Постанова

від 12.05.2014 по справі 925/2035/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" травня 2014 р. Справа№ 925/2035/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів: Кондес Л.О.

Рябухи В.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Дудченко С.М. - представник, дов. № 132 від 25.12.2013;

від відповідача: Гричаненко О.М. - представник, дов. б/н від 10.04.2014;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоджистік-Інтер-Сервіс"

на рішення Господарського суду Черкаської області від 12.02.2014

у справі № 925/2035/13 (суддя Єфіменко В.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоджистік-Інтер-Сервіс"

про стягнення коштів

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.03.2014 розгляд апеляційної скарги у справі № 925/2035/13 відкладено на 05.05.2014, а 05.05.2014 у судовому засіданні оголошено перерву до 12.05.2014.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 12.02.2014 у справі № 925/2035/13 позов задоволено частково, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 372 939,84 грн. за надані послуги з перевезення вантажів по договору № 8/Д від 14.02.2012 та 66 064,08 грн. за надання послуг службово-технічним вагоном по договору № 2 від 16.05.2012, а всього 439 003,92 грн.; 8 780,07 грн. витрат по сплаті судового збору; в іншій частині позову відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що строк повернення службово-технічного вагона відповідачем (15 днів) обчислюється, починаючи із 09.05.3013 по 23.05.2013, включно; суд дійшов висновків, що вартість наданих послуг в період з 14.02.2012 включно по 10.06.2013, в тому числі подвійна плата за дні травня-червня 2013р., становить 1 769 961,60 грн.; у зв'язку із сплатою до 24.05.2013, борг відповідача за послуги становить 326 891,20 грн.; вимоги позивача про стягнення 90 741,00 грн. плати за доставку вагонів до ст.Київ-Московський не є боргом в розумінні зобов'язань по договору № 8/Д і не можуть бути задоволені за цим судовим рішенням; перевіривши, суд дійшов висновків, що всього сума пені, яка підлягає стягненню по договору № 8/Д, становить 37 918,52 грн., розмір 3% річних - 8 090,66 грн., факт несвоєчасного повернення 39-ти вагонів позивачем доведено належними і допустимими доказами; обставини справи вказують на повернення відповідачем вагонів у строк до 30 днів, тому підстави для стягнення додатково 7% штрафу відсутні; суд дійшов висновку, що розмір заборгованості відповідача по договору № 2 становить 65 073,84 грн., 3% річних становить 971,47 грн., пеня у розмірі 0,1% вартості послуг за кожний день прострочення підлягає стягненню у розмірі 18,77 грн., у зв'язку з поверненням відповідачем службово-технічного вагону у строк до 30 днів, підстави для стягнення додатково 7% штрафу відсутні.

Відповідач в апеляційній скарзі просить рішення Господарського суду Черкаської області від 12.02.2014 у справі № 925/2035/13, у частині задоволених позовних вимог, скасувати з підстав невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення та неправильного застосування норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позову.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник не погоджується із висновками суду першої інстанції, стверджуючи, що відповідачем не було дотримано умов договорів щодо їх розірвання; суд зробив висновок про розірвання договорів з іншої дати ніж визначив позивач, а відповідач вважає, що, оскільки позивач визначив незаконну дату розірвання договору і не пов'язує розірвання договору саме з датою, яку визначив суд і на якій наголошував про можливість її визначення відповідач, можна зробити висновок, що договори, щодо яких виник спір, не є розірваними; факт повернення вагонів не вказує на погодження відповідачем розірвання договорів.

На думку скаржника, суд вийшов за межі позовних вимог, порушив принцип диспозитивності, також, з 31.05.2013 по 10.06.2013 необхідно нараховувати плату згідно з умовами договору без застосування подвійного тарифу, у зв'язку з порушенням відповідачем вимог п.4.16 договору № 8/Д.

Як вважає скаржник, оскільки позивач у позовній заяві визначив суму боргу 223 556,80 грн. (без врахування подвійного тарифу), судом безпідставно стягнуто з відповідача 326 891,20 грн. основного боргу по договору № 8/Д.

Скаржник стверджує, що судом порушено вимоги ст.617 ЦК України, оскільки з 31.05.2013 по 10.06.2013 відповідач не повинен нести відповідальність за порушення доставляння вагонів.

На думку скаржника, оскільки за договорами сторони передбачили інший розмір штрафних санкцій, правової підстави для застосування до відповідача штрафних санкцій, передбачених ст.231 ГК України, немає.

Скаржник зазначає, що просив суд застосувати норми ч.1 ст.233 ГК України, ч.3 ст.551 ЦК України, п.3 ч.1 ст.83 ГПК України.

Позивач у письмовому поясненні заперечує проти доводів апеляційної скарги, посилаючись, зокрема, на наявність у справі листа товариства від 23.04.2013 № 1652 стосовно розірвання зазначених договорів в односторонньому порядку та повернення рухомого складу на станцію призначення протягом 15-ти днів; оскільки, як підтверджується Статутом підприємства, позивач належить до державного сектору економіки, підлягає застосуванню також ст.231 ГК України.

Крім того, позивач зазначає, що з урахуванням змісту ч.2 ст.231 ГК України, стягненню підлягали штрафні санкції за невиконання відповідачем зобов'язань щодо здійснення попередньої оплати за вказаними договорами, а саме вартості послуг за цими договорами, із врахуванням чого позивачем надано розрахунок сум заборгованості та штрафних санкцій за договорами №№ 8/Д, 2, з урахуванням обставин, встановлених судом першої інстанції стосовно визначення останньої дати повернення рухомого складу товариства на станцію призначення.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, враховуючи доводи письмового пояснення позивача, колегія суддів встановила наступне.

Позивачем до суду першої інстанції подано позов про стягнення з відповідача за договором № 8/Д від 14.02.2012 - 426 243,40 грн. основного боргу, 44 211,93 грн. пені на підставі п.4.9 договору, 9 503,37 грн. 3% річних згідно із ст.625 ЦК України, 115 624,12 грн. 0,1% згідно із ст.231 ГК України, 29 837,04 грн. 7% відповідно до ст.231 ГК України та за договором № 2 від 16.05.2012 - 76 336,62 грн. основного боргу 3% річних згідно з ст.625 ЦК України, 14 147,30 грн. 0,1% згідно з ст.231 ГК України, 5 343,56 грн. 7% згідно із ст.231 ГК України; судовий збір.

28.01.2014 відповідачем до суду першої інстанції подано письмові пояснення та заява, у яких, зокрема, відповідач просив суд застосувати позовну давність до вимог позивача про стягнення заборгованості, пені, штрафу, 3% річних.

Як вбачається із матеріалів справи, між позивачем та відповідачем 14.02.2012 укладено договір № 8/Д про надання послуг та 16.05.2012 укладено договір про надання послуг № 2.

Згідно з п.1.1 договору № 8/Д позивач, за договором виконавець, за плату надає відповідачу, за договором замовнику, послуги, пов'язані з перевезенням вантажів відповідача по залізничних коліях на території України ("Укрзалізниці") та Російської Федерації ("РЖД") в межах Московської та Південно-Східної залізниць (Московской, Юго-Восточной железных дорог) у рухомому складі позивача, а саме у вагонах-самоскидах, які супроводжуються службово-технічним вагоном (теплушкою).

В п.1.4 договору № 8/Д передбачено, що відповідач зобов'язується щомісячно оплачувати послуги у повному обсязі, незалежно від використання вагонів (повністю або частково) та від перебування їх в очікуванні вантажних операцій.

Відповідно до п.2.1 договору № 8/Д початок надання послуг оформлюється актами початку надання послуг; датою початку надання послуг є дата приймання до перевезення вагонів зі станції Щорс або станції Київ-Московський, зазначена у перевізних документах на календарному штемпелі станції.

В п.3.1 договору сторонами погоджено вартість послуг згідно з протоколом узгодження договірної ціни, який є невід'ємною частиною цього договору.

Протоколами погодження договірної ціни від 05.07.2012, від 14.02.2012, додатковими угодами №№ 1 від 05.07.2012, № 3 від 29.10.2012 сторонами змінювався розмір вартості послуг.

Сторонами складено акти за №№ 1 - 10 початку надання послуг за договором № 8/Д, згідно із якими позивачем розпочато надання послуг з використання відповідачем вантажних вагонів, які є власністю позивача, за вказаними у цих актах номерами вантажних вагонів, дати початку надання послуг, відповідно, - 09.04.2012, 14.04.2012, 14.05.2012, 14.05.2012, 25.05.2012, 29.05.2012, 26.06.2012, 03.08.2012, 18.10.2012, 26.11.2012.

На підтвердження вартості наданих послуг згідно з договором № 8/Д до матеріалів справи надано акти надання послуг за договором № 8/Д від 30.04.2012, 30.06.2012, 04.07.2012, акти прийому-передачі послуг від 03 - 04.08.2012, 31.08.2012, 30.09.2012, 31.10.2012, 30.11.2012, 31.12.2012, 31.01.2013, 28.02.2013, 31.03.2013, 30.04.2013, а акти прийому-передачі послуг від 28.05.2013 та від 10.06.2013 підписані лише представниками позивача.

Також позивачем надано до матеріалів справи копії рахунків на оплату послуг згідно з договором № 8/Д, виставлених відповідачу для сплати за період з серпня 2012р. по червень 2013 (а.с.60 -73,1т.).

Як стверджує позивач у позовній заяві, з серпня 2012р. відповідач систематично порушував умови договору щодо здійснення 100% попередньої сплати за наступний місяць надання послуг та здійснення остаточних розрахунків.

Позивачем до матеріалів справи надані копії листів, адресованих відповідачу, про порушення строків проведення розрахунків (а.с.79 - 91, 1т.).

У матеріалах справи наявні копії листів відповідача із поясненням причин затримки платежів та зобов'язанням їх сплати - від 22.08.2012, від 16.11.2012 № 1611, від 10.01.13р. № 1006, від 11.02.13р. № 1102 (а.с.105 -108, 1 т.).

В п.4.16 договору № 8/Д сторони передбачили, що позивач має право в односторонньому порядку розірвати цей договір при наявності у відповідача заборгованості по оплаті за один місяць, попередньо попередивши відповідача про розірвання договору за 7 календарних днів: при цьому відповідач повинен протягом 15-ти календарних днів здійснити повернення вагонів на станцію Київ-Московський Південно-Західної залізниці та провести повні розрахунки за послуги на умовах цього договору.

Згідно з п.п.1.1 - 1.3 договору № 2 від 16.05.2012 позивач, за договором виконавець, надає власний службово-технічний вагон (далі - теплушка) з машиністами залізнично-будівельних машин для обслуговування вагонів-самоскидів, які перевозять вантаж по залізницях України та під'їзних коліях; позивач зобов'язується надати теплушки та обслуговуючий персонал, а відповідач зобов'язується здійснити оплату за надані послуги на умовах і в терміни, визначені цим договором.

Відповідно до п.1.3 договору № 2 відповідач використовує теплушки та обслуговуючий персонал позивача для обслуговування вагонів, в яких проводиться перевезення вантажів на території України ("Укрзалізниця") та Російської Федерації ("РЖД") в межах Московської та Південно-Східної залізниць.

В п.1.4 договору № 2 передбачено, що початком надання послуги є дата підписання акту про початок надання послуг.

Протоколом погодження договірної ціни, що є додатком до договору № 2, сторони погодили розмір вартості послуг.

16.05.2012 сторонами складено акт початку надання послуги власним службово-технічним вагоном, згідно із яким датою початку надання послуги сторони вважають 23.05.2012.

У матеріалах справи наявні акти здачі-приймання робіт (надання послуг), складені сторонами про користування технічно-службовим вагоном від 21.05.2012, 03.07.2012, 11.07.2012, 08.08.2012, 10.09.2012, 28.09.2012, 31.10.2012, 29.11.2012, 30.11.2012, 11.12.2012, 31.12.2012, 18.01.2013, 28.02.2013, 29.03.2013, 29.04.2013, також акти від 31.05.2012, від 11.06.2013, які підписані лише позивачем.

В п.4.3 договору № 2 сторони погодили, що одностороння відмова від виконання договору позивачем та відповідачем не допускається, крім випадків: відсутності попередньої оплати за перевезення у встановлені терміни, незабезпечення відповідачем збереження/схоронності вагонів та теплушки.

24.04.2013 позивачем надіслано відповідачу лист від 23.04.2013 за № 1652, у якому позивач, посилаючись на систематичне невиконання відповідачем зобов'язань по сплаті за послуги, у зв'язку з чим станом на 23.04.2013 виникла заборгованість за договором № 8/Д у розмірі 262 641,60 грн. та за договором № 2 - 27 542,60 грн., п.1 ч.1 ст.611 ЦК України, п.4.16 договору № 8/Д, п.п.4.3, 4.4 договору № 2, повідомив, що в односторонньому порядку розриває договори № 8/Д та № 2 з 13.05.2013, у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язання щодо оплати послуг, відповідно до умов укладеного договору та зобов'язує протягом 15-ти календарних днів, з дати отримання даного листа, здійснити повернення всіх вагонів за реквізитами, зазначеними у цьому листі.

Згідно із повідомленням Лівобережного поштамту від 06.06.2013 № 31/52-КД-358, зазначений лист виданий відповідачу 08.05.2013 (а.с. 172,1т.).

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Враховуючи зазначені обставини, умови договорів №№ 8/Д та 2, апеляційна інстанція погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що договір № 8/Д є розірваним в односторонньому порядку із 16.05.2013, строк повернення вагонів відповідачем - з 16.05.2013 по 30.05.2013, а договір № 2 є розірваним з 13.05.2013, строк повернення службово-технічного вагону - з 09.05.2013 по 23.05.2013.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається із позовної заяви, позивачем до суми основного боргу за договором № 8/Д включено суму відшкодування стягнутого Державним територіально-галузевим об'єднанням "Південно-Західна залізниця" з позивача суми залізничного тарифу в розмірі 90 741,00 грн.

Однак, у позовній заяві вказано підставами позовних вимог порушення договірних зобов'язань за договорами №№ 8/Д та 2, якими не передбачено обов'язки відповідача щодо відшкодовування позивачу стягнутого залізничного тарифу, інших підстав позову позивачем не зазначено, отже, позовні вимоги у частині відшкодування стягнутого залізницею залізничного тарифу в розмірі 90 741,00 грн. у даній справі задоволенню не підлягають.

Перевіривши, апеляційна інстанція погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що основний борг за договором № 8/Д в розмірі 326 891,20 грн. та за договором № 2 у розмірі 65 073,84 грн. є таким, що обґрунтований матеріалами справи.

Згідно з ч.2 ст.193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В ч.2 ст.625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В п.4.9 договору № 8/Д сторони погодили, що у випадку несвоєчасного внесення плати за цим договором відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі 0,5 % від суми простроченого платежу за кожну добу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Позивачем нараховано відповідачу згідно із п.4.9 договору № 8/Д пеню в сумі 44 211,93 грн. та 9 503,37 грн. 3% річних за періоди прострочення, зазначені у розрахунку, наданому до матеріалів справи (а.с.167,т.1).

Перевіривши, апеляційна інстанція вважає суму пені у розмірі 37 918,52 грн. та суму 3% річних у розмірі 8 090,66 грн. правильними, а позовні вимоги у цій частині правомірними.

Також позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1 162,79 грн. за прострочення грошового зобов'язання за договором № 2 у періоди, зазначені в розрахунку, наданому до матеріалів справи (а.с.168, 1т.).

Перевіривши, апеляційна інстанція вважає розрахунок правильним та погоджується із правомірністю позовних вимог у частині стягнення 971,47 грн. 3% річних.

Крім того, позивачем нараховано відповідачу 0,1% пені згідно з ч.2 ст.231 ГК України у розмірі 115 624,12 грн. та 7% штрафу в розмірі 29 837,04 грн. за договором № 8/Д та 0,1% пені згідно з ч.2 ст.231 ГК України у розмірі 14 147,30 грн. та 7% штрафу в розмірі 5 343,56 грн. за договором № 2.

Апеляційний господарський суд не погоджується із висновком господарського суду першої інстанції щодо задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача 0,1% пені згідно з ч.2 ст.231 ГК України за договором № 8/Д у розмірі 39,46 грн. та за договором № 2 у розмірі 18,77 грн., враховуючи наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах, зокрема, за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Між сторонами у справі № 925/2035/13 виник спір внаслідок часткової оплати відповідачем наданих позивачем послуг за договорами № 8/Д та № 2.

Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 173 ГК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 510 ЦК України, якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Договори № 8/Д та № 2 складаються із двох взаємопов'язаних між собою зобов'язань: 1) правовідношення, в якому виконавець має надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов'язку; 2) правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.

Зі змісту глави 47 ЦК України можна зробити висновок, що грошовим зобов'язанням є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Отже, грошове зобов'язання - це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Виходячи з викладеного, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, із правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу грошима, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, є грошовим зобов'язанням.

Слід зазначити, що господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовуються за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій (п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Викладене узгоджується із судовою практикою (постанова Верховного Суду України від 04.02.2014, постанова Вищого господарського суду України від 22.04.2013 у справі № 28/5005/3240/2012).

Згідно із ст. 82 ГПК України, обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягатиме застосуванню до спірних правовідносин, господарський суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, які викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 111-16 цього Кодексу.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмові у позові.

Статтями 257 та 258 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки та спеціальну позовну давність, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) тривалістю в один рік.

Як вбачається із дати вхідного номеру на позовній заяві, позов пред'явлено до суду першої інстанції 12.12.2013, у позивача виникло право на стягнення заборгованості та пені - 29.12.2012, отже, позивачем позов пред'явлено до спливу позовної давності.

Доводи апеляційної скарги, частково, є такими, що не відповідають матеріалам справи, враховуючи викладене та наступні обставини справи.

Статтею 43 ГПК України встановлено, що ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили; визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо; крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України (п.3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" із змінами).

За результатами перегляду в апеляційній інстанції справи № 925/2035/13 у порядку ст.99 ГПК України, колегією суддів не встановлено наявності обставин, які нормами ст.233 ГК України, ст.551 ЦК України, п.3 ст.83 ГПК України передбачені підставами зменшення пені, яка підлягає стягненню з відповідача.

Також із матеріалів справи не вбачається наявності підстав та відповідачем не надано доказів їх наявності, для застосування норми абзацу першого ч.1 ст.617 ЦК України.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав, встановлених нормами законодавства та відповідно до матеріалів справи, для часткового задоволення апеляційної скарги, часткового скасування рішення суду першої інстанції і прийняття нового рішення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоджистік-Інтер-Сервіс" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 12.02.2014 у справі № 925/2035/13 скасувати частково і прийняти нове рішення.

3. Позов Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоджистік-Інтер-Сервіс" (18002, Черкаська обл., м. Черкаси, Соснівський район, вул. Смілянська, буд. 2, офіс 29; ідентифікаційний код 35220443) на користь Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, 7-В; ідентифікаційний код 04737111) 391 965,04 грн. основного боргу, 37 918,52 грн. пені, 9 062,13 грн. 3% річних, 8 778,91 грн. судового збору.

В решті позову відмовити.

4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, 7-В; ідентифікаційний код 04737111) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоджистік-Інтер-Сервіс" (18002, Черкаська обл., м. Черкаси, Соснівський район, вул. Смілянська, буд. 2, офіс 29; ідентифікаційний код 35220443) 00,58 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

5. Видачу наказів доручити Господарському суду Черкаської області.

6. Справу № 925/2035/13 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Головуючий суддя Л.М. Ропій

Судді Л.О. Кондес

В.І. Рябуха