Ухвала

від 11.10.2017 по справі 2а-8105/10/1370

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2017 року м. Київ К/800/17313/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Приходько І.В. , Цвіркуна Ю.І., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (правонаступника Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області)

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.05.2014

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2016

у справі № 2а-8105/10/1370 (876/54941/14)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Аптека 3І (далі - позивач, ТзОВ Аптека 3І )

до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - відповідач, ДПІ у Пустомитівському районі)

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИЛА:

ТзОВ Аптека 3І звернулось у вересні 2010 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Пустомитівському районі про скасування податкових повідомлень-рішень від 30.08.2010 № 0000122250/0, № 0022721750/0, № 0003402352, від 31.08.2010 № 0000043540/0, № 0000053540/0, № 0000063540/0.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15.05.2014, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2016, адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 31.08.2010 № 000043540/0, № 0000063540/0, від 30.08.2010 № 0000122250/0 та рішення від 30.08.2010 № 0003402352 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 14 122,13 гривні. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального права.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

В порядку ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України судом першої інстанції замінено первинного відповідача правонаступником у зв'язку із реорганізацією Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області на Державну податкову інспекцію у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Враховуючи те, що касатор-відповідач оскаржує судові рішення в частині задоволення позовних вимог, позивачем дані рішення не оскаржені, касаційна інстанція не знаходить необхідності аналізувати решту судових рішень, перевіряючи їх законність та обґрунтованість.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у період з 30.06.2010 по 10.08.2010 відповідачем проведено планову виїзну перевірку ТОВ Аптека 3І з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 по 31.03.2010, результати якої оформлено актом від 17.08.2010 за № 1009/23-2/34854205.

На підставі вказаного акту відповідачем прийнято податкові повідомлення рішення:

від 31.08.2010 № 0000043540/0, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 415 116,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 207 633,00 гривні;

від 31.08.2010 № 0000053540/0, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 21 285,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 10 643,00 гривні;

від 31.08.2010 № 0000063540/0, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем збір за забруднення навколишнього середовища за основним платежем 444 291,00 гривня та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 222 146,00 гривень;

від 30.08.2010 № 0022721750/0, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 7023,69 гривні та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 16 413,33 гривень;

від 30.08.2010 № 0000122250/0, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб за основним платежем 13 991,29 гривня та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 27 982,58 гривня.

Також, відповідачем було прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 30.08.2010 № 0003402352, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 15 773,01 гривні.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та частково задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Положеннями п. 1.32 ст. 1 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств від 22.05.1997 № 283/97-ВР (далі - Закон № 283/97-ВР) визначено, що господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

За змістом п. 5.1 ст. 5 Закону № 283/97-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону № 283/97-ВР до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Тобто, обов'язковою умовою віднесення витрат підприємства на сплату відсотків за користування кредитом до складу валових витрат є зв'язок цих витрат з господарською діяльністю платника.

У ході розгляду справи судами встановлено, що у перевіряємий період позивач мав господарські взаємовідносини з ВАТ Кредобанк за договором кредитної лінії від 24.10.2008 № 221, відповідно до якого цільовим призначенням кредитної лінії є поповнення обігових коштів, а саме: оплата за медикаменти та вироби медичного призначення, медичне обладнання, оплата поточного та сервісного ремонту складського обладнання, транспортних та інших поточних витрат підприємства, пов'язаних з господарською діяльністю.

На підтвердження правомірного включення до валових витрат відсотків за користування кредитними коштами позивачем долучено до матеріалів справи копії договору кредитної лінії, виписок з банку по рахунках товариства, карток рахунків.

При дослідженні вказаних документів судами встановлено, що останні є первинними документами та свідчать про наявність факту вчинення господарських операцій позивачем з використанням кредитних коштів. При цьому, матеріали справи містять копію, дослідженої судами довідки ПАТ Кредобанк від 14.04.2014 № 50.06-8033/14, зі змісту якої слідує, що кошти видані в межах кредитного договору від 24.10.2008 № 221 були використані за цільовим призначенням, чим спростовано твердження відповідача щодо протилежного.

Водночас, судами правомірно відхилено доводи податкового органу щодо відсутності у позивача можливостей надати позику ОСОБА_4 в сумі 4 322 955,00 гривень, оскільки в ході розгляду справи встановлено факт надання такої позики не у повній сумі, а частинами протягом певного часу, що також підтверджується матеріалами справи.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відсотки, які сплачувались позивачем за користування кредитами, пов'язані з його господарською діяльністю, та не використовувались товариством для надання поворотної фінансової допомоги і використовувались виключно в межах господарської діяльності, як то передбачено умовами кредитного договору.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо безпідставності та необґрунтованості визначення товариству податкових зобов'язань з податку на прибуток іноземних юридичних осіб, з огляду на наступне.

Перерахування податків, визначених ст. 13 Закону № 283/97-ВР, здійснюється до/або разом із здійсненням таких виплат.

Відповідно до п. 13.2 ст. 13 Закону № 283/97-ВР резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснює на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться у гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3- 13.6 ст. 13, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у п. 13.1 цієї статті, за ставкою 15 % від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Положеннями п. 16.13 ст. 16 Закону № 283/97-ВР встановлено, що відповідальність за утримання та перерахування до бюджету податку, зазначеного у ст. 13 цього Закону, несуть платники податку, які провадять відповідні виплати.

Згідно з п. 18.1 ст. 18 Закону № 283/97-ВР, якщо міжнародним договором, ратифікованим Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються норми міжнародного договору.

Законом України Про ратифікацію Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Австрія про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і на майно від 17.03.1999 ратифіковано Конвенцію між Урядом України і Урядом Республіки Австрія про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і на майно.

За приписами ч. 1 ст. 7 згаданої Конвенції передбачено, що прибуток підприємства Договірної Держави оподатковується тільки у цій Державі, якщо це підприємство не здійснює підприємницької діяльності в другій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво. Якщо підприємство здійснює підприємницьку діяльність як вказано вище, прибуток підприємства може оподатковуватись у другій Державі, але тільки в тій частині, яка стосується цього постійного представництва.

З метою вдосконалення процедури адміністрування оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування, які набрали чинності в установленому порядку, та відповідно до статей 13 і 14 Закону України Про міжнародні договори України Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 06.05.2001 № 470 Про затвердження Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування (далі - Порядок № 470).

Відповідно до п. 4 Порядку № 470 підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 5 і 6 цього Порядку, особі, яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором.

Пунктом 8 Порядку № 470 встановлено, що у разі неподання нерезидентом довідки відповідно до п. 4 цього Порядку доходи нерезидента із джерелом їх походження з України підлягають оподаткуванню відповідно до законодавства України з питань оподаткування без урахування переваг міжнародного договору, а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором.

Довідка видається компетентним органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором, за формою згідно з додатком 1 або згідно із законодавством такої країни. Довідка, яка надається за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України та обов'язково містити інформацію щодо дати видачі, назви компетентного органу тощо. Довідка дійсна в межах календарного року, в якому вона видана.

За змістом п. 4 Порядку № 470 для підтвердження права на звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом особі, яка виплачує йому доходи, довідки, яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір, а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором.

З аналізу наведених положень вбачається, що умовою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є те, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір. З цією метою Порядком № 470 передбачено подання нерезидентом особі, яка виплачує йому доходи, відповідної довідки. Своєю чергою, довідки, що надаються компетентними органами відповідної країни, мають на меті підтвердити факт резидентності підприємства та статус платника податку за певний період.

Під час розгляду справи судами встановлено, що згідно договору на обслуговування, номер пропозиції І0711353, номер замовлення 070028S001 від 18.06.2008, фірма SSI Schafer Peem Gmbh здійснює обслуговування обладнання складського комплексу позивача як на час гарантійного періоду, так і після закінчення такого, а також надає послуги на вимогу замовника.

Наявними у матеріалах справи доказами підтверджено здійснення виплат доходів нерезидентам джерелом походження з України, а саме на виконання умов контракту з фірмою SSI Schafer Peem Gmbh, договору на обслуговування з цією ж фірмою.

При цьому, встановлено, що позивач і надалі отримує послуги від фірми SSI Schafer Peem Gmbh.

Як свідчать матеріали акту перевірки, висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що у позивача відсутня довідка, яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір, однак, судами вірно зауважено про безпідставність таких, в силу наявності у матеріалах справи підтвердження про реєстрацію фірми SSI Schafer Peem Gmbh платником податків (підприємцем) в Австрії, свідоцтво про статус резидента австрійського податкового-фінансового управління фірми SSI Schafer Peem Gmbh.

Поряд з тим, колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що ні Закон № 283/97-ВР, ні Конвенція не передбачають у якості виникнення права (обов'язку) на утримання податку з доходу нерезидента виключно наявність або відсутність довідки.

Таким чином, колегія суддів погоджується з погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що наявними матеріалами справи у повній мірі підтверджено факт того, що нерезидент є резидентом Австрії, з якою укладено міжнародний договір, та мав статус платника податку у періоді, в якому позивач виплатив нерезидентові прибуток від підприємницької діяльності.

Окрім того, судами обґрунтовано визнано безпідставними твердження відповідача щодо заниження позивачем збору за забруднення навколишнього природного середовища за розміщення відходів в сумі 444 291,00 гривня, з огляду наступне.

Відповідно до ст. 4 Закону України Про систему оподаткування платниками податків і зборів (обов'язкових платежів) є юридичні і фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов'язок сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі).

Згідно з п. 14 ст. 14 Закону України Про систему оподаткування до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) віднесено збір за забруднення навколишнього природного середовища.

Положеннями ст. 44 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища встановлено збір за забруднення навколишнього природного середовища, який визначається на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище і розміщення відходів.

Відповідно до п. 2 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 № 303 (який діяв до 27.12.2010), збір за забруднення навколишнього природного середовища справляється, зокрема, за розміщення відходів.

Згідно Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.1998 № 1218, розміщення відходів - зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах.

Водночас, пунктом 8 зазначеного Порядку встановлено, що до категорій власників, які звільняються від одержання лімітів на утворення та розміщення відходів, належать, зокрема, власники відходів, для яких платежі за розміщення відходів усіх класів небезпеки не перевищують 10 гривень на рік, власники тільки побутових відходів, що уклали договори на розміщення відходів з підприємствами комунального господарства, та власники відходів як вторинної сировини, які провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів, звільняються від одержання лімітів на утворення та розміщення відходів.

У розумінні ст. 1 Закону України Про відходи відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення; зберігання відходів - тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах (до їх утилізації чи видалення); відведені місця чи об'єкти - місця чи об'єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл на здійснення операцій у сфері поводження з відходами.

Відповідно до листа Мінприроди України від 06.12.2011 № 23982/07/10-11 основне призначення спеціально відведених місць чи об'єктів - видалення відходів шляхом захоронення або знешкодження, тобто проведення остаточних операцій видалення. Згідно зі ст. 21 Закону України Про відходи , рішення про відвід (відведення) земельних ділянок для розміщення відходів і будівництва об'єктів поводження з відходами приймають органи місцевого самоврядування, оскільки саме розміщення відходів є найбільш небезпечним фактором впливу на стан навколишнього природного середовища оточуючих земельних ділянок, зокрема, ґрунтів.

Місця тимчасового зберігання відходів, наприклад, для тимчасового зберігання небезпечних відходів перед передачею на знешкодження або утилізацію спеціалізованим організаціям, контейнери або урни для збирання побутових відходів, не є місцями їх остаточного видалення і не відносяться до спеціально відведених місць чи об'єктів.

Так, платниками збору за забруднення навколишнього середовища за розміщення побутових відходів є лише ті суб'єкти господарювання, що розміщують їх у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах, на використання яких отримано відповідний дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища або його органів на місцях.

Судами вірно зауважено, що обов'язковою умовою визнання тимчасового знаходження на території суб'єкта господарювання відходів, їх розміщення та, відповідно, виникнення обов'язку зі сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища/екологічного податку, є зберігання таких відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах, на використання яких отримано відповідний дозвіл спеціально уповноваженого органу державної влади.

Відповідно до п. 3 листа Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 16.02.2000 № 14-6/134, підприємствам, що мають договори (контракти) на передачу відпрацьованих люмінесцентних ламп спеціалізованим підприємствам, дозволи на їх розміщення не видаються, ліміти на їх розміщення не встановлюються і збір за забруднення навколишнього природного середовища не справляється.

Крім того, згідно листа Міністерства екології та природних ресурсів України від 14.05.2003 № 4914-К/26-11/115-11, обсяги відходів (в даному випадку відпрацьовані люмінесцентні лампи), які передані на договірних засадах іншим суб'єктам господарської діяльності, не є власністю підприємства, і тому не повинні враховуватись у розрахунку збору за забруднення навколишнього середовища.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивач не має відповідного дозволу спеціально уповноваженого органу державної влади на зберігання відходів та спеціально відведених місць чи об'єктів для їх зберігання, отже, в розумінні викладених законодавчих норм, позивач не може здійснювати розміщення відходів та, відповідно, у нього не виникає обов'язку щодо сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища/екологічного податку. Водночас, не мав позивач і спеціально відведених місць чи об'єктів та не здійснював розміщення відходів, оскільки не здійснював остаточних операцій з відходами шляхом їх захоронення чи знешкодження.

В той же час, у ході розгляду справи судами встановлено, що у перевіряємий період позивач (здавальник) мав господарські взаємовідносини з НТП Галекоресурс (одержувач) за договором від 07.09.2010 № 540/10, за умовами якого, здавальник зобов'язується здати 30 шт. механічно не пошкоджених відпрацьованих люмінесцентних та дугових ртутних ламп та оплатити одержувачу послуги по їх знешкодженню.

Відповідно, до наданої позивачем довідки від 09.09.2010 товариство передало НТП Галекоресурс на утилізацію відходи - відпрацьовані люмінесцентні та дугові лампи у кількості 30 штук.

Так, з урахуванням того, що позивач передавав відпрацьовані люмінесцентні лампи для утилізації іншому суб'єкту господарювання на підставі договору, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність підстав для нарахування та сплати позивачем збору за забруднення навколишнього середовища.

Поряд з цим, встановлено, що списані по обліку люмінесцентні лампи використовуються позивачем після списання, у зв'язку з можливістю їх гарантійного відновлення, зокрема, відповідно до довідки фірмового магазину ВАТ Іскра від 12.08.2010 за період з 01.05.2008 по 01.08.2010 останній відпустив ТОВ Аптека 3І енергозберігаючі лампи в кількості 681 штука і LT18м - 50 штук, а обміняно позивачем за гарантійним обслуговуванням 83 лампи.

За таких обставин, є вірним висновок судів попередніх інстанцій щодо протиправності висновків контролюючого органу про заниження позивачем збору за забруднення навколишнього природного середовища за розміщення відходів.

Відповідно до п. 3.1 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637 (далі - Положення № 637), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 13.01.2005 за № 40/10320, касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

Пунктом 3.2 Положення № 637 передбачено, що касові операції, що проводяться відповідно до Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг , оформляються згідно з вимогами цього Закону.

Відповідно до п. 7.41 Положення № 637 під час перевірки правильності оформлення видачі готівки під звіт як на відрядження, так і на інші потреби встановлюється достовірність підтверджуючих документів, що додаються до звітів про використання коштів.

У ході розгляду справи не спростовано обставин відсутності розрахункового документа в авансових звітах, перелік яких міститься в акті перевірки, однак, як вірно зауважено судами попередніх інстанцій, застосовуючи штрафну (фінансову) санкцію відповідачем допущено помилку, визначаючи її в розмірі сум не підтверджених розрахунковими документами.

Положеннями ст. 1 Указу Президента України Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки від 12.06.1995 № 436/95 встановлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу за перевищення встановлених строків використання виданої під звіт готівки, а також за видачу готівкових коштів під звіт без повного звітування щодо раніше виданих коштів - у розмірі 25 відсотків виданих під звіт сум.

За таких обставин, спірне рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій в частині застосованої суми в розмірі 1650,88 гривень є правомірним, а в іншій частині таке не ґрунтується на нормах чинного законодавства.

З аналізу наведених норм та встановлених обставин справи, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про часткову безпідставність та необґрунтованість висновків податкового органу та правомірно частково задовольнили позовні вимоги ТОВ Аптека 3І .

Частиною другою ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли призвести до скасування оскаржуваних рішень.

Керуючись статтями 222-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області - залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.05.2014 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2016 у справі № 2а-8105/10/1370 (876/54941/14) - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова Судді: І.В. Приходько Ю.І. Цвіркун