Постанова

від 15.04.2014 по справі 910/8013/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2014 року Справа № 910/8013/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Демидової А.М. (доповідач у справі), суддів:Воліка І.М., Кролевець О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "Агроінвест" на рішення та постанову господарського суду міста Києва від 06.11.2013 р. Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2014 р. у справі№ 910/8013/13 господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ТД "Агроінвест" доПублічного акціонерного товариства "Банк Форум" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачаПриватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_4 (третя особа-1) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Удич" (третя особа-2) провизнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню, за участю представників: від позивача не з'явився від відповідача Пихтін К.В. від третьої особи-1не з'явився від третьої особи-2не з'явився

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД "Агроінвест" (далі - ТОВ "ТД "Агроінвест") звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" (далі - ПАТ "Банк Форум") про визнання такими, що не підлягають виконанню: виконавчого напису № 3495, вчиненого 23.07.2010 р. на договорі іпотеки № 0288-І від 31.10.2007 р., виконавчого напису № 3496, вчиненого 23.07.2010 р. на договорі іпотеки № 0288-І-І від 31.10.2007 р., виконавчого напису № 3497, вчиненого 23.07.2010 р. на договорі іпотеки № 0288-І-2 від 31.10.2007 р., виконавчого напису № 3498, вчиненого 23.07.2010 р. на договорі іпотеки № 0288-І-3 від 31.10.2007 р., та виконавчого напису № 3499, вчиненого 23.07.2010 р. на договорі застави № 0288-3 від 31.10.2007 р.

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.11.2013 р. у справі № 910/8013/13 (суддя Любченко М.О.) позов ТОВ "ТД "Агроінвест" задоволено частково; визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 3499, що вчинений 23.07.2010 р. на договорі застави № 0288-3 від 31.10.2007 р., яким звернено стягнення на рухоме майно, обладнання згідно з переліком у виконавчому написі та договорі застави, яке складається з 352 позицій, що знаходиться за адресою: Вінницька обл., Теплицький район, с. Удич, вул. Заводська, 1-а, яке належить позивачу; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2014 р. (колегія суддів у складі: Мартюк А.І. - головуючого, Зубець Л.П., Новікова М.М.) рішення господарського суду міста Києва від 06.11.2013 р. у справі № 910/8013/13 залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 06.11.2013 р. та постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2014 р. у справі № 910/8013/13, ТОВ "ТД "Агроінвест" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить суд скасувати оскаржувані судові акти в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання виконавчих написів за № 3495, вчиненого 23.07.2010 р. на договорі іпотеки № 0288-І від 31.10.2007 р., № 3496, вчиненого 23.07.2010 р. на договорі іпотеки № 0288-І-І від 31.10.2007 р., № 3497, вчиненого 23.07.2010 р. на договорі іпотеки № 0288-І-2 від 31.10.2007 р., № 3498, вчиненого 23.07.2010 р. на договорі іпотеки № 0288-І-3 від 31.10.2007 р., та прийняти в цій частині нове рішення, яким визнати вказані виконавчі написи такими, що не підлягають виконанню.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що рішення та постанова судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 21.03.2014 р. колегією суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого, Воліка І.М., Кролевець О.А. прийнято зазначену касаційну скаргу ТОВ "ТД "Агроінвест" до касаційного провадження та призначено її розгляд у судовому засіданні на 15.04.2014 р. о 10 год. 10 хв.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "ТД "Агроінвест", який надійшов до Вищого господарського суду України 07.04.2014 р., ПАТ "Банк Форум" проти касаційної скарги заперечує та просить суд касаційної інстанції залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Учасники судового процесу, згідно з приписами ст. 111 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач та треті особи не скористалися передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи із наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 31.10.2007 р. між Акціонерним комерційним банком "Форум" (далі - АКБ "Форум") (Банк), правонаступником прав та обов'язків якого є відповідач, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Удич" (далі - ТОВ "Агрофірма Удич") (Позичальник) було укладено кредитний договір № 0288/07/05-KLI (далі - Кредитний договір).

Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 Кредитного договору Банк надає Позичальнику кредитні кошти у формі кредитної лінії для поновлення обігових коштів з максимальним лімітом заборгованості в сумі 12 000 000 грн. Кредитні кошти надаються строком до 27.10.2008 р.

Згідно з п. 1.3 Кредитного договору за користування кредитними коштами встановлюється плата в розмірі 17,5 процентів річних.

Відповідно до п. 2.1 Кредитного договору забезпеченням повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами є іпотечний договір № 0288-І від 31.10.2007 р., іпотечний договір № 0288-І-І від 31.10.2007 р., іпотечний договір № 0288-І-2 від 31.10.2007 р., іпотечний договір № 0288-І-3 від 31.10.2007 р., договір застави № 0288-З від 31.10.2007 р., договір поруки № 0288-П від 31.10.2007 р., що укладені між АКБ "Форум" і ТОВ "ТД "Агроінвест".

За змістом п. 1.1 вказаних іпотечних договорів та договору застави вказані правочини забезпечують виконання ТОВ "Агрофірма Удич" зобов'язань, що випливають з укладеного ним з Іпотекодержателем Кредитного договору та додаткових угод до нього, які можуть бути укладені в майбутньому.

27.10.2008 р. між відповідачем та третьою особою-2 було укладено додаткову угоду № 2 до Кредитного договору, якою п. 1.2 вказаного договору викладено в новій редакції, а саме передбачено, що кредитні кошти надаються строком до 26.10.2009 р., а в п. 1.3 договору визначено, що за користування кредитними коштами встановлюється плата в розмірі 23 проценти річних.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 193 Господарського суду України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 23.07.2010 р. Приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_4 були вчинені виконавчі написи №№ 3495, 3496, 3497, 3498 та 3499 на договорах іпотеки № 0288-І від 31.10.2007 р., № 0288-І-І від 31.10.2007 р., № 0288-І-2 від 31.10.2007 р., № 0288-І-3 від 31.10.2007 р. та договорі застави № 0288-З від 31.10.2007 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 6 ст. 20 Закону України "Про заставу" звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави.

Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", який набрав чинності з 01.01.2004 р., визначено правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, що встановлені з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Прикінцевими та перехідними положеннями вказаного Закону передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Тобто, Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" є спеціальним законом з питань правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна. Положення Закону України "Про заставу" застосовуються лише в частині, що не суперечить Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (в редакції, яка була чинною на момент вчинення виконавчого напису № 3499 від 23.07.2010 р.) звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

Частиною першою статті 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" у відповідній редакції було передбачено, що обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження: передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому цим Законом; продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах; відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги; переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші або цінні папери.

Таким чином, спірні правовідносини сторін врегульовано Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", яким на момент вчинення виконавчого напису № 3499 від 23.07.2010 р. не було передбачено звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12.12.2011 р. у справі № 9/5007/7/11.

З урахуванням викладеного, місцевий господарський суд, з яким погодився господарський суд апеляційної інстанції, дійшов вірного висновку, що виконавчий напис № 3499 від 23.07.2010 р. на договорі застави № 0288-3 від 31.10.2007 р., який вчинено щодо рухомого майна, не підлягає виконанню.

Щодо позовних вимог про визнання такими, що не підлягають виконанню виконавчих написів № 3495, вчиненого 23.07.2010 р. на договорі іпотеки № 0288-І від 31.10.2007 р., № 3496, вчиненого 23.07.2010 р. на договорі іпотеки № 0288-І-І від 31.10.2007 р., № 3497, вчиненого 23.07.2010 р. на договорі іпотеки № 0288-І-2 від 31.10.2007 р., та № 3498, вчиненого 23.07.2010 р. на договорі іпотеки № 0288-І-3 від 31.10.2007 р., слід зазначити таке.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, чинній на момент вчинення спірних виконавчих написів) у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, повідомленням вих. № 4493/8.4.6 від 25.12.2009 р. Банк повідомив позивача про невиконання боржником (ТОВ "Агрофірма Удич") умов Кредитного договору та наявність заборгованості станом на 24.12.2009 р. у розмірі 15 448 366,54 грн. При цьому, відповідачем було зазначено про можливість звернення стягнення на майно, що передане позивачем в іпотеку банку, у разі непогашення заборгованості ТОВ "ТД "Агроінвест".

Вказану вимогу було отримано позивачем 18.01.2010 р., що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення з розпискою представника позивача.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання такими, що не підлягають виконанню, виконавчих написів №№ 3495, 3496, 3497 та 3498, вчинених 23.07.2010 р., господарський суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з того, що зміст направленої Іпотекодержателем вимоги відповідає приписам ст. 35 Закону України "Про іпотеку", а доводи позивача щодо відсутності усіх необхідних реквізитів в повідомленні вих. № 4493/8.4.6 від 25.12.2009 р. є необґрунтованими.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про дотримання відповідачем приписів закону щодо направлення іпотекодавцю вимоги про усунення порушення умов Кредитного договору.

Водночас, господарськими судами встановлено відсутність у матеріалах справи доказів добровільного виконання позивачем вимог Банку протягом встановленого строку.

За таких обставин, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли висновку, що відповідач був вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки згідно із Законом України "Про іпотеку".

Проте висновок судів попередніх інстанцій про дотримання відповідачем приписів закону щодо направлення Іпотекодавцю вимоги про усунення порушення умов Кредитного договору є передчасним, оскільки судами не встановлено, чи містить повідомлення вих. № 4493/8.4.6 від 25.12.2009 р. всі відомості, які має містити вимога про усунення порушення відповідно до положень ч. 1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку", зокрема, вимогу про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк.

Крім того, господарськими судами не перевірено, чи надсилалась письмова вимога про усунення порушення боржнику (ТОВ "Агрофірма Удич"), як цього вимагає ч. 1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до ст. 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 1 ст. 88 Закону України "Про нотаріат" нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Згідно з п. 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999 р., стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно, для одержання виконавчого напису подаються: оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

Господарські суди при розгляді позову про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, перевіряють правильність вимог, зазначених у виконавчому написі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за змістом вказаних виконавчих написів, нотаріусом було звернуто стягнення на нерухоме майно позивача в рахунок задоволення безспірних вимог Банку на суму 15 448 366,54 грн., що відповідає розміру заборгованості, яка була вказана в направленому позивачу повідомленні вих. № 4493/8.4.6 від 25.12.2009 р.

Разом з тим, висновки судів про те, що при зверненні до приватного нотаріуса із заявами від 22.07.2010 р. про вчинення виконавчих написів Банком було підтверджено розмір заборгованості третьої особи-2 за кредитом та представлено розрахунок заборгованості станом на 24.12.2009 р., є передчасними, оскільки судами не встановлено, які документи надавались Банком нотаріусу для вчинення виконавчих написів.

Також, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання такими, що не підлягають виконанню виконавчих написів №№ 3495, 3496, 3497 та 3498, вчинених 23.07.2010 р., господарські суди дійшли висновків, що всупереч вимогам ст. 33 ГПК України позивачем не було надано суду належних та допустимих доказів, якими було б спростовано визначений Банком розмір заборгованості, тоді як представленими відповідачем документами підтверджується, що станом на 24.12.2009 р. заборгованість ТОВ "Агрофірма Удич" складала саме 15 448 366,54 грн.

Проте, судами попередніх інстанцій не з'ясовано, з чого саме складається вказана сума заборгованості, та не перевірено правильність нарахування відповідачем такої заборгованості (зокрема, не встановлено період (періоди) нарахування заборгованості), а також не перевірено правильність сум, що підлягають стягненню, та періоду (періодів) нарахування заборгованості), вказаних у спірних виконавчих написах.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, у додаткових поясненнях, наданих суду першої інстанції, позивач вказував про те, що відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ "Агрофірма Удич" Банком була нарахована пеня за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитними коштами за період з 01.02.2009 р. по 23.12.2009 р. включно та пеня за несвоєчасне повернення кредитних коштів за період з 27.10.2009 р. по 23.12.2009 р. включно. Разом з тим, ухвалою господарського суду Вінницької області від 21.09.2009 р. було порушено провадження у справі № 5/257-09 про банкрутство ТОВ "Агрофірма Удич", якою введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. З урахуванням викладеного та положень ст.ст. 6, 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", позивач вважає, що нарахування відповідачем пені протягом дії мораторію є незаконним, а отже, вимоги в цій частині не можуть вважатися безспірними.

Судами відхилено посилання позивача на введення мораторію на задоволення вимог кредиторів ТОВ "Агрофірма Удич", відносно якого 21.09.2009 р. порушено справу про банкрутство, оскільки за змістом ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мораторієм є зупинення виконання грошових зобов'язань боржником, а не особою, яка є майновим поручителем боржника.

Проте, такий висновок судів попередніх інстанцій є помилковим, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом; основне зобов'язання - зобов'язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов'язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою; іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов'язання або зобов'язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель; майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника; іпотекодержатель - кредитор за основним зобов'язанням; боржник - іпотекодавець або інша особа, відповідальна перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Таким чином, іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за рахунок майна майнового поручителя виключно в тому обсязі, в якому така вимога існує за основним зобов'язанням на момент пред'явлення цієї вимоги.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції станом на 21.09.2009 р.) мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань щодо сплати податків і зборів, застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Частиною четвертою статті 12 цього Закону встановлено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням справи про банкрутство. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Тобто, вказана норма встановлює загальну заборону на нарахування штрафу і пені протягом часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст цієї заборони не пов'язаний з визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію. Тому неустойка за невиконання грошових зобов'язань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення. Крім того, не може розглядатися питання про поширення чи непоширення мораторію на ненараховану неустойку, оскільки законом виключена можливість виникнення та існування відносин нарахування неустойки боржнику, щодо якого діє мораторій, введений при провадженні справи про його банкрутство (наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 12.03.2013 р. у справі № 29/5005/16170/2011).

Таким чином, нарахування неустойки за невиконання боржником грошового зобов'язання протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів є незаконним.

За таких обставин, не врахувавши викладеного та не встановивши відповідні обставини, господарські суди попередніх інстанцій дійшли передчасних висновків про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання такими, що не підлягають виконанню виконавчих написів №№ 3495, 3496, 3497 та 3498, вчинених 23.07.2010 р.

Враховуючи встановлені ст. 111 7 ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не дають права касаційній інстанції встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, оскаржувані судові акти підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у даній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, дати належну правову оцінку зібраним у справі доказам, доводам та запереченням учасників судового процесу і, в залежності від встановленого та відповідно до вимог закону, вирішити спір.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 12 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "Агроінвест" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2014 р. та рішення господарського суду міста Києва від 06.11.2013 р. у справі № 910/8013/13 скасувати у частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання такими, що не підлягають виконанню, виконавчих написів №№ 3495, 3496, 3497, 3498, вчинених 23.07.2010 р.

Справу № 910/8013/13 у цій частині передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

В іншій частині постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2014 р. та рішення господарського суду міста Києва від 06.11.2013 р. у справі № 910/8013/13 залишити без змін.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді І.М. Волік

О.А. Кролевець