/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2014 року Справа № 910/5297/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Алєєвої І.В.,

Кочерової Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Ритуальної служби Спеціалізованого комунального підприємства "Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 04 лютого 2014 року

у справі № 910/5297/13

господарського суду міста Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріал Бізнес Факторі"

до Ритуальної служби Спеціалізованого комунального підприємства "Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування"

про відшкодування збитків у розмірі 711420,00 грн.

за участю представників

позивача - Грушко А.Г.

відповідача - Шевчук П.О.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ріал Бізнес Факторі" звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Ритуальної служби Спеціалізованого комунального підприємства "Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування" про стягнення на відшкодування збитків у розмірі 907840,00 грн.

16 травня 2013 року Позивачем було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій Позивач просив стягнути з Відповідача 711420,00 грн. на відшкодування завданих збитків та стягнути з Відповідача судові витрати у розмірі 14228,40 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 04 листопада 2013 року (суддя Дупляк О.М.) залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04 лютого 2014 року (судді Власов Ю.Л., Самсін Р.І., Шаптала Є.Ю.) позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з Ритуальної служби Спеціалізованого комунального підприємства "Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріал Бізнес Факторі" збитки в сумі 711420,00 грн. та судовий збір у сумі 14228,40 грн.

Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою Ритуальна служба Спеціалізоване комунальне підприємство "Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування" звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 04 листопада 2013 року та постанову Київського апеляційного від 04 лютого 2014 року у справі №910/5297/13 скасувати справу направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 03 жовтня 2011 року між Позивачем та Відповідачем був укладений договір №275/1 про надання місця для зберігання предметів ритуальної належності, за умовами якого Відповідач надав Позивачеві в користування місце для зберігання предметів ритуальної належності (гранітні вироби та супутні матеріали) на відкритих та закритих площах на кладовищах загальною площею 54 кв.м. в тому числі: кладовище Бакове 15 кв.м., кладовище Лісове 12 кв.м., кладовище Північне 9 кв.м., кладовище Міське 9 кв.м., кладовище Південне 9 кв.м.

Пунктом 2.4.2. договору сторони погодили, що Відповідач зобов'язався повернути Позивачу будівельні матеріали після закінчення строку обумовленого договором або за першою вимогою Позивача та при порушенні останнім умов даного договору після складання відповідного акту.

Відповідно до п.3.5. договору якщо Позивач після закінчення строку договору не забрав будівельні матеріали, він зобов'язаний внести плату за весь час зберігання.

Суди попередніх інстанцій задовольняючи позовні вимоги зазначили, що на виконання умов договору Позивач передав, а Відповідач прийняв на зберігання майно Позивача на загальну суму 711420,00 грн., що підтверджується накладними на переміщення №1 від 24 жовтня 2011 року (на зберігання на Лісовому кладовищі), №4 від 02 листопада 2011року (на зберігання на Лісовому кладовищі), №7 від 10 листопада 2011 року (на зберігання на Лісовому кладовищі), №8 від 15 листопада 2011 року (на зберігання на Лісовому кладовищі), які підписані від Відповідача доглядачем Лісового кладовища ОСОБА_6 та прийшов до висновку, що досліджених доказів у справі є достатньо для задоволення позовних вимог про стягнення збитків.

Колегія суддів Вищого господарського суду України з зазначеним висновком не погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з частиною 7 статті 179 Господарського Кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За частиною 1 статті 626 цього Кодексу, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно статті 628 вказаного Кодексу зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містить і стаття 180 Господарського кодексу України.

Приписами статті 936 цього Кодексу встановлено, що за договором зберігання одна сторона, зберігач, зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною, поклажодавцем, і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

В той час, як основні положення про найм, оренду, визначені главою 58 Цивільного кодексу України. Згідно статті 759 вказаного Кодексу за договором найму, оренди, наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму, оренди. Тобто, договір зберігання та договір оренди за своєю правою природою є різними видами цивільно-правових зобов'язань.

З огляду на викладене судам слід з'ясувати правову природу укладеного між позивачем та відповідачем договору.

Відповідно до статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона, зберігач, зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною, поклажодавцем, і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Речі, що передаються на зберігання, можуть бути визначені як індивідуальними, так і родовими ознаками.

У першому випадку поверненню підлягає саме та річ, що передавалась, оскільки за змістом статті 184 Цивільного кодексу України вона є незамінною.

Згідно зі статтею 937 Цивільного кодексу України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу.

Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Приписами статті 949 Цивільного кодексу України визначено обов'язок зберігача повернути річ. Зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Статтею 953 Цивільного кодексу України встановлено, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Аналіз приписів статті 939 Цивільного кодексу України свідчить про те, що договір зберігання може бути як реальним, так і консенсуальним. Договір є реальним, якщо виникнення договірних відносин поставлено сторонами у залежність від факту передачі речей зберігачу на зберігання, тобто обов'язок зберігати річ виникає після її реальної передачі зберігачеві.

Так, судами попередніх інстанцій фактом реальної передачі майна розцінено накладні на переміщення.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 № 996-XIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. За приписами статті 4 цього Закону одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, акти тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення господарського, бухгалтерського і податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Згідно з частиною 1 статті 9 цього ж Закону, підставою для обліку господарської операції є первинний документ, який фіксує факт здійснення операції.

Пунктами 2.1, 2.2., 2.4, 2.5, 2.6, 2.7., 2.13, 2.15 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 №88 ( в редакції від 1995 року) визначено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують і підтверджують господарські операції і для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати відповідні реквізити. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи. Первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

З огляду на викладене, судам необхідно з'ясувати, чи особи які підписались в накладних на переміщення, діяли від імені відповідача та якими саме документами підтвердженні їх повноваження на здійснення прийняття майна позивача на зберігання.

Крім того, суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили наявні в матеріалах справи докази, оскільки у накладних на переміщення № 2 від 31 жовтня 2011 року та №6 від 11 листопада 2011 року зазначено, що позивач приймає зі зберігання майно у відповідності до переліку (т. 1 ар. 41 та т. 1 ар. 47).

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом.

Наведене свідчить про те, що господарськими судами не вжито заходів для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, тому рішення визнаються такими, що прийняті за неповно з'ясованими обставинами справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи у касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню в частині розгляду основного позову, а справа - в цій частині направленню на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід приймати до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

На підставі наведеного вище та керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Ритуальної служби Спеціалізованого комунального підприємства "Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування" задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 04 лютого 2014 року та рішення господарського суду міста Києва від 04 листопада 2013 року скасувати.

3. Справу № 910/5297/13 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді І. В. Алєєва

Н. О. Кочерова