Ухвала

від 27.03.2014 по справі 822/757/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" березня 2014 р. м. Київ К/800/30306/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А., при секретарі Луцак А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області Державної податкової служби на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 березня 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2013 року

у справі № 822/757/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства «Модуль»

до Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції

Хмельницької області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В

Публічне акціонерне товариство «Модуль» (надалі також - позивач, ПАТ «Модуль») звернулось до суду з адміністративним позовом до Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області Державної податкової служби (надалі також - ДПІ, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 7 грудня 2012 року № 0002192342.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 березня 2013 року задоволено адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Модуль». Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області Державної податкової служби від 7 грудня 2012 року №0002192342.

Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2013 року апеляційну скаргу Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області, - залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 березня 2013 року, - без змін.

Відповідач касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 березня 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2013 року і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, сторін, що беруть участь у справі, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою для збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 8319597,50 грн. на підставі податкового повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 25 жовтня 2012 року № 2497/221/21338358, про порушення пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України, тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), а саме позивач занизив податок на додану вартість в сумі 6655678,00 грн., та завищив залишок від`ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24 декларації) за лютий 2012 року в сумі 12806878,00 грн., оскільки позивач неправомірно відніс до податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 1 червня 2011 року по 29 лютого 2012 року суми ПДВ в розмірі 19275595,00 грн.,по господарських операціях з ТОВ «Українські клінінгові технології», ТО»ѳріус - Сервіс КІА», які фактично не здійснювались та які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені вчиненими правочинами.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між ПАТ «Модуль» (Замовник) та ТОВ «Сіріус - Сервіс Кіа» (Підрядник) 18 серпня 2011 року укладено догові підряду № 34-п, згідно з підпунктом 1.1 якого Підрядник зобов'язується виконати капітальний ремонт м'якої покрівлі за своєю технологією з використанням власних матеріалів, робочої сили, машин і механізмів, а Замовник зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити виконані роботи.

На підтвердження реальності вчинення господарських операцій на виконання зобов'язань за укладеним договором позивачем надані акти прийому - передачі виконаних робіт, акти приймання виконаних ремонтних робіт, податкові накладні, платіжні доручення.

Між ТОВ «Українські клінінгові технології» (Продавець) та ПАТ «Модуль» (Покупець) укладений договір купівлі-продажу від 26 квітня 2011 року № 26/04/11, пунктом 1.1 якого встановлено, що Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю металоконструкцію, Покупець зобов'язується прийняти та оплатити його. Пунктом 3.2. визначено, що сума договору складає 600000000,00 грн.

ТОВ «Українські клінінгові технології» (Комісіонер) та ПАТ «Модуль» (Комітент) укладений договір комісії від 22 березня 2011 року № 13/1-22/03/11, яким визначено, що Комітент доручає, а Комісіонер зобов'язується від свого імені і за рахунок комітента виконати такі юридичні правочини, як: укладати договори (контракти) купівлі - продажу, оформляти і підписувати всі необхідні для здійснення купівлі документи в інтересах Комітента; вчиняти інші дії, пов'язані з вищевказаними діями, у т. ч. транспортувати товари, що необхідні для виконання доручень Комітента.

У 2011 році у ТОВ «Українські клірингові технології» придбав металопродукцію, яка поставлялась позивачу у ТОВ «Северсталь Україна», ВАТ «Новоліпецький металургійний комбінат», ВАТ «Магнітогорський металургійний комбінат» (Російська Федерація).

Митне оформлення металопродукції, що поставлялась на умовах вказаних договорів здійснювалось Хмельницькою митницею, що підтверджується відповідними відмітками на листах повідомленнях прибуття вантажу. Митні процедури проводились Хмельницькою митницею за погодженням із Київською регіональною митницею, що підтверджується листами погодженнями та відповідними рішеннями, які надані позивачем та долучені судом до матеріалів справи.

На підтвердження виконання зобов`язань за вказаними договорами позивачем надані видаткові та податкові накладні, платіжні доручення.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили із того, що вчинені між позивачем та його контрагентами господарські операції є реальними та відповідають дійсному економічному змісту.

Разом з тим, Вищий адміністративний суд України вважає зазначені висновки судів попередніх інстанції такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору та оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак, такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

За змістом пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 Податкового кодексу України ) чи не підтверджені митними деклараціями , іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Податкового кодексу України .

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та зменшення оподатковуваного доходу на суму валових витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними).

При цьому як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Висновки про реальність здійснених позивачем господарських операцій, за наслідками яких було сформовано податковий кредит суди попередніх інстанцій зробили без фактичного дослідження обставин, що стосуються такого питання, зокрема правильності відображення позивачем у податковому обліку господарських операцій з його контрагентом.

Зокрема, суди першої та апеляційної інстанцій, роблячи висновок про реальність господарський операцій, не надали належним чином оцінки доводам податкового органу, які фактично слугували підставою для висновків про порушення позивачем вимог податкового законодавства, зокрема, не звернули уваги на те, що у ТОВ «Сіріус-Сервіс Кіа» відсутні технологічні умови для здійснення господарської діяльності у будівництві через відсутність на підприємстві трудових ресурсів (інженерно-технічних працівників і робітників необхідних професій та кваліфікацій) та основних фондів (засобів виробництва, техніки, обладнання, устаткування, приладів та інструментів відповідно до технологічних вимог виконання робіт). У зв'язку з тим, що умовами укладеного договору підряду передбачено виконання ремонтних робіт ТОВ «Сіріус-Сервіс Кіа» з використання власних матеріалів, робочої сили, машин і механізмів та з огляду на відсутність доказів залучення до виконання робіт субпідрядних організацій, висновки судів попередніх інстанцій про реальність господарських операцій не є такими, що ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні обставин справи.

Також не надали оцінку суди попередніх інстанцій висновку почеркознавчої експертизи господарської діяльності та поясненням ОСОБА_5 щодо ведення господарської діяльності ТОВ «Сіріус-Сервіс Кіа».

Крім того, роблячи висновок про реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Українські клірингові технології», суди не звернули уваги на те, що позивачем підтверджуючих документів щодо фінансово-господарських операцій із зазначеним контрагентом не надавались під час перевірки.

Крім того, висновки судів попередніх інстанцій щодо правильності відображення позивачем у податковому обліку господарських операцій з його контрагентами не ґрунтуються на повному встановленні обставин, що мають значення для вирішення спору.

Для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій платника податку судам слід: з'ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у розглядуваних операціях; визначити об'єктивний зміст вчинених операцій у порівнянні із задекларованим; підтвердити або спростувати добросовісність позивача, у зв'язку з тим, що його контрагенти мають дефекти правового статусу; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.

При цьому, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на те, що порушення вимог податкового законодавства на будь-якому з наведених етапів є достатнім для висновку про невідповідність фактичних і задекларованих платником податку наслідків господарських операцій для податкового обліку.

Крім того, для з'ясування обставин реальності вчинення господарської операції судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Водночас судам варто враховувати при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у податкового органу або платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини другої статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів.

Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

Якщо витребувані судом докази на підтвердження правомірності оскарженого рішення (дій чи бездіяльності) не надані відповідачем-податковим органом, суд не позбавлений права вказати на допущені таким податковим органом порушення процесуальних вимог шляхом постановлення окремої ухвали в порядку статті 166 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі якщо зібраних у справі доказів буде достатньо для підтвердження доводів податкового органу щодо відсутності фактичного здійснення господарської операції, у відповідному позові платника податків щодо неправомірності визначених йому грошових зобов'язань необхідно відмовити. Водночас відсутність або недостатність відповідних доказів з урахуванням змісту підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків) є підставою для висновку про неправомірність оскарженого рішення контролюючого органу.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Згідно з частиною 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій не було встановлено всіх важливих обставин справи, що призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України .

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області Державної податкової служби задовольнити частково, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 березня 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2013 року скасувати.

Справу № 822/757/13-а направити на новий розгляд до Хмельницького окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238 , 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України .

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко