Постанова

від 15.05.2014 по справі 2а-8105/10/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2014 року № 2а-8105/10/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Мартинюка В.Я.

судді Карп'як О.О.

Гавдик З.В.

секретар судового засідання Шозда Г.В.

з участю представників:

від позивача - Петровський Ю.І, Микита Т.В.,

від відповідача - Пісна Р.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі ТзОВ) «Аптека « 3І» до Державної податкової інспекції (надалі ДПІ) у Пустомитівському районі Львівської області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

ТзОВ «Аптека « 3І» звернулося в суд з адміністративним позовом до ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області про скасування податкових повідомлень-рішень від 31.08.2010 року за №0000043540/0, за №0000053540/0, за №0000063540/0 та від 30.08.2010 року за №0000122250/0, за №0022721750/0, за №0003402352.

У відповідності до положень ст.55 КАС України, до участі у справі залучено правонаступника відповідача - ДПІ у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області.

Позовні вимоги мотивовані тим, зокрема, що позивачем подано первинні бухгалтерські документи, які підтверджують правомірність віднесення до валових витрат витрати на відрядження працівників підприємства в сумі 6603 грн. 50 коп. Щодо завищення валових витрат на суму 723619 грн. 00 коп., то, як зазначає позивач, контролюючим органом не враховано цільового використання кредитних коштів. Неправомірним вважає позивач і визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток іноземних юридичних осіб, оскільки між Україною та Республікою Австрія укладено міжнародну угоду про уникнення подвійного оподаткування. Крім того, позивач вважає, що контролюючий орган при визначенні податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 18655 грн. 00 коп. не врахував показників податкового кредиту. Невірним на думку позивача є і висновок відповідача про завищення податкового кредиту на 2630 грн. 00 коп., оскільки такий не ґрунтується на розрахунках. Щодо податкового зобов'язання зі збору за забруднення навколишнього середовища, то позивач вважає, що контролюючим органом не підтверджено списання люмінесцентних ламп. Крім того, позивач вважає,що у нього наявні всі необхідні документи в підтвердження витрат на відрядження працівників, які не можуть вважатись їхнім доходом. Також, позивач не погоджується із висновками про порушення при виплаті доходів нотаріусам. Крім того, позивач вважає, що контролюючим органом при застосуванні штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки не враховано строків їх застосування. Також, позивач вважає, що контролюючим органом при визначені штрафу застосовано відсотки, які стосуються інших порушень.

Представники позивача дали аналогічні пояснення, просять позов задоволити повністю. Крім того, вважають, що контролюючим органом не враховано всіх витрат під час проведення перевірки.

Відповідач в запереченні на позовну заяву зазначає про те, що оскільки платником податків не підтверджено первинними документами фактичну сплату готівкових коштів за відрядження такі суми протиправно були включені до валових витрат. Відповідач вважає, що платником податку було завищено валові витрати на суму 723619 грн. 00 коп., оскільки такі витрати не пов'язані з господарською діяльністю. Крім того, відповідач вважає, що платником податків не включено до валових доходів фінансові знижки в розмірі 930235 грн. 00 коп. Відповідач вважає правильно визначеним податкове зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб , оскільки платником податків не було надано довідки, яка підтверджує нерезиденство резидента. Також відповідач вважає, що позивачем не включено до бази оподаткування податком на додану вартість послуги, які поставлялись нерезидентом з місцем їх надання на митній території України. Крім того, відповідач вважає, що позивачем безпідставно включено до податкового кредиту частину податку на додану вартість за придбані легкові автомобілі на суму 2630 грн. 00 коп., оскільки були звільнені від оподаткування податком на додану вартість. Відповідач, зазначає про те, що оскільки платником податків не представлено доказів на утилізацію люмінесцентних ламп, йому було визначено суму податкового зобов'язання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища. Що стосується податкового зобов'язання з доходів фізичних осіб, то такий, як ввважає відповідач визначений правомірно, оскільки платником податків не було надано належним чином оформлених первинних документів, не оподатковано дохід приватного нотаріуса, неповне утримання податку з доходів фізичних осіб із доходу нарахованого та виплаченого фізичним особам за здачу в оренду приміщення, не оподаткування виплаченої компенсації за паливно-мастильні матеріали. Правильним також вважає відповідач застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки.

Представник відповідача дав аналогічні пояснення, просить в задоволенні позову відмовити.

Дослідивши зібрані по справі докази, заслухавши представників сторін, з'ясувавши обставини справи, суд виходив з наступного.

За результатами планової виїзної перевірки ТзОВ «Аптека» 3І» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 року по 31.03.2010 року, контролюючим органом складено акт від 17.08.2010 року за №1009/23-2/34854205 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 31.08.2010 року:

за №0000043540/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 622749 грн. 00 коп., в тому числі основний платіж 415116 грн. 00 коп. та 207633 грн. 00 коп. - штрафна (фінансова) санкція;

за №0000052540/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 31928 грн. 00 коп., в тому числі 21285 грн. 00 коп. - основний платіж та 10643 грн. 00 коп. - штрафні (фінансові) санкції;

за №0000063540/0, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем «збір за забруднення навколишнього середовища» в розмірі 666437 грн. 00 коп., в тому числі 444291 грн. 00 коп. - основний платіж та 222146 грн. 00 коп. - штрафна (фінансова) санкція.

Крім того, прийнято податкові повідомлення-рішення від 30.08.2010 року:

за №0022721750/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 23437 грн. 02 коп., в тому числі 7023 грн. 69 коп. - основний платіж та 16413 грн. 33 коп. - штрафні (фінансові) санкції;

за №000012250/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб в розмірі 41973 грн. 87 коп., в тому числі за основним платежем 13991 грн. 29 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями 27982 грн. 58 коп.

Також, контролюючим органом прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 30.08.2010 року за №0003402352, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 15773 грн. 01 коп.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Щодо податкового повідомлення-рішення, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток, то розмір такого зобов'язання ґрунтується на висновках контролюючого органу про заниження валового доходу, завищення валових витрат та нарахованого штрафу у зв'язку із самостійним виправленням помилок.

З приводу заниження валового доходу на суму 930235 грн. 00 коп.

В акті перевірки зазначено, що платником податків не включено в повному обсязі до валових доходів доходи отримані від реалізації товару та фінансові знижки.

При цьому, платник податків не заперечує правомірність визначення даної суми, однак вважає, що контролюючим органом під час проведення перевірки не враховано всі витрати, які підтвердженні первинними документами.

Так, у відповідності до п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в редакції чинній на час оприбуткування зазначених в акті перевірки господарських операцій, валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Як передбачено підп.11.3.1 п.11.3 ст.11 згаданого Закону, датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

З врахуванням наведених норм та відсутності заперечень з боку позивача, суд вважає, що контролюючим органом правомірно визначено суму заниження валового доходу.

Що стосується завищення валових витрат на суму 730223 грн. 00 коп., то слід зазначити, що така сума складається із 6603 грн. 50 коп. та 723619 грн. 00 коп.

Щодо завищення валових витрат на суму 6603 грн. 50 коп.

В акті перевірки зазначено, що платником податків завищено валові витрати у зв'язку з відсутністю в авансових звітах розрахункового документа, що підтверджує фактичну сплату готівкових коштів.

Як передбачено п.5.1 ст.5 згаданого Закону, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п.5.2 ст.5 цього ж Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Положеннями абзацу четвертого підп.5.3.9 п.5.3 ст.5 згаданого Закону, встановлено обмеження щодо формування валових витрат не підтвердженими відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

При цьому, під час судового розгляду не знайшли свого спростування матеріалами справи висновки контролюючого органу щодо відсутності в авансових звітах розрахункового документа, який підтверджує фактичну сплату готівкових коштів.

За таких обставин, суд вважає, що контролюючий орган прийшов до вірного висновку про завищення позивачем валових витрат в сумі 6603 грн. 50 коп.

Щодо завищення валових витрат на суму 723619 грн. 00 коп.

В акті перевірки зазначено, що платником податків безпідставно включено до складу валових витрат відсотки за користування кредитними коштами, оскільки такі не пов'язані з господарською діяльністю.

Такі висновки контролюючого органу ґрунтуються на тому, що під час отримання кредиту платник податків уклав договір позики з ОСОБА_5 від 03.11.2008 року за №16.

В матеріалах справи наявний договір кредитної лінії №21, який укладений між позивачем та ВАТ «Кредобанк» 24.10.2008 року, згідно підп.2.1.2 якого, цільовим призначенням кредитної лінії є поповнення обігових коштів, а саме: оплата за медикаменти та вироби медичного призначення, медичне обладнання, оплата поточного та сервісного ремонту складського обладнання, транспортних та інших поточних витрат підприємства, пов'язаних з господарською діяльністю.

Цільове використання таких коштів передбачено підпунктом 2.1.6 згаданого договору.

У відповідності до вимог п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Як передбачено підп.5.5.1 п.5.5 ст.5 цього ж Закону, до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

У відповідності до ч.4 ст.12 ГК України, обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності, а також перелік видів діяльності, в яких забороняється підприємництво, встановлюються Конституцією України та законом.

Згідно ч.1 ст.19 цього ж Кодексу, суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

Законодавством не встановлено обмежень щодо надання поворотної фінансової допомоги, більше того порядок оподаткування таких правочинів визначений Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Пунктом 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Як передбачено абзацом 4 підп. 5.3.9 п. 5.3 цієї ж статті, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Враховуючи зазначені приписи законодавства, аналізуючи в сукупності наявні в матеріалах справи виписки з банку по рахунках позивача та картки рахунків, правову природу кредитного договору (цільовий кредит), суд приходить до висновку, що відсотки, які сплачувались позивачем за користування кредитами, пов'язані з його господарською діяльністю, оскільки не використовувались позивачем для надання поворотної фінансової допомоги і використовувались виключно у господарській діяльності в силу умов згаданого договору кредиту.

Отже, висновки органу державної податкової служби, що витрати понесені зі сплатою відсотків банку не пов'язані з господарською діяльністю, не знайшли свого підтвердження матеріалами справи.

Крім того, суд не може залишити поза увагою мотиви позовної заяви, які стосуються визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток.

Так, позивач вважає, що органом державної податкової служби під час перевірки не враховано усіх витрат при визначенні суми податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємства.

У відповідності до положень ст.2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», чинного на час проведення перевірки, завданнями органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (далі - податки, інші платежі).

Виконання завдання щодо повноти сплати до бюджету податку на прибуток підприємств, не може бути встановлена без визначення об'єкта оподаткування.

Так, у відповідності до положень п.3.1 ст.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на:

суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону;

суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Зі змісту наведеної норми можна прийти до висновку, що сума валових витрат впливає на об'єкт оподаткування та в подальшому і на податкові зобов'язання з податку на прибуток підприємств (ст.10 цього ж Закону).

В матеріалах справи наявні заперечення на акт перевірки та докази надіслання їх до контролюючого органу, в яких орган державної податкової служби повідомлено про наявність валових витрат, які не були включені до валових витрат у відповідних податкових деклараціях, однак понесення їх платником податків підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами.

З метою з'ясування цих обставин судом призначалась судова експертиза, однак така не була проведена судовими експертами Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз.

Враховуючи те, що відповідачем у справі не доказано, як цього вимагає ч.2 ст.71 КАС України, правомірність не дослідження під час перевірки обставин не включення до складу валових витрат витрат, на які звертав увагу позивач під час судового розгляду та у запереченні на акт перевірки, суд вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення за №0000043540/0 від 31.08.2010 року в частині визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств, на підставі зазначених вище порушень, не відповідає передбаченому п.3 ч.3 ст.2 КАС України критерію обґрунтованості.

Крім того, не можна залишити поза увагою і те, що контролюючим органом правомірно, у акті перевірки вказано на порушення платником податків положень п.17.2 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», чинного на час проведення перевірки, оскільки ним при поданні Декларації з податку на прибуток підприємства за №9001692917 від 05.11.2009 року, в якій він виправив помилку в частині заниження валових доходів у сумі 510178 грн. 28 коп. за І квартал 2009 року, не збільшив суму штрафу у розмірі 5 відсотків від суми недоплати.

При цьому, контролюючий орган робить висновок про те, що оскільки платником податків не визначено самостійно штрафу він визначається контролюючим органом у відповідності до положень підп.17.1.3 п.17.1 ст.17 зазначеного Закону.

У відповідності до наведеного підпункту у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

При цьому, умовою нарахування штрафу у відповідності до згаданого підпункту є донарахування контролюючим органом суми податкового зобов'язання.

У даному ж випадку платник податків самостійно виправив допущену помилку, у зв'язку з чим самостійно донарахував цей податок.

Таким чином, контролюючим органом, за відсутності правової підстави застосування штрафної санкції до платника податку у відповідності до підп.17.1.3 п.17.1 ст.17 зазначеного Закону (донарахування ним податкового зобов'язання), не у відповідності до вимог закону визначено штрафну (фінансову) санкцію.

За таких обставин, суд вважає, що дане податкове повідомлення-рішення є протиправним.

Що стосується податкового повідомлення-рішення, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, то розмір таких зобов'язань ґрунтується на висновках суб'єкта владних управлінських функцій про заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість та завищення податкового кредиту з цього ж податку.

Щодо заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 18655 грн. 00 коп.

В акті перевірки зазначено, що платником податків не включено до бази оподаткування податком на додану вартість послуги, які поставлялись нерезидентом з місцем їх надання на митній території України.

Так, під час судового розгляду встановлено та підтверджено матеріалами справи, що згідно договору на обслуговування, номер пропозиції І0711353, номер замовлення 070028S001 від 18.06.2008 року, фірма SSI Schafer Peem Gmbh здійснює обслуговування обладнання складського комплексу позивача як на час гарантійного періоду, так і після закінчення такого, а також надає послуги на вимогу замовника. Виконання даних робіт підтверджується наявними в матеріалах справи актами прийому-передачі.

Дані обставини сторонами не заперечуються.

У відповідності до положень підп.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість», в редакції чинній на час оприбуткування зазначених в акті перевірки господарських операцій, об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Абзацом другим пункту 4.3 статті 3 цього ж Закону, для послуг, які поставляються нерезидентами з місцем їх надання на митній території України, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких робіт (послуг) з урахуванням акцизного збору, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну поставки робіт (послуг) згідно із законами України з питань оподаткування. Визначена вартість, продовжується у наведеній нормі, перераховується в українські гривні за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на кінець операційного дня, що передує дню, в якому було складено акт, який засвідчує факт отримання послуг.

З врахуванням викладеного, суд вважає, що контролюючий орган діяв у відповідності до наведених норм та дав правильну оцінку викладеним обставин, а тому правових підстав для визнання протиправним та скасування згаданого податкового повідомлення-рішення у суду немає.

При цьому, судом не можуть братись до уваги посилання позивача на те, що органом державної податкової служби не встановлено обставин віднесення згаданих сум до податкового кредиту та обставин наявності представництва нерезидента на території України, оскільки ці обставини не підтверджуються первинними документами, а тому не можуть свідчити на користь платника податків.

Що стосується завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 2630 грн. 00 коп.

В акті перевірки зазначено, що позивачем в порушення підп.7.4.2 п.7.4 ст.7 згаданого Закону включено до податкового кредиту з податку на додану вартість частину цього податку при придбанні легкових автомобілів.

Так, матеріалами підтверджуються обставини включення до реєстру отриманих податкових накладних податок на додану вартість з вартості придбаних легкових автомобілів, згідно податкових накладних за №2327/002 від 13.05.2008 року, за №4728/002 від 19.08.2009 року, за №4837 від 25.08.2009 року, за №4920 від 28.08.2009 року, за №353 від 25.01.2010 року.

Дані обставини не заперечуються сторонами.

У відповідності до положень підп.7.4.3 п.7.4 ст.7 цього ж Закону, у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

При цьому, як передбачено абзацом другим підп.7.4.2 п.7.4 ст.7 згаданого Закону, не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

Посилання позивача щодо відсутності розрахунків, які б дали можливість зменшити податковий кредит, не може бути взято судом до уваги оскільки визначення суми податкового кредиту можна зробити на підставі документів, які були подані під час перевірки та знаходяться в матеріалах справи (реєстр отриманих податкових накладних з податку на додану вартість, додатки до декларацій за відповідні періоди тощо).

За таких обставин, суд вважає, що контролюючим органом у відповідності до наведених норм, визначено суму завищення податкового кредиту.

Отже, наведені обставини вказують на те, що правові підстави для скасування податкового повідомлення-рішення, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, у суду відсутні.

З приводу податкового повідомлення-рішення, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем «збір за забруднення навколишнього середовища».

В акті перевірки зазначено, що платником податків занижено збір за забруднення навколишнього природного середовища за розміщення відходів в сумі 444291 грн. 00 коп.

Такі висновки контролюючого органу ґрунтуються на актах на списання люмінесцентних ламп.

Сторонами не заперечуються обставини придбання люмінесцентних ламп.

При цьому, позивач вважає, що згідно наявних в матеріалах справи актів списання (актів передачі в експлуатацію) зазначені лампи передавались зі складу для їх заміни в його приміщеннях. В свою чергу, контролюючий орган вважає, що такі акти списання свідчать про списання використаних ламп, а оскільки доказів утилізації таких до перевірки не представлено, робить висновок про їх зберігання.

Спеціальним законом, який визначає правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища є Закон України «Про охорону природного навколишнього середовища».

Статтею 44 вказаного Закону встановлено, що збір за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище і розміщення відходів, утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені) (обчислюється пропорційно обсягу та активності радіоактивних відходів, для інших суб'єктів діяльності у сфері використання ядерної енергії, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, - пропорційно активності радіоактивних матеріалів, та стягується одночасно з їх придбанням) та тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками (обчислюється пропорційно терміну зберігання радіоактивних відходів понад встановлений строк з урахуванням їх обсягу та активності). Порядок встановлення нормативів збору і стягнення зборів за забруднення навколишнього природного середовища визначається Кабінетом Міністрів України.

Такий порядок затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 року № 303 та був чинний до 27 грудня 2010 року.

Єдиний, у період зазначений в акті перевірки щодо згаданого порушення, на території України порядок обчислення і сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, а також відповідальність платників за достовірність даних про обсяги викидів в атмосферне повітря забруднюючих речовин, скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти, розміщені відходи та за правильність обчислення, повноту і своєчасність сплати збору встановлюється Інструкцією про порядок нарахування та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженої спільним наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України та Державної податкової адміністрації України від 19.07.1999 року №162/379 (чинна у період проведення перевірки).

Відповідно до п.2.1 Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, платниками збору є суб'єкти господарювання незалежно від форм власності, юридичні особи, що не здійснюють господарської (підприємницької) діяльності; бюджетні, громадські та інші підприємства, установи і організації, постійні представництва нерезидентів, які зареєстровані в Україні, або нерезиденти, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, громадяни, які здійснюють на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та розміщення відходів.

Відповідачем не надано доказів того, що у позивача дійсно знаходилися відпрацьовані лампи, отже він не є платником збору за забруднення навколишнього природного середовища у розумінні п. 2.1 Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища та не має сплачувати вказаний збір у відповідності до Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення за цього збору, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 р. № 303.

Враховуючи що, висновки відповідача щодо порушення Закону України «Про охорону природного навколишнього середовища» базуються виключно на акті списання, суд вважає неправомірним донарахування позивачу податкового зобов'язання зі сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, оскільки такі акти не підтверджують факту розміщення відходів.

Отже, податкове повідомлення-рішення про визначення податкових зобов'язань за платежем «збір за забруднення навколишнього середовища» не відповідає критерію обґрунтованості, передбаченому п.3 ч.3 ст.2 КАС України.

Щодо податкового повідомлення-рішення, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб.

В акті перевірки зазначено, що недобір податку з доходів фізичних осіб виник внаслідок порушення:

- підп.4.2.1 п.4.2 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в редакції чинній на момент сплати такого податку, оскільки не оподатковано виплачені кошти в сумі 15773 грн. 01 коп. згідно авансових звітів не оформлених належним чином (не представлено платіжних документів, які стверджують факт сплати готівкових сум підзвітною особою). Такі кошти, як зазначено в акті перевірки, підзвітними особами не повертались. Донарахований податок становить 3100 грн. 62 коп.;

- п.9.12 ст.9 згаданого Закону, оскільки не оподатковано доходи виплачені готівкою приватним нотаріусам. Донарахований податок становить 723 грн. 15 коп.;

- підп.9.7.3 п.9.7 ст.9 цього ж Закону, оскільки не оподатковано матеріальну допомогу виплачену працівнику підприємства в сумі 660 грн. 00 коп., який не мав права на отримання соціальної пільги у відповідності до положень підп.6.5.1 п.6.5 ст.6 згаданого Закону. Донараховано податок в сумі 99 грн. 00 коп.;

- підп.9.1.2 п.9.1 ст.9 згаданого Закону, у зв'язку з неповним утриманням податку з доходів фізичних осіб із доходу нарахованого та виплаченого фізичним особам за здачу в оренду приміщення. Донараховано 1470 грн. 68 коп. податку з доходів фізичних осіб.;

- підп.4.2.9 п.4.2 ст.4 цього ж Закону, оскільки не оподатковано виплачену компенсацію за паливо, мастило, ремонт автомобіля, обов'язкове страхування, які були витрачені на власний автомобіль. Донарахований податок склав 1630 грн. 24 коп.

Матеріалами справи не спростовано наведені контролюючим органом висновки, а тому суд не бере до уваги мотиви позивача щодо суті таких порушень, викладених в позовній заяві.

За таких обставин, правові підстави для задоволення позову в цій частині у суду відсутні.

Що стосується податкового повідомлення-рішення, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб.

В акті перевірки зазначено, що позивачем занижено податок з доходу нерезидента у сумі 13991 грн. 29 коп.

При цьому, такі висновки ґрунтуються на тому, що у позивача відсутня довідка, яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір.

Матеріалами справи підтверджується здійснення виплат доходів нерезидентам джерелом походження з України, а саме на виконання умов контракту з фірмою SSI Schafer Peem Gmbh, договору на обслуговування з цією ж фірмою. Дані обставини не заперечуються сторонами.

Відповідно підпункту «в» пункту 13.1 статті 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею.Для цілей цієї статті, продовжується у наведеній нормі, під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, слід розуміти: роялті, фрахту та доходи від послуг типу "інжиніринг".

Відповідно до пункту 13.2 статті 13 Закону № 334/94-ВР резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3-13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Законом України від 17 березня 1999 року №500-XIV ратифіковано Конвенцію між Урядом України і Урядом Республіки Австрія про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і на майно.

Частиною 1 статті 7 згаданої Конвенції передбачено, що прибуток підприємства Договірної Держави оподатковується тільки у цій Державі, якщо це підприємство не здійснює підприємницької діяльності в другій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво. Якщо підприємство здійснює підприємницьку діяльність як вказано вище, прибуток підприємства може оподатковуватись у другій Державі, але тільки в тій частині, яка стосується цього постійного представництва.

При цьому, п.4 Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2001 року за №470, чинної на час визначення податкового зобов'язання, підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 5 і 6 цього Порядку, особі, яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором.

В свою чергу, а ні Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», а ні згадана Конвенція не передбачають у якості виникнення права (обов'язку) на утримання податку з доходу нерезидента наявність або відсутність довідки.

Таким чином, з врахуванням положень ч.4 ст.9 КАС України та з врахуванням того, що згаданий Порядок, встановлює додаткові правила, які не передбачені Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Конвенцією між Урядом України і Урядом Республіки Австрія про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і на майно, суд вважає за необхідне застосувати нормативно-правові акти, які мають вищу юридичну силу та не встановлюють додаткових обмежень при визначенні податкового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб.

Крім того, матеріалами справи підтверджується те, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір.

За таких обставин, суд вважає, що контролюючим органом згадане податкове повідомлення-рішення прийнято не на підставі вимог чинного законодавства.

Що стосується рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 30.08.2010 року за №0003402352.

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено п.3.1, п.3.2 та п.7.41, п.7.39 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене Постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637, зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 13 січня 2005 року за №40/10320, оскільки в авансових звітах відсутній розрахунковий документ, що підтверджує фактичну сплату готівкових коштів.

У відповідності до п.3.1 згаданого Положення, касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

Пунктом 3.2 цього ж Положення передбачено, що касові операції, що проводяться відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", оформляються згідно з вимогами цього Закону.

Як передбачено, п.7.41 згаданого Порядку, під час перевірки правильності оформлення видач готівки під звіт як на відрядження, так і на інші потреби встановлюється достовірність підтвердних документів, що додаються до звітів про використання коштів.

Матеріалами справи не спростовано обставин відсутності розрахункового документа в авансових звітах, перелік яких міститься в акті перевірки (а.с.а.с.95-96 том І).

Штрафна (фінансова) санкція застосована на підставі ст.1 Указу Президента України від 12 червня 1995 року №436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки».

При цьому, контролюючий орган застосовуючи штрафну (фінансову) санкцію припустився помилки, застосувавши її в розмірі сум не підтверджених розрахунковими документами.

Так, ст.1 згаданого Указу, установлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу за перевищення встановлених строків використання виданої під звіт готівки, а також за видачу готівкових коштів під звіт без повного звітування щодо раніше виданих коштів - у розмірі 25 відсотків виданих під звіт сум.

Також, слід відмітити, що контролюючим органом не враховано строки застосування адміністративно-господарських санкцій передбачених ст.250 ГК України, в редакції чинній на час прийняття спірного рішення.

Так, з врахуванням положень ст.250 ГК України не підтвердженими розрахунковими документами в авансових звітах є 6603 грн. 50 коп. в період з 28.09.2009 року по 16.03.2010 року, з яких штрафна санкція в розмірі 25 відсотків становить 1650 грн. 88 коп.

За таких обставин, спірне рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій в частині застосованої суми в розмірі 1650 грн. 88 коп. є правомірним. В іншій частині таке не ґрунтується на нормах чинного законодавства.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що адміністративний позов є обґрунтований та підлягає до задоволення в частині скасування податкових повідомлень-рішень від 31.08.2010 року за №0000043540/0, за №0000063540/0, від 30.08.2010 року за №000012250/0 та рішення від 30.08.2010 року за №0003402352 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 14122 грн. 13 коп. В іншій частині позов є необґрунтованим та безпідставним.

При цьому, в резолютивній частині постанови, у відповідності до положень ст.ст.105, 162 КАС України, слід також зазначити про протиправність податкових повідомлень-рішень.

Щодо судових витрат, то такі, у відповідності до вимог ст.94 КАС України належить присудити з позивача пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати, прийняті Державною податковою інспекцією у Пустомитівському районі Львівської області, податкові повідомлення-рішення від 31.08.2010 року за №0000043540/0, за №0000063540/0, від 30.08.2010 року за №000012250/0 та рішення від 30.08.2010 року за №0003402352 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 14122 грн. 13 коп.

3. В іншій частині в задоволенні адміністративного позову відмовити.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека « 3І», що знаходиться за адресою Львівська область, Пустомитівський район, с.Сокільники, вул.С.Стрільців, 1, (код ЄДРПОУ 34854205) 3 грн. 26 коп. (три гривні двадцять шість копійок) судового збору.

5. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

6. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 16 травня 2014 року.

Головуючий-суддя В.Я.Мартинюк

суддя О.О.Карп'як

суддя З.В.Гавдик