Постанова

від 16.06.2014 по справі 910/23600/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" червня 2014 р. Справа№ 910/23600/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Коршун Н.М.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - Мітічкін А.С. (довіреність №120/10 від 20.05.2014 р.)

від відповідача - не з'явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Атомкомплект»ДП НАЕК «Енергоатом»

на рішення господарського суду міста Києва від 24.04.2014 р.

у справі №910/23600/13 (суддя Ломака С.А.)

за позовом Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Атомкомплект»ДП НАЕК «Енергоатом»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергіямонтажінвест»

про стягнення суми

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Атомкомплект»ДП НАЕК «Енергоатом» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергіямонтажінвест» про стягнення з відповідача на користь позивача 886922,24 грн. пені та 456382,96 грн. штрафу.

Рішенням господарського суду м. Києва від 24.04.2014 р. позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 456382,96 грн. штрафу, 880401,97 грн. пені та 26735,70 грн. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить частково скасувати вказане рішення в частині відмови в стягненні з відповідача пені у розмірі 6520,27 грн.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що позивач частково не погоджується з висновками суду першої інстанції з мотивів порушення судом першої інстанції процесуальних та матеріальних норм, що є підставою для часткового скасування рішення згідно ст. 104 ГПК України.

Представник позивача в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скаргу задовольнити, рішення частково скасувати.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а строки розгляду апеляційної скарги обмежені ст. 102 ГПК України, колегія суддів, вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача.

Колегія суддів зазначає, що ухвалою від 05.06.2014 р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України без участі представника відповідача.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

14.06.2012 р. між позивачем (покупець) та відповідачем (постачальник) було укладено договір поставки № 1116112243, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язався в порядку і на умовах, визначених у договорі, поставити електродвигуни виробництва ПрАТ «ЗКЕМ», м. Нова Каховка, Україна та ТОВ «НКЕМЗ», м. Нова Каховка, Україна, для ВП «Южноукраїнська АЕС» ДП НАЕК «Енергоатом», а покупець зобов'язався в порядку і на умовах, визначених у договорі, прийняти і оплатити продукцію.

Найменування, одиниці виміру і загальна кількість продукції, її номенклатура і ціна зазначені в Специфікації, яка є невід'ємною частиною договору (п. 1.2. договору).

Відповідно до п. 3.1. договору, сума договору становить 12300000,00 грн., у тому числі ПДВ 20 % - 2050000,00 грн.

Пунктами 4.1., 4.2. договору встановлено, що покупець сплачує вартість продукції за цінами зазначеними в Специфікації, в національній валюті України шляхом банківського переказу на поточний рахунок постачальника.

Оплата поставленої партії продукції здійснюється покупцем в наступному порядку: покупець перераховує аванс у розмірі 30 % суми Договору, що становить 3690000,00 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 615000,00 грн. Дозволяється оплата авансу частинами. Оплата авансу здійснюється за умови надання постачальником гарантійного документу, згідно з п. 4.3. договору та погодження технічної документації з ВП «ЮУАЕС», виробником та постачальником продукції в частині приєднувальних розмірів електродвигунів. Остаточна оплата у розмірі 70 % вартості поставленої партії продукції здійснюється протягом 30 робочих днів після підписання сторонами акту приймання-передачі поставленої партії продукції.

Згідно п. 5.1. договору, строк поставки продукції зазначений у Специфікації.

Відповідно до підписаної сторонами Специфікації № 1 до договору було визначено строк поставки - протягом 90 днів з дати укладення договору.

Додатковою угодою № 1 до договору сторони, у зв'язку з тривалим терміном узгодження технічного завдання на виготовлення електродвигунів між ВП «ЮУАЕС» та заводом-виготовлювачем, що поставляються за договором, дійшли згоди внести зміни до договору та встановити кінцевий термін постачання обладнання за Специфікацією № 1 до договору - до 01.12.2012 р.

За змістом п. 6.3.1. договору, постачальник зобов'язаний був забезпечити поставку продукції у строки, встановлені договором.

В обгрунтування своїх позовних вимог позивач вказує на те, що на виконання умов договору відповідач поставив відповідачу продукцію за Специфікацією № 1 на суму 12300000,00 грн., однак при цьому прострочив відповідні зобов'язання з поставки продукції на суму 1854400,55 грн., про що було складено Видаткову накладну № РН-0000001 від 29.03.2013 р. та Акт приймання-передачі ТМЦ № 04-107 від 03.04.2013 р., а також на суму 4665355,99 грн., про що було складено Видаткову накладну № РН-0000002 від 26.04.2013 р. та Акт приймання-передачі ТМЦ № 04-132 від 13.05.2013 р.

Листом за № 3/27 від 27.03.2013 р. відповідач просив внести зміни в Договір, а саме: встановити кінцевий строк поставки обладнання по Специфікації № 1 до договору до 30.04.2013 р. та продовжити строк дії договору до 10.05.2013 р.

Позивач листом № 2721/55 від 28.03.2013 р. повідомив відповідача, що вважає за можливе внесення запропонованих змін до договору та просить вважати даний лист невід'ємною частиною договору № 11161112243 від 14.06.2012 р.

Під час розгляду даної справи позивач заперечив проти факту зміни сторонами зазначеними листами строку поставки до 30.04.2013 р., вказуючи на те, що з його боку відповідний лист не було скріплено печаткою, підписаний він від імені керуючого директора, який перебував на той час на лікарняному та крім того такий лист позивача не містить підпису відповідача, що не дає підстав вважати відповідні умови погодженими в порядку, передбаченому договором.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 671 ЦК України, якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами.

Якщо договором купівлі-продажу асортимент товару не встановлений або асортимент не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов'язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від договору.

За змістом ст. 669 ЦК України, кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

Частиною 2 ст. 269 ГК України визначено, що строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось вище, згідно укладеної між сторонами Додаткової угоди № 1 до договору, визначили кінцевий строк поставки продукції за Специфікацією № 1 - 01.12.2012 р.

Зважаючи на те, що 01.12.2012 р. є вихідним (субота), то у відповідності до приписів ст. 254 ЦК України, останнім днем виконання зобов'язання з поставки товару у даному випадку є 03.12.2012 р.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що доводи відповідача про те, що сторони листами № 2721/55 від 28.03.2013 р. та № 3/27 від 27.03.2013 р. погодили перенесення кінцевого строку поставки до 30.04.2013 р., судом до уваги не приймаються.

Згідно ст. 654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

В п. 12.1. договору сторони передбачили, що специфікації, додаткові угоди та додатки до договору є його невід'ємною частиною і мають юридичну силу за умови укладення їх у письмовій формі, підписання їх повноважними представниками і скріплення печатками обох сторін.

Таким чином, в даному випадку зміни до нього могли бути внесені лише шляхом складення стонами додаткової угоди як єдиного двостороннього документа, підписаного уповноваженими представниками сторін зі скріпленням їх підписів печатками.

В силу приписів ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем було порушено строки поставки продукції, а відповідно позивач має право на застосування до відповідача передбачених договором штрафних санкцій за відповідні порушення.

Пунктом 7.2. договору передбачено, що за порушення строку поставки продукції за договором постачальник зобов'язаний сплатити покупцю пеню в розмірі 0,1 % вартості не поставленої в строк продукції за кожен день прострочення, але не більше 30 % вартості непоставленої в строк продукції.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

В силу ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Господарський кодекс називає неустойку, штраф і пеню різновидами штрафних санкцій, але не визначає ні один із цих різновидів. Частина 3 ст. 549 ЦК України особливістю пені визнає те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Проте, не може бути підставою відмови у задоволенні вимоги про сплату неустойки те, що вона встановлена за кожен день прострочення іншого (а не тільки грошового) зобов'язання, що така неустойка не підпадає під визначення пені, яке наводиться в ч.3 ст.549 ЦК України. Коли обов'язок боржника сплатити грошову суму чи передати майно кредиторові у зв'язку з порушенням зобов'язання не підпадає під визначення штрафу чи пені, слід керуватися визначенням неустойки, що наводиться у ч. 1 ст. 549 ЦК України, оскільки штраф та пеня є різновидом неустойки, що не вичерпують всього змісту поняття неустойки.

За таких обставин, необхідно дійти висновку, що пенею може забезпечуватись не лише грошове зобов'язання. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, постанова від 24.03.2009 р. у справі № 8/411/08).

При цьому, слід зазначити, що положення п. 7.2. договору узгоджується з приписами ч. 2 ст. 231 ГК України, відповідно до якої, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

В даному випадку, з матеріалів справи вбачається, що позивач є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки.

Позивач нарахував відповідачу пеню:

- в сумі 215110,40 грн. на суму вартості товару за накладною № РН-0000001 від 29.03.2013 р. - 1854400,55 грн. за період в 116 дні з 04.12.2012 р. по 29.03.2013 р.);

- в сумі 671811,84 грн. на суму вартості товару за накладною № РН-0000002 від 26.04.2013 р. - 4665355, 99 грн. за період в 144 дні з 04.12.2012 р. по 26.04.2013 р.).

Крім того, позивач нарахував штраф у розмірі 7 % від вартості непоставленого в строк товару в розмірі 456382,96 грн.

Слід зазначити, що при перерахунку пені, позивач невірно визначає останній день прострочення, оскільки в тому числі нараховує пеню за день, в який відбулась поставка відповідного товару.

Так, пеня як різновид неустойки нараховується за період прострочення виконання зобов'язання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Такий період характеризується пасивною поведінкою суб'єкта господарських відносин, протягом якого він не вчиняє дій, спрямованих на реалізацію визначеного умовами укладеного між сторонами правочину змісту зобов'язання.

У свою чергу, день належного виконання зобов'язання не є днем його прострочення, оскільки суб'єкт господарських відносин шляхом вчинення активних дій, проведених належним чином, припиняє таке зобов'язання (ст. 599 ЦК України).

В п. 1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. Якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено «по 1 серпня 2014 року» або «включно до 1 серпня 2014 року», то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року.

Колегія суддів, здійснивши перерахунок пені встановила, що її розмір має становити:

- 213 256, 06 грн., з розрахунку на суму вартості товару за накладною № РН-0000001 від 29.03.2013 р. - 1854400,55 грн. за період в 115 дні з 04.12.2012 р. по 28.03.2013 р. включно);

- 667145,91 грн., з розрахунку на суму вартості товару за накладною № РН-0000002 від 26.04.2013 р. - 4665355,99 грн. за період в 143 дні з 04.12.2012 р. по 25.04.2013 р. включно), всього - 880401,97 грн.

Апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок суми штрафу встановив, що розрахунок суми штрафу, здійснений позивачем, є вірним.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 р. № 3-88гс11 та є обов'язковою відповідно до приписів ст. 111-28 ГПК України.

З огляду на невірний розрахунок пені, здійснений позивачем, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги в частині стягнення суми пені підлягають частковому задоволенню у розмірі 880401,97 грн., позовні вимоги про стягнення суми штрафу підлягають задоволенню у повному обсязі на суму 456382,96 грн.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

З огляду на викладене, посилання скаржника на порушення норм матеріального та процесуального права, слід вважати такими, що не заслуговують на увагу. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 24.04.2014 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального і процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Атомкомплект»ДП НАЕК «Енергоатом» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 24.04.2014 р. у справі №910/23600/13 залишити без змін.

Справу №910/23600/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді С.Я. Дикунська

Н.М. Коршун