Постанова

від 09.07.2014 по справі 925/2035/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2014 року Справа № 925/2035/13 Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

Головуючого судді Кузьменка М.В.,

суддів Васищака І.М.,

Студенця В.І.,

розглянувши

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоджистік-Інтер-Сервіс"

на рішення господарського суду Черкаської області від 12.02.2014 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2014 р.

у справі № 925/2035/13 господарського суду Черкаської області

за позовом Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське

міжгалузеве підприємство промислового залізничного

транспорту"

до Товариства з обмеженою відповідальністю

"Лоджистік-Інтер-Сервіс"

про стягнення 722 410,14 грн.

за участю представників:

ПАТ "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" - Дудченко С.М.;

ТОВ "Лоджистік-Інтер-Сервіс" - не з'явилися;

в с т а н о в и л а :

Приватне акціонерне товариство "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" звернулося до господарського суду Черкаської області з позовом та просило суд стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоджистік-Інтер-Сервіс" 722 410,14 грн. заборгованості за надані послуги.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору № 8/Д від 14.02.2012 р. про надання послуг з перевезення вантажів у рухомому складі позивача, а також умов договору № 2 від 16.05.2012 р. в частині оплати послуг у встановлений такими договорами строк (т.1 а.с.4-10).

Відповідач у справі - ТОВ "Лоджистік-Інтер-Сервіс" у поясненнях по справі проти задоволення заявлених вимог заперечує в частині стягнення штрафних санкцій (т.109-110).

Рішенням господарського суду Черкаської області від 12.02.2014 р. позов задоволено частково. Відповідно до рішення суду першої інстанції з відповідача на користь позивача стягнуто 439 003,92 грн. заборгованості, у т.ч. 372 939,84 грн. заборгованості за договором № 8/Д та 66 064,08 грн. за договором № 2; в іншій частині позову відмовлено (т.3 а.с.141-153).

Частково задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що:

- відповідач не виконав в установлений договорами строк взяті на себе зобов'язання в частині оплати наданих позивачем послуг, а також в частині своєчасного повернення вагонів, чим порушив взяті на себе зобов'язання, допустивши заборгованість у розмірі 391 965,04 грн.;

- як особа, що порушила грошове зобов'язання, відповідач повинен сплатити суму боргу з урахуванням трьох процентів річних та пені;

- за порушення негрошового зобов'язання з відповідача підлягає стягненню пеня на підставі ст. 231 ГК України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2014 р. рішення господарського суду Черкаської області від 12.02.2014 р. скасовано частково. Відмовлено у задоволенні вимоги про стягнення пені на підставі ст. 231 ГК України, оскільки зобов'язання відповідача, за порушення якого позивач просить стягнути пеню, є грошовим (т.3 а.с.191-200).

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати в частині задоволення вимоги про стягнення пені, в цій частині в позові відмовити.

Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням судами норм матеріального та процесуального права (т.3 а.с.222-225).

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Під час вирішення спору по суті судом першої інстанції та під час перегляду судом апеляційної інстанції встановлені наступні обставини.

Між позивачем та відповідачем 14.02.2012 р. укладено договір № 8/Д про надання послуг та 16.05.2012 р. - договір про надання послуг № 2.

Згідно п.1.1 договору № 8/Д позивач за плату надає відповідачу послуги, пов'язані з перевезенням вантажів відповідача по залізничних коліях на території України ("Укрзалізниці") та Російської Федерації ("РЖД") в межах Московської та Південно-Східної залізниць у рухомому складі позивача, а саме у вагонах-самоскидах, які супроводжуються службово-технічним вагоном (теплушкою).

В п.1.4 договору № 8/Д передбачено, що відповідач зобов'язується щомісячно оплачувати послуги у повному обсязі, незалежно від використання вагонів (повністю або частково) та від перебування їх в очікуванні вантажних операцій.

Відповідно до п.2.1 договору № 8/Д початок надання послуг оформлюється актами початку надання послуг; датою початку надання послуг є дата приймання до перевезення вагонів зі станції Щорс або станції Київ-Московський, зазначена у перевізних документах на календарному штемпелі станції.

Пунктом 3.1 договору сторонами погоджено вартість послуг згідно з протоколом узгодження договірної ціни, який є невід'ємною частиною цього договору.

Сторонами складено акти № № 1 - 10 початку надання послуг за договором № 8/Д, згідно яких позивачем розпочато надання послуг з використання відповідачем вантажних вагонів, які є власністю позивача, за вказаними у цих актах номерами вантажних вагонів, дати початку надання послуг, відповідно, - 09.04.2012 р., 14.04.2012 р., 14.05.2012 р., 14.05.2012 р., 25.05.2012 р., 29.05.2012 р., 26.06.2012 р., 03.08.2012 р., 18.10.2012 р., 26.11.2012 р.

В підтвердження вартості наданих послуг згідно з договором № 8/Д до матеріалів справи позивачем додано акти надання послуг за договором від 30.04.2012 р., 30.06.2012 р., 04.07.2012 р., акти прийому-передачі послуг від 03 - 04.08.2012 р., 31.08.2012 р., 30.09.2012 р., 31.10.2012 р., 30.11.2012 р., 31.12.2012 р., 31.01.2013 р., 28.02.2013 р., 31.03.2013 р., 30.04.2013 р., а акти прийому-передачі послуг від 28.05.2013 р. та від 10.06.2013 р. підписані лише представниками позивача.

Позивачем також додано до матеріалів справи копії рахунків на оплату послуг згідно з договором № 8/Д, виставлених відповідачу для сплати за період з серпня 2012 року по червень 2013 року.

Звертаючись з позовом, позивач зазначає, що з серпня 2012 року відповідач систематично порушував умови договору щодо здійснення 100 % попередньої оплати за наступний місяць надання послуг та здійснення остаточних розрахунків.

За змістом п.4.16 договору № 8/Д позивач має право в односторонньому порядку розірвати цей договір при наявності у відповідача заборгованості по оплаті за один місяць, попередивши відповідача про розірвання договору за 7 календарних днів; при цьому відповідач повинен протягом 15 календарних днів здійснити повернення вагонів на станцію Київ-Московський Південно-Західної залізниці та провести повні розрахунки за послуги на умовах цього договору.

Крім того, згідно з п.п.1.1 - 1.3 договору № 2 від 16.05.2012 р., позивач надає власний службово-технічний вагон (далі - теплушка) з машиністами залізнично-будівельних машин для обслуговування вагонів-самоскидів, які перевозять вантаж по залізницях України та під'їзних коліях; позивач зобов'язується надати теплушки та обслуговуючий персонал, а відповідач зобов'язується здійснити оплату за надані послуги на умовах і в терміни, визначені цим договором.

Відповідно до п.1.3 договору № 2 відповідач використовує теплушки та обслуговуючий персонал позивача для обслуговування вагонів, в яких проводиться перевезення вантажів на території України ("Укрзалізниця") та Російської Федерації ("РЖД") в межах Московської та Південно-Східної залізниць.

Початком надання послуги є дата підписання акту про початок надання послуг (п. 1.4. договору № 2).

16.05.2012 р. сторонами складено акт початку надання послуги власним службово-технічним вагоном, згідно із яким датою початку надання послуги сторони вважають 23.05.2012 р.

Позивачем додані до матеріалів справи акти здачі-приймання робіт (надання послуг), складені сторонами про користування технічно-службовим вагоном, від 21.05.2012 р., 03.07.2012 р., 11.07.2012 р., 08.08.2012 р., 10.09.2012 р., 28.09.2012 р., 31.10.2012 р., 29.11.2012 р., 30.11.2012 р., 11.12.2012 р., 31.12.2012 р., 18.01.2013 р., 28.02.2013 р., 29.03.2013 р., 29.04.2013 р., а також акти від 31.05.2012 р., від 11.06.2013 р., які підписані лише позивачем.

Згідно п.4.3 договору № 2 одностороння відмова від виконання договору позивачем та відповідачем не допускається, крім випадків: відсутності попередньої оплати за перевезення у встановлені терміни, незабезпечення відповідачем збереження/схоронності вагонів та теплушки.

Керуючись правом, передбаченим п. 4.3 договору № 2 та п.4.16 договору № 8/Д, 24.04.2013 р. позивачем надіслано відповідачу лист від 23.04.2013 р. за № 1652, у якому позивач, посилаючись на систематичне невиконання відповідачем зобов'язань по сплаті за послуги, повідомив про розірвання договорів в односторонньому порядку та зобов'язання протягом 15 календарних днів, з дати отримання даного листа, здійснити повернення всіх вагонів за реквізитами, зазначеними у цьому листі.

Враховуючи зазначені обставини, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що договір № 8/Д є розірваним в односторонньому порядку з 16.05.2013 р., строк повернення вагонів відповідачем - з 16.05.2013 р. по 30.05.2013 р., а договір № 2 є розірваним з 13.05.2013 р., строк повернення службово-технічного вагону - з 09.05.2013 р. по 23.05.2013 р.

Предметом спору у даній справі є обов'язок відповідача оплатити надані позивачем послуги за договорами та застосування до нього відповідальності за порушення такого зобов'язання.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст.175 ГК України.

Згідно до п.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судами встановлено, що заборгованість відповідача за надані послуги згідно договору № 8/Д становить 326 821,20 грн., а за договором № 2 - 65 073,84 грн.

За таких обставин, вимоги позивача в цій частині задоволені правомірно.

Разом з цим, позивачем до суми основного боргу за договором № 8/Д включено суму відшкодування стягнутого Державним територіально-галузевим об'єднанням "Південно-Західна залізниця" з позивача залізничного тарифу за доставку недоставленого відповідачем до місця призначення вагону в розмірі 90 741,00 грн.

Однак, умовами договорів № № 8/Д та 2 не передбачено обов'язку відповідача щодо відшкодовування позивачу стягнутого залізничного тарифу, отже, у задоволенні позовних вимог в частині відшкодування стягнутого залізницею залізничного тарифу в розмірі 90 741,00 грн. обгрунтовано відмовлено.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлення судами факту прострочення грошового зобов'язання відповідачем, ними зроблено правильний висновок щодо задоволення вимог про стягнення процентів річних у розмірі 8 090,66 грн. (за договором № 8/Д) та 971,47 грн. (за договором № 2).

Крім того, в силу ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч. 2 ст. 217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені пеня та штраф (ч.1 ст.230 ГК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ЦК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

Договором № 8/Д передбачена відповідальність у випадку порушення строків оплати виконаних робіт у вигляді пені у розмірі 0,5 % від суми простроченого платежу за кожну добу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ (п.4.9.).

Враховуючи зазначене, судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, правомірно задоволена вимога позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 37 918,52 грн.

Судом апеляційної інстанції також обгрунтовано відмовлено у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені та штрафу на підставі ст. 231 ГК України та скасовано в цій частині рішення суду першої інстанції про задоволення позову.

Так, в силу ч. 2 ст. 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах, зокрема, за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

При цьому, штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовуються за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій (п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Зазначена позиція також викладена у постанові Верховного Суду України від 04.02.2014 р.

Крім того, судом апеляційної інстанції не встановлено наявності обставин, які дають підстави, в силу ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України, п. 3 ст. 83 ГПК України, для зменшення пені, яка підлягає стягненню з відповідача.

За таких обставин, підстав для зміни чи скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2014 р. у даній справі немає.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 ГПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2014 р. у справі № 925/2035/13 залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоджистік-Інтер-Сервіс" - без задоволення.

Головуючий суддя Кузьменко М.В.

Судді Васищак І.М.

Студенець В.І.