Рішення

від 12.05.2014 по справі 914/2407/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.05.2014 р. Справа № 914/2407/13

За позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю « 1000 дрібниць», м. Самбір; до відповідача:Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Самбір; про:усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою Суддя - Крупник Р.В. Секретар - Яслик Н.М. Представники сторін: від позивача: не з'явився; від відповідача: ОСОБА_2 - представник (договір про надання правової допомоги № 46 від 05.10.2013р.); Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 Представникам відповідача роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді та здійснення технічної фіксації судового засідання не надходило.

СУТЬ СПОРУ:

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.08.2013р. (суддя - Яворський Б.І.) провадження у справі № 914/2407/13 за позовом ТОВ « 1000 дрібниць» до ФОП ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою припинено.

07.10.2013р. постановою Львівського апеляційного господарського суду ухвала Господарського суду Львівської області від 27.08.2013р. у справі № 914/2407/13 скасована, справа передана до господарського суду Львівської області.

28.10.2013р. повторним автоматизованим розподілом справ, дану справу передано на розгляд судді Крупнику Р.В.

Ухвалою суду від 29.10.2013р. справу прийнято до розгляду, який призначено на 11.11.2013р.

07.11.2013р. провадження у даній справі було зупинене у зв'язку з витребуванням Львівським апеляційним господарським судом матеріалів справи № 914/2407/13 для скерування касаційної скарги ФОП ОСОБА_1 до Вищого господарського суду України для здійснення касаційного провадження.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 16.12.2013р. касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.10.2013р. повернуто ФОП ОСОБА_1, у зв'язку з пропущенням строку для її подання.

30.12.2013р. господарський суд Львівської області поновив провадження у справі, сам розгляд справи призначив на 17.01.2014р. о 09 год. 45 хв.

Ухвалою від 10.01.2014р. господарський суд зупинив провадження у справі, матеріали справи № 914/2407/13 повторно скерував до Львівського апеляційного господарського суду.

04.03.2014р. ВГС України виніс постанову, якою касаційну скаргу ФОП ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.10.2013р. без змін, у зв'язку з чим 18.03.2014р. справа № 914/2407/13 повернулася до господарського суду Львівської області.

20.03.2014р. провадження в даній справі поновлено, розгляд справи призначено на 03.04.2014р. В подальшому розгляд справи відкладався на 17.04.2014р. та 28.04.2014р. з підстав, зазначених у відповідних ухвалах суду.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 28.04.2014р. строк розгляду справи продовжено на 15 днів, а сам її розгляд відкладено на 12.05.2014р.

Представник позивача в судове засідання 12.05.2014р. не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце його проведення, що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією про вручення рекомендованого повідомлення.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи зазначене, суд прийшов до висновку, що неявка представника позивача не перешкоджає вирішенню спору, оскільки, дослідивши наявні матеріали справи, суд визнав їх достатніми для того, щоб розглянути спір за цими матеріалами.

Як вбачається з позовної заяви, позивач заявляє, що він володіє та користується на праві постійного користування земельною ділянкою, яка знаходиться за адресою: м. Самбір, АДРЕСА_1 площею 0,1018 га., що підтверджується Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою від 24.12.1998р. На частині цієї земельної ділянки площею 0,0053 га. знаходяться лотки - МАФ типу «Шанс» в кількості 5 штук, що підтверджується листом Самбірського міського відділу Центру ДЗК №3/05 від 18.05.2012р. Три із п'яти вказаних лотків належать на праві власності ФОП ОСОБА_1, що підтверджується рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 22.10.2009р. Як зазначає позивач вказані лотки знаходяться на його земельній ділянці без жодних на це дозволів та погоджень, чим порушуються його права як законного землекористувача. А тому, він просить суд усунути порушення його права на земельну ділянку, шляхом зобов'язання відповідача демонтувати належні йому лотки та винести їх за межі земельної ділянки позивача.

Відповідач та його представник в судове засідання 12.05.2014р. з'явилися, проти позовних вимог заперечили, просили в позові відмовити повністю з підстав, зазначених в запереченнях на позовну заяву.

В судовому засіданні зазначили, що на обґрунтування наявності факту зайняття відповідачем земельної ділянки позивачем, не надано суду належних доказів, якими на їх думку, слугують акт інспектора в сфері державного контролю за використанням та охороною земель чи постанова про притягнення відповідача до відповідальності. Як зазначає відповідач та його представник, покликання позивачем на лист-відповідь виконкому Самбірської міської ради №Г-1139/2-17 від 22.05.2012р. є необґрунтованим, оскільки як вбачається з відповіді голови земельної комісії П-2004/2-17 від 25.10.2013р. огляду земельної ділянки в м. Самборі по АДРЕСА_1 не було.

Крім цього, як зазначив представник відповідача, з відповіді Самбірського міського виробничого відділу Центру ДЗК №36/10 від 28.10.2013р. вбачається, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) по АДРЕСА_1 у м. Самборі не розроблялася, а це означає, що фактичне визначення меж в натурі (на місцевості) та обмірів земельної ділянки по АДРЕСА_1 спеціалістами Самбірського міського виробничого відділу Центру ДЗК не проводилось. Вказане, на думку представника відповідача, означає, що Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 24.12.1998р. виданий з порушенням чинних на той час статтей 22, 23 ЗК України 1990 року без встановлення меж земельної ділянки в натурі. Відтак позивач не вважається належним землекористувачем цієї ділянки та не може вимагати захисту його прав. Також, у зв'язку з відсутністю встановлення меж земельної ділянки в натурі, на думку відповідача, неможливо буде виконати таку позовну вимогу, як зобов'язання відповідача винести лотки за межі земельної ділянки.

В судовому засіданні 12.05.2014р. представник відповідача заявив усне клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи щодо того чи знаходяться належні відповідачу лотки - МАФ типу «Шанс» на земельній ділянці на котру видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 24.12.1998р.

Розглянувши заявлене клопотання, суд не знаходить підстав для його задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 ЗУ «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас згідно з частиною першою статті 41 ГПК України експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань.

Як роз'яснив Пленум ВГСУ в п.2 Постанови №4 від 23.03.2012р. «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних , що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування .

Водночас, суд вважає, що в даній справі не має дійсної потреби у спеціальних знаннях експерта, оскільки в матеріалах справи міститься достатньо доказів, які підтверджують факт знаходження торгівельних лотків відповідача на земельній ділянці позивача.

Зокрема, в матеріалах справи міститься лист Самбірського міського відділу Центру ДЗК №3/05 від 18.05.2012р. (Т.1 а.с.20) в якому зазначено про знаходження на земельній ділянці, що належить позивачу на праві постійного користування п'яти лотків «МАФ» типу шанс. Також в матеріалах справи міститься договір купівлі-продажу від 15.09.2009р. трьох лотків «МАФ», з якого вбачається, що лотки, які придбав відповідач знаходяться в АДРЕСА_1 (Т.2 а.с.17). Вказаний факт також встановлений і в рішенні Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 22.10.2009р., яким було визнано за відповідачем право власності на три переносні торгові лотки у районі АДРЕСА_1 (Т.2 а.с.18). Крім цього, суд зазначає, що уповноваженим представником відповідача у відзиві на позовну заяву від 05.08.2013р. (Т.1 а.с.43) не заперечується факт знаходження торгівельних кіосків відповідача на земельній ділянці, що належить позивачу згідно Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 24.12.1998р.

З огляду на наявні в матеріалах справи докази, суд вважає за недоцільне призначати судову земельно-технічну експертизу. При цьому, суд також виходить з того, що призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Заслухавши відповідача та його представника, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до Свідоцтва на власність від 17.01.1997 року №130, виданого Самбірським представництвом регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області (Т.1 а.с.18) , магазин « 1000 дрібниць», розташований за адресою: м. Самбір, АДРЕСА_1 належить на праві власності ТОВ « 1000 дрібниць» (надалі - позивач) на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого Самбірською державною нотаріальною конторою 29.08.1996 року за №1215 та акту прийому-передачі від 17.01.1997 року.

24.12.1998 року позивачу було видано Державний акт на право постійного користування землею площею 0,1018 га. в АДРЕСА_1 (Т.1 а.с.15-17). Землю надано у постійне користування для комерційної діяльності відповідно до рішення виконкому Самбірської міської ради народних депутатів №346 від 23.06.1998р. Вказаний державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №44.

Як вбачається з матеріалів справи, виданню Державного акту на право постійного користування землею передувало виготовлення та складання Земельно-кадастровим бюро, на замовлення ТОВ « 1000 дрібниць», Технічного звіту до видачі державного акту на право постійного користування землею в м. Самборі по АДРЕСА_1 (Т.2 а.с. 59-82).

В процесі розгляду справи судом встановлено, що листом від 02.02.2011 року б/н (Т.1 а.с.19) позивач звертався до Самбірського міського голови, у якому просив звільнити належну позивачу на праві постійного користування земельну ділянку від несанкціонованого розміщення на ній кіосків типу «Шанс».

Поряд з цим, з матеріалів справи вбачається, що листом від 18.05.2012 року вих. № 3/05 (Т.1 а.с.20) Самбірський міський відділ Львівської регіональної філії центру Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» повідомив в.о. міського голову міста Самбора про те, що при обмірах належної на праві постійного користування ТОВ « 1000 дрібниць» земельної ділянки на газоні з північно-східної сторони металевого павільйону знаходяться лотки - МАФ типу «Шанс» в кількості п'ять штук. На плані території (Т.1 а.с.21) дану ділянку показано цифрами 2, 3, 4, 5 з промірами по периметру 5,80:8,91:6,15:9,04, площею 0,0053га.

Як встановлено судом, три торгові лотки із п'яти, що знаходяться на земельній ділянці позивача, перебувають у власності ФОП ОСОБА_1 (надалі - відповідач), що підтверджується рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 22.10.2009р. (Т.2 а.с.18) та Договором купівлі-продажу від 15.09.2009р., згідно умов котрого відповідач придбав ці лотки у підприємця ОСОБА_3 (Т.2 а.с.17). Також судом встановлено, що дозвіл на розміщення трьох переносних лотків в районі АДРЕСА_1 було надано 06.12.1993р. ще попередньому їх власнику МП «Шанс» (в котрого підприємець ОСОБА_3 їх придбала згідно Договору купівлі-продажу від 22.07.1998р.), що підтверджується Розпорядженням Самбірської міської ради народних депутатів №194 від 06.12.1993р. (Т.1 а.с.44).

Встановивши наведені обставини справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають до задоволення, враховуючи наступне.

Положеннями статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування, а також можуть виникати з рішення суду.

Відповідно до ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування (ч.1 ст.123 ЗК України)

Згідно положень статтей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до ст.ст. 22, 23 ЗК України 1990 року (в редакції чинній станом на момент видачі позивачу Державного акту на право постійного користування землею) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначає, що наявний в матеріалах справи Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 24.12.1998р. виданий позивачу з порушенням чинних на той час статтей 22, 23 ЗК України 1990 року без встановлення меж земельної ділянки в натурі, а тому позивач не вважається належним землекористувачем цієї ділянки.

Водночас, суд не погоджується з такими доводами відповідача, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.

Справді в матеріалах справи міститься лист Самбірського міського виробничого відділу Центру ДЗК №36/10 від 28.10.2013р. наданий на запит представника відповідача ОСОБА_2 (Т.2 а.с.24) , а також лист Самбірського міського виробничого відділу Центру ДЗК №С-5/2014 від 15.04.2014р. наданий на запит суду (Т.2 а.с.38) з яких вбачається, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) по АДРЕСА_1 не розроблялася, і визначення меж в натурі (на місцевості) земельної ділянки спеціалісти Самбірського міського виробничого відділу Центру ДЗК не проводили.

Разом з тим, 29.04.2014р., на виконання вимог ухвали господарського суду Львівської області, Управління держземагентства у Самбірському районі Львівської області направило на адресу суду належним чином завірену копію Технічного звіту до видачі державного акту на право постійного користування землею в м. Самборі, по АДРЕСА_1, виготовлену в 1998 році Земельно-кадастровим бюро на замовлення ТОВ « 1000 дрібниць» (Т.2 а.с.58-82).

Як вбачається з вказаного Технічного звіту його складовими являються: Протокол погодження та закріплення меж землекористування №1 від 08.04.1998р., згідно котрого проведено закріплення в натурі меж земельної ділянки та погоджено їх із суміжними землекористувачами (Т.2 а.с.68-69), План встановлення меж від 09.04.1998р. в якому міститься опис меж та кутів земельної ділянки (Т.2 а.с.70) , Опис меж землекористування (Т.2 а.с.71), а також Акт виконаних робіт по встановленню зовнішніх меж і підготовці Державного акту (Т.2 а.с.77).

Таким чином, з огляду на наявні в матеріалах справи докази, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про видачу позивачу Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 24.12.1998р. всупереч вимогам чинного на той час законодавства України та вважає позивача, станом на день розгляду справи, належним постійним землекористувачем земельної ділянки площею 0,1018 га. в АДРЕСА_1.

Положеннями статті 152 ЗК України визначено способи захисту прав на земельні ділянки. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Відповідно до ч.2 ст.158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Статтею 212 ЗК України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

У відзиві на позовну заяву від 05.08.2013р. представник відповідача, заперечуючи проти позовних вимог зазначає, що належні відповідачу торгівельні кіоски були встановлені на земельній ділянці відповідача ще до надання її у постійне користування позивачу, вказані кіоски були розміщені не самовільно і не позивачем, оскільки розміщувалися ще малим підприємством «Шанс» на підставі Розпорядження Самбірської міської ради Народних депутатів «Про надання дозволу на розміщення переносних лотків в районі АДРЕСА_1» №194 від 06.12.1993р. В подальшому, на підставі Договору купівлі-продажу від 22.07.1993р., МП «Шанс» вказані лотки продало підприємцю ОСОБА_3, яка в свою чергу, 15.09.2009р. продала їх відповідачу.

З цього приводу суд зазначає слідуюче.

Як встановлено судом, у придбаних трьох торгівельних лотках МАФ типу «Шанс», відповідач здійснює роздрібну торгівлю товарами. Станом на момент придбання цих лотків, умови їх розміщення, а також умови здійснення підприємницької діяльності у них регулювалися Порядком розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності, затверджений Постановою КМУ №982 від 26.08.2009р. (надалі - Порядок).

Відповідно до пункту 3 Порядку розміщення малої архітектурної форми здійснюється на підставі рішення відповідної сільської, селищної, міської ради, а для власників земельних ділянок на підставі рішення виконавчого комітету відповідної місцевої ради. Самовільне розміщення малих архітектурних форм забороняється .

У разі зміни власника малої архітектурної форми відповідна сільська, селищна, міська рада вносить зміни до рішення щодо розміщення малої архітектурної форми , а уповноважений представник вносить інформацію про нового власника до схеми прив'язки або паспорта прив'язки малої архітектурної форми, або схеми розміщення групи малих архітектурних форм та паспорта прив'язки відповідної окремої малої архітектурної форми (п.21 Порядку).

За змістом положень пунктів 5, 6, 7 Порядку для отримання рішення відповідної сільської, селищної, міської ради суб'єкт господарювання подає цій раді заяву у якій зазначається бажане місце та строк розміщення малої архітектурної форми, її призначення і загальний опис.

До заяви додаються: виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; копія державного акта на право власності на земельну ділянку, право постійного користування земельною ділянкою або договору оренди (за наявності) .

У разі коли мала архітектурна форма розміщується понад три роки на земельній ділянці комунальної чи державної форми власності, строк дії договору оренди якої закінчився, проте орендна плата за землю вносилася своєчасно і в повному обсязі, до заяви додатково додаються: копія договору оренди земельної ділянки, строк дії якого закінчився; довідка ДПА про відсутність заборгованості з орендної плати за землю за період дії договору оренди; схема прив'язки малої архітектурної форми. Подання зазначених документів дає можливість продовжити право на розміщення малої архітектурної форми у порядку, визначеному пунктом 10 цього Порядку. Вимагати подання інших документів забороняється.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем вимог Порядку розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності та вчинення дій, передбачених цим Порядком з метою одержання рішення Самбірської міської ради щодо розміщення малих архітектурних форм. Відповідач та його представник в судовому засіданні підтвердили, що окрім дозвільних документів на розміщення переносних лотків, які видавалися в 1993 році попередньому власнику цих лотків, у відповідача не має інших доказів, які б йому видавалися і які б підтверджували правомірність розміщення торгівельних лотків на спірній земельній ділянці.

Більше того, як роз'яснив Пленуму ВГСУ в п.3.3 Постанови «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» №6 від 17.05.2011р. ордер та інші дозвільні документи на право торгівлі надають суб'єкту господарювання право на здійснення підприємницької діяльності, зокрема, на відповідній території, земельній ділянці або у приміщенні. При цьому такий документ не надає права на відповідну земельну ділянку як частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування та з визначеними щодо неї правами в розумінні частини першої статті 79 ЗК України. Отже, розміщення малої архітектурної форми для здійснення підприємницької діяльності за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій вона розміщена, може свідчити про самовільне зайняттям земельної ділянки і тягнути за собою наслідки, визначені статтею 212 ЗК України .

Заперечуючи проти позовних вимог, представник відповідача звертає увагу суду на відсутність в матеріалах справи належних доказів, які б підтверджували факт зайняття відповідачем земельної ділянки позивача. При цьому, на думку представника, наявний в матеріалах справи лист Самбірського міського виробничого відділу Центру ДЗК №3/05 від 18.05.2012р. не може слугувати таким доказом, оскільки згідно відповіді голови комісії землекористування від 24.10.2013р. комісія Самбірської міської ради не відбувалася і огляду земельної ділянки 17.05.2013р. не було (Т.2 а.с.23) .

З такими доводами суд не погоджується з наступних причин.

Як вже зазначалося листом від 18.05.2012 року вих. № 3/05 (Т.1 а.с.20) Самбірський міський відділ Львівської регіональної філії центру Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» у відповідь на звернення в.о. міського голови міста Самбора від 17.05.2012р. №48 повідомив останнього про те, що при обмірах належної на праві постійного користування ТОВ « 1000 дрібниць» земельної ділянки на газоні з північно-східної сторони металевого павільйону знаходяться лотки - МАФ типу «Шанс» в кількості п'ять штук. На плані території (Т.1 а.с.21) дану ділянку показано цифрами 2, 3, 4, 5 з промірами по периметру 5,80:8,91:6,15:9,04, площею 0,0053га.

Зі змісту даного листа вбачається, що обміри земельної ділянки та встановлення факту розміщення на ній торгівельних кіосків відбувалися в 2012 році працівниками Самбірського міського виробничого відділу Центру ДЗК, а тому лист голови комісії землекористування, що комісія Самбірської міської ради не збиралася і не оглядала 17.05. 2013р. земельну ділянку позивача жодним чином не ставить під сумнів належність листа № 3/05 від 18.05.2012 року, як доказу, що підтверджує правомірність позовних вимог.

Крім цього, як вбачається з плану території (Т.1 а.с.21; Т.2 а.с.72) , який слугує частиною технічної документації до видачі державного акту на право постійного користування землею, на ньому відображено факт знаходження торгівельних кіосків на земельній ділянці, що належить позивачу.

Також, як вже зазначалося, уповноваженим представником відповідача у відзиві на позовну заяву від 05.08.2013р. (Т.1 а.с.43) не заперечується факт знаходження торгівельних кіосків відповідача на земельній ділянці, що належить позивачу згідно Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 24.12.1998р.

З огляду на викладене, суд вважає доводи відповідача про відсутність належних доказів, які б підтверджували факт зайняття відповідачем земельної ділянки позивача такими, що спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до положень ст.ст. 4-3, 33, 34 ПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, в процесі розгляду справи позивачем належними доказами доведено обґрунтованість позовних вимог та порушення свого права, відтак, наявні правові підстави для захисту його в судовому порядку та задоволення позову.

Суд зазначає, що до вказаного висновку також прийшов ВГСУ в Постанові №914/1538/13 від 02.12.2013р. в аналогійній справі за позовом ТОВ « 1000 дрібниць» до ФОП ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 2, 4-3, 12, 33, 34, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Зобов'язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) усунути перешкоди у користуванні Товариством з обмеженою відповідальністю « 1000 дрібниць» (81400, Львівська обл., м. Самбір, АДРЕСА_1; код ЄДРПОУ 13832647) земельною ділянкою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,1018 га. і належить на праві постійного користування Товариству з обмеженою відповідальністю « 1000 дрібниць», шляхом зобов'язання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) демонтувати та винести за межі цієї земельної ділянки належні йому малі архітектурні форми - залізні конструкції лотки типу «Шанс» в кількості три штуки, які розміщені на газоні з північно-східної сторони металевого павільйону - магазину « 1000 дрібниць», який на плані території показано цифрами 2, 3, 4, 5 з промірами по периметру 5,80:8,91:6,15:9,04.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю « 1000 дрібниць» (81400, Львівська обл., м. Самбір, АДРЕСА_1; код ЄДРПОУ 13832647) 1 147,00 грн. судового збору.

4. Накази видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 116 ГПК України

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено та підписано 16.05.2014 р.

Суддя Крупник Р.В.