Рішення

від 24.04.2014 по справі 910/23600/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/23600/13 24.04.14

За позовом Державного підприємства "Національна Атомна Енергогенеруюча Компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Атомкомплект» ДП НАЕК «Енергоатом»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергіямонтажінвест»

про стягнення 1 343 305, 20 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Мітічкін А.С. за довіреністю № 198/10 від 01.07.2013 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство «Національна Атомна Енергогенеруюча Компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Атомкомплект» ДП НАЕК «Енергоатом» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергіямонтажінвест» (далі - відповідач) про стягнення 1 343 305, 20 грн., в тому числі 886 922, 24 грн. пені та 456 382, 96 грн. штрафу за порушення строків поставки за Договором поставки № 1116112243 від 14.06.2012 р.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що 14.06.2012 р. між сторонами було укладено Договір поставки № 1116112243, за умовами якого та відповідно до Додаткової угоди № 1 від 17.09.2012 р. відповідач мав здійснити поставку за Специфікацією № 1 до Договору в строк до 01.12.2012 р. Оскільки товар був поставлений з порушенням вказаного строку, а саме: 29.03.2013 р. за видатковою накладною № РН-0000001 на суму 1 854 400, 55 грн. та 26.04.2013 р. за видатковою накладною № РН-0000002 на суму 4 665 355, 99 грн., позивач вирішив звернутись з позовом до суду про стягнення з відповідача передбачених п. 7.2. Договору пені та штрафу.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.12.2013 р. порушено провадження у справі № 910/23600/13 та призначено розгляд справи на 21.01.2014 р.

14.01.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу.

20.01.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.01.2014 р. розгляд справи було відкладено на 04.02.2014 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 04.02.2014 р., у зв'язку з перебуванням судді Ломаки В.С. на лікарняному, справу № 910/23600/13 було передано для розгляду судді Любченко М.О.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.02.2014 р. суддею Любченко М.О. було прийнято до свого провадження справу № 910/23600/13 та призначено її до розгляду на 04.03.2014 р.

04.02.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 10.02.2014 р. справу № 910/23600/13 було передано для розгляду судді Ломаці В.С., у зв'язку з її виходом з відпустки.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.02.2014 р. суддею Ломакою В.С. було прийнято до свого провадження справу № 910/23600/13 та призначено її до розгляду на 04.03.2014 р.

04.03.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він вказує на те, що 15.08.2012 р. ним було отримано лист № 13/13146 від ВП «Южно-Українська АЕС» ДП НАЕК «Енергоатом» щодо необхідності погодження програми та методики випробовування електродвигунів АОДА5 АШГА.528121.006 ПМ в Державній інспекції ядерного регулювання України та ДП НАЕК «Енергоатом», на що відповідач погодився, та саме у зв'язку з чим в подальшому між сторонами було укладено Додаткову угоду № 1 та продовжено строк дії Договору до 31.03.2013 р., оскільки процес погодження займає тривалий час та не залежить від відповідача. При цьому, відповідач звертає увагу на те, що листом за № 2721/55 від 28.03.2013 р. позивач узгодив зміни до Договору, викладені в листі відповідача за № 3/27 від 27.03.2013 р., які передбачали встановлення кінцевого строку постачання обладнання за специфікацією № 1 до 30.04.2013 р. та продовження строку дійсності договору до 10.05.2013 р.

У судовому засіданні 04.03.2014 р. судом було оголошено перерву до 25.03.2014 р.

25.03.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з перебуванням його представника на лікарняному.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.03.2014 р. розгляд справи, враховуючи заявлене відповідачем клопотання, було відкладено на 09.04.2014 р.

У судовому засіданні 09.04.2014 р. від представника позивача надійшли додаткові документи та письмові пояснення у справі, відповідно до яких він зазначає, що технічні розбіжності щодо узгодження технічного завдання на виготовлення електродвигунів сторонами були враховані при погодженні додаткової угоди № 1, якою строк поставки було змінено до 01.12.2012 р. При цьому, він звертає увагу на те, що під час поставки спірної продукції було виявлені окремі невідповідності нормативним документам. Крім того, позивачем зауважено, що лист позивача № 2721/55 від 28.03.2013 р., яким нібито погоджено внесення сторонами змін до Договору, викладених в листі відповідача № 3/27 від 27.03.2013 р., не містить підпису відповідача, не скріплений печаткою позивача, при цьому керуючий директор ВП «Атомкомплект» Зубов С.Є. перебував на той час на лікарняному та відповідні листи не були зареєстровані в реєстрах кореспонденції. Також, позивач зазначає, що якщо навіть припустити, що сторони все ж змінили строк поставки вказаними вище листами, то це все одно не змінює факту порушення відповідачем відповідних зобов'язань.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.04.2014 р. на підставі поданого через відділ діловодства господарського суду міста Києва клопотання відповідача, продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 24.04.2014 р.

Представник відповідача в судове засідання 24.04.2014 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 24.04.2014 р. представник позивача подав до суду заяву про відмову від технічної фіксації судового процесу.

У судовому засіданні 24.04.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

14.06.2012 р. між позивачем (покупець) та відповідачем (постачальник) було укладено Договір поставки № 1116112243, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язався в порядку і на умовах, визначених у Договорі, поставити електродвигуни виробництва ПрАТ «ЗКЕМ», м. Нова Каховка, Україна та ТОВ «НКЕМЗ», м. Нова Каховка, Україна, для ВП «Южноукраїнська АЕС» ДП НАЕК «Енергоатом», а покупець зобов'язався в порядку і на умовах, визначених у Договорі, прийняти і оплатити продукцію.

Найменування, одиниці виміру і загальна кількість продукції, її номенклатура і ціна та належність до СВБ зазначені в Специфікації, яка є невід'ємною частиною договору (п. 1.2. Договору).

Відповідно до п. 3.1. Договору ціна Договору становить 12 300 000, 00 грн., у тому числі ПДВ 20 % - 2 050 000, 00 грн.

Відповідно до п. 4.1. покупець сплачує вартість продукції за цінами зазначеними в Специфікації, в національній валюті України шляхом банківського переказу на поточний рахунок постачальника.

Оплата поставленої партії продукції здійснюється покупцем в наступному порядку: покупець перераховує аванс у розмірі 30 % суми Договору, що становить 3 690 000, 00 грн. Дозволяється оплата авансу частинами. Оплата авансу здійснюється за умови надання постачальником гарантійного документу, згідно з п. 4.3. Договору та погодження технічної документації в ВП «ЮУАЕС», виробником та постачальником продукції в частині приєднувальних розмірів електродвигунів. Остаточна оплата продукції у розмірі 70 % вартості продукції здійснюється протягом 30 робочих днів після підписання сторонами акту приймання-передачі продукції (п. 4.2. Договору).

Згідно з п. 5.1. Договору строк поставки продукції зазначений у Специфікації.

Так, відповідно до підписаної сторонами Специфікації № 1 до Договору було визначено строк поставки - протягом 90 днів з дати укладення договору.

Додатковою угодою № 1 до Договору сторони, у зв'язку з тривалим терміном узгодження технічного завдання на виготовлення електродвигунів між ВП «ЮУАЕС» та заводом-виготовлювачем, що поставляються за Договором, дійшли згоди внести зміни до Договору та встановити кінцевий термін постачання обладнання за Специфікацією № 1 до Договору до 01.12.2012 р.

За змістом п. 6.3.1. Договору постачальник зобов'язаний був забезпечити поставку продукції у строки, встановлені договором.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що на виконання умов Договору відповідач поставив відповідачу продукцію за Специфікацією № 1 на суму 12 300 000, 00 грн., однак при цьому прострочив відповідні зобов'язання з поставки продукції на суму 1 854 400, 55 грн., про що було складено Видаткову накладну № РН-0000001 від 29.03.2013 р. та Акт приймання-передачі ТМЦ № 04-107 від 03.04.2013 р., а також на суму 4 665 355, 99 грн., про що було складено Видаткову накладну № РН-0000002 від 26.04.2013 р. та Акт приймання-передачі ТМЦ № 04-132 від 13.05.2013 р.

Заперечуючи проти доводів позивача, відповідач вказує на те, що Листом за № 3/27 від 27.03.2013 р. він повідомляв позивача про те, що відповідач пішов на зустріч позивачу та спільно з заводами - виробниками сприяв у погодженні програми і методики випробувань та електродвигуни, які мали бути поставлені, з ВП «ЮУАЕС», ДП НАЕК «Енергоатом» та ДІЯРУ, але не заводи-виробники, ні відповідач не міг вплинути на процедуру погодження і в результаті воно тривало більше 8 місяців. Враховуючи зазначене, відповідач просив внести зміни в Договір, а саме: встановити кінцевий строк поставки обладнання по Специфікації № 1 до Договору до 30.04.2013 р. та продовжити строк дію Договору до 10.05.2013 р.

У відповідь Листом за № 2721/55 від 28.03.2013 р. позивач повідомив, що він вважає за можливе внесення запропонованих змін до договору та просить вважати даний лист невід'ємною частиною Договору № 11161112243 від 14.06.2012 р.

Під час розгляду даної справи позивач заперечив проти факту зміни сторонами зазначеними листами строку поставки до 30.04.2013 р., вказуючи на те, що з його боку відповідний лист не було скріплено печаткою, підписаний він від імені керуючого директора, який перебував на той час на лікарняному та крім того такий лист позивача не містить підпису відповідача, що не дає підстав вважати відповідні умови погодженими в порядку, передбаченому Договором.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 671 ЦК України, якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами. Якщо договором купівлі-продажу асортимент товару не встановлений або асортимент не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов'язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від договору.

Також, за змістом ст. 669 ЦК України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

При цьому, як визначено ч. 2 ст. 269 ГК України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось вище, згідно з укладеною між сторонами Додатковою угодою № 1 до Договору вони визначили кінцевий строк поставки продукції за Специфікацією № 1 - 01.12.2012 р.

Як вірно зазначає позивач, зважаючи на те, що 01.12.2012 р. є вихідним (субота), то у відповідності до приписів ст. 254 ЦК України останнім днем виконання зобов'язання з поставки товару у даному випадку є 03.12.2012 р.

Доводи відповідача відносно того, що сторони листами № 2721/55 від 28.03.2013 р. та № 3/27 від 27.03.2013 р. погодили перенесення кінцевого строку поставки до 30.04.2013 р., судом до уваги не приймаються.

Так, згідно зі ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Сторони при укладенні Договору в п. 12.1. передбачили, що додаткові угоди та додатки до Договору є його невід'ємною частиною і мають юридичну силу за умови укладення їх у письмовій формі, підписання їх повноважними представниками і скріплення печатками обох сторін.

Таким чином, з аналізу положень п. 12.1. Договору суд приходить до висновку, що в даному випадку зміни до нього могли бути внесені лише шляхом складення стонами додаткової угоди як єдиного двостороннього документа, підписаного уповноваженими представниками сторін зі скріпленням їх підписів печатками.

В силу приписів ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Судом встановлено, що відповідачем було порушено строки поставки продукції, а відповідно позивач має право на застосування до відповідача передбачених Договором штрафних санкцій за відповідні порушення.

Так, пунктом 7.2. Договору його сторони передбачили, що за порушення строку поставки продукції за Договором постачальник зобов'язаний сплатити покупцю пеню в розмірі 0, 1 % вартості не поставленої в строк продукції за кожен день прострочення, але не більше 30 % вартості непоставленої в строк продукції.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 4 ГК України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом (Господарським).

Господарський кодекс називає неустойку, штраф і пеню різновидами штрафних санкцій, але не визначає ні один із цих різновидів. Частина 3 ст. 549 ЦК України особливістю пені визнає те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Проте, не може бути підставою відмови у задоволенні вимоги про сплату неустойки те, що вона встановлена за кожен день прострочення іншого (а не тільки грошового) зобов'язання, що така неустойка не підпадає під визначення пені, яке наводиться в ч.3 ст.549 ЦК України. Коли обов'язок боржника сплатити грошову суму чи передати майно кредиторові у зв'язку з порушенням зобов'язання не підпадає під визначення штрафу чи пені, слід керуватися визначенням неустойки, що наводиться у ч. 1 ст. 549 ЦК України, оскільки штраф та пеня є різновидом неустойки, що не вичерпують всього змісту поняття неустойки.

За таких обставин, необхідно дійти висновку, що пенею може забезпечуватись не лише грошове зобов'язання. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, постанова від 24.03.2009 р. у справі № 8/411/08).

При цьому, слід зазначити, що положення п. 7.2. Договору узгоджуються з приписами ч. 2 ст. 231 ГК України, відповідно до якої, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

В даному випадку, з матеріалів справи вбачається, що позивач є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки.

Позивач нарахував відповідачу пеню:

- в сумі 215 110, 40 грн. на суму вартості товару за накладною № РН-0000001 від 29.03.2013 р. - 1 854 400, 55 грн. за період в 116 дні з 04.12.2012 р. по 29.03.2013 р.);

- в сумі 671 811, 84 грн. на суму вартості товару за накладною № РН-0000002 від 26.04.2013 р. - 4 665 355, 99 грн. за період в 144 дні з 04.12.2012 р. по 26.04.2013 р.).

Крім того, позивач нарахував штраф у розмірі 7 % від вартості непоставленого в строк товару в розмірі 456 382, 96 грн.

Слід зазначити, що при обрахунку пені, позивач методологічно невірно визначає останній день прострочення, оскільки в тому числі нараховує пеню за день, в який відбулась поставка відповідного товару.

Так, суд звертає увагу на те, що пеня як різновид неустойки нараховується за період прострочення виконання зобов'язання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Такий період характеризується пасивною поведінкою суб'єкта господарських відносин, протягом якого він не вчиняє дій, спрямованих на реалізацію визначеного умовами укладеного між сторонами правочину змісту зобов'язання.

У свою чергу, день належного виконання зобов'язання не є днем його прострочення, оскільки суб'єкт господарських відносин шляхом вчинення активних дій припиняє таке зобов'язання (ст. 599 ЦК України).

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом здійснено перерахунок пені та встановлено, що її розмір має становити

213 256, 06 грн., з розрахунку на суму вартості товару за накладною № РН-0000001 від 29.03.2013 р. - 1 854 400, 55 грн. за період в 115 дні з 04.12.2012 р. по 28.03.2013 р. включно);

- 667 145, 91 грн., з розрахунку на суму вартості товару за накладною № РН-0000002 від 26.04.2013 р. - 4 665 355, 99 грн. за період в 143 дні з 04.12.2012 р. по 25.04.2013 р. включно), всього - 880 401, 97 грн.

Розрахунок штрафу, здійснений позивачем, є вірним.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Зазначена правова позиція відображена у постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 р. № 3-88гс11 та є обов'язковою відповідно до приписів ст. 111-28 ГПК України.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження поставки ним позивачу товару у передбачений Договором строк.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач порушив строки поставки за Договором та з огляду на допущену позивачем помилку при здійснені розрахунку розміру пені, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергіямонтажінвест» (01033, місто Київ, вулиця Саксаганського, будинок 46, код ЄДРПОУ 36060609) на користь Державного підприємства «Національна Атомна Енергогенеруюча Компанія «Енергоатом» (01032, місто Київ, вулиця Вєтрова, будинок 3, код ЄДРПОУ 24584661) в особі його відокремленого підрозділу «Атомкомплект» (01032, м. Київ, вулиця Жилянська, будинок 108, літ. А; ідентифікаційний код 26251923) 456 382 (чотириста п'ятдесят шість тисяч триста вісімдесят дві) грн. 96 коп. штрафу, 880 401 (вісімсот вісімдесят тисяч чотириста одну) грн. 97 коп. пені та 26 735 (двадцять шість тисяч сімсот тридцять п'ять) грн. 70 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 25.04.2014 р.

Суддя В.С. Ломака