Рішення

від 23.04.2014 по справі 904/1099/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23.04.14р. Справа № 904/1099/14 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРВТОРКОЛЬОРМЕТ", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АТТІС МЕТАЛ ГРУП", м. Дніпропетровськ

про стягнення 93 042,20 грн.

Суддя Петренко Н.Е.

секретар судового засідання Завалєй Я.О.

Представники:

від позивача: Безсмертний О.О., представник за довіреністю № б/н від 16.01.14р.

від відповідача: Гармаш Р.І., представник за довіреністю № 14 від 08.04.14р.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРВТОРКОЛЬОРМЕТ" (далі - позивач) звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АТТІС МЕТАЛ ГРУП" (далі - відповідач) про стягнення 93 042,20 грн.

Позивач обґрунтовує свої вимоги невиконанням відповідачем зобов'язань за договором № 02/10-2 від 02.10.09р., в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений товар.

Ухвалою господарського суду від 24.02.14р. порушено провадження у справі, прийнято позовну заяву до розгляду, справу призначено до розгляду в засіданні на 11.03.14р.

Ухвалою господарського суду від 11.03.14р. відкладено розгляд справи на 01.04.14р.

Наказом голови господарського суду Дніпропетровської області № 181-к від 24.03.14р. суддю Петренко Н.Е. направлено на курси для проходження підготовки з 31.03.14р. по 11.04.14р. включно, у зв'язку з чим ухвалою господарського суду від 24.03.14р. судове засідання перенесено на 14.04.14р.

Ухвалою господарського суду від 14.04.14р. відкладено розгляд справи на 23.04.14р.

23.04.14р. у судовому засіданні повноважний представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

В свою чергу, повноважний представник відповідача заявлені позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити позивачу в їх задоволенні у повному обсязі.

В судовому засіданні 23.04.14р. оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення згідно зі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, дослідивши подані докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

02.10.09р. між позивачем та відповідачем було укладено договір № 02/10-2 (далі - Договір поставки), відповідно до умов якого п. 1.1. якого, позивач продає, а відповідач набуває на умовах, викладених у Договорі, металобрухт та відходи чорних металів (далі - товар) у відповідності до ДСТУ 4121-2002, відповідно до Специфікацій та Додатків.

В п. 2.1. Договору поставки зазначено про те, що ціна на товар за одиницю зазначена у Специфікаціях та Додатках.

Згідно з п. 2.1. Договору поставки, загальна сума договору складає суму у національній валюті України, визначену на підставі відомостей Специфікацій та Додатків, доданих до цього Договору. Загальна сума Договору може бути змінена по узгодженню сторін у зв'язку зі змінами цін або об'ємів поставки.

Відповідно до п. 3.1. Договору поставки, позивач поставляє товар залізничним та автомобільним транспортом на умовах, визначених Договором.

Пунктом 3.2. Договору поставки передбачено, що при поставці товару залізницею поставка проводиться на умовах СРТ - станція вантажоодержувача, відповідно до правил ІНКОТЕРМС - 2000, а при поставці товару автомобільним транспортом - само вивозом зі складу товаровідправника.

Право власності на товар переходить до відповідача у момент приймання його у пункті призначення товароотримувача або його довіреними особами, що підтверджується актами установленої форми Ф-69, ф.19 (п. 3.3. Договору поставки).

Як зазначено у п. 5.1. Договору поставки, розрахунки по даному договору здійснюються в національній валюті України, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача у розмірі 80% відповідно до залізничної квитанції та 20 % після виписки акту приймання-передачі форми № 69 вантажоотримувача.

В п. 7.2. Договору поставки зазначено про те, що просрочка оплати товару тягне за собою право добросовісної сторони на стягнення пені з винної сторони з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент просрочки від загальної суми заборгованості за кожен день прострочення.

Цей Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.09р. (п. 10.2. Договору поставки).

На виконання умов вищезазначеного Договору поставки, позивач продав, а відповідач набув на умовах, викладених у Договорі поставки товар на загальну суму 107 999,50 грн., що підтверджує Акт приймання №17/04-11 від 17.04.11р. (а.с.11) та видаткова накладна № 25/1 від 17.04.11р. (а.с.12).

Відповідачем в свою чергу, всупереч умовам Договору поставки, було частково сплачено кошти за товар на загальну суму 27 999,50 грн., що підтверджується відповідною банківською випискою (а.с.13-17).

31.12.10р. між сторонами було підписано Додаткову угоду № 2 до Договору поставки, відповідно до якої сторони прийшли до згоди продовжити строк дії Договору до 31.12.11р.

Як зазначає позивач, станом на 17.04.11р у відповідача виникло грошове зобов'язання перед позивачем на суму 80 000, 00 грн. (107 999,50 грн. - 27 999,50 грн.).

За неналежне виконання відповідачем свого обов'язку щодо оплати товару, позивачем на підставі п. 7.2. Договору поставки була нарахована пеня за період з 17.04.11р. по 16.10.11р. у розмірі 6 216,99 грн.

Крім того, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, позивачем були нараховані 3% річних за період з 17.04.11р. по 17.02.14р. у розмірі 6 825,21 грн.

Враховуючи вищевикладене, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за поставлений товару у розмірі 80 000,00 грн., пеню у розмірі 6 216,99 грн., 3 % річних у розмірі 6 825,21 грн., всього 93 042,20 грн.

Відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному Договору поставки на момент розгляду спору до господарського суду не надав. Крім того, відповідач заявлені позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити позивачу в їх задоволенні у повному обсязі, виходячи з наступного.

Відповідач підтверджує той факт, що позивачем 17.04.11р. було поставлено відповідачу товар на загальну суму 107 999,50 грн., що підтверджує Акт приймання №17/04-11 від 17.04.11р. та видаткова накладна № 25/1 від 17.04.11р.

Але, як зазначає відповідач, позивачем були порушені умови п. 3.4.Договору поставки, а саме не були надані усі необхідні документи, що ставить під сумнів якість поставлено товару. Таким чином, позивач не виконав взяті на себе зобов'язання у повній мірі, а тому відповідач не може у повній мірі прийняти та сплатити за поставлений товар, у зв'язку з чим між сторонами було досягнуто згоди про повернення товару, про що свідчить той факт, що до цього часу позивач не звертався до відповідача із претензіями про сплату заборгованості і лише зараз звернувся до суду із позовом.

Крім того, відповідач зазначає про те, що він зі свого боку готовий повернути весь поставлений за умовами Договору поставки товар позивачеві, оскільки має впевненості щодо його якості, а тому позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки відповідач не збирається сплачувати кошти за неякісний та не сертифікований товар.

Дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Згідно з ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 266 Господарського кодексу України передбачено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як зазначено у ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ст. 692 Цивільного кодексу України у разі прострочення сплати за товар продавець має право вимагати сплати товару.

Враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства України, умови Договору поставки та обставини справи, господарський суд приходить до висновку, що вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 80 000,00 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки вони є обґрунтованими та доведеними.

Крім того, господарський суд вважає, що відповідач визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до позивача, оскільки вчинив дії щодо часткового погашення суми основного боргу (а.с.13-17). Таким чином, відповідач своїми діями у повному обсязі прийняв умови Договору поставки.

Господарський суд також вважає за необхідне зазначити про те, що доводи відповідача щодо якості поставленого товару до уваги судом не беруться, оскільки якщо у відповідача були претензії до якості отриманого товару, то відповідач повинен був враховувати вимоги Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по якості, затвердженою постановою Держарбітражу при РМ СРСР від 25.04.1966р. № П-7, та скласти відповідні акти і вчинити необхідні дії. Твердження відповідача ґрунтуються лише на припущеннях, відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів в підтвердження заявлених заперечень. Крім того, в Акті приймання № 17/04-11 від 17.04.11р. (а.с.11) жодних зауважень щодо якості не зазначено.

Також господарський суд не бере до уваги твердження відповідача, що позивачем не були надані усі документи передбачені п. 3.4. Договору поставки, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами, а саме не надано жодного листа або претензії до позивача щодо ненадання останнім необхідних документів. Актом приймання № 17/04-11 від 17.04.11р. (а.с.11) підтверджується факт прийняття товару без будь-яких зауважень.

Статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Пунктом 7.2. Договору поставки передбачено, що просрочка оплати товару тягне за собою право добросовісної сторони на стягнення пені з винної сторони з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент просрочки від загальної суми заборгованості за кожен день прострочення.

На підставі п. 7.2. Договору поставки, позивачем була нарахована пеня за період з 17.04.11р. по 16.10.11р. у розмірі 6 216,99 грн., розрахунок якої господарським судом перевірений та визнаний таким, що зроблений невірно, оскільки нарахування пені припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, тобто пеня нараховується лише за 182 дня.

Після перерахунку проведеного господарським судом в "ЛІГА:ЗАКОН" відповідно до вимог чинного законодавства України та умов Договору поставки, пеня за період з 17.04.11р. по 15.10.11р. (182 дня) складає 6 183,01 грн.

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення пені підлягають задоволенню частково, а саме у розмірі 6 183,01 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вищевказаної норми закону, позивачем були нараховані до сплати відповідачу 3% річних за період з 17.04.11р. по 17.02.14р. у розмірі 6 825,21 грн., розрахунок яких судом також був перевірений та визнаний таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково: стягненню підлягає заборгованість за поставлений товар у розмірі 80 000,00 грн., пеня у розмірі 6 183,01 грн., 3% річних у розмірі 6 825,21 грн., а в решті позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 509, 525, 526, 530, 536, 549, 599, 610, 612, 625, 629, 692 Цивільного кодексу України, Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по якості, затвердженою постановою Держарбітражу при РМ СРСР від 25.04.1966р. № П-7, ст.ст. 173, 174, 193, 218, 231, 232, 265, 266 Господарського кодексу України, ст.ст. 4, 32-34, 43-44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АТТІС МЕТАЛ ГРУП" (49027, м. Дніпропетровськ, вул. Чкалова, буд. 16, код ЄДРПОУ 33184311) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРВТОРКОЛЬОРМЕТ" (03061, м. Київ, вул. Бакуніна, буд.3, код ЄДРПОУ 347297740) заборгованість за поставлений товар у розмірі 80 000,00 грн. (вісімдесят тисяч грн. 00 коп.), пеню у розмірі 6 183,01 грн. (шість тисяч сто вісімдесят три грн. 01 коп.), 3% річних у розмірі 6825,21 грн. (шість тисяч вісімсот двадцять п'ять грн. 21 коп.), витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 826,33 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять шість грн. 33 коп.).

В решті позовних вимог - відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Суддя Н.Е. Петренко Повне рішення складено 24.04.14р.