Постанова

від 08.04.2014 по справі 826/3928/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 квітня 2014 року 13:29 № 826/3928/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кобилянського К.М. при секретарі судового засідання Голод А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, за участю сторін:

представник позивача: Гречана Т.А.

представник відповідача: Шкодич Ю.В.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 08.04.2014 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (далі - позивач, ПАТ «ДПЗКУ») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - відповідач), у якій просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 20.12.2013 №109026552207.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що висновки відповідача про порушення позивачем податкового законодавства в ході здійснення господарських операцій з ТОВ «Легендас-М» не відповідають фактичним обставинам справи. Посилався на наявність належним чином складених первинних документів, що підтверджують реальність господарських операцій з даним контрагентом у періоді, що перевірявся, а також вказав на відсутність судового рішення щодо недійсності договору, укладеного з вказаним контрагентом. За наведених обставин позивач вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним та просить його скасувати.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування правомірності висновків податкового органу та оскаржуваного податкового повідомлення-рішення посилався на те, що при дослідження ланцюга постачання дизельного палива на адресу позивача було встановлено відсутність реального характеру придбання дизельного палива контрагентом позивача - ТОВ «Легендас-М». Крім того, відповідач посилався на відсутність обов'язкових первинних документів, які мали бути складені у разі реального здійснення господарської діяльності, а саме: товарно-транспортних накладних, пакувальних листів, сертифікатів якості, тощо. За таких обставин, відповідач зазначає, що господарські операції позивача з даним контрагентом не мали реального характеру. Вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення правомірними.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Посадовими особами відповідача на підставі наказу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві №483 від 20.09.2013, згідно з підпунктами 78.1.1, 78.1.4 пункту 78.1 статті 78, статтею 79 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ «ДПЗКУ».

За результатами перевірки складено акт №741/26-55-22-07/37243279 від 05.12.2013 про результати документальної невиїзної перевірки АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (код ЄДРПОУ 37243279) з питань дотримання податкового законодавства щодо формування податкового кредиту при взаємовідносинах ТОВ «Легендас-М» (код ЄДРПОУ 36509714) за листопад 2012 року (далі - акт №741/26-55-22-07/37243279).

Відповідач за результатами перевірки дійшов висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме: статті 185, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.4, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, а також пункту 2 наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної» від 01.11.2011 №1379, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 563 612,00 грн. за листопад 2012 року.

Позивач, вважаючи протиправними та необґрунтованими зазначені висновки податкового органу, подав заперечення на акт перевірки №741/26-55-22-07/37243279, за результатом розгляду яких, відповідач листом від 20.12.2013 № 27827/10/26-55-22-07-10 про результати розгляду заперечення повідомив позивача, що висновки акту перевірки залишаються без змін.

На підставі акту перевірки №741/26-55-22-07/37243279 відповідач виніс податкове повідомлення-рішення форми «Р» №109026552207 від 20.12.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 845 418,00 грн., в т.ч. за основним платежем - 563 612,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 281 806,00 грн.

Позивач оскаржив податкове повідомлення-рішення №109026552207 від 20.12.2013 у порядку адміністративного оскарження, передбаченому статтею 56 Податкового кодексу України.

Рішенням Головного управління Міндоходів у місті Києві від 26.02.2014 №2920/7/26-15-10-06-12 первинна скарга позивача залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення №109026552207 від 20.12.2013 - без змін.

Не погоджуючись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням ПАТ «ДПЗКУ» оскаржило його до суду.

Для повного, всебічного розгляду справи, суд ухвалою про закінчення підготовчого провадження та призначення справи до судового засідання витребував у позивача всю наявну первинну документацію по спірним взаємовідносинам з контрагентами у періоді, який перевірявся контролюючим органом.

Позивач інших документів, окрім наявних в матеріалах справи суду не надав. В судовому засіданні 08.04.2014 представник позивача зазначив, що до матеріалів справи була надана вся первинна документація на підтвердження правової позиції.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що у періоді, який перевірявся контролюючим органом, позивач мав фінансово-господарські відносини з ТОВ «Легендас-М» (код ЄДРПОУ 36509714).

Суд встановив, що між ПАТ «ДПЗКУ» (Покупець) та ТОВ «Легендас-М» (Постачальник) було укладено Договір №180 від 12.10.2012 (далі - Договір №180), згідно якого Постачальник зобов'язується у 2012 році поставити Покупцю «Продукти нафтоперероблення рідкі» (дизельне паливо) ДК 016-97 23.20.1 (далі - Товар), а Покупець прийняти і оплатити такий Товар.

Загальна сума Договору №180 визначена у розмірі 38 820 600,00 грн., в т.ч. ПДВ - 6 470 100,00 грн. (пункт 3.1 Договору).

На підтвердження виконання вказаного договору, позивач надав до матеріалів справи копії наступних документів: видаткових накладних на загальну суму 3 381 672,42 грн., податкових накладних на загальну суму 3 381 672,42 грн.

Крім того, позивач надав копії актів списання натурального палива, звіту про рух дизельного палива, протоколу замірів витрат рідкого палива.

Проаналізувавши надані позивачем копії первинних документів, суд дійшов висновку, що вони не є належним та допустимим доказом реальності та товарності Договору №180, з огляду на наступне.

Пунктом 2.1 Договору №180 передбачено, що якість Товару має відповідати державним стандартам та технічним умовам, зазначеним у Додатку №1 до цього Договору.

У відповідності до пункту 3.3 Договору №180 ціна за одиницю Товару, на кожну окрему партію і дату формування заявки може бути скоригована виходячи із цін, що склалися на ринку нафтопродуктів на основі даних Консалтингової групи «А-95» чи Держзовнішінформ або іншого погодженого джерела, з урахуванням реального сегменту, що зазначається в Специфікаціях (форма специфікації - Додаток №2), але не вище граничної ціни визначеної у Додатку №1 до цього Договору.

Вартість поставки окремої партії Товару визначається в Специфікації (форма специфікації - Додаток №2) в грошовій одиниці - гривні. (пункт 3.4 Договору №180).

Згідно з пунктом 5.2 Договору №180 місце та умови поставки Товару визначаються на умовах, які передбачені Специфікаціями до цього Договору, що формується на кожну окрему заявку покупця, за погодженням сторін, відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс» (в редакції 2010 року).

Однак, позивач не надав суду жодного додатку, які мали бути складені в ході виконання Договору №180. Крім того, не надано додатку, у якому мали бути зазначені державні стандарти та технічні умови, яким має відповідати Товар, а також не надано специфікації, у яких мали визначатись умови поставки Товару на кожну окрему партію.

Відсутність додатків до Договору №180 та специфікацій, свідчить про те, що сторони даного договору не узгодили істотні умови Договору такі як місце і строки поставки, об'єм, ціна, якість товару, види, тощо, без яких здійснення поставки неможливе.

У відповідності до пункту 5.3 Договору №180 поставка Товару відбувається на умовах DDP згідно Офіційних правил тлумачення торговельних термінів «Інкотермс» в редакції 2010 року.

Згідно Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Інкотермс-2010 термін відправлення DDP означає, що продавець здійснює поставку покупцю товару, який пройшов митне очищення для імпорту, без розвантаження з будь-якого прибулого транспортного засобу в названому місці призначення. Продавець несе всі витрати та ризики, пов'язані з доставкою товару до цього місця, включаючи (у відповідних випадках) будь-які «мита» (під словом «мито» тут розуміється відповідальність за виконання та ризики виконання дій з проходження митних процедур, а також оплата витрат митного очищення, податків, митних і інших зборів) на імпорт до країни призначення. Ця умова не повинна застосовуватися, якщо продавець прямо чи побічно не в змозі одержати імпортну ліцензію.

Пунктом 5.6 Договору №180 передбачено, що при прийманні Товару Покупець має видати представнику Постачальника доручення на отримання даної партії Товару.

Однак, позивачем не надано доказів того, що ним видавались відповідні доручення на отримання товару ТОВ «Легендас-М» згідно Договору №180.

Відповідно до пункту 9.1 Договору №180 прийом Товару здійснюється Покупцем відповідно до Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 №281/171/578/155 при наявності оригіналів товаросупровідних документів, які мають бути оформленні відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»: товарно-транспортної та видаткової владної, пакувальних аркушів, податкової накладної на кожну партію Товару, рахунку-фактури, документів, підтверджуючих якість Товару.

Пунктом 5 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 №281/171/578/155 (далі - Інструкція №281/171/578/155) визначено порядок приймання нафти і нафтопродуктів в залежності від виду транспорту, яким доставляється нафта та нафтопродукти.

У відповідності до пункту 6.1 Інструкції №281/171/578/155 на всіх підприємствах ведеться облік нафти і нафтопродуктів із записом у журналі реєстрації проведення вимірювань нафтопродуктів (нафти) у резервуарах за формою N 7-НП (додаток 6) (на НПЗ у спеціальних регістрах складського обліку) для кожного резервуара з відображенням усіх технологічних операцій, що здійснюються кожною зміною.

Для підприємств, укомплектованих для зберігання світлих нафтопродуктів винятково резервуарами місткістю до 100 м 3 , ведення обліку для кожного резервуара не є обов'язковим. Відображення технологічних операцій ведеться за марками нафтопродукту.

Сторінки журналу нумеруються, шнуруються і скріплюються печаткою та підписом керівника підприємства (організації).

Пунктом 6.3 Інструкції №281/171/578/155 встановлено, що нафта та нафтопродукти мають зберігатись відповідно до вимог ДСТУ 4454.

З наданих позивачем первинних документів не вбачається за можливе встановити, яким транспортом мали доставлятись продукти нафтоперероблення (дизельне паливо). Позивач не надав суду жодного документу, який би підтверджував факт прийняття, вимірювання об'єму Товару, згідно Договору №180, у відповідності до вимог Інструкції №281/171/578/155, а також доказів зберігання придбаного у ТОВ «Легендас-М» Товару.

Крім того, позивач не надав суду документів, які відповідно до пункту 9.1 Договору №180 мали бути в наявності при здійсненні приймання-передачі Товару, а саме: товаросупровідних документів, пакувальних аркушів, товарно-транспортних накладних, документів, підтверджуючих якість Товару.

Відповідно до статті 18 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» від 10.05.1993 № 46-93, відповідність продукції (товару), яка ввозиться і реалізується на території України, стандартам, що діють в Україні, має підтверджуватися сертифікатом відповідності чи свідоцтвом про визнання відповідності, виданим або визнаним центральним органом виконавчої влади з питань технічного регулювання або акредитованим в установленому порядку органом із сертифікації, який уповноважений на здійснення цієї діяльності в законодавчо регульованій сфері.

Нафтопродукти (в т.ч. дизельне паливо) належать до продукції, яка підлягає обов'язковій сертифікації, відповідно до Переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, затвердженого наказом Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 01.02.2005 №28.

Згідно з підпунктом 2.13.3 пункту 2.13 статті 2 Правил обов'язкової сертифікації нафти та нафтопродуктів, затверджених наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 19.01.1997 №19 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 26.02.1997 за №52/1856 сертифікат відповідності видається органом з сертифікації на одиничну партію продукції з зазначенням її кількості або на продукцію, що випускається підприємством серійно протягом терміну, встановленого угодою.

Однак, позивачем не надано суду сертифікатів відповідності на придбаний у ТОВ «Легендас-М» Товар.

Суд зазначає, що відсутність документів, передбачених положеннями законодавства та умовами договору свідчить про відсутність наміру між контрагентами на настання реальних наслідків при укладанні правочинів, оскільки, транспортування, відвантаження, зберігання, відпуск нафтопродуктів без відповідної документації не допускається.

Вищезазначені обставини свідчать про те, що господарська операція з придбання дизельного палива на підставі Договору №180 була лише задокументована, без її реального виконання сторонами, що вказує на відсутність у позивача права на її відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

Таким чином, позивач не надав суду належних та допустимих доказів реального здійснення поставки дизельного пального ТОВ «Легендас-М» на виконання умов Договору №180.

Відповідач за результатами перевірки господарських взаємовідносин ПАТ «ДПЗКУ» з ТОВ «Легендас-М» дійшов висновку про відсутність наміру сторін на настання реальних правових наслідків, в обґрунтування чого посилався на матеріали акту ДПІ у Солом'янському районі міста Києва від 14.06.2013 №84/22-317/36509714 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Легендас-М» з питань правильності нарахування податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Лін-Ойл» за період з 01.11.2012 по 30.11.2012.

Згідно вказаного акту, копія якого наявна в матеріалах справи, контролюючим органом не встановлено факту реальності господарських операцій стосовно придбання-продажу дизельного палива по ланцюгу ТОВ «Лін-Ойл» - ТОВ «Легендас-М» - ПАТ «ДПЗКУ».

Відповідач зазначив, що господарські операції позивача з ТОВ «Легендас-М» були виключно задокументовані з метою отримання податкової вигоди, з огляду на що, у позивача відсутнє право на відображення їх у податковому обліку.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в пункті 5 статті 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Згідно із пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 131 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податку на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України).

Положеннями підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг (пункт 198.1 статті 198 Кодексу). Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Кодексу).

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З аналізу наданих позивачем документів, суд дійшов висновку, що позивачем документально не підтверджено право на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виданих ТОВ «Легендас-М».

У відповідності до приписів Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11, «судам апеляційної інстанції при вирішенні питання про прийняття доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, варто враховувати приписи частини другої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з наведеною нормою, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.»

Враховуючи вищевикладене, суд, на підставі зібраних у справі доказів, дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість доводів податкового органу щодо заниження ПАТ «ДПЗКУ» податку на додану вартість на суму 563 612,00 грн. та відповідно про правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення №109026552207 від 20.12.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 845 418,00 грн.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та відповідно такими, що не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання судового збору, суд враховує наступне.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» з 1 січня 2014 року установлено мінімальну заробітну плату в розмірі 1218 гривень.

Ставки сплати судового збору встановлено частиною 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якої за подання до адміністративного суду позовної заяви майнового характеру судовий збір становить 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Оскільки сума майнових вимог, з якими позивач звернувся до суду, складає 845418,00 грн., то сума судового збору у відповідності до зазначеної норми становить 4872,00 грн.

Згідно з частиною 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір», під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Відповідно до платіжного доручення № 96018 від 19.03.2014 позивач сплатив судовий збір у розмірі 487,20 грн.

Враховуючи, результат розгляду адміністративної справи та вищезазначені правові норми, з позивача підлягає стягненню на користь Державного бюджету решта суми судового збору в розмірі 4384,80 грн.

Керуючись положеннями статей 2, 7, 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, статтею 4 Закону України «Про судовий збір», Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» відмовити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (код ЄДРПОУ 37243279) решту суми судового збору у розмірі 4384,80 грн. (чотири тисячі триста вісімдесят чотири гривні 80 коп.) на розрахунковий рахунок №31218206784007 до ГУ ДКСУ у місті Києві, код 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.М. Кобилянський

Повний текст постанови складено та підписано 15.04.2014.