Постанова

від 23.04.2014 по справі 909/1101/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2014 року Справа № 909/1101/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоКозир Т.П. суддівГубенко Н.М. Іванової Л.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" на постанову відЛьвівського апеляційного господарського суду 18.02.2014 у справі Господарського суду№ 909/1101/13 Івано-Франківської області за позовомПублічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Івано-Франківської обласної дирекції Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Габрієла" 2. Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції прозвільнення з-під арешту майна у судовому засіданні взяли участь представники: - позивача повідомлений, але не з'явився; - відповідачів - третьої особи 1. повідомлений, але не з'явився; 2. повідомлений, але не з'явився; повідомлений, але не з'явився; ВСТАНОВИВ:

24.09.2013 Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" в особі Івано-Франківської обласної дирекції Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Габрієла" про звільнення з-під арешту майна .

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 29.10.2013 у справі № 909/1101/13 (суддя Фанда О.М.) у позові відмовлено.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 21.01.2014 у справі № 909/1101/13 залучено до участі у справі іншого відповідача - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк"

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.02.2014 у справі № 909/1101/13 (колегія суддів у складі: Бонк Т.Б. - головуючий суддя, судді Бойко С.М., Малех І.Б.), апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" залишено без задоволення, рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.10.2013 у справі № 909/1101/13 залишено без змін .

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.02.2014 у справі № 909/1101/13, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111 4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга позивача підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Причиною виникнення даного спору є питання щодо наявності підстав для звільнення з-під арешту майна, що знаходиться в іпотеці згідно з договором іпотеки, посвідченого 27.06.2007 приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_6, за реєстровим № 1055, накладеного відділом Державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції.

Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд виходив з того, що згідно із ст. 60 Закону України "Про виконавче провадження" лише особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття його з арешту; іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки; натомість, позивач не є власником майна, відтак, ним невірно обрано спосіб захисту права.

Апеляційний господарський суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходив з того, що позивач не довів порушення своїх прав на момент накладення арешту на майно відповідача 1 постановою державного виконавця; оскільки резолютивна частина рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову у даній справі є правильною, апеляційний господарський суд вирішив, що оскаржуване рішення скасуванню не підлягає.

Колегія суддів суду касаційної інстанції не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та вважає їх передчасними, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

Згідно з ч.1 ст. 575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 зазначеного закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Частинами 6, 7 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Таким чином, аналіз вищезазначених правових норм дає підстави для висновку, що іпотекодержатель, чиє право або вимога стосовно предмета іпотеки зареєстровані у встановленому порядку має, по-перше, пріоритет над вимогами інших осіб, права чи вимоги яких на іпотечне майно не зареєстровані, по-друге, вправі реалізувати своє переважне право (вимогу) в будь-який час з моменту виникнення права на звернення стягнення на предмет іпотеки, за умови чинності іпотечного договору.

Разом з тим, ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя (ч. 1 ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження").

Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі:

- виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів;

- якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю (ч. 3 ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження").

Примусове звернення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку" (ч. 8 ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження").

Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна (ч. 4 ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження").

Отже, за загальним правилом звернення стягнення на заставлене майно, в т.ч. іпотечне, за виконавчими документами допускається для задоволення вимог стягувачів-заставодержателів.

Виключенням з цього правила є випадок, коли право застави виникло після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів та вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю. При цьому, за відсутності хоча б одного з цих елементів дане виключення не діє.

Таким чином, суттєве значення для правильного вирішення спору у даній справі є встановлення обставин коли виникло право застави та дійсної вартості предмета іпотеки на час розгляду даної справи, та співвідношення такої вартості із сумою заборгованості відповідача 1 перед позивачем.

Однак, зазначені обставини залишились невстановленими судами обох інстанцій, що призвело до передчасних висновків про відсутність підстав для задоволення позову.

Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 111 7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Наведене слід вважати неправильним застосуванням приписів частини першої статті 4 7 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, встановити й перевірити належними доказами зазначені в цій постанові обставини, дати доводам сторін належну правову оцінку і прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" задовольнити частково.

Скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.10.2013 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.02.2014 у справі № 909/1101/13.

Справу № 909/1101/13 направити на новий розгляд до Господарського суду Івано-Франківської області.

Головуючий суддя Т.П. КОЗИР

Судді Н.М. ГУБЕНКО

Л.Б. ІВАНОВА