Постанова

від 29.04.2014 по справі 23/7

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" квітня 2014 р. Справа№ 23/7

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Новікова М.М.

суддів: Зубець Л.П.

Мартюк А.І.

за участю представників

від позивача: Іващенко О.В. - дов. №91/2013/11/27-1 від 27.11.2013

від відповідача: Стовбун Н.І. - дов. №10/46-205 від 07.03.2014

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Комунального підприємства "Ватутінськінвестбуд"

на рішення господарського суду міста Києва

від 21.01.2014 (суддя Кирилюк Т.Ю.)

у справі №23/7

за позовом Публічного акціонерного товариства „Київенерго" в особі структурного відокремленого підрозділу „Енергозбут „Київенерго"

до Комунального підприємства „Ватутінськінвестбуд"

про стягнення 7759,21 грн.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство „Київенерго" (надалі позивач, ПАТ „Київенерго"), в особі структурно відокремленого підрозділу „Енергозбут „Київенерго" про стягнення з Комунального підприємства „Ватутінськінвестбуд" (надалі - відповідач, КП „Ватутінськінвестбуд") 7759, 21 грн. з яких 3062, 22 грн. основного боргу, 2687, 76 грн. інфляційних витрат, 458, 56 грн. - 3% річних та 1550,67 грн. пені.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.01.2014 у справі №23/7 позов задоволено частково, а саме: стягнуто із відповідача на користь позивача 2687, 76 грн. інфляційних витрат, 458, 56 грн. - 3% річних та 1550,67 грн. пені. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, Комунальне підприємство „Ватутінськінвестбуд" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій (з урахуванням уточнення апеляційних вимог) просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 21.01.2014 у справі №23/7 та прийняти нове рішення, яким зменшити розмір пені.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм процесуального права, за неповного з'ясування всіх обставин, що мають значення для справи. Зокрема відповідач вказує на те, що судом першої інстанції не була прийнята до уваги позиція відповідача стосовно зменшення пені та інших штрафних санкцій.

Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає рішення суду законним та обґрунтованим і просить залишити його без змін.

Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

01.10.2003 між Акціонерною енергопостачальною компанією „Київенерго", правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство „Київенерго", як енергопостачальною організацією, та Комунальним підприємством „Ватутінськінвестбуд", як абонентом, укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №1631645.

Відповідно до пункту 2.2.1 договору №1631645 від 01.10.2003 року позивач зобов'язався постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби опалення та вентиляцію в період опалювального сезону, гарячого водопостачання - протягом року, в кількості та обсягах згідно з додатком №1 до договору.

Згідно із п. 2.3.1. вказаного договору, відповідач зобов'язався дотримуватись кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку 1 до договору, не допускаючи їх перевищення та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Пунктом 5 додатком № 4 до договору №1631645 від 01.10.2003 року сторони погодили, що відповідач щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у Районному відділі теплозбуту № 6 за адресою: вул. Меліоративна, будинок № 11 розрахункова група, табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірних оформленого акту звірки відповідач повертає в РВТ).

Як встановлено судом першої інстанції, відповідач за період 01.11.2008 року по 01.11.2009 року несвоєчасно розрахувався за використану теплову енергію та допустив виникнення заборгованості, яка на момент звернення позивача до суду з позовом складала 3062,22 грн.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

З наданих документів вбачається, що після порушення провадження у справі, зокрема, 01.03.2012 року відповідачем сплачена сума основного боргу у розмірі 3062,22 грн., що позивачем не заперечується.

Враховуючи цей факт судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині стягнення основного боргу.

В свою чергу, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми норм Господарського процесуального кодексу України.

Так, відповідно до п. 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Таким чином, в даному випадку має бути застосована норма пункту 1-1, частини першої, статті 80 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні інших позовних вимог про стягнення основного боргу на суму 3062,22 грн. підлягає скасуванню із прийняттям у цій частині нового рішення про припинення провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення основного боргу.

Відповідно до частини 2 статті 193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Аналогічне положення міститься й у статті 611 ЦК України, згідно з якою у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пунктом 7 додатку № 4 до договору № 1631645 від 01.10.2003 року сторони погодили, що абоненту на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) енергопостачальною організацією нараховується пеня в розмірі 0,5 % за кожний день, до моменту його повного погашення, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовна вимога про стягнення пені у розмірі 1550,67 грн. за період з травня 2009 року по жовтень 2009 року є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, за розрахунком позивача, який здійсненний з дотриманням вимог Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Стосовно доводів апелянта про необхідність зменшення розміру штрафних санкцій колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 3.17.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (стаття 22, глава 82 Цивільного кодексу України).

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що передбачене статтею 83 Господарського процесуального кодексу України зменшення у виняткових випадках розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, є правом, а не обов'язком суду і має бути аргументоване підставами і доказами, достатніми для того, щоб суд вважав за необхідне скористатися цим правом.

В свою чергу відповідач таких доказів суду не надав, відповідне клопотання про зменшення неустойки у суді першої інстанції не заявляв, тому колегія суддів не вбачає підстав для застосування норми частини 3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України щодо зменшення розміру пені.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 2687,76 грн. та 3% річних в розмірі 458,56 грн., згідно розрахунку позивача, який колегія суддів вважає обґрунтованим.

При цьому, розмір нарахованих позивачем інфляційних втрат та 3% річних не підлягає зменшенню в силу положень пункт 3 статті 83 ГПК, оскільки вказані суми за своєю правовою природою не є нестойкою.

Так, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку із знеціненням грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а не штрафною санкцією (неустойкою), тоді як положення пункту 3 частини 1 статті 83 ГПК України, на які посилається відповідач, стосується права суду на зменшення розміру лише неустойки (штрафу, пені) і не передбачає можливості зменшувати розмір інфляційних втрат та процентів річних, які підлягають стягненню з відповідача

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Комунального підприємства „Ватутінськінвестбуд" задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду міста Києва від 21.01.2014 у справі №23/7 в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення основного боргу має бути скасоване, із прийняттям у цій частині нового рішення про припинення провадження у справі. В іншій частині рішення має бути залишене без змін.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 80, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства „Ватутінськінвестбуд" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 21.01.2014 у справі №23/7, скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 3062,22 грн. основного боргу.

Провадження в частині позовних вимог щодо стягнення основного боргу в сумі 3062,22 грн. припинити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Матеріали справи №23/7 повернути до господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя М.М. Новіков

Судді Л.П. Зубець

А.І. Мартюк