Постанова

від 30.07.2014 по справі 910/23600/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2014 року Справа № 910/23600/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя : Корсак В.А.

судді: Данилова М.В., Данилова Т.Б. (доповідач)

розглянувши матеріали касаційної скаргидержавного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атомкомплект" ДП НАЕК "Енергоатом" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 16.06.2014р. у справі господарського суду№910/23600/13 міста Києва за позовомдержавного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атомкомплект" ДП НАЕК "Енергоатом" дотовариства з обмеженою відповідальністю "Енергіямонтажінвест" про за участю представників сторін: позивача - відповідача -стягнення 1 343 305,20грн. пр. Мітічкін А.С. - дов. №143/10 від 10.07.14р. не з'явився

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2013 року державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атомкомплект" ДП НАЕК "Енергоатом" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Енергіямонтажінвест" про стягнення з відповідача на користь позивача 886922,24грн. пені та 456382,96грн. штрафу.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.04.2014р. (суддя Ломака В.С.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2014р. (судді Алданова С.О., Дикунська С.Я., Коршун Н.М.) позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 456382,96грн. штрафу, 880401,97грн. пені. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом " в особі відокремленого підрозділу "Атомкомплект " ДП НАЕК "Енергоатом " звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального права, просить скасувати рішення і постанову по справі в частині відмови у стягненні 6520,27грн. пені та в скасованій частині прийняти нове рішення, яким позовні вимог задовольнити у повному обсязі.

Заслухавши присутнього в судовому засіданні представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні і постанові та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 14.06.2012р. між позивачем (покупець) та відповідачем (постачальник) було укладено договір поставки №1116112243, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язався в порядку і на умовах, визначених у договорі, поставити електродвигуни виробництва ПАТ "ЗКЕМ" та ТОВ "НКЕМЗ" для ВП "Южноукраїнська АЕС" ДП НАЕК "Енергоатом", а покупець зобов'язався в порядку і на умовах, визначених у договорі, прийняти і оплатити продукцію.

Згідно із п.1.2 договору найменування, одиниці виміру і загальна кількість продукції, її номенклатура і ціна зазначені в Специфікації, яка є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п.3.1 договору, сума договору становить 12300000,00грн., у тому числі ПДВ 20 % - 2050000,00грн.

Пунктами 4.1, 4.2 договору передбачено, що покупець сплачує вартість продукції за цінами зазначеними в Специфікації, в національній валюті України шляхом банківського переказу на поточний рахунок постачальника.

Оплата поставленої партії продукції здійснюється покупцем в наступному порядку: покупець перераховує аванс у розмірі 30 % суми Договору, що становить 3690000,00грн., у т.ч. ПДВ 20% - 615000,00грн. Дозволяється оплата авансу частинами. Оплата авансу здійснюється за умови надання постачальником гарантійного документу, згідно з п.4.3. договору та погодження технічної документації з ВП "ЮУАЕС", виробником та постачальником продукції в частині приєднувальних розмірів електродвигунів. Остаточна оплата у розмірі 70 % вартості поставленої партії продукції здійснюється протягом 30 робочих днів після підписання сторонами акту приймання-передачі поставленої партії продукції.

Згідно із п.5.1 договору, строк поставки продукції зазначений у Специфікації.

Відповідно до підписаної сторонами Специфікації №1 до договору було визначено строк поставки - протягом 90 днів з дати укладення договору.

Додатковою угодою №1 до договору сторони, у зв'язку з тривалим терміном узгодження технічного завдання на виготовлення електродвигунів між ВП "ЮУАЕС" та заводом-виготовлювачем, що поставляються за договором, дійшли згоди внести зміни до договору та встановити кінцевий термін постачання обладнання за Специфікацією №1 до договору - до 01.12.2012р.

За змістом п.6.3.1 договору, постачальник зобов'язаний був забезпечити поставку продукції у строки, встановлені договором.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позовні вимоги були обґрунтовані тим, що на виконання умов договору відповідач поставив відповідачу продукцію за Специфікацією №1 на суму 12300000,00грн., однак при цьому прострочив відповідні зобов'язання з поставки продукції на суму 1854400,55грн., про що було складено Видаткову накладну №РН-0000001 від 29.03.2013р. та Акт приймання-передачі ТМЦ №04-107 від 03.04.2013р., а також на суму 4665355,99грн., про що було складено Видаткову накладну №РН-0000002 від 26.04.2013р. та Акт приймання-передачі ТМЦ №04-132 від 13.05.2013р.

Листом за №3/27 від 27.03.2013р. відповідач просив внести зміни в Договір, а саме встановити кінцевий строк поставки обладнання по Специфікації №1 до договору до 30.04.2013р. та продовжити строк дії договору до 10.05.2013р.

Позивач листом №2721/55 від 28.03.2013 р. повідомив відповідача, що вважає за можливе внесення запропонованих змін до договору та просить вважати даний лист невід'ємною частиною договору №11161112243 від 14.06.2012р.

Однак, під час розгляду справи позивач заперечив проти факту зміни сторонами зазначеними листами строку поставки до 30.04.2013р., вказуючи на те, що з його боку відповідний лист не було скріплено печаткою, підписаний він від імені керуючого директора, який перебував на той час на лікарняному та крім того такий лист позивача не містить підпису відповідача, що не дає підстав вважати відповідні умови погодженими в порядку, передбаченому договором.

Розглядаючи справу по суті, суди попередніх інстанцій виходили з того, що згідно із ч.ч.1, 2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Судами встановлено, що за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Розглядаючи справу по суті, судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно укладеної між сторонами Додаткової угоди №1 до договору, сторони визначили кінцевий строк поставки продукції за Специфікацією №1 - 01.12.2012р.

Зважаючи на те, що 01.12.2012р. є вихідним (субота), то у відповідності до приписів ст.254 ЦК України, останнім днем виконання зобов'язання з поставки товару у даному випадку є 03.12.2012р.

При цьому, доводи відповідача про те, що сторони листами №2721/55 від 28.03.2013р. та №3/27 від 27.03.2013р. погодили перенесення кінцевого строку поставки до 30.04.2013р., судами були відхилені, оскільки згідно ст.654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Пунктом 12.1 договору сторони передбачили, що специфікації, додаткові угоди та додатки до договору є його невід'ємною частиною і мають юридичну силу за умови укладення їх у письмовій формі, підписання їх повноважними представниками і скріплення печатками обох сторін.

Таким чином, в даному випадку зміни до нього могли бути внесені лише шляхом складення сторонами додаткової угоди як єдиного двостороннього документа, підписаного уповноваженими представниками сторін зі скріпленням їх підписів печатками. В частині визначення кінцевого строку поставки до 30.04.2013р. відповідач ТОВ "Енергіямонтажінвест" судові рішення в касаційному порядку не оскаржує.

В силу приписів ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судами було встановлено, що відповідачем було порушено строки поставки продукції, а відповідно позивач має право на застосування до відповідача передбачених договором штрафних санкцій за відповідні порушення.

Пунктом 7.2 договору передбачено, що за порушення строку поставки продукції за договором постачальник зобов'язаний сплатити покупцю пеню в розмірі 0,1% вартості не поставленої в строк продукції за кожен день прострочення, але не більше 30% вартості непоставленої в строк продукції.

Відповідно до ч.1 ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно із ч.1 ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Частиною 1 статті 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Положення п.7.2 договору узгоджується з приписами ч.2 ст.231 ГК України, відповідно до якої, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких зокрема розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, тому позивач нарахував відповідачу пеню: в сумі 215110,40грн. на суму вартості товару за накладною №РН-0000001 від 29.03.2013р. - 1854400,55грн. за період в 116 дні з 04.12.2012р. по 29.03.2013р.); в сумі 671811,84грн. на суму вартості товару за накладною №РН-0000002 від 26.04.2013р. - 4665355,99грн. за період в 144 дні з 04.12.2012р. по 26.04.2013р.), та штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого в строк товару в розмірі 456382,96грн.

При цьому, перевіривши розрахунок пені, судами встановлено, що позивач невірно визначив останній день прострочення, оскільки нарахував пеню за день, в який відбулась поставка відповідного товару.

Період прострочення характеризується пасивною поведінкою суб'єкта господарських відносин, протягом якого він не вчиняє дій, спрямованих на реалізацію визначеного умовами укладеного між сторонами правочину змісту зобов'язання.

У свою чергу, день належного виконання зобов'язання не є днем його прострочення, оскільки суб'єкт господарських відносин шляхом вчинення активних дій, проведених належним чином, припиняє таке зобов'язання (ст.599 ЦК України).

Розглядаючи справу по суті, суди попередніх інстанцій по анології виходили з того, що в п.1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. Якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина 2 статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року.

За таких підстав та здійснивши перерахунок пені, судами визначено, що її розмір має становити: 213256,06грн., з розрахунку на суму вартості товару за накладною №РН-0000001 від 29.03.2013р. - 1854400,55грн. за період в 115 дні з 04.12.2012р. по 28.03.2013р. включно; 667145,91грн., з розрахунку на суму вартості товару за накладною №РН-0000002 від 26.04.2013р. - 4665355,99 грн. за період в 143 дні з 04.12.2012р. по 25.04.2013р. включно, всього - 880401,97грн.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч.2 ст.231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст.627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст.61 Конституції України, оскільки згідно зі ст.549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст.230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 09.04.2012р. №3-88гс11.

З огляду на невірний розрахунок пені, здійснений позивачем, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми пені підлягають частковому задоволенню у розмірі 880401,97грн., а позовні вимоги про стягнення суми штрафу підлягають задоволенню у повному обсязі в сумі 456382,96грн.

Статтею 111 7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атомкомплект" ДП НАЕК "Енергоатом", оскільки доводи касаційної скарги стосуються переоцінки доказів по справі, а судами попередніх інстанцій було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для даної справи, їм надано належну правову оцінку та прийнято рішення і постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.

Судові витрати, сплачені касатором до бюджету під час подання касаційної скарги, у зв'язку з відмовою в задоволенні касаційної скарги на підставі ст.49 ГПК України залишаються на касаторі.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атомкомплект" ДП НАЕК "Енергоатом" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2014р. у справі №910/23600/13 господарського суду міста Києва залишити без змін.

Головуючий суддя В. Корсак

Судді М. Данилова

Т. Данилова