Ухвала

від 15.04.2014 по справі 2а/2570/4/2011

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2014 року м. Київ К/9991/65055/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові

на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2011 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2011 року

у справі № 2а/2570/4/2011

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до Державної податкової інспекції у м. Чернігові

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2011 року, позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3; позивач) до Державної податкової інспекції у м. Чернігові (далі - ДПІ у м. Чернігові; відповідач) задоволено повністю. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення № 0002821720/3 від 16 грудня 2010 року в частині визначення ФОП ОСОБА_3 суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 3 300,00 грн. за основним платежем та 1 650,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2011 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2011 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_3 з питань повноти та достовірності нарахування задекларованих сум з податку на додану вартість за квітень та липень 2009 року, за результатами якої складено акт № 875/17-219/НОМЕР_1 від 29 червня 2009 року.

На підставі зазначеного акту перевірки ДПІ у м. Чернігові прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002821720/0 від 06 липня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 5 404,50 грн. (3 603,00 грн. - основний платіж, 1 801,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

За результатами адміністративного оскарження, скарги позивача залишено без задоволення, а також остаточно прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002821720/3 від 16 грудня 2010 року.

Перевіркою, зокрема, встановлено порушення позивачем підпунктів 7.2.1, 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних № 30901 від 30 квітня 2009 року та № 309 від 30 червня 2009 року, виписаних на його адресу Товариством з обмеженою відповідальністю «Донбасс-Стройсервіс», з підстав невідповідності сум нарахованого податкового кредиту сумам податкових зобов'язань контрагента.

Обґрунтовуючи свою правову позицію щодо неправомірного формування ФОП ОСОБА_3 податкового кредиту з податку на додану вартість за спірними господарськими операціями, контролюючий орган посилався на дані бази «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації України» та вказував, що постачальником підприємця не відображено в поданій податковій звітності суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість за проведеними з позивачем операціями. Крім того, відповідач наголошував на тому, що за юридичною адресою контрагент позивача не перебуває.

Задовольняючи позовні вимоги повністю, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Як встановлено судами, фактичне здійснення операцій з придбання позивачем консультаційних послуг у ТОВ «Донбасс-Стройсервіс» засвідчується належним чином складеними актами здачі-приймання виконаних робіт, рахунками, податковими накладними, що контролюючим органом не заперечується.

При цьому слід враховувати, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від іншої особи, зокрема, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету або від перебування постачальника за юридичною адресою, а відтак, якщо останній не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку або мінімізував свої податкові зобов'язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Проте, вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість за наявності факту реального вчинення господарських операцій та у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2011 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові відхилити, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.