Постанова

від 16.04.2014 по справі 927/1216/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2014 року Справа № 927/1216/13

Вищий господарський суд у складі колегії суддів: головуючого суддіПрокопанич Г.К., суддівАлєєвої І.В., Євсікова О.О., розглянувши касаційну скаргу Менського санаторію „Остреч " на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 19.12.2013 р. (головуючий суддя Мартюк А.І., судді Зубець Л.П., Хрипун О.О.) у справі№ 927/1216/13 Господарського суду Чернігівської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Сільгоспздравниця" до 1. Менського санаторію „Остреч", 2. Асоціації „Украгромайно Всеукраїнського союзу сільськогосподарських підприємств" провизнання права власності на об'єкти нерухомості та за зустрічним позовом Менського санаторію „Остреч" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Сільгоспздравниця" про визнання права власності на об'єкти нерухомості, за участю (заявник апеляційної скарги) заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Чернігівської обласної ради,

за участю представників (за первісним позовом) позивачане з'явились, відповідача-1Магаляс І.П., Магаляс Б.П., відповідача-2Магаляс Б.П., прокуратуриКузнецова Ю.В.,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Сільгоспздравниця" звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Менського санаторію „Остреч" та Асоціації „Украгромайно Всеукраїнського союзу сільськогосподарських підприємств" про (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) визнання права власності на частину спального корпусу 2, а саме на 998,8 кв. м, залишковою вартістю 323.810,00 грн., який знаходиться на земельній ділянці площею 4,4872 га з присвоєним кадастровим номером 7423010100:02:000:0705 за адресою: м. Мена, урочище Остреч, 4.

У ході розгляду справи судом першої інстанції відповідач-1 подав зустрічний позов до Товариство з обмеженою відповідальністю „Сільгоспздравниця" про визнання права власності на об'єкти нерухомості, що належать Менському санаторію „Остреч" та знаходяться на земельній ділянці площею 4,4875 га з присвоєним кадастровим номером 7423010100:02:000:0705 за адресою: м. Мена, урочище Остреч, 4.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 06.11.2013 р. у справі №927/1216/13 у задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено повністю. Визнано право власності Менського санаторію „Остреч" на об'єкти нерухомості, розташовані в м. Мена, Чернігівської області, урочище Остреч, 4, на земельній ділянці загальною площею 7,9983 га, в т. ч. під будівлями та дворами 4,4872 га, з присвоєним кадастровим номером 7423010100:02:000:0705, а саме: водолікарня загальною площею 2481,7 м кв.; лікувальний корпус загальною площею 1452,0 м кв.; спальний корпус 2 загальною площею 2231,3 м кв.; спальний корпус та адміністративний корпус загальною площею 3091,5 м кв.; склад, гараж, гараж, прибудова загальною площею 403,3 м кв.; магазин загальною площею 145,6 м кв.; гараж зі столярною майстернею загальною площею 157 м кв.; котельня загальною площею 231,3 м кв.; насосна загальною площею 21,8 м кв.; трансформаторна підстанція загальною площею 43,7 м кв.; дизельна загальною площею 25,8 м кв.; зварочна загальною площею 9,7 м кв.; овочесховище загальною площею 361,9 м кв.; заправка загальною площею 47,7 м кв.; гараж, склад загальною площею 19,4 м кв.; лодочна загальною площею 11,7 м кв.; вбиральня загальною площею 5,4 м кв.; прохідна загальною площею 10,3 м кв.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2013 р. рішення Господарського суду Чернігівської області від 06.11.2013 р. у справі № 927/1216/13 скасовано в частині задоволення зустрічних позовних вимог. Прийнято у цій частині нове рішення про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог. В іншій частині рішення Господарського суду Чернігівської області від 06.11.2013 р. залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач за зустрічним позовом звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову апеляційного суду скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

Вимоги касаційної скарги мотивовані тим, що судом апеляційної інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального, зокрема ст.ст. 16, 392 ЦК України, та процесуального права, зокрема ст. 29 ГПК України щодо участі прокурора у справі.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

В судовому засіданні 14.04.2014 р. судом оголошувалась перерва до 16.04.2014 р.

Зважаючи на те, що явку представників учасників судового процесу не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності представників позивача за первісним позовом.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу та прокуратури, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач за первісним позовом є одним із засновників санаторію.

Відповідно до п. 5.2 статуту Менського санаторію „Остреч" (в новій редакції, затвердженій загальними зборами засновників (учасників) протоколом №16 від 09.12.2010 р. та зареєстрованій 15.12.2010 р.) розмір статутного капіталу санаторію складає 4.808.926,00 грн. Статутний капітал санаторію розподіляється між засновниками (учасниками) наступним чином: Асоціації „Украгромайно Всеукраїнського союзу сільськогосподарських підприємств" належить частка в статутному капіталі санаторію у розмірі 4.132.736,00 грн., що становить 85,939% статутного капіталу санаторію; Товариству з обмеженою відповідальністю „Сільгоспздравниця" належить частка в статутному капіталі санаторію у розмірі 676.190,00 грн., що становить 14,061 % статутного капіталу санаторію.

Судами встановлено, що 01.09.2011 р. між Менським санаторієм „Остреч" та Товариством з обмеженою відповідальністю „Сільгоспздравниця" підписано акт звірки взаєморозрахунків станом на 01.09.2011 р. на суму заборгованості Менського санаторію „Остреч" за договором ТП-5 поставки товарів та надання послуг від 18.05.2009 р. у розмірі 1.730.868,97 грн.

Позивачем за первісним позовом було направлено Менському санаторію „Остреч" лист №10/5 від 10.05.2011 р., яким повідомлено, що згідно з актом звірки від 01.09.2011 р. заборгованість санаторію складає 1.730.868,97 грн. Дана заборгованість виникла протягом 2009-2010 років в ході виконання договору №ТП-5 поставки товарів та надання послуг від 18.05.2009 р, пункт 4.1 якого передбачає здійснення оплати за товар (послугу) протягом трьох місяців з моменту підписання відповідної накладної або акта приймання-передачі, якщо інше не зазначено в додатковій угоді. У зв'язку із зазначеним товариство просило протягом 30 днів провести розрахунки та повністю погасити заборгованість. Даний лист отримано відповідачем-1 за первісним позовом 12.05.2011 р., що підтверджується відміткою на листі.

Менський санаторій „Остреч" листом №467/1 від 07.09.2011 р. повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю „Сільгоспздравниця" про підтвердження суми боргу в розмірі 1.730.868,97 грн. та просив розстрочки проведення розрахунків у зв'язку з незадовільним фінансовим станом. Даний лист отримано позивачем за первісним позовом 09.09.2011 р., про що свідчить відмітка на листі.

Менський санаторій „Остреч" 05.09.2012 р. отримав лист Товариства з обмеженою відповідальністю „Сільгоспздравниця" №3/9 від 03.09.2012 р. з нагадуванням про існування заборгованості в сумі 1.730.868,97 грн., у разі неможливості погашення якої позивач за первісним позовом просив Менський санаторій „Остреч" за рахунок заборгованості збільшити розмір частки ТОВ „Сільгоспздравниця" в статутному капіталі санаторію з 676.190,00 грн. до 1.000.000,00 грн., тобто збільшити на 323.810,00 грн. А також Товариство з обмеженою відповідальністю „Сільгоспздравниця" повідомило, що готове розглянути варіант часткового погашення заборгованості шляхом визнання за товариством права власності на 6,46% об'єктів нерухомості санаторію, що знаходяться на земельній ділянці площею 4,4872 га з присвоєним кадастровим номером 7423010100:02:000:0705 за адресою: м. Мена урочище Остреч, 4 - на частину суми боргу, а саме на 323.810,00 грн.

Менський санаторій „Остреч" листом №345/1 від 05.09.2012 р. повідомив ТОВ „Сільгоспздравниця" про неможливість передавання права власності на об'єкти нерухомості санаторію, а також повідомив, що вважає за доцільне збільшити частку підприємства в статутному капіталі санаторію. Даний лист отримано позивачем за первісним позовом 07.09.2012, про що свідчить відмітка на листі.

Позивач за первісним позовом листом № 27/3 від 27.03.2013 р. повторно повідомив санаторій про наявність заборгованості в сумі 1.730.868,97 грн. та просив протягом 30 днів провести розрахунки.

У відповідь на зазначений лист Менський санаторій „Остреч" своїм листом №149/1 від 17.04.2013 р., котрий був отриманий позивачем за первісним позовом 19.04.2013 р., повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю „Сільгоспздравниця" про неможливість провести розрахунки, враховуючи фінансовий стан санаторію.

Як встановлено судами, відповідно до заяви позивача за первісним позовом про зміну предмету позову він просив визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю „Сільгоспздравниця" право власності на частину спального корпусу 2, а саме на 998,8 м кв., залишковою вартістю 323.810,00 грн., який знаходиться на земельній ділянці площею 4,4872 га з присвоєним кадастровим номером 7423010100:02:000:0705 за адресою: м. Мена, урочище Остреч, 4.

Вказану вимогу позивач за первісним позовом обґрунтовував доцільністю у зв'язку із непередбачуваними змінами матеріального становища санаторію, витребування наявної частини боргу за договором та актами звірки у натурі - шляхом визнання права власності на об'єкт нерухомості, вважаючи, що такий спосіб захисту задовольнить матеріальний інтерес позивача за первісним позовом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що обов'язок Менського санаторію "Остреч" з передачі частини об'єкта нерухомості в разі непогашення боргу не передбачений домовленістю між сторонами та не доведений позивачем за первісним позовом належними та допустимими доказами. При цьому трансформація наявних у відповідача-1 зобов'язань з оплати заборгованості за договором поставки в зобов'язання визнати право власності в даному випадку не є належним способом захисту порушеного права.

Як правомірно відзначено судами, наявність заборгованості у санаторію перед позивачем за первісним позовом не є внеском останнього до статутного капіталу санаторію, а випливає із правовідносин купівлі-продажу (поставки), а відтак суди дійшли вірного висновку, що ця заборгованість не може впливати на розмір статутного капіталу, розмір частки товариства як засновника санаторію у відсотковому значенні й взагалі на корпоративні права позивача (товариства). При цьому межі здійснення прав та обов'язків сторін у договорі мають відповідати приписам ст.13-14 ЦК України, а саме бути в межах, визначених договором або законом.

Відповідно до приписів ст.167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні, отриманні прибутку та активів в разі ліквідації господарської організації та інші права передбачені законом та статутними документами.

За таких обставин колегія суддів вважає правомірним висновок місцевого суду, з яким погодився апеляційний господарський суд, про неналежне обгрунтування позивачем (за первісним позовом) вимог про визнання права власності та підстав їх виникнення, а тому заявлені вимоги судами правомірно визнані безпідставними, а первісний позов таким, що задоволенню не підлягає.

Задовольняючи зустрічні позовні вимоги, місцевий господарський суд на підставі відомостей обліку основних засобів Менського санаторію "Остреч", зокрема інвентарного списку основних засобів та інвентарних карток їх обліку, встановив, що санаторієм станом на 01.01.2013 р. ведеться облік ряду основних засобів, вартість яких загалом складає 10.006.795,00 грн.

Місцевим господарським судом також зазначено, що Чернігівським міжміським бюро технічної інвентаризації надана суду Інвентаризаційна справа на будинок № 4 по вул. Остреч в м. Мена, з якої вбачається складання технічних документів на об'єкти, визначення їх характеристик та площ.

Суд першої інстанції також звернув увагу на те, що Менською районною радою 20.08.1999 р. видано державний акт серії І-ЧН № 001175 на право постійного користування землею у розмірі 9,61 га Менському міжколгоспному санаторію „Остреч" на території Менської міської ради в м. Мена, урочище Остреч в межах згідно з планом землекористування. Землю надано у постійне користування для розміщення об'єктів санаторно-курортного призначення відповідно до рішення Менської районної ради народних депутатів від 08.06.1999 р. Менським районним відділом земельних ресурсів надано 28.12.2006 р. довідку про наявність земельних угідь за формою 6 зем. Санаторій „Остреч" загальна площа земель 9,61 га.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що станом з серпня 1999 року по 28.12.2006 р. у санаторія наявне право користування земельною ділянкою площею 9,61 га.

Як встановлено місцевим господарським судом, між Менською районною державною адміністрацією як орендодавцем та Менським санаторієм „Остреч" як орендарем 23.04.2007 р. укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку оздоровчого призначення на підставі розпорядження Менської районної державної адміністрації №73 від 07.02.2007 р., що знаходиться на території Менської міської ради за межами населеного пункту м. Мена. В оренду передається земельна ділянка загальною площею 7,9983 га у т.ч. під будівлями - 0,6210 га, під ГРС - 0,0270 га, під дворами - 3,8392 га, під очисними спорудами - 3,5111 га. Відповідно до п. 8 договору його укладено на 49 років.

За таких обставин, суд першої інстанції зробив висновок, що на момент розгляду справи санаторій є орендарем земельної ділянки 7,9983 га, в т.ч. під будівлями, дворами й правомірно нею користується.

Місцевий господарський суд також встановив, що розпорядженням Менської райдержадміністрації № 210 від липня 1998 року затверджено Акт державної комісії про прийняття закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію від червня 1998 року та прийнято в експлуатацію водогрязелікарню на 150 відвідувань в зміну з поліклінікою на 250 відвідувань в зміну/перша черга - житловий блок на 100 місць за адресою Менський район. Розпорядженням Менської райдержадміністрації № 399 від 31.12.1998 р. затверджено Акт державної комісії про прийняття закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію від грудня 1998 року, прийнято в експлуатацію водогрязелікарню на 150 відвідувань в зміну санаторію „Остреч" за адресою Менський район. Рішенням виконавчого комітету Менської міської ради №43 від 22.02.2001 р. надано дозвіл Міжколгоспному санаторію „Остреч" на розміщення об'єкта торгівлі - відкриття магазину на території санаторію в урочищі Остреч з обов'язковими погодженням з пожежною служби. Рішенням виконавчого комітету Менської міської ради №168 від 27.06.2002 р. затверджено акт державної комісії про готовність закінченого будівництвом об'єкта до експлуатації з видачею свідоцтва про право власності на магазин на території Менського санаторію „Остреч".

Інші об'єкти нерухомості, як встановив суд першої інстанції, відповідно до наявних в матеріалах справи відомостей з інвентаризаційної справи (станом на 2008 рік), облікових документів санаторію не мають статусу самовільно збудованих, арештованих, переданих в іпотеку та інших обмежень або заборон щодо користування, володіння або розпорядження.

Із наданих санаторієм архівних документів: копій та витягів з проектів 1969 року Обласного проектного інституту „Чернігівоблколгосппроект", Державного проектного інституту „Гіпроцивільпромбуд" 1989 року, Чернігівського проектного інституту „Гіпроцивільпромбуд" 1993 року щодо проекту та будівництва об'єктів нерухомості, місцевий суд встановив, що замовником будівництва та реконструкції зазначених в цих документах об'єктів був санаторій.

Окрім того, місцевий господарський суд зазначив, що з матеріалів інвентаризаційної справи вбачається наявність рішення Менської районної ради від 07.08.2008 р. про прийняття цілісного майнового комплексу Менського санаторію „Остреч" у спільну власність територіальної громади.

Постановою Корюківського районного суду від 05.10.2010 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2011 р. та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20.03.2012 р., у справі 2-а-138/2010 позов Аграрного союзу України (правонаступника Всеукраїнського союзу сільськогосподарських підприємств) до Менської районної ради, а також позов третьої особи із самостійними вимогами Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області до Менської районної ради в частині визнання протиправними та нечинними трьох рішень суб'єкта владних повноважень (Менської районної ради) по Менському санаторію „Остреч" від 07.08.2008 р. задоволено. Визнано протиправними та скасовано рішення Менської районної ради 12 сесії 5 скликання, а саме від 07.08.2008 р. „Про включення частки статутного фонду Менського санаторію „Остреч" до переліку об'єктів спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міста Менського району; від 07.08.2008 р. „Про прийняття цілісного майнового комплексу Менського санаторію „Остреч" у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міста Менського району; від 07.08.2008 р. „Про створення комунального підприємства „Менський санаторій „Остреч" Менської районної ради". В іншій частині позовних вимог щодо предмету спору відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2012 р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 07.06.2012 р., у справі 13/33 за позовом Асоціації „Украгромайно Всеукраїнського союзу сільськогосподарських підприємств" до Регіонального Відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Менський санаторій „Остреч", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - Управління капітального будівництва Чернігівської обласної державної адміністрації (про визнання недійсним наказу, акта та рішення комісії) рішення господарського суду Чернігівської області від 08.02.2012 р. скасовано повністю, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково, визнано недійсним наказ Регіонального Відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області від 02.11.2009 р. №518 „Про затвердження акта комісії з визначення державної частки в майні санаторію „Остреч", в решті вимог відмовлено.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов висновку, що на момент винесення рішення у даній справі державна та комунальна частка в майні санаторію відсутня.

Розглядаючи спір про визнання права власності в частині вимог за зустрічним позовом, суд першої інстанції встановив, що інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, надіслані листом № 02.3-5/72 від 01.11.2013 р. Реєстраційної служби Менського районного управління юстиції, свідчать про відсутність станом на 01.11.2013 р. зареєстрованого права власності на нерухоме майно як на об'єкти нерухомості так і на суб'єкт (санаторій), а також про відсутність зареєстрованих обтяжень як на об'єкти та суб'єкт, так і на земельну ділянку з кадастровим номером 7423010100:02:000:0705.

Враховуючи викладенні обставини, місцевий господарський суд дійшов висновку, що сукупність наданих позивачем за зустрічним позовом доказів свідчить про правомірне, тривале та відкрите користування об'єктами нерухомості протягом значного терміну часу (існування санаторного закладу з 1978 року).

Окрім того, місцевий господарський суд дійшов висновку, що невизнання засновником права власності санаторію як юридичної особи, наявність спору між сторонами процесу щодо права власності дає підстави вважати необхідним здійснення судового захисту порушеного права позивача за зустрічним позовом від можливих посягань засновника санаторію (позивача за первісним позовом) на майно санаторію, власність на яке належить суб'єкту здійснення санаторно-курортної діяльності, а не носію корпоративних прав.

Скасовуючи рішення місцевого суду в частині задоволення зустрічних позовних вимог та відмовляючи в їх задоволенні, апеляційний суд виходив з того, що з обставин справи не вбачається факту невизнання чи оспорювання позивачем за первісним позовом права власності санаторію на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою. Відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідачем у позові про визнання права власності є будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника.

Як встановлено апеляційним судом, із вимог за первісним позовом (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) видно прагнення Товариства з обмеженою відповідальністю „Сільгоспздравниця" задовольнити свої майнові вимоги шляхом витребування частини боргу в натурі, тобто через визнання за ним права власності на частину нерухомого майна санаторію. Алогічне прагнення позивача за первісним позовом простежується і у листі №3/9 від 03.09.2012 р. до Менського санаторію „Остреч", в якому товариство вказує на свою готовність розглянути варіант часткового погашення заборгованості шляхом визначення за ним права власності на 6,46% об'єктів нерухомості санаторію, що знаходяться на земельній ділянці площею 4,4872 га з присвоєним кадастровим номером 7423010100:02:000:0705 за адресою: м. Мена урочище Остреч, 4 - на частину суми боргу, а саме на 323.810,00 грн.

За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що позивач за первісним позовом, звертаючись до санаторію із вказаною пропозицією, очевидно мав на меті задоволення своїх майнових вимог до Менського санаторію „Остреч" за рахунок частини належного йому майна шляхом визнання права власності на це майно за Товариством з обмеженою відповідальністю „Сільгоспздравниця", що виключає факт невизнання або заперечення відповідачем за зустрічним позовом права власності санаторію на вказане майно.

Таким чином апеляційний суд дійшов правомірного висновку про те, що позивач за зустрічним позовом, в порушення норм ст. 392 ЦК України та ст. 33 ГПК України, не довів факту порушення його права власності відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю „Сільгоспздравниця" та не обґрунтував необхідності захисту своїх прав у судовому порядку за зустрічним позовом у даній справі.

Так, позивач за зустрічним позовом, вважаючи себе власником майна, міг звернутися із позовом про визнання права власності лише до особи, яка сумнівається в належності йому цього майна, або не визнає за ним права здійснювати повноваження власника.

Натомість Товариство з обмеженою відповідальністю „Сільгоспздравниця" такою особою не є, у зв'язку із чим воно не може бути належним відповідачем у даній справі.

За таких обставин суд апеляційної інстанції правомірно відмовив Менському санаторію „Остреч" в задоволенні зустрічних позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільгоспздравниця" про визнання права власності на об'єкти нерухомості.

При цьому колегією суддів при розгляді апеляційної скарги було взято до уваги те, що прокурор, подаючи апеляційну скаргу на рішення у даній справі, обґрунтовував необхідність захисту інтересів територіальної громади та держави в особі Чернігівської обласної ради з тих підстав, що рішенням сесії Чернігівської обласної ради від 18.09.2013 р. майно санаторію включено до переліку об'єктів спільної власності територіальної громади області. Однак ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2013 р. у справі №825/3929/13-а було зупинено дію згаданого рішення облради в частині, яка стосується цілісного майнового комплексу Менського санаторію „Остреч". В подальшому постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 р. у справі №825/3933/13-а визнано протиправним та скасовано рішення Чернігівської обласної ради від 18.09.2013 р. „Про включення майна до Переліку об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області" в частині визнання за територіальними громадами сіл, селищ, міст Чернігівської області права спільної власності зокрема на майно цілісного майнового комплексу санаторію „Остреч". Враховуючи вказані обставини, з урахуванням наявності судових спорів щодо наявності чи відсутності державної або комунальної частки в статутному фонді санаторію "Остреч", 19.12.2013 р. прокуратурою були подані уточнення апеляційної скарги, у яких остання обґрунтовувала необхідність захисту інтересів саме держави, а не територіальної громади в особі Чернігівської обласної ради.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також ґрунтуються на довільному тлумаченні чинного законодавства.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок апеляційного суду про відсутність правових підстав для задоволення зустрічного позову є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановленої у справі постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Менського санаторію "Остреч" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2013 р. у справі №927/1216/13 - без змін.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич суддіІ.В. Алєєва О.О. Євсіков