Ухвала

від 14.04.2014 по справі 820/12279/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2014 р.Справа № 820/12279/13-а Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калитки О. М.

Суддів: Бондара В.О. , Кононенко З.О.

за участю секретаря судового засідання Вовченко І.В

за участю представника позивача: Євдокимова А.М.

за участю представника відповідача: Вартанян Н.Н.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.02.2014р. по справі № 820/12279/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармацевтична компанія "Здоров'я"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів

про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фармацевтична компанія "Здоров'я", звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів в якому з урахуванням уточнень просив суд:

- визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення рішення начальника СДПІ по обслуговуванню ВПП у м. Харкові МГУ Міндоходів: №0000024400 від 17.09.2013 року, про збільшення сум грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 15084,50грн., з яких за основним платежем 14160,00грн., за штрафними фінансовими санкціями 924,50 грн.; №0000034400 від 17.09.2013 р. про збільшення сум грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 644991,00 грн., з яких за основним платежем 644937,00грн., за штрафними фінансовими санкціями 54,00 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14.02.2014 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармацевтична компанія "Здоров'я" задоволено.

Визнано незаконними та скасовано податкові повідомлення рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів від 17.09.2013 року №0000024400, №0000034400.

Відповідач не погодившись із рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача. Апелянт зазначає, що приймаючи зазначену постанову суд першої інстанції дійшов помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Позивач надав до суду апеляційної інстанції письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких просив залишити без задоволення апеляційну скаргу відповідача, а рішення суду першої інстанції без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав з викладених у ній підстав, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "Фармацевтична компанія "Здоров'я" у повному обсязі.

Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги відповідача, посилаючись на законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, яке просив суд апеляційної інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що з 07.08.2013р. по 27.08.2013р. Спеціалізованою податковою інспекцією з обслуговування великих платників податків у м. Харкові Міжрегіонального головного Управління Міндоходів, на підставі направлень на перевірку від 06.08.2013р. № 54,55, відповідно до наказу № 89 від 05.08.2013р. проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ "ФК "Здоров'я" з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість з фірмою "Грандмарін" з податку на додану вартість за лютий, березень, квітень 2011 року, з ТОВ "Компанія "Сінтафарм" з податку на додану вартість за серпень, вересень, жовтень, листопад 2011 року, з ПП "Вертикаль" податку на додану вартість за квітень 2011р., з ТОВ "АНК "Харківцукорсбут" з податку на додану вартість за березень 2011 року, з ТОВ "Фотомаг КОМ ЮЕЙ" з податку на додану вартість за листопад 2011 року, з ТОВ "Харківтехнотрейд" з податку на додану вартість за квітень, серпень 2012р., з ТОВ "Альфакласс" з податку на додану вартість за грудень 2010, січень 2011р., з Харківським інженерно-метрологічним- сертифікаційним центром з податку на додану вартість за жовтень 2012р, ПП "КАМ" за жовтень 2012року та податку на прибуток за 2010, 2011, 2012роки з питань перевірки вимог податкового законодавств. Результати проведеної перевірки оформлені актом № 84/44-00-08/31437750 без дати (т.1 а.с.16-93).

Згідно висновків акту перевірки ТОВ "ФК "Здоров'я" встановлено наступні порушення:

- п.198.1. п.198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, безпідставно завищено суму податкового кредиту у розмірі 14160.3грн.;

- п.3.1 ст.3., п.5.1. п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5, п.п.5.3.3. п.п. 5.3.9. п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", завищено витрати за 1 квартал 2011 року на 47308,6грн.,

- п.138.1, п.138.8 ст.138., п.п.139.1.6 п.139.1 ст.139, п.139.1 ст.130 Податкового Кодексу України, завищено витрати за період з 2 кварталу 2011року по 3 квартал 2012року на загальну суму 2752687,7грн.

На підставі акту перевірки ТОВ "ФК "Здоров'я" відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №0000034400 від 17.09.2013р. про збільшення сум грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 644991,0грн., з яких за основним платежем 644937грн., за штрафними фінансовими санкціями 54грн.

- №0000024400 від 17.09.2013 року, про збільшення сум грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 15084,50грн., з яких за основним платежем 14160грн., за штрафними фінансовими санкціями 924,5грн. (т.1а.с.94-95)

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що висновки Спеціалізованою податковою інспекцією з обслуговування великих платників податків у м. Харкові Міжрегіонального головного Управління Міндоходів, викладені у акті перевірки відповідача є не обґрунтованими, а податкові повідомлення-рішення №0000034400, № 0000024400 від 17.09.2013 року, прийняті на їх підставі - неправомірними.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, висновки податкової інспекції про завищення позивачем податкового кредиту у розмірі 14160,3грн. та завищення витрат за 1 квартал 2011 року на 47308,6грн., за період з 2 кварталу по 3 квартал 2012 року на загальну суму 2752687,7грн. були зроблені на підставі отримання довідок "Про проведення зустрічної звірки фірми "Грандмарін" ТОВ, ТОВ Компанія "Сінтафарм"; актів "Про неможливість проведення зустрічної звірки" ПП "Вертикаль" ВІП, ТОВ "Альфакласс"; актів позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Фотомаг ком Юєй" по підтвердженню взаємовідносин з ТОВ "Астеріт плюс", АПК "Харківцукорсбут" по взаємовідносинам з ТОВ "Інтерагро", ТОВ "Харківтехнотрейд" по взаємовідносинам з іншими платниками податків. Відповідно до висновків актів встановлено нікчемність правочинів між контрагентами позивача та їх поставщиками та встановлено відсутність факту реального здійснення господарської діяльності між ними та відповідно не можливість постачання товарів/послуг на адресу ТОВ "ФК "Здоров'я".

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про реальність угод між контрагентами позивача та їх поставниками, безпідставність висновку відповідача про допущені позивачем порушення та нікчемність угод, оскільки такі висновки суду підтверджені письмовими доказами, що були предметом дослідження в суді першої та апеляційної інстанції.

Згідно з вимогам п.3.1. ст.3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (який діяв на час виникнення спірних відносин) об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.94р. № 334/94-ВР (з урахуванням змін і доповнень, в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрати платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п. 5.2.1. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з ч. 4 п. 5.3.9. ст. 5 вказаного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п.п.8.7.1. п.8.7 ст.8 Закону №334/94-ВР платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.

Відповідно до п.134.1 ст.134 ПК України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з вимогами п.135.2. ст.135 Податкового Кодексу України доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з ст.138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

138.1.1. Витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку;

Пункт 138.2. ст. 138 Податкового Кодексу України містить норму, відносно формування витрат підприємства, так витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Судом встановлено, та представниками відповідача не спростовано, що в порушення зазначених норм, валовий дохід платника податку був розрахований без наявності первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, без розрахунку валових витрат платника податку; без розрахунку амортизаційних відрахувань та встановлення різниці між отриманим доходом та валовими витратами платника податків та амортизаційними відрахуваннями, на підставі даних зазначених ТОВ "ФК "Здоров'я" у податкових накладних.

Між тим, в період 2010-2012 роках підприємство мало витрати, які підтверджені документами первинного бухгалтерського та податкового обліку підприємства, та доказами перерахування коштів по безрахунковому рахунку, а саме платіжними документами, які є безсумнівними операціями.

Методи визначення доходу підприємства для оподаткування податком на прибуток не може відповідати методам визначення податку на додану вартість з урахуванням різного періоду оподаткування, іншої природи податків та відмінних складових для вираховування податків.

Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, мають були фактично здійснені і підтверджуватися належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій.

Наявні в матеріалах справи договори, рахунки-фактури, видаткові накладні, прибуткові ордера, акти виконаних робіт є первинними документами та з них вбачається які саме ТМЦ були придбані, їх кількість та вартість. Загальна вартість робіт/товарів була сплачена у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями. Жодних зауважень чи претензій від жодної зі сторін не надходило.

З огляду на те, що всі витрати були здійснені позивачем для придбання товарів та послуг для подальшого їх використання у власній господарській діяльності, що підтверджується первинною документацією, суд дійшов висновку про правомірність віднесення позивачем витрати до складу валових витрат. Отже, висновки акту перевірки № 84/44-00-08/31437750 без дати щодо порушення ТОВ "ФК "Здоров'я" положень Податкового кодексу України при визначенні об'єкту оподаткування з податку на прибуток, формуванні валових витрат підприємства суд вважає необґрунтованими.

Щодо встановлених в акті перевірки порушень п.198.1. п.198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, суд зазначає наступне.

Відповідно п.198.2. ст. 198 Податкового Кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно п. 198.3. ст. 198 Податкового Кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно п.201.8. ст. 201 Податкового Кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Підпункт а) п. 198.1. ст. 198 Податкового Кодексу України передбачає, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п.201.10. ст. 201 Податкового Кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Отже, виходячи із системного аналізу вказаних норм, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Крім того, первинні документи бухгалтерського обліку та податкової звітності по взаємовідносинам позивача з контрагентами, за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, докази недостовірності даних в цих документах відповідачем не надані.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Згідно приписів ст. 4 вказаного Закону, одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Тобто, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Згідно ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складений документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала учать у здійсненні господарської операції.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявні первинні документи не мають дефектів форми або змісту, які спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції правомірно відхилив доводи відповідача про те, що угоди, укладені між позивачем та його контрагентами є нікчемними та не спричиняють реального настання правових наслідків.

Судом першої інстанції не встановлено фактів, які свідчили б про те, що зміст договорів не відповідає дійсним намірам сторін і що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначених договорів.

Таких доказів не надано і до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч.1 статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин, направлений на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, і, відповідно, є нікчемним.

Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьої, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому випадку визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Як встановлено ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Застосування цієї норми передбачає врахування того, що правочин, на виконання якого вчинено господарське зобов'язання, яке за своєю метою суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, спрямоване на ухилення від сплати податків або на незаконне отримання з державного бюджету коштів на відшкодування надмірно сплачених податків, є, відповідно до ч.1 ст. 228 ЦК України, правочином, що порушує публічний порядок, а тому є нікчемним, що передбачено ч. 2 цієї статті.

Статті 43, 44 Господарського кодексу України визначають принципи та свободу підприємницької діяльності, відповідно до яких дозволена будь-яка комерційна діяльність, що не заборонена законом і підприємство є вільним у своєму виборі видів діяльності та у виборі контрагентів.

Без встановлення у судовому порядку (в порядку кримінального судочинства) обставин щодо виконання підприємством конституційного обов'язку платити податки за результатами господарської діяльності в цілому й конкретній цивільно-правовій угоді, зокрема, не можна стверджувати про наявність у платника податку наміру, спрямованого на укладання угоди з метою, що суперечить інтересам держави й суспільства.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи, що кореспондуються з приписами ч.2 ст. 61 Конституції України, яка визначає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Жодна норма діючого законодавства України не встановлює підстави для нікчемності правочину у зв'язку з порушенням іншим платником податку певних норм податкового законодавства. Така ж правова позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.11 р. "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України" не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Водночас, податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Окрім того, постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2013 року по справі №820/6861/13-а, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.09.13р. скасовано наказ відповідача №89 від 05.08.2013 року про проведення перевірки (т.3. а.с. 224-236).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів зазначає, що дії відповідача, пов'язані, з прийняттям оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, не кореспондуються з вимогами ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Відповідно до ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 14.02.2014 року по справі № 820/12279/13-а відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Відповідно до ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильного застосував до спірних правовідносин сторін норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.02.2014р. по справі № 820/12279/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Калитка О.М. Судді (підпис) (підпис) Бондар В.О. Кононенко З.О. Повний текст ухвали виготовлений 18.04.2014 р.