Постанова

від 18.06.2014 по справі 904/10191/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2014 року Справа № 904/10191/13

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Черкащенка М.М. - головуючий, Жукової Л.В. (доповідач), Нєсвєтової Н.М.,

розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Стиль Д" на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.04.2014 р. у справі № 904/10191/13 господарського суду Дніпропетровської області за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Вікас Україна" дотовариства з обмеженою відповідальністю "Стиль Д" простягнення 1 015 532,89 грн. в судовому засіданні взяли участь представники від:

позивача: не з'явилися;

відповідача: Новіков О.В. (дов. від 20.01.2014 р.);

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2013 р. товариство з обмеженою відповідальністю "Вікас Україна" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Стиль Д" про стягнення 1 015 532,89 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вікас Україна" 14.01.2014 р. подав заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просив стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Стиль Д" 1 033 687,73 грн., з яких 985 252,09 грн. сума основного боргу з урахуванням інфляційних втрат, 9 081,67 грн. 3% річних та 39 353,97 грн. пені.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2014р. (суддя Мартинюк С.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Стиль Д" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Вікас Україна" заборгованість в розмірі 975 252,63 грн., пеню в розмірі 30 112,95 грн., інфляційні втрати в розмірі 9 999,46 грн., 3% річних в розмірі 9 081,67 грн. та судовий збір в розмірі 22 194,04 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.04.2014 року (головуючий суддя: Березкіна О.В., судді: Іванов О.Г., Подобєд І.М.) апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Стиль Д" задоволено частково. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2014р. у справі 904/10191/13 в частині стягнення судового збору змінено. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Стиль Д" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Вікас Україна" судовий збір в розмірі 20 488,93 грн. В іншій частині це ж рішення залишено без змін.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Стиль Д" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2014р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.04.2014р. у справі № 904/10191/13 та прийняти нове рішення, яким відмовити товариству з обмеженою відповідальністю "Вікас Україна" у задоволенні позовних вимог до товариства з обмеженою відповідальністю "Стиль Д".

В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій належним чином не досліджені всі обставини справи, крім того неправильно застосовані норми чинного законодавства.

Позивач скористався правом, наданим ст. 111 2 ГПК України, та надіслав до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу ТОВ "Стиль Д" залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч.1 ст.111 7 Господарського процесуального кодексу України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 23.02.2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Вікас Україна" та товариством з обмеженою відповідальністю "Стиль Д" укладено договір № 240, за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар у відповідному асортименті, кількості та по цінам в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити товар.

Відповідно до п. 1.1. договору, постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар у відповідному асортименті, кількості та по цінам в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити товар.

Згідно з п. 1.4. договору, право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін товарної (товарно-транспортної або видаткової накладної), яка засвідчує факт передачі товару постачальником та його отримання покупцем. Датою поставки вважається дата передачі постачальником товару покупцю.

Згідно п. п. 5.8.-5.10 договору, оплата за товар здійснюється покупцем в національній грошовій одиниці України, кожні 14 календарних днів, за реалізований товар. В разі відкриття нових магазинів мережі, плата за реалізований в цих магазинах товар, здійснюється через 45 календарних днів після відкриття відповідного магазина. Оплата проводиться на поточний рахунок постачальника або шляхом внесення готівки в касу постачальника. Днем здійснення платежу вважається день, в який сума, що підлягає сплаті, списана з поточного рахунку покупця.

Відповідно до п. 5.11 договору, для зручності розрахунків сторони зобов'язуються проводити звірку взаєморозрахунків до 10 числа кожного місяця, наступного за звітним.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на виконання умов договору № 240 від 23.02.2012 р. позивач поставив, а відповідач отримав товар, оплативши його на суму 1 853 000 грн., що підтверджується видатковими накладними, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками товариств. Відповідач отримав товар без будь-яких зауважень щодо кількості, якості чи інших умов поставки, отож позивачем було належним чином виконано взяті на себе зобов'язання за договором щодо поставки товару, а у відповідача виникло зобов'язання щодо оплати поставленого товару. Доказів повного погашення заборгованості відповідачем суду не надано.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 1 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктами 1 та 2 статі 251 Цивільного кодексу України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення; терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до договору № 240 від 23.02.2012 р. сторони передбачили, що строк (14 календарних днів та в разі відкриття нових магазинів мережі через 45 календарних днів) починається з певної події (п. 5.8. договору). Оскільки, перебіг строку починається від події, яка може ніколи не настати, суди попередніх інстанцій вірно встановили, що строк оплати сторонами у договорі не встановлений, тому відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України , покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Аналогічне роз'яснення міститься у п. 1.7. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", згідно з яким, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно довідки товариства з обмеженою відповідальністю "Стиль Д", станом на 01.01.2014 року вартість залишків товару, поставленого товариством з обмеженою відповідальністю "Вікас Україна" за договором № 240 від 23.02.2012 року на складах ТОВ "Стиль Д" складає 833 935,73 грн. Сальдо взаєморозрахунків, згідно акту, засвідченого та підписаного обома сторонами на 01.01.2014 року складає 975 252,20 грн.

Отже, стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Стиль Д" за поставлений товар підлягає в розмірі 975 252,20 грн.

Відповідно до п.9.6. договору, у випадку порушення покупцем строків оплати за товар, передбачених п. 5.8. цього договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від несвоєчасно сплаченої суми, за кожний день такого прострочення.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вікас Україна" пред'явило до стягнення пеню, нараховану ним за період з 15.09.2013 року по 13.01.2014 року в розмірі 39 353,97 грн. Останній виходив з того, що обов'язок оплатити товару у відповідача виникав після підписання ним актів звірки.

Однак, суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли висновку що обов'язок оплатити товару у відповідача виник після підписання ним накладних на отримання товару, у зв'язку з чим пеня підлягає стягненню у розмірі 30 112,95 грн. за період з 15.09.2013 року по 13.01.2014 року.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин, позивачем правомірно нараховано відповідачу 3% річних в сумі 9 081,67 грн. та інфляційні втрати в розмірі 9 999,46 грн.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано змінив рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2014 р. в частині стягнення судового збору, оскільки сума стягнення з відповідача підлягає в розмірі 1 024 446,71 грн., тому відповідно сума судового збору повинна складати 20 488,93 грн., а не 22 194, 04 грн., як визначив суд першої інстанції.

Господарський суд відповідно до приписів ст. 43 ГПК України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Наведена норма зобов'язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору, на основі вичерпних та достеменно підтверджених висновків.

В силу приписів ст. 111 7 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що судом апеляційної інстанції при здійсненні перегляду рішення місцевого господарського суду дана належна юридична оцінка обставинам справи, порушень норм матеріального та процесуального права не вбачається, у зв'язку з чим підстави для скасування оскаржуваних судових актів відсутні.

З огляду на приписи ст. 49 ГПК України, судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Стиль Д" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.04.2014 р. у справі № 904/10191/13 залишити без змін.

Головуючий Черкащенко М.М.

Судді Жукова Л.В.

Нєсвєтова Н.М.