Ухвала

від 02.04.2014 по справі 2а-936/10/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2014 року Справа № 25862/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Гуляка В.В. та Глушка І.В.,

за участі секретаря судового засідання Малетич М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28.12.2011 року у справі № 2а-936/10/1370 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кабельверк-Львів» до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

До суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Кабельверк-Львів»(далі ТзОВ «Кабельверк-Львів») з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова (далі ДПІ у Личаківському районі м. Львова), в якому просило визнати неправомірними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.05.2009 року № 0001042320/0/12156 на суму 65692,00 грн., податкове повідомлення-рішення від 19.05.2009 року № 0008851720/0/12158 на суму 193021,32 грн., податкове повідомлення-рішення від 16.10.2009 року № 0001042320/4 на суму 65692,00 грн., податкове повідомлення-рішення від 16.10.2009 року № 0008851720/4/24335/10/17-2 на суму 193021,32 грн., податкове повідомлення-рішення від 29.12.2009 року № 0001042320/2/30306 на суму 65692,00 грн., податкове повідомлення-рішення від 19.01.2010 року № 0008851720/2 на суму 193021,32 грн.. В подальшому, позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог та визнання нечинними та скасування податкових повідомленнь-рішень №0001042320/1/19086 від 12.08.2009 року на суму 65690,00 грн. та №0008851720/1/19128 від 12.08.2009 року на суму 193021,32 грн. прийнятими за матеріалами документальної перевірки підприємства позивача, а саме акта №185/23-2/32970253 від 13.05.2009 року.

Позивач вважає, що підприємством було правильно сформовано ціни на надавані послуги відповідно до поняття «звичайна ціна», згідно з вимогами п.1.20.1 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Положення (стандарту) бухгалтерського обліку» 16 «Витрати», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року за №318. Заперечує твердження відповідача щодо необхідності визначення суми податкового зобов'язання за платежем: податок з доходів фізичних осіб, оскільки перевезення працівників до (з) місця роботи не розглядається законодавцем як одержане такими працівниками додаткове благо. Зокрема, згідно п. «а»4.2.9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме у вигляді: а) вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, наданих платнику податку у безоплатне користування, за винятком, коли таке надання зумовлене виконанням платником податку трудової функції чи передбачене нормами трудового договору (контракту) або відповідно до закону, у встановлених ними межах, а також за винятком користування автомобільним транспортом, наданих платнику податку його працедавцем-резидентом, який є платником податку на прибуток підприємств.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 28.11.2011 року позовні вимоги товариства задоволені повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова № 0001042320/0/12156 від 19.05.2009 року, № 0008851720/0/12158 від 19.05.2009 року, № 0001042320/1/19086 від 12.08.2009 року, № 0008851720/1/19128 від 12.08.2009 року, № 0001042320/4 від 16.10.2009 року, № 0008851720/4/24335/10/17-2 від 16.10.2009 року, № 0001042320/2/30306 від 29.12.2009 року, та № 0008851720/2 від 19.01.2010 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Кабельверк-Львів» розмір судових витрат.

З висновками суду першої інстанції не погодився апелянт - ДПІ у Личаківському районі м.Львова, якій у апеляційній скарзі зазначає про підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду першої інстанції та відмови у задоволенні позовних вимог.

На стадії апеляційного розгляду проведено заміну назви відповідача в порядку статті 55 КАС України з ДПІ у Личаківському районі м.Львова на ДПІ у Личаківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області .

Заслухавши думку судді головуючого та перевіривши відповідність висновків суду першої інстанції на предмет відповідності висновкам та змісту апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 10.04.2009 року по 05.05.2009 року, на підставі направлення №275 від 10.04.2009 року, відповідачем була проведена планова виїзна перевірка, згідно плану-графіку проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання, з врахуванням вимог п.11.1 статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 року за № 509-ХІІ (із змінами та доповненнями) з питань дотримання ТзОВ «Кабельверк-Львів»(код ЄДРПОУ 32970253) вимог податкового законодавства за період з 01.07.2006 року по 31.12.2008 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 року по 31.12.2008 року, відповідно до затвердженого плану перевірки.

За наслідками вказаної перевірки ДПІ у Личаківському районі м. Львова був складений акт від 13.05.2009 року №185/23-2/32970253 в якому встановлено порушення позивачем:

- п.1.32 ст.1, пп.1.20.5 п.1.20 ст.1, пп. б) пп.1.20.9 п.1.20 ст.1, п.п.7.4.1 п.7.4. ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 року №283/97 ВР (зі змінами і доповненнями), занижено податок на прибуток у 4 кварталі 2007 року на суму 14616 грн.,та зменшено збитки на 1916945 грн. а саме: в 2006 році на суму 210921,00 грн., в 2007 році на суму 1040244 грн., в 2008 році на суму 665780,00 грн..

- п.4.2.9 п.4.2 ст.4, п.8.1 ст.8, п.19.2 ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 року № 889-ІУ (із змінами) донараховано податок з доходів фізичних осіб за період з серпня 2006 року по грудень 2008 року на загальну суму 64340,44 грн. На підставі акта перевірки №185/23-2/32970253 від 13.05.2009 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 19.05.2009 року:

- № 0001042320/0/12156, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 65692,00 грн. в т.ч. основний платіж 14616,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції 51076,00 грн.;

- № 0008851720/0/12158, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників на суму 193021,32 грн. в т.ч. основний платіж 64340,44 грн. та штрафні (фінансові) санкції 128680,88 грн.

За результатами адміністративного оскарження ТзОВ «Кабельверк-Львів» податкових повідомлень-рішень, ДПІ у Личаківському районі м. Львова прийнято нові податкові повідомлення-рішення №0001042320/2/30306 від 29.12.2009 року, згідно яких позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 65 692,00 грн. в т.ч. основний платіж 14 616,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції 51076,00 грн. та №0008851720/2 від 19.01.2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників на суму 193021,32 грн. в т.ч. основний платіж 64340,44 грн. та штрафні (фінансові) санкції 128680,88 грн., які в частині визначення позивачу сум податкових зобов'язань повністю дублюють відповідні оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 19.05.2009 року.

Враховуючи вимоги п.1.32 ст.1, пп.1.20.5-1 п.1.20 ст.1, пп. б) пп.1.20.9 п.1.20 ст.1, пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 року №283/97 ВР (зі змінами і доповненнями), п.3.1 додатку до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 07.07.1999 року №163, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23.07.1999 року №499/3792 (зі змінами і доповненнями) відповідачем зроблено висновок про те, що ТзОВ «Кабельверк-Львів» занижено валовий дохід у сумі 1271741грн., у тому числі за II півріччя 2006 року у сумі 210921грн., за 2007 рік у сумі 657122грн., за 2008 рік у сумі 403698грн. у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) без врахування в ціну продажу усіх витрат (рахунок 92, а саме послуги: світло, газ, оренда, телефон, перевезення, % по кредиту та інші) понесених при виробництві продуктів переробки (кабельних мереж).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції покликався на те, що відповідно до п. 1.20.1 п. 1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Пункт 1.20.8 вказаного Закону обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладає на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його правильним та обґрунтованим, з огляду на наступне.

Підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про реалізацію ТзОВ «Кабельверк-Львів»продукції, виготовленої з давальницької сировини (кабельні комплекти-зв'язки проводів, що використовуються в автомобілях) за період з 01.07.2006 року по 31.12.2008 року пов'язаній особі (Чеська Республіка) (засновник ТзОВ «Кабельверк-Львів», частка у статутному капіталі 100 %) за цінами нижчими ніж звичайні ціни на такі роботи (послуги), а саме в ціну робіт не враховано суму фактично (понесених) витрат ТзОВ «Кабельверк-Львів» при виробництві даної продукції, а саме: світло, газ, оренда, телефон, перевезення, % по кредиту та інші. Понесені витрати ТзОВ «Кабельверк-Львів» на виробництво даної продукції за II півріччя 2006 року складають 2577456 грн., за 2007 рік складають 5230857 грн., за 2008 рік складають 5284567грн., відображено в бухгалтерському обліку на рахунках Дт.791 Кт.92, дохід від реалізації даної продукції (послуг) ТзОВ «Кабельверк-Львів» за II півріччя 2006 року складають 2108787 грн., за 2007 рік складають 5230857 грн., за 2008 рік складають 5284567 грн. відображено в бухгалтерському обліку на рахунках Дт.702 Кт.791. (Дт. 362/1 Кт. 703).

Відповідно до п. 1.20.2. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно звернув увагу на положення пп.1.20.5-1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» згідно якого, якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни «справедлива вартість», «ринкова вартість»та «чиста вартість реалізації», які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну «звичайна ціна», визначеного цим Законом.

Відповідно до п. 13 Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» від 23.07.1998 року №817/98 індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).

Колегія суддів вважає, що податковий орган при визначенні рівня звичайних цін не діяв у межах приписів п.п.1.20.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки не виконав жодної з умов, передбачених цією нормою для визначення рівня звичайних цін. Так, не було проведено дослідження ринку ідентичних або однорідних товарів на час укладення договору, не визначено з якої підстави було застосовано звичайну ціну, не доведено, що саме застосована ціна є звичайною, не доведено, що ціна договору не відповідає рівню справедливих ринкових цін. Відповідач не надав доказів, щодо здійснення дій, направлених на встановлення статистичної оцінки рівня цін реалізації товарів.

З акта перевірки від 13.05.2009 року №185/23-2/32970253 вбачається, що з метою встановлення заниження ціни на послуги, а отже відповідно заниження доходів, що призвело до ненарахування податку на прибуток за період, що перевірявся, відповідно до пп. б). пп.1.20.9 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (використання методу «витрати плюс» (витратний), за яким ціна товарів (робіт, послуг), що продаються платником податку, визначається як сума фактичних (понесених) витрат та звичайного для даного виду діяльності прибутку) визначено, що фактичні валові витрати ТзОВ «Кабельверк-Львів», понесені підприємством на виробництво своєї продукції, перевищували валові доходи від її реалізації, що є економічно та юридично не обґрунтовано, а тому не відповідає рівню звичайних цін на вказані послуги.

Питання формування собівартості продукції врегульовано Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати»(затверджено наказом Міністерства фінансів України №318 від 31.12.1999р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за №27/4248 (далі Стандарт №16).

Згідно з п.11 Стандарту №16, собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати. Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством.

Пунктами 12 16 Стандарту №16 визначені витрати, які повинні бути включені до виробничої собівартості продукції.

Згідно з п.17 Стандарту №16, витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати, перелік яких наведений у відповідних пунктах Стандарту №16.

З врахуванням цього, позивачем правильно зазначено, що при визначені рентабельності проведених підприємством господарських операцій, методологічно не правильно для аналізу витрат, які не впливають на формування собівартості послуг, включати витрати передбачені п.17 Стандарту №16.

Частиною 1 статті 69 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі та інші обставини, що мають значення для справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін,третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

З врахуванням цього, колегія суддів вважає переконливими твердження позивача,оскільки вони не суперечать законодавству та додатково доводяться результатами судово-бухгалтерської експертизи, проведення експертизи здійснювала кафедра обліку і аудиту економічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка на виконання ухвали суду першої інстанції.

Як вбачається з висновку судово-бухгалтерської експертизи №1 від 24.06.2011 року, щодо питання про правильність формування собівартості послуг, наданих ТзОВ «Кабельверк-Львів» іноземним замовникам, експертом встановлено, що собівартість послуг, наданих ТзОВ «Кабельверк-Львів» іноземному замовникові сформована відповідно до розрахованих витрат на їх виконання з давальницької сировини (оплата праці, електроенергія, оренда з опаленням, страхування, податки, утримання та непередбачені витрати і згідно умовам укладених контрактів. Собівартість виконаних робіт працівниками ТзОВ «Кабельверк-Львів» не суперечить законодавству України, оскільки проведена калькуляція включила усі витрати пов'язані з виготовленням 44-х видів продукції з давальницької сировини призначеної для легкових автомобілів «Volkswagen». Калькуляція витрат була невід'ємною умовою договору між ТзОВ «Кабельверк-Львів» та чеською фірмою KWL, а отже будь-яке намагання збільшити собівартість виконаних робіт могло стати причиною відмови замовника розміщувати дане замовлення в Україні з усіма негативними наслідками для зайнятості населення, державного бюджету і органів державного соціального страхування.

За таких обставин, не може вважатися доведеним податковим органом той факт, що ціна договору, визначена у договорах з реалізації, не відповідає рівню звичайної ціни. А тому, виходячи із положень п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», необхідно вважати, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Щодо порушень, викладених в акті, при оподаткуванні податком з доходів фізичних осіб, варто зазначити наступне.

В акті перевірки орган державної податкової служби зазначає, що підприємство ТзОВ «Кабельверк-Львів» надавало працівникам благо у вигляді оплати послуг по перевезенню пасажирським автобусами, у зв'язку з чим працівникам надавались додаткові блага, які повинні обкладатись податком з доходів фізичних осіб. Відповідно до наказу підприємства №126-1-П від 01.07.2006 року «Про перевезення» підприємством укладались договори з СПД-ФО ОСОБА_2( за період березень 2007 року по липень 2007 року на загальну суму 17299,10 грн.) та з СПД-ФО ОСОБА_3 (за період з жовтня 2006 року по листопад 2008 року на загальну суму 347296,90 грн.) на транспортне обслуговування для перевезення працівників. Однак в порушення вимог п.4.2.9 п.4.2 ст.4, п.8.1 ст.8, п.19.2 ст.19 Закону України від 22.05.2003 року № 889-ІV «Про податок з доходів фізичних осіб»(із змінами і доповненнями) податок з доходів фізичних осіб не був утриманий і не перерахований до бюджету.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»(далі Закон №889) додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку (далі - інші виплати і винагороди). Виплата (надання) платнику податку додаткових благ третьою особою від імені та/або за дорученням працедавця (самозайнятої особи) за її рахунок прирівнюється до надання таких додаткових благ таким працедавцем (самозайнятою особою).

Згідно з підпунктом 4.2.9 «а» пункту 4.2 статті 4 зазначеного Закону до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається також дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме у вигляді: вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, наданих платнику податку у безоплатне користування, за винятком, коли таке надання зумовлене виконанням платником податку трудової функції чи передбачене нормами трудового договору (контракту) або відповідно до закону, у встановлених ними межах, а також за винятком користування автомобільним транспортом, наданих платнику податку його працедавцем-резидентом, який є платником податку на прибуток підприємств.

Як вбачається із копії наданого позивачем трудового договору укладеного на ТзОВ «Кабельверк-Львів», пунктом 2.4 якого визначено, що працівнику забезпечуються умови, необхідні для його продуктивної роботи, зокрема доставка транспортом до (від) робочого місця для виконання його трудових функціональних обов'язків . Обов'язок адміністрації підприємства організувати забезпечення доїзду працівників другої зміни до (з) робочого місця передбачено також розділом 4 «Правил внутрішнього трудового розпорядку»підприємства, затвердженого загальними зборами адміністрації та трудового колективу від 22.03.2006 року. Судом першої інстанції встановлено, що послугами перевезення користувалися саме працівники ТзОВ «Кабельверк-Львів», що встановлено в ході перевірки та не спростовується сторонами. Перевезення працівників до (з) місця роботи не розглядається як одержане такими працівниками додаткове благо і не оподатковується податком з доходів фізичних осіб .

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ч.3 ст.160, ст.ст. 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28.12.2011 року у справі № 2а-936/10/1370 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Н.М. Судова-Хомюк

Судді В.В. Гуляк

І.В. Глушко