Ухвала

від 07.06.2016 по справі 2а-8105/10/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2016 р. Справа № 876/5491/14 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Заверухи О.Б.,

суддів - Багрія В.М., Ніколіна В.В.,

за участю секретаря судового засідання Андрушківа І.Я.,

представника позивача Качмара Я.В.,

представника відповідача Дорош А.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 травня 2014 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека 3І» до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

01.07.2011 року ТзОВ «Аптека « 3І» звернулося в суд з адміністративним позовом до ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області про скасування податкових повідомлень-рішень від 31.08.2010 року за №0000043540/0, за №0000053540/0, за №0000063540/0 та від 30.08.2010 року за №0000122250/0, за №0022721750/0, за №0003402352.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними. Зокрема зазначає, що ТзОВ «Аптека « 3І» правомірно було сформовано валові витрати, оскільки первинними документами підтверджується цільове використання кредитних коштів, пов'язаних з господарською діяльністю та витрати на відрядження працівників. Також зазначає, що поданою до суду довідкою підтверджується, що SSI Schafer Peem Gmbh є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір. Щодо податкового зобов'язання зі збору за забруднення навколишнього середовища, то позивач вважає, що контролюючим органом не підтверджено списання люмінесцентних ламп як використаних. Також, позивач вважає, що контролюючим органом при визначені штрафу застосовано відсотки, які стосуються інших порушень.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15 травня 2014 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області від 31.08.2010 року за №0000043540/0, за №0000063540/0, від 30.08.2010 року за №000012250/0 та рішення від 30.08.2010 року за №0003402352 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 14122 грн. 13 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що платником податків протиправно не включено в повному обсязі до валових доходів доходи отримані від реалізації товару та фінансові знижки, а відтак контролюючим органом правомірно визначено суму заниження валового доходу. Під час судового розгляду не були спростувані висновки контролюючого органу щодо відсутності в авансових звітах розрахункового документа, який підтверджує фактичну сплату готівкових коштів, а відтак суд дійшов висновку про завищення позивачем валових витрат в сумі 6603 грн. 50 коп. Щодо заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 18655 грн. 00 коп. то суд зазначив, що платником податків всупереч нормам Закону України «Про податок на додану вартість» протиправно не включено до бази оподаткування податком на додану вартість послуги, які поставлялись нерезидентом з місцем їх надання на митній території України. Відносно завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 2630 грн. 00 коп. зазначено, що позивачем в порушення підп.7.4.2 п.7.4 ст.7 згаданого Закону включено до податкового кредиту з податку на додану вартість частину цього податку при придбанні легкових автомобілів. При цьому суд відхилив посилання позивача щодо відсутності розрахунків, які б дали можливість зменшити податковий кредит, оскільки визначення суми податкового кредиту було зроблено на підставі документів, які були подані під час перевірки та знаходились в матеріалах справи (реєстр отриманих податкових накладних з податку на додану вартість, додатки до декларацій за відповідні періоди тощо). За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для скасування податкового повідомлення-рішення, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

Поряд з тим, суд першої інстанції прийшов до висновку про правомірність формування валових витрат, до яких було віднесено відсотки за користування кредитними коштами, оскільки такі були пов'язані з господарською діяльністю і не використовувались позивачем для надання поворотної фінансової допомоги. Стосовно податкового повідомлення-рішення, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем «збір за забруднення навколишнього середовища» за розміщення відходів в сумі 444291 грн. 00 коп., то суд зазначив, що таке є необґрунтоване, оскільки висновки податкового органу базуються виключно на актах списання люмінесцентних ламп, однак такі акти не підтверджують факту розміщення відходів, а є актами передачі в експлуатацію (зазначені лампи передавались зі складу для їх заміни в його приміщеннях). Також судом зазначено, що відповідачем не надано доказів того, що у позивача дійсно знаходилися відпрацьовані лампи, отже він не є платником збору за забруднення навколишнього природного середовища. Крім того, на думку суду, не спростовано наведені контролюючим органом висновки стосовно порушень норм Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб». Що стосується податкового повідомлення-рішення, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб, то суд зазначив, що матеріалами справи підтверджується те, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір. Ні Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», ні Конвенція не передбачають у якості виникнення права (обов'язку) на утримання податку з доходу нерезидента наявність або відсутність довідки, яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір. Стосовно рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 30.08.2010 року за №0003402352, то суд зазначив, що контролюючий орган застосовуючи штрафну (фінансову) санкцію помилково застосував її в розмірі сум не підтверджених розрахунковими документами, що суперечить положенням Указу Президента України від 12 червня 1995 року №436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки».

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області подала апеляційну скаргу, в якій просила оскаржувану постанову скасувати в частині задоволення позовних вимог та прийняти нову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, і суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи.

Постанова в частині відмови у задоволенні позову не оскаржена, тому відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України в апеляційному порядку не переглядається.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області проведено виїзну планову перевірку ТзОВ «Аптека 3І» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 року по 31.03.2010 року, за результатами якої складено акт від 17.08.2010 року за № 1009/23-2/34854205(том 1 а.с.41-99).

На підставі акту перевірки ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області винесено податкове повідомлення-рішення від 31.08.2010 року:

за №0000043540/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 622749 грн. 00 коп., в тому числі основний платіж 415116 грн. 00 коп. та 207633 грн. 00 коп. - штрафна (фінансова) санкція;

за №0000052540/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 31928 грн. 00 коп., в тому числі 21285 грн. 00 коп. - основний платіж та 10643 грн. 00 коп. - штрафні (фінансові) санкції;

за №0000063540/0, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем «збір за забруднення навколишнього середовища» в розмірі 666437 грн. 00 коп., в тому числі 444291 грн. 00 коп. - основний платіж та 222146 грн. 00 коп. - штрафна (фінансова) санкція.

Крім того, прийнято податкові повідомлення-рішення від 30.08.2010 року:

за №0022721750/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 23437 грн. 02 коп., в тому числі 7023 грн. 69 коп. - основний платіж та 16413 грн. 33 коп. - штрафні (фінансові) санкції;

за №000012250/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб в розмірі 41973 грн. 87 коп., в тому числі за основним платежем 13991 грн. 29 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями 27982 грн. 58 коп.

Також, контролюючим органом прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 30.08.2010 року за №0003402352, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 15773 грн. 01 коп.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення адміністративного позову, викладеними в оскаржуваній постанові з таких підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, на думку контролюючого органу, валові витрати завищені позивачем на суму 730223 грн. 00 коп., з них 6603 грн. 50 коп. (у зв'язку з відсутністю в авансових звітах розрахункового документа, що підтверджує фактичну сплату готівкових коштів) та 723619 грн. 00 коп. (відсотки за користування кредитними коштами, оскільки такі не пов'язані з господарською діяльністю).

Зі змісту апеляційної скарги слідує, що апелянт оскаржує рішення суду першої інстанції в частині висновків про правомірність включення позивачем до валових витрат підприємства суми відсотків за користування кредитом.

Матеріалами справи підтверджується, що 24.10.2008 року між ТзОВ «Аптека 3І» та ВАТ «Кредобанк» було укладено договір кредитної лінії №21, відповідно до якого цільовим призначенням кредитної лінії є поповнення обігових коштів, а саме: оплата за медикаменти та вироби медичного призначення, медичне обладнання, оплата поточного та сервісного ремонту складського обладнання, транспортних та інших поточних витрат підприємства, пов'язаних з господарською діяльністю.

Податковий орган вважає, що позивачем такі кошти були використані не у його господарській діяльності, зокрема, посилається на ту обставину, що під час отримання кредиту платник податків уклав договір позики з ОСОБА_4 від 03.11.2008 року за №16.

У відповідності до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.5.1 п.5.5 ст.5 цього ж Закону, до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Таким чином, обов'язковою умовою віднесення витрат підприємства на сплату відсотків за користування кредитом до складу валових витрат є зв'язок цих витрат з господарською діяльністю платника.

Відповідно до пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

З матеріалів справи слідує, що на підтвердження правомірного включення до валових витрат відсотків за користування кредитними коштами ТзОВ «Аптека 3І» надано виписки з банку по рахунках позивача та картки рахунків, договір кредитної лінії № 221 від 24.10.2008 року (цільовий кредит).

Надані первинні документи свідчать про наявність факту вчинення господарських операцій позивачем з використанням кредитних коштів.

Крім того, в матеріалах справи міститься довідка ПАТ «Кредобанк» № 50.06-8033/14 від 14.04.2014 року, зі змісту якої слідує, що кошти видані в межах кредитного договору № 221 від 24.10.2008 року були використані за цільовим призначенням(том 12 а.с.134).

Поряд з тим, колегія суддів відхиляє доводи податкового органу щодо відсутності можливостей у ТзОВ «Аптека 3І» надати позику ОСОБА_4 в сумі 4322955 грн., оскільки, як встановлено судом під час апеляційного розгляду, і не заперечувалось позивачем, така позика надавалась не одразу в повній сумі, а траншами протягом певного часу, що підтверджується також матеріалами справи.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відсотки, які сплачувались позивачем за користування кредитами, пов'язані з його господарською діяльністю, оскільки не використовувались позивачем для надання поворотної фінансової допомоги і використовувались виключно у господарській діяльності в силу умов згаданого договору кредиту.

Стосовно доводів податкового органу щодо визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток іноземних юридичних осіб, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з п. 16.13 ст. 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» відповідальність за утримання та перерахування до бюджету податку, зазначеного у ст. 13 цього Закону, несуть платники податку, які провадять відповідні виплати.

Перерахування податків, зазначених у ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», здійснюється до/або разом із здійсненням таких виплат.

Пунктом 13.2 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснює на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться у гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3- 13.6 ст. 13, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у п. 13.1 цієї статті, за ставкою 15 % від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Відповідно до п. 18.1. ст. 18 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо міжнародним договором, ратифікованим Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються норми міжнародного договору.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Австрія про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і на майно» від 17 березня 1999 року ратифіковано Конвенцію між Урядом України і Урядом Республіки Австрія про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і на майно.

Частиною 1 статті 7 згаданої Конвенції передбачено, що прибуток підприємства Договірної Держави оподатковується тільки у цій Державі, якщо це підприємство не здійснює підприємницької діяльності в другій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво. Якщо підприємство здійснює підприємницьку діяльність як вказано вище, прибуток підприємства може оподатковуватись у другій Державі, але тільки в тій частині, яка стосується цього постійного представництва.

З метою вдосконалення процедури адміністрування оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування, які набрали чинності в установленому порядку, та відповідно до статей 13 і 14 Закону України «Про міжнародні договори України» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 06.05.2001 № 470 «Про затвердження Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування» (далі - Порядок № 470).

Відповідно до п. 4 Порядку № 470 підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 5 і 6 цього Порядку, особі, яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором.

Пунктом 8 Порядку № 470 встановлено, що у разі неподання нерезидентом довідки відповідно до п. 4 цього Порядку доходи нерезидента із джерелом їх походження з України підлягають оподаткуванню відповідно до законодавства України з питань оподаткування без урахування переваг міжнародного договору, а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором.

Довідка видається компетентним органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором, за формою згідно з додатком 1 або згідно із законодавством такої країни. Довідка, яка надається за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України та обов'язково містити інформацію щодо дати видачі, назви компетентного органу тощо.

Довідка дійсна в межах календарного року, в якому вона видана.

З положень п. 4 Порядку № 470 випливає, що для підтвердження права на звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом особі, яка виплачує йому доходи, довідки, яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір, а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором.

Суд апеляційної інстанції, проаналізувавши положення законодавства України та міжнародного договору в сукупності, приходить до висновку про те, що умовою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є те, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір. З цією метою Порядком № 470 передбачено подання нерезидентом особі, яка виплачує йому доходи, відповідної довідки. Своєю чергою, довідки, що надаються компетентними органами відповідної країни, мають на меті підтвердити факт резидентності підприємства та статус платника податку за певний період.

Як встановлено судом першої інстанції, згідно договору на обслуговування, номер пропозиції І0711353, номер замовлення 070028S001 від 18.06.2008 року, фірма SSI Schafer Peem Gmbh здійснює обслуговування обладнання складського комплексу позивача як на час гарантійного періоду, так і після закінчення такого, а також надає послуги на вимогу замовника.

Матеріалами справи підтверджується здійснення виплат доходів нерезидентам джерелом походження з України, а саме на виконання умов контракту з фірмою SSI Schafer Peem Gmbh, договору на обслуговування з цією ж фірмою.

Крім того, в процесі апеляційного розгляду встановлено, що ТзОВ «Аптека 3І» і надалі отримує послуги від фірми SSI Schafer Peem Gmbh.

Висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що у ТзОВ «Аптека 3І» відсутня довідка, яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що такі твердження є помилковими, оскільки матеріалами справи підтверджується той факт, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір.

Крім того, в процесі апеляційного розгляду ТзОВ «Аптека 3І» було надано належні, на думку колегії суддів, докази нерезиденства, а саме підтвердження про реєстрацію фірми SSI Schafer Peem Gmbh платником податків (підприємцем) в Австрії, свідоцтва про статус резидента австрійського податкового-фінансового управління фірми SSI Schafer Peem Gmbh, які були долучені до матеріалів справи.

Поряд з тим, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що ні Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», ні Конвенція не передбачають у якості виникнення права (обов'язку) на утримання податку з доходу нерезидента виключно наявність або відсутність довідки.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що матеріалами справи належним чином підтверджено факт, що нерезидент є резидентом Австрії, з якою укладено міжнародний договір, та мав статус платника податку у періоді, в якому позивач виплатив нерезидентові прибуток від підприємницької діяльності.

За таких обставин рішення контролюючого органу про визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток іноземних юридичних осіб є необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню.

Стосовно доводів податкового органу про те, що позивачем протиправно занижено збір за забруднення навколишнього природного середовища за розміщення відходів в сумі 444291 грн. 00 коп., то колегія суддів вважає що такі є помилковими з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи такі висновки контролюючого органу ґрунтуються на актах списання люмінесцентних ламп за період з серпня 2008 року по жовтень 2010 року.

Відповідно до ст.4 Закону України «Про систему оподаткування» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), платниками податків і зборів (обов'язкових платежів) є юридичні і фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов'язок сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі).

Згідно з п.14 ст.14 зазначеного Закону, до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) віднесено збір за забруднення навколишнього природного середовища.

Статтею 44 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), встановлений збір за забруднення навколишнього природного середовища, який визначається на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище і розміщення відходів.

У відповідності із п.2 Порядком встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 № 303 (який діяв до 27.12.2010 року), збір за забруднення навколишнього природного середовища справляється, зокрема, за розміщення відходів.

Згідно Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.1998 №1218, розміщення відходів(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) - зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах.

При цьому, приписами п.8 зазначеного Порядку встановлено, що до категорій власників, які звільняються від одержання лімітів на утворення та розміщення відходів, належать, зокрема, власники відходів, для яких платежі за розміщення відходів усіх класів небезпеки не перевищують 10 гривень на рік, власники тільки побутових відходів, що уклали договори на розміщення відходів з підприємствами комунального господарства, та власники відходів як вторинної сировини, які провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів, звільняються від одержання лімітів на утворення та розміщення відходів.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про відходи» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення; зберігання відходів - тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах (до їх утилізації чи видалення); відведені місця чи об'єкти - місця чи об'єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл на здійснення операцій у сфері поводження з відходами.

Відповідно до листа Мінприроди України від 06.12.2011 №23982/07/10-11 основне призначення спеціально відведених місць чи об'єктів - видалення відходів шляхом захоронення або знешкодження, тобто проведення остаточних операцій видалення. Згідно зі ст.21 Закону України «Про відходи», рішення про відвід (відведення) земельних ділянок для розміщення відходів і будівництва об'єктів поводження з відходами приймають органи місцевого самоврядування, оскільки саме розміщення відходів є найбільш небезпечним фактором впливу на стан навколишнього природного середовища оточуючих земельних ділянок, зокрема, ґрунтів.

Місця тимчасового зберігання відходів, наприклад, для тимчасового зберігання небезпечних відходів перед передачею на знешкодження або утилізацію спеціалізованим організаціям, контейнери або урни для збирання побутових відходів, не є місцями їх остаточного видалення і не відносяться до спеціально відведених місць чи об'єктів.

Отже, платниками збору за забруднення навколишнього середовища за розміщення побутових відходів є лише ті суб'єкти господарювання, що розміщують їх у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах, на використання яких отримано відповідний дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища або його органів на місцях.

Аналізуючи наведені норми, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що обов'язковою умовою визнання тимчасового знаходження на території суб'єкта господарювання відходів, їх розміщення та, відповідно, виникнення обов'язку зі сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища/екологічного податку, є зберігання таких відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах, на використання яких отримано відповідний дозвіл спеціально уповноваженого органу державної влади.

При цьому, відповідно до п.3 листа Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 16.02.2000 року № 14-6/134, підприємствам, що мають договори (контракти) на передачу відпрацьованих люмінесцентних ламп спеціалізованим підприємствам, дозволи на їх розміщення не видаються, ліміти на їх розміщення не встановлюються і збір за забруднення навколишнього природного середовища не справляється.

Крім того, згідно листа Міністерства екології та природних ресурсів України від 14.05.2003 року № 4914-К/26-11/115-11, обсяги відходів (в даному випадку відпрацьовані люмінесцентні лампи), які передані на договірних засадах іншим суб'єктам господарської діяльності, не є власністю підприємства, і тому не повинні враховуватись у розрахунку збору за забруднення навколишнього середовища.

Матеріали справи свідчать, що позивач не має відповідного дозволу спеціально уповноваженого органу державної влади на зберігання відходів та спеціально відведених місць чи об'єктів для їх зберігання, отже, в розумінні викладених законодавчих норм, позивач не може здійснювати розміщення відходів та, відповідно, у нього не виникає обов'язку щодо сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища/екологічного податку. Також, не мав позивач і спеціально відведених місць чи об'єктів та не здійснював розміщення відходів, оскільки не здійснював остаточних операцій з відходами шляхом їх захоронення чи знешкодження.

В той же час, як слідує з матеріалів справи, позивачем (здавальник) укладено з НТП «Галекоресурс» (одержувач) договір від 07.09.2010 №540/10, за умовами якого, здавальник зобов'язується здати 30 шт. механічно не пошкоджених відпрацьованих люмінесцентних та дугових ртутних ламп та оплатити одержувачу послуги по їх знешкодженню (том 2 а.с.210).

Згідно з довідкою від 09.09.2010 року позивач передав НТП «Галекоресурс» на утилізацію відходи - відпрацьовані люмінесцентні та дугові лампи у кількості 30 шт. (том 2 а.с.211).

З урахуванням того, що позивач передавав відпрацьовані люмінесцентні лампи для утилізації іншому суб'єкту господарювання на підставі договору, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для нарахування та сплати позивачем збору за забруднення навколишнього середовища.

Крім цього в процесі апеляційного розгляду встановлено, що списані по обліку люмінесцентні лампи використовуються позивачем після списання у зв'язку з можливістю їх гарантійного відновлення.

На підтвердження своїх тверджень позивачем надано довідку Фірмового магазину ВАТ «Іскра» від 12.08.2010 року, зі змісту якої слідує, що Фірмовий магазин протягом за період з 01.05.2008 року по 01.08.2010 року відпустив ТзОВ «Аптека ЗІ» енергозберігаючі лампи в кількості 681 шт. і LT18м - 50 шт.; гарантія на енергозберігаючі лампи складає 1 рік, а термін придатності використання становить 8 тис. годин - горіння. Також зі змісту вказаної довідки слідує, що протягом вказаного періоду ТзОВ «Аптека ЗІ» було обміняно за гарантійним обслуговуванням 83 лампи(том 1 а.с.139).

За таких обставин, на переконання колегії суду, вірним є висновок суду першої інстанції про протиправність висновків контролюючого органу про заниження позивачем збору за забруднення навколишнього природного середовища за розміщення відходів в сумі 444291 грн. 00 коп.

Що стосується рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 30.08.2010 року за №0003402352, то колегія суддів зазначає.

Зі змісту акту перевірки слідує, що позивачем порушено п.3.1, п.3.2 та п.7.41, п.7.39 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене Постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637, зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 13 січня 2005 року за №40/10320, оскільки в авансових звітах відсутній розрахунковий документ, що підтверджує фактичну сплату готівкових коштів.

У відповідності до п.3.1 згаданого Положення, касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

Пунктом 3.2 цього ж Положення передбачено, що касові операції, що проводяться відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», оформляються згідно з вимогами цього Закону.

Як передбачено, п.7.41 згаданого Порядку, під час перевірки правильності оформлення видачі готівки під звіт як на відрядження, так і на інші потреби встановлюється достовірність підтверджуючих документів, що додаються до звітів про використання коштів.

Колегія суддів зазначає, що ні в процесі розгляду справи в суді першої інстанції, ні під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції не спростовано обставин відсутності розрахункового документа в авансових звітах, перелік яких міститься в акті перевірки (том 1 а.с.а.с.95-96), однак апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Штрафна (фінансова) санкція застосована на підставі ст.1 Указу Президента України від 12 червня 1995 року №436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки».

При цьому, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що контролюючий орган застосовуючи штрафну (фінансову) санкцію припустився помилки, застосувавши її в розмірі сум не підтверджених розрахунковими документами.

Так, ст.1 згаданого Указу, установлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу за перевищення встановлених строків використання виданої під звіт готівки, а також за видачу готівкових коштів під звіт без повного звітування щодо раніше виданих коштів - у розмірі 25 відсотків виданих під звіт сум.

За таких обставин, спірне рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій в частині застосованої суми в розмірі 1650 грн. 88 коп. є правомірним. В іншій частині таке не ґрунтується на нормах чинного законодавства.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що адміністративний позов ТзОВ «Аптека ЗІ» є обґрунтований та підлягає до задоволення в частині скасування податкових повідомлень-рішень від 31.08.2010 року за №0000043540/0, за №0000063540/0, від 30.08.2010 року за №000012250/0 та рішення від 30.08.2010 року за №0003402352 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 14122 грн. 13 коп.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 травня 2014 року у справі № 2а-8105/10/1370 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий: О.Б. Заверуха

Судді: В.М. Багрій

В.В. Ніколін