Ухвала

від 07.04.2014 по справі 2а-5848/10/1270

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" квітня 2014 р. м. Київ К/9991/8023/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «М'ясопереробний завод «Милам»

на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011

у справі № 2а-5848/10/1270

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «М'ясопереробний завод «Милам»

до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м.Луганську

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 07.09.2010 позов задоволено повністю. Скасовано податкові повідомлення-рішення Ленінської МДПІ у м.Луганську від 23.07.2010 № 00013212310/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 228168,00 грн. та від 23.07.2010 № 0001302310/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 182538,00 грн.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011 постанову суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позову відмовлено.

ТОВ «М'ясопереробний завод «Милам» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права: ст. 61 Конституції України, ст.ст. 9, 10 Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 № 1251, ч. 3 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України , ч.ч. 1, 5 ст. 203, ч.ч. 1, 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, п.п. 7.2.1, п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Підставою для визначення за податковим повідомленням-рішенням від 23.07.2010 № 00013212310/0 податкового зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 228168,00 грн., в т.ч. 152112,00 грн. основного платежу та 76056,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, та за податковим повідомленням-рішенням від 23.07.2010 № 0001302310/0 - податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 182538,00 грн., в т.ч. 121692,00 грн. основного платежу та 60846,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки документальної невиїзної перевірки позивача за період з 01.01.2008 по 31.12.2009, про порушення вимог п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР та п.п. 7.2.1, п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, відповідно.

Порушення наведених норм законів відповідачем обґрунтовано тим, що позивач неправомірно відніс до складу валових витрат за 2008 рік та до складу податкового кредиту за періоди: квітень-жовтень 2008 року витрати та податок на додану вартість, відповідно, сплачені у зв'язку з придбанням у ТОВ «Укр-Енерго-Менеджмент» товару, оскільки правочин між позивачем та зазначеними особами в силу положень ст. 228 Цивільного кодексу України є нікчемним, як такий, що порушує публічний порядок, тому що не спрямований на настання реальних правових наслідків.

Реальність господарських операцій з придбання позивачем товару поставлена податковим органом під сумнів з тих підстав, що вироком Артемівського районного суду м.Луганська ОСОБА_1 - директора ТОВ «Укр-Енерго-Менеджмент» визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво), що полягав у створенні суб'єкта підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності. ТОВ «Укр-Енерго-Менеджмент» відсутнє за юридичною адресою, за цією адресою відсутні виробничі активи, складські приміщення, транспорт необхідні для здійснення господарської діяльності. Господарські операції з поставки товарів не підтверджуються виходячи з реального часу їх здійснення та відсутності необхідних умов для результатів відповідної господарської діяльності. До перевірки не надано актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що свідчать про транспортування товару.

Скасовуючи податкові повідомлення-рішення, суд першої інстанції виходив з того, що у підтвердження реального здійснення господарських операцій з поставки товару (основні засоби кліпса тор КН-23Н 169 та вол чек К7 ФВП-200,) надано договори поставки, рахунки-фактури, податкові накладні та акти приймання-передачі основних засобів, у підтвердження реального здійснення господарських операцій з поставки товару (сировини) - договір, видаткові та податкові накладні, рахунки-фактури. Вироком Артемівського районного суду м.Луганська від 04.12.2009 не встановлено факту фіктивної фінансово-господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Укр-Енерго-Менеджмент». До того ж цим вироком встановлено здійснення фіктивної підприємницької діяльності засновником ТОВ «Укр-Енерго-Менеджмент» у період з грудня 2007 року по лютий 2008 року, коли позивач не мав відносин з цим підприємством. На час здійснення господарських операцій з позивачем ТОВ «Укр-Енерго-Менеджмент» перебувало в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та було платником податку на додану вартість.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що вирок Артемівського районного суду м.Луганська від 04.12.2009 є підтвердженням того, що ТОВ «Укр-Енерго-Менеджмент» не могло здійснювати фінансово-господарську діяльність, а також дії, спрямовані на встановлення, зміну або припинення правовідносин та здійснювати фактичні дії, спрямовані на виконання взятих на себе зобов'язань. Під час перевірки відповідачем не було встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця у зв'язку з відсутністю (ненаданням до перевірки) актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що свідчать про транспортування товару.

Суд касаційної інстанції не може визнати обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення. Для підтвердження правомірності формування платником податків валових витрат та податкового кредиту, окрім встановлення дотримання таким платником вимог законів, необхідно встановити реальність здійсненої господарської операції з придбання товару, тобто така операція має бути не тільки документально оформленою, а й повинна об'єктивно призвести до зміни складу активів платника податків. В основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.

Водночас, нереальність господарських операцій з придбання платником податку товарів має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише порушеннями постачальником товару вимог закону при створенні підприємства та веденні фінансово-господарської діяльності.

З метою дослідження фактичного вчинення господарських операцій судам необхідно було встановити їх зміст, підстави вчинення, умови поставки товару, мету придбання товару, встановити перелік всіх наданих позивачем первинних документів, складених щодо таких операцій, з посиланням на їх реквізити, розкриваючи суть відображених в них господарських операцій.

Таким чином, при вирішенні справи слід встановити конкретні господарські операції з посиланням на договори, час їх укладення, назви та кількості поставленого товару, його вартості та фактичного розміру понесених витрат, період формування валових витрат та податкового кредиту, мету придбання позивачем товару.

Висновок суду апеляційної інстанції про відсутність первинних документів (ненадання їх до перевірки) не може бути визнано обґрунтованим з огляду на те, що суд першої інстанції вказував на наявність таких. Суд апеляційної інстанції не врахував, що позивач, не погоджуючись з доводами податкового органу про безтоварний характер господарських операцій, мав право спростовувати такі доводи, надаючи суду докази, зокрема первинні документи бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені платником податків в податковій звітності. Це випливає зі змісту ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її заперечення. Усі надані сторонами докази підлягають оцінці за правилами ст. 86 вказаного Кодексу.

Суд касаційної інстанції зазначає, що всі документи в їх сукупності, складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції, належать до первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності.

Висновок суду апеляційної інстанції про те, що вирок суду в кримінальній справі, яким визнано винним та засуджено директора ТОВ «Укр-Енерго-Менеджмент», в т.ч. за ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництвом), свідчить про те, що підприємство не могло здійснювати фінансово-господарську діяльність, а також дії, спрямовані на встановлення, зміну або припинення правовідносин та здійснювати фактичні дії, спрямовані на виконання взятих на себе зобов'язань, є таким, що не ґрунтується на положеннях закону.

Відповідно до вимог ч. 1, ч. 2, ч. 4. ст. 91 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Відповідно до ч. 2 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Тому, засудження керівника підприємства не є підставою для припинення цивільної правоздатності підприємства - здатності мати процесуальні права та обв'язки.

Суд апеляційної інстанції в основу висновків про безпідставне формування позивачем валових витрат та податкового кредиту поклав вирок Артемівського районного суду м.Луганська, залишивши поза увагою встановлені судом першої інстанції обставини про те, що вказаний вирок не стосувався періоду, в якому здійснені позивачем оспорювані господарські операції, а також те, що дії особи, щодо якої ухвалено вирок, не стосувалися таких господарських операцій. Правильність встановлення таких обставин судом апеляційної інстанції не перевірена та не обґрунтовано залишення їх поза увагою.

Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, згідно із ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи судам слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Суди також повинні врахувати, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, правильного обчислення валових витрат та податкового кредиту, наявності первинних документів, в тому числі податкових накладних, виданих особою, зареєстрованою платником податку на додану вартість, будь-які порушення постачальникаом товару податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути самостійною підставою для позбавлення покупця права на валові витрати та податковий кредит. Чинним законодавством України на сторону господарських операцій - покупця товару (робіт, послуг), який є платником податків, не покладено обов'язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії постачальників товару зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту.

Відповідно до частин першої та другої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 15.05.2003 № 755-IV якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Лише достовірне встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови в праві на валові витрати та праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на доказах, що відповідають критеріям, визначеним у статті 70 Кодексу, тобто бути належними, допустимими і достовірними.

При цьому, визначаючи предмет доказування у справі, суди повинні також виходити з усіх обставин, якими податковий орган обґрунтовує позицію щодо нереального характеру господарських операцій, а позивач заперечує проти такої позиції, та надати оцінку таким обставинам.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «М'ясопереробний завод «Милам» задовольнити частково.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 07.09.2010 та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Луганського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун