Постанова

від 28.04.2014 по справі 904/10191/13

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.04.2014 року Справа № 904/10191/13

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Березкіної О.В.- доповідача,

суддів: Подобєда І.М., Іванова О.Г.

при секретарі: Погореловій Ю.А.

Представники сторін:

від позивача: Вергун А.Ю. представник, довіреність № 1 від 30.01.14;

від відповідача: Новіков О.В. представник, довіреність №1048 від 29.08.13;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Стиль Д" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2014р. у справі №904/10191/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікас Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стиль Д"

про стягнення 1 015 532,89 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 17 лютого 2014 року (суддя Мартинюк С.В.) позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Вікас Україна", м. Дніпропетровськ до товариства з обмеженою відповідальністю "Стиль Д", м. Дніпропетровськ про стягнення 1 015 532,89 грн. задоволені частково.

Суд стягнув з товариства з обмеженою відповідальністю "Стиль Д" (49100, м. Дніпропетровськ, Бульвар Слави, 7-к, код ЄДРПОУ 32014082) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Вікас Україна" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 44/1, офіс 106, код ЄДРПОУ 35448939) заборгованість в розмірі 975 252,63 грн. (дев'ятсот сімдесят п'ять тисяч двісті п'ятдесят дві гривні 63 коп.), пеню в розмірі 30 112,95 грн. (тридцять тисяч сто дванадцять гривень 95 коп.), інфляційні втрати в розмірі 9 999,46 грн. (дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ять гривень 46 коп.), 3% річних в розмірі 9 081,67 грн. (дев'ять тисяч вісімдесят одну гривню 67 коп.) та судовий збір в розмірі 22 194,04 грн. (двадцять дві тисячі сто дев'яносто чотири гривні 04 коп.)

В решті позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Стиль Д" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просило рішення суду скасувати та відмовити у позові.

В обґрунтування своєї скарги апелянт посилається на те, що суд не надав належної правової оцінки усім умовам договору поставки, у тому числі щодо строків оплати поставленого товару.

Зокрема, стягуючи суму боргу за поставлений, але не оплачений товар, суд не взяв до уваги, що умовами договору передбачена оплата за реалізований товар. Оскільки товар, який був поставлений позивачем на суму 833 935,73 грн. був нереалізований, то у суду першої інстанції не було підстав для стягнення вартості означеного товару. Крім того, умовами договору був передбачений обов'язок позивача забрати товар, який не має попиту, тому у відповідача не виникло обов'язку оплачувати означений товар.

Також суд першої інстанції необґрунтовано стягнув судовий збір у розмірі 22 194,04 грн., оскільки стягувана сума, з якої обраховується судовий збір, складала 1 024 446,71 грн., і відповідно судовий збір повинен складати 20 488,93 грн.

Всі ці обставини, на думку апелянта, є підставами для скасування рішення суду та відмови у позові.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17 березня 2014 року апеляційна скарга була прийнята до розгляду, розгляд справи було призначено у судовому засіданні на 31 березня 2014 року.

У судовому засіданні 31 березня 2014 року колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування у відповідача додаткових документів, у зв'язку з чим було винесено ухвалу, розгляд справи було відкладено на 28.04.14р.

У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність оскаржуваного рішення нормам діючого законодавства, Дніпропетровський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Звертаючись із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Стиль Д" з урахуванням уточнень, про стягнення з відповідача 1 033 687,73 грн., із яких 985 252,09 грн. - сума основного боргу з урахуванням інфляційних втрат, 9 081,67 грн. 3% річних, 39 353,97 грн. - пеня, Товариство з обмеженою відповідальністю "Вікас Україна" посилалось на неналежне виконання відповідачем умов договору № 240 від 23.02.2012 року в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений товар.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач отримав товар на суму 975 252,63 грн., що підтверджується видатковими накладними, проте не оплатив його, тому ця сума підлягає стягненню з урахуванням 3% річних в сумі 9 081,67 грн. та інфляційних втрат в розмірі 9 999,46 грн.

Стягуючи пеню, суд виходив з того, що обов'язок по сплаті грошових коштів виник після підписання відповідачем накладних на отримання товару, у зв'язку з чим суд самостійно перерахував пеню за період з 15.09.2013 року по 13.01.2014 року, та стягнув її у сумі 30 112,95 грн.

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Судом встановлено, що 23.02.2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Вікас Україна" (далі - позивач, постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Стиль Д" (далі-відповідач, покупець) укладено договір № 240 (далі-договір), за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар у відповідному асортименті, кількості та по цінам в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити товар.

Таким чином, за своєю правовою природою договір № 240 від 23.02.2012 року є договором поставки.

Згідно із ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (ч.1 ст. 691 ЦК України).

Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору № 240 від 23.02.2012 р., на підставі замовлень відповідача, позивач поставив, а відповідач отримав товар, оплативши його лише на суму 1 853 000 грн., що підтверджується видатковими накладними, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками товариств, належним чином завірені копії яких наявні в матеріалах справи.

Вищезазначені видаткові накладні оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку» затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995р. № 88 щодо зазначення обов'язкових в них реквізитів, а саме: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ; назву документа(форми); дату і місце складення документа; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції (у натуральному та\або вартісному виразі); посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші данні, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З вищенаведеного вбачається, що позивач поставив, а відповідач отримав товар без будь-яких зауважень щодо кількості, якості чи інших умов поставки, тому колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивачем було належним чином виконано взяті на себе зобов'язання за договором щодо поставки товару, а у відповідача відповідно виникло зобов'язання щодо оплати поставленого товару.

З огляду на те, що товариство з обмеженою відповідальністю "Стиль Д" не розрахувалося повністю з товариством з обмеженою відповідальністю "Вікас Україна" за поставлений товар, суд першої інстанції дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог та задовольнив позов в частині стягнення суми боргу.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що покупець зобов'язаний був оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, оскільки це передбачено ч.1 ст. 692 ЦК України.

Колегія суддів не може погодитись з доводами апелянта про те, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки усім умовам Договору поставки, у тому числі щодо строків оплати поставленого товару.

Так, апелянт вважає, що суд безпідставно не прийняв до уваги обов'язок відповідача оплатити отриманий товар лише після його реалізації, оскільки строк здійснення оплати визначений моментом реалізації.

Пунктами 1 та 2 статті 251 Цивільного кодексу України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення; терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до статті 252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами; термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 Цивільного кодексу України).

Тобто початок перебігу строку повинен бути визначений терміном.

Пунктом 5.8. договору сторони передбачили, що строк оплати поставленого товару починається з певної події - кожні 14 календарних днів, за реалізований товар. В разі відкриття нових магазинів мережі, плата за реалізований в цих магазинах товар, здійснюється через 45 календарних днів після відкриття відповідного магазина.

Проте, подія (реалізація товару та відкриття нових магазинів мережі), яку сторони встановили у п.5.8. договору може ніколи не настати та ймовірність її настання залежить від добросовісності відповідача по справі, а тому ця подія не є терміном у розумінні ст. 251 Цивільного кодексу України.

Оскільки, перебіг строку починається від події, яка може ніколи не настати, суд першої інстанції обґрунтовано визнав, що строк оплати сторонами у договорі не встановлений, тому до спірних правовідносин сторін з приводу оплати товару підлягає застосуванню положення частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, згідно з якою покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Аналогічне роз'яснення міститься у п. 1.7. постанови пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», згідно з яким, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору.

Доводи відповідача про те, що товар, який не був реалізований відповідачем, оплаті не підлягає, не ґрунтується на законі, оскільки, як встановлено судом, між сторонами був укладений договір поставки, до якого застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

Крім того, колегія суддів враховує те, що поставка товару здійснювалась за замовленнями, які формувались самим відповідачем.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Однак, всупереч умовам договору, відповідач за поставлений та проданий товар розрахунок належним чином не провів, що не заперечувалось як самим відповідачем, так і письмовими доказами - видатковими накладними.

Крім того, відповідно довідки ТОВ «Стиль Д», станом на 01.01.2014 року вартість залишків товару, поставленого ТОВ «Вікас Україна» за Договором № 240 від 23.02.2012 року на складах ТОВ « Стиль Д» складає 833 935,73 грн. Сальдо взаєморозрахунків, згідно акту, засвідченого та підписаного обома сторонами на 01.01.2014 року складає 975 252,20 грн.

Пунктом 5.11 Договору передбачено, що дані, підтверджені сторонами в акті звірки взаєморозрахунків, є підставою для проведення остаточних розрахунків.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача 975 252,20 грн. суми боргу за поставлений товар, строк оплати за який настав після підписання відповідачем накладних на отримання товару.

Відповідно до п.9.6. договору, у випадку порушення Покупцем строків оплати за товар, передбачених п. 5.8. цього Договору, ІІокупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від несвоєчасно сплаченої суми, за кожний день такого прострочення.

Розраховуючи суму пені, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що обов'язок оплатити товар у відповідача виник після підписання ним накладних на отримання товару, у зв'язку з чим суд самостійно перерахував пеню за період з 15.09.2013 року по 13.01.2014 року, та стягнув пеню у розмірі 30 112,95 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин суд першої інстанції також обґрунтовано погодився з розрахунками позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 9 081,67 грн. та інфляційних втрат в розмірі 9 999,46 грн.

Колегія суддів не може погодитись з доводами відповідача про те, що судом не були враховані зустрічні зобов'язання позивача перед відповідачем за Договором, передбачені пунктом 4.10, що виключає обов'язок відповідача оплачувати означений товар.

Так, відповідно до п.4.10 Договору, Покупець ( Відповідач) має право повернути товар Постачальнику (Позивачу), а Постачальник зобов'язується його забрати у будь-якому передбаченому означеним пунктом випадку, у тому числі, коли товар не має попиту (низький обіг).

Проте, означений пункт договору не може бути підставою для відмови у позові, оскільки відповідно до п. 1.4. договору, право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін товарної (товарно-транспортної або видаткової) накладної, яка засвідчує факт передачі товару постачальником, що також кореспондується з положеннями ч.1 ст. 712 ЦК України, відповідно до якої продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 334 ЦК України).

Оскільки між сторонами був укладений договір поставки № 240 від 23.02.2012 року, на підставі якого товариство з обмеженою відповідальністю "Вікас Україна" передало товариству з обмеженою відповідальністю "Стиль Д" товар, у останнього виникло право власності на цей товар і обов'язок його сплатити.

При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази того, що відповідач звертався до позивача з питанням щодо неможливості реалізації товару або його повернення, оскільки одні лише посилання відповідача на бухгалтерську довідку про залишок товару на суму 833 935, 73 грн. (без розшифровки позицій товару, його кількості, ціни та місця не реалізації) не заслуговують на увагу з підстав необґрунтованості.

Спілкування електронною поштою, без дотримання передбаченої договором письмової форми, не є належним доказом такого звернення з наступних підстав.

Відповідно до п. 7.7 та 7.8 Договору № 240 від 23.02.2012 року сторони визначили, що листування здійснюється шляхом направлення письмового повідомлення, а документи, направлені шляхом факсимільного зв'язку є чинними і мають юридичну силу до моменту їх обміну оригіналами.

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що поставлений позивачем товар нереалізований, що він не мав попиту, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що строк виконання відповідачем грошового зобов'язання по оплаті за даним договором на момент звернення позивача з позовом до суду настав.

Надана відповідачем у якості доказів електронна переписка між менеджерами сторін, не є письмовим доказом відповідно умов укладеного договору, оскільки ним передбачена можливість спілкування факсом та надсиланням на електронну адресу лише замовлень покупця. В інших випадках сторони передбачили обов'язкову письмову форму спілкування.

Крім того, суд не може прийняти у якості доказів належного повідомлення позивача про низький попит товару та необхідність його вивезення надані відповідачем листи.

Так, з листа за № 419 від 16.12.2013 року (а.с. 88 т.15) не вбачається, що він був адресований саме позивачу та відсутні докази його направлення.

Лист № 44-П від 08.01.2014 року був адресований позивачу, проте з опису вкладення у цінний лист не вбачається, що відповідачем була направлена на адресу позивача саме вимога забрати товар. Суд критично оцінює означений лист ще з тих підстав, що він датований 8.01.2014 року, а за його змістом відповідач пропонує забрати товар у строк з 02.01.2014 року.

Крім того, суд звертає увагу на те, що означений лист був складений вже після того, як позивач 26 грудня 2013 року звернувся із позовом про стягнення заборгованості за поставлений товар.

Аналогічно суд оцінює надані відповідачем рекомендовані повідомлення про вручення позивачу ТОВ «Вікас» 10.02.2014 року листа та повернення рекомендованого листа від 15.01.2014 року за закінченням терміну зберігання, оскільки вони були направлені вже після звернення до суду позивача та в них відсутній опис вкладення, з якого можна зробити висновок про направлення позивачу саме вимоги.

Наданий суду лист без дати та номеру (а.с. 92, 105 т. 15), також не містить доказів того, що він був адресований саме позивачу і відправлений на його адресу.

Не можна погодитись і з доводами відповідача щодо поважності причин, за наявності яких відповідач зупинив здійснення ним оплат за Договором поставки.

Такими причинами відповідач вважає тривале ненадання (аж до жовтня 2013 року) позивачем повного пакету документів, що підтверджують походження товарів, поставлених ним відповідачу, та витребуваних у відповідача СДПІ з обслуговування ВП у м. Дніпропетровську.

Проте, як свідчить запит СДПІ від 15.08.2013 року, означені документи були витребувані у відповідача, як платника податків за квітень 2012 року, а не у позивача.

Оскільки з матеріалів справи вбачається, що відповідач частково оплатив вартість поставленого товару, до позивача відповідач не звертався протягом всього періоду, що минув з дати поставки, своїм правом, передбаченим ч.2 ст. 666 ГК України повернути товар, який не має супровідних документів, не скористався, тому обов'язок відповідача оплатити отриманий ним товар не може бути поставлений в залежність від неможливості відповідача виконати запит СДПІ стосовно надання необхідних документів.

Разом з тим, доводи апеляційної скарги щодо суми судового збору, які підлягають стягненню з відповідача, є обґрунтованими, оскільки суд першої інстанції неправильно визначив його розмір.

Судом встановлено, що до стягнення з відповідача підлягає сума у розмірі 1 024 446,71 грн., тому відповідно сума судового збору повинна складати 20 488,93 грн., а не 22 194, 04 грн., як визначив суд першої інстанції.

Таким чином, розглядаючи справу, суд першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно встановив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, правильно застосував норми матеріального права, проте неправильно визначив суму судового збору, у зв'язку із чим рішення суду в цій частині підлягає зміні, а в іншій частині - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Стиль Д" - задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2014 року у справі № 904/10191/13 в частині стягнення судового збору - змінити .

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Стиль Д" (49100, м. Дніпропетровськ, Бульвар Слави, 7-к, код ЄДРПОУ 32014082) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Вікас Україна" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 44/1, офіс 106, код ЄДРПОУ 35448939) судовий збір в розмірі 20 488,93 грн.

В іншій частині це ж рішення залишити без змін.

Доручити господарському суду першої інстанції видати наказ.

Постанова набирає чинності з дня її оголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дати її прийняття.

Повний текст виготовлено 29.04.2014 року.

Головуючий суддя О.В. Березкіна

Суддя О.Г.Іванов

Суддя І.М.Подобєд