Ухвала

від 09.04.2014 по справі 2а-13661/10/12/0170

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" квітня 2014 р. м. Київ К/800/19321/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Алушті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби

на постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20.12.2012 року

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2013 року

у справі № 2а-13661/10/12/0170

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Юстас-Крим» (далі - позивач, ТОВ «Юстас-Крим»)

до Державної податкової інспекції у м. Алушті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у м. Алушті АР Крим ДПС)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Юстас-Крим» звернулось у жовтні 2010 року до суду з позовом до ДПІ у м. Алушті АР Крим ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.10.2010 року № 0001731502/0 про відмову у наданні бюджетного відшкодування податку на додану вартість за липень 2010 року у розмірі 1 837 999,00 гривень.

Постановою окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20.12.2012 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2013 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить касаційну скаргу задовольнити, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну невиїзну (камеральну) перевірку податкової декларації з податку на додану вартість позивача за липень 2010 року, висновки якої оформлені актом від 06.10.2010 року № 1479, у якому зафіксовано виявлені порушення позивачем підпунктів 7.7.1, 7.7.2, 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що виразилось у завищенні суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню за липень 2010 року на 1 837 999,00 гривень.

На підставі зазначеного акту перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 14.10.2010 року № 0001731502/0 про відмову у наданні бюджетного відшкодування податку на додану вартість за липень 2010 року у розмірі 1 837 999,00 гривень.

Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції від 20.05.2010 року) (далі - Закон «Про ПДВ») бюджетне відшкодування, яке є сумою, яка підлягає поверненню платнику податків з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках визначених у законі.

Згідно з п. 1.6 та п. 1.7 ст. 1 Закону «Про ПДВ» податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платнику податку у звітному (податковому) періоді, визначена згідно з Законом, а податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена цим законом. При цьому датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається, зокрема, дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону «Про ПДВ»).

Порядок обчислення та сплати податку визначено статтею 7 Закону «Про ПДВ».

Відповідно до Закону «Про ПДВ» сума бюджетного відшкодування формується як від'ємне значення різниці між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом за відповідний податковий період. У наступному податковому періоді ця сума підлягає бюджетному відшкодуванню платнику податку за умови сплати податку на додану вартість разом з ціною товару постачальникам товарів (послуг).

Згідно з пп. 7.7.2 п. 7.7. ст. 7 Закону «Про ПДВ» якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту кожного наступного податкового періоду лише в частині суми податку фактично сплаченої отримувачем постачальникам товарів (послуг) та при імпорті і включається до розрахунку бюджетного відшкодування наступного звітного періоду; залишок від'ємного значення, за яким не проведено розрахунків з постачальниками відображається в податковій декларації з податку на додану вартість окремим рядком для визначення суми податку, яка може підлягати відшкодуванню в частині сплачених сум податку в наступних звітних періодах; залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування відображається у декларації з податку на додану вартість окремим рядком та включається до складу податкового кредиту починаючи з першого звітного періоду 2011 року.

Судами встановлено, що відповідач дійшов висновку про те, що позивачем завищено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за липень 2010 року на 1 837 999,00 гривень у зв'язку з тим, що вказана сума була фактично сплачена у березні 2008 року, і рішення про зарахування належної платнику податків повної суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів повинно було відобразитися у податкової декларації, яку він подає за наслідками звітного періоду - тобто у квітні 2008 року.

При розгляді справи, судом першої інстанції було призначено проведення судово-економічної експертизи.

Судами попередніх інстанцій досліджено та долучено до матеріалів справи висновок експерта від 27.11.2012 року № 133 та враховано останній, як належний та допустимий доказ, оскільки є повним та обґрунтованим.

Так, експертом встановлено, що відповідно до наданих документів первинного податкового та бухгалтерського обліку позивача, значення податку на додану вартість, що заявлене до бюджетного відшкодування в липні 2010 року в сумі 1 837 999,00 гривень, сформовано за перевищенням податкового кредиту над податковими зобов'язаннями в березні 2008 року, сплата постачальнику здійснена в березні-квітні 2008 року. Відповідно до наданих документів первинного податкового та бухгалтерського обліку позивача сума перевищення податкового кредиту над податковим зобов'язанням протягом березня 2008 року - березня 2010 року відображалась в складі рядку 26 «Залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду» Декларації наростаючим підсумком, у квітні 2010 року у складі бюджетного відшкодування по рядку 25.2 «В зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних податкових періодів» в сумі 1 862 181,00 гривня, в травні 2010 року при заповненні декларації підприємством обґрунтовано сума 1 862 181,00 гривня не враховувалась, в червні 2010 року сума 1 862 181,00 гривня відображена підприємством в рядку 23.4 Декларації «Збільшений залишок від'ємного значення за результатами перевірки». Бюджетне відшкодування в липні 2010 року сформовано в сумі 1 837 999,00 гривень. У квітні 2010 року підприємством заявлено бюджетне відшкодування за рядком 25.2 «В зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних податкових періодів» в сумі 1 862 181,00 гривня, травні 2010 року, при заповненні декларації, підприємством обґрунтовано сума 1 862 181,00 гривня не збільшувалась, оскільки її слідувало відобразити на особовому рахунку платника податку, в червні 2010 року сума 1 862 181,00 гривня обґрунтовано відображена підприємством за рядком 23.4 Декларації «Збільшений залишок від'ємного значення за результатами перевірки». Позитивне значення рядка 18.1 Декларації з податку на додану вартість за червень 2010 року в сумі 15 602,00 гривні на правильність визначення сум бюджетного відшкодування за липень 2010 року не вплинуло.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій інстанції безспірно встановлено, що позивач у квітні 2008 року згідно пп. 7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону «Про ПДВ» не мав права на отримання бюджетного відшкодування, оскільки був зареєстрований менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування, а саме, позивач зареєстрований платником податку на додану вартість 03.03.2008 року.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відповідачем при винесенні оскаржуваного податкового повідомлення-рішення не враховано той факт, що формування податкового кредиту може здійснюватися з моменту реєстрації юридичної особи платником податку на додану вартість, а заявити цю суму до бюджетного відшкодування цей платник податків може у будь-який період після закінчення терміну 12 місяців з дня його реєстрації платником податку на додану вартість.

Разом з тим, податковим органом не враховано, що розбіжність 1 837 999,00 гривень у бік збільшення суми бюджетного відшкодування, що підлягає в зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних податкових періодів, склалось за рахунок того, що в акті відповідача за результатами документальної невиїзної (камеральної) перевірки податкової декларації з податку на додану вартість позивача, податковим органом не враховано, що податковий кредит у платника податків, підтверджений податковими накладними у повному обсязі.

З аналізу наведених норм законодавства та встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності у податкового органу законних підстав для відмови позивачу у наданні бюджетного відшкодування податку на додану вартість в сумі 1 837 999,00 гривень за липень 2010 року.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Алушті АР Крим ДПС від 14.10.2010 року № 0001731502/0 .

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Алушті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20.12.2012 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2013 року у справі № 2а-13661/10/12/0170 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) І. О. Бухтіярова Судді: (підпис) М. І. Костенко (підпис) І. В. Приходько З оригіналом згідно

Помічник судді Паніотова В.Г.