Постанова

від 25.04.2014 по справі 18/2595/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" квітня 2014 р. Справа № 18/2595/12

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Бондаренко В.П. , суддя Россолов В.В. , суддя Тихий П.В.

При секретарі Голозубовій О.І.,

за участі представників сторін:

прокурор - Маматов М.О.

позивач - Недбайло Л.А., дов. б/н від 15.01.2014 року

відповідач - не з'явився

3-тя особа - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника прокурора Полтавської області в інтересах держави

в особі Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавської області (вх. №578 Х/1-42) на рішення господарського суду Полтавської області від 19.02.2014 року у справі №18/2595/12

за позовом Селянського (фермерського) господарства «Перлина», с. Карпилівка,

до Духівської сільської ради Лубенського району Полтавської області, с. Духове,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача- Комунальне підприємство «Лубенське міжрайонне бюро технічної інвентаризації», м. Лубни,

про визнання права власності , -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Селянське (фермерське) господарство «Перлина» звернувся до господарського суду Полтавської області із позовом до Духівської сільської ради Лубенського району Полтавської області, відповідача, про визнання права власності на нежитлові будівлі: критий тік, тракторна бригада, свинотоварна ферма (№ 4, № 5, № 6), які знаходяться на території Духівської сільської ради Лубенського району Полтавської області.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 19.02.2014 року по справі №18/2595/12 (суддя Мацко О.С.) позов задоволено. Визнано за селянським фермерським господарством "Перлина" право власності на:

- нежитлові будівлі: критий тік (№4, Комплекс будівель і споруд сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, територія Духівської сільської ради);

- нежитлові будівлі: тракторна бригада (№6, Комплекс будівель і споруд сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, територія Духівської сільської ради);

- нежитлові будівлі: свино-товарна ферма (5, Комплекс будівель і споруд сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, територія Духівської сільської ради).

Прокурор із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився та подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Полтавської області від 19.02.2014 року у справі№18/2595/12 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що відповідач є органом, який виконує лише реєстраційні функції, у зв"язку з чим не може оспорювати право власності на спірне майно або претендувати на нього, а тому місцевий господарський суд помилково визнав Духівську сільську раду Лубенського району Полтавської області належним відповідачем.

При цьому, іншої особи, яка б оспорювала або не визнавала право власності СФГ «Перлина» на спірне майно, позивачем не визначено, у зв'язку з чим, на думку прокурора, судом першої інстанції неправомірно розглянуто та задоволено позов про визнання права власності до Духівської сільської ради.

Також вказує на те, що договір купівлі-продажу нерухомого майна від 03.04.07 року, укладений між співвласниками майна та СФГ «Перлина», не пройшов державну реєстрацію та нотаріально не був посвідчений, у зв"язку з чим, в силу статті 220, частин З, 4 статті 334, частин З, 4 статті 640, статті 657 Цивільного кодексу України не може вважатися укладеним та таким, що породжує право власності для позивача на вказаний у цьому договорі об"єкт продажу.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 28.02.2014 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В.) апеляційну скаргу прокурора було прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 19.03.2014 року на 10:00 год.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 19.03.2014 року розгляд справи було відкладено на 23.04.2014 року на 11:00 год. у зв"язку із необхідністю надання Духівською сільською радою Лубенського району Полтавської області відомостей щодо реєстрації свідоцтв на пай сер. ПО №304997 на суму 10810, 00 грн., сер. ПО №304998 на суму 68898,00 грн., сер. ПО №304999 на суму 71251,00 грн. у Книзі обліку свідоцтв на майновий пай, у відповідності до чинного законодавства; та докази на підтвердження права власності КСП «Карпилівка» на спірне майно: будівлі свинотоварної ферми, критого току, тракторної бригади.

Розпорядженням В.о. голови Харківського апеляційного господарського суду від 22.04.2012 року для розгляду даної справи було сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Россолов В.В., суддя Тихий П.В. у зв"язку із відпусткою судді Ільїна О.В.

Пунктом 3.8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2012 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що у разі зміни складу суду (в тому числі з одноосібного на колегіальний, навіть якщо до складу колегії суддів входить суддя, який раніше одноособово розглядав дану справу), спочатку починається й перебіг строку вирішення спору. Продовження цього строку можливе у порядку і з підстав, зазначених у частині третій статті 69 ГПК України.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що строк розгляду апеляційної скарги після винесення розпорядження в.о голови Харківського апеляційного господарського суду від 22.04.2012 року про зміну складу колегії суддів починається заново.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу та його представник у судових засіданнях 19.03.2014 року та 23.04.2014 року проти її доводів заперечує, вважає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Свої заперечення обгрунтовує тим, що, виходячи зі змісту статей 6, 19 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", у разі несплати державного мита від оформлення нотаріального посвідчених договорів збитки несе не держава, а орган місцевого самоврядування, до якого не надійшли кошти. А тому, як вважає позивач, прокурор невірно визначив позивача -Лубенську ОДПІ Головного управління Міндоходів у Полтавській області.

До того ж, як вважає позивач, прокурором при поданні апеляційної скарги пропущено встановлений статтею 256 Цивільного кодексу України трирічний строк позовної давності, так як договір, який на думку прокурора є підставою подачі апеляційної скарги, був укладений 03.04.2007 року, а апеляційну скаргу подано більш ніж через три роки від цієї дати. У зв"язку з цим, на думку позивача, прокурор не може бути фігурантом прохальної частини позову.

Крім того, зазначає, що згідно з листом Міністерства аграрної політики України від 20.04.2005 року №97 договір купівлі-продажу майна від 03.04.2007 року не потребує обов"язкового нотаріального посвідчення і може бути посвідчений лише за бажанням сторін відповідно до статті 54 Закону України "Про нотаріат", оскільки є складовою частиною переходу майнових (корпоративних) прав на майно від власників майнових сертифікатів до нового власника, що виключає застосування статті 657 Цивільного кодексу України.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу проти її доводів також заперечує, вважає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Свої заперечення обгрунтовує тим, що договір купівлі-продажу майна від 03.04.2007 року не потребує обов"язкового нотаріального посвідчення, оскільки є складовою частиною переходу майнових (корпоративних) прав на майно від власників майнових сертифікатів до нового власника .

Представники відповідача та третьої особи у судове засідання не з"явились, хоча належним чином повідомлялись про дату, час та місце його проведення, про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення № 6102212896321 та №6102212896313 про вручення їм копій ухвали, якою було призначено розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

А тому колегія суддів розглядає апеляційну скаргу за відсутності представників відповідача та третьої особи за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, а також прокурора, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню підлягає задоволенню, а рішення господарського суду першої інстанції- скасуванню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, в результаті розпаювання майна Колективного сільськогосподарського підприємства "Карпилівка" Лубенського району Полтавської області виникла спільна часткова власність членів даного підприємства на розпайоване майно підприємства.

З метою управління та розпорядження майном, що перебуває у спільній частковій власності співвласників та захисту їх спільних інтересів, співвласники майна колишнього Колективного сільськогосподарського підприємства "Карпилівка" 17.02.2004 року уклали договори про спільне володіння, користування і розпорядження майном, що знаходиться в спільній частковій власності, а саме: будівлі свинотоварної ферми, критого току, тракторної бригади .

Відповідно до пункту 2.1 даних договорів, з метою оперативного вирішення питань, що виникали в процесі виконання даного договору, співвласники делегували права уповноваженим: громадянці ОСОБА_3 і громадянці ОСОБА_4.

Суб'єктами права спільної часткової власності майна колишнього Колективного сільськогосподарського підприємства "Карпилівка" є співвласники у відповідній частині належних їм майнових паїв.

З матеріалів справи вбачається, що 03.04.2007 року між співвласниками в особі уповноважених осіб ОСОБА_3 і ОСОБА_4, продавцем, та Селянським (фермерським) господарством «Перлина», покупцем, було укладено договір купівлі-продажу майна, що знаходиться у спільній частковій власності, згідно з умовами якого продавець передає у власність покупцю майно, перелік якого надається у Додатку №2 до договору: будівлі критого току, тракторної бригади, свинотоварної ферми.

Згідно з пунктом 1.2 вказаного договору частки кожного із співвласників у спільному майні, що є предметом цього договору, визначаються у вартісному виразі і у відсотках (список громадян із зазначенням розміру належних їм часток у спільному майні визначений у Додатку №1 до цього договору.)

На виконання вказаного договору сторонами було складено та підписано акт приймання-передачі від 03 квітня 2007 року.

Пунктом 1.4 договору купівлі-продажу майна встановлено, що покупець зобов'язується сплатити вартість майна грошима рівними частками протягом 5 (п'яти) років після закінчення першого року з моменту укладення договору.

Як свідчать матеріали справи, позивач повністю виконав свої зобов'язання щодо оплати об"єкта купівлі-продажу, що підтверджується наявними в матеріалах справи відомостями на видачу грошей по майнових паях від 22.06.2012 року та бухгалтерськими документами СФГ "Перлина" про видачу грошових коштів з каси підприємства.

Згодом, договори купівлі-продажу майнових паїв співвлісників та їх свідоцтва про право на майновий пай були передані позивачем до Духівської сільської ради, яка анулювала передані свідоцтва та видала позивачу після повної ним оплати нові свідоцтва про право власності на пай сер. ПО №304997 на суму 10810,00грн, сер ПО № 304998 на суму 68898,00 грн, сер. ПО №304999,00 грн. на суму 71251,00 грн.

Як зазначає позивач у позовній заяві, на його замовлення Комунальне підприємство "Лубенське міжрайонне бюро технічної інвентаризації" виготовило технічні паспорти на нежитлові будівлі критого току, тракторної бригади, свинотоварної ферми, які розташовані за межами населеного пункту території Духівської сільської ради (а.с.- 10-37).

15.10.2012 року позивач звернувся до Духівської сільської ради Лубенського району Полтавської області із заявою про видачу свідоцтв про право власності на вищевказані будівлі.

Листом № 02-26/369 Духівська сільська рада відмовила у видачі таких свідоцтв, рекомендувавши за вирішенням цього питання звернутись до суду.

У зв"язку із вказаними обставинами позивач звернувся до господарського суду Полтавської області із позовом про визнання права власності на нежитлові будівлі: критий тік, тракторна бригада, свинотоварна ферма (№ 4, № 5, № 6), які знаходяться на території Духівської сільської ради Лубенського району Полтавської області.

Місцевий господарський суд, задовольняючи позов, посилався на положення статей 15, 16, 182, 319 Цивільного кодексу України.

При цьому, господарський суд першої інстанції зазначив, що наданими позивачем документами підтверджується факт знаходження нерухомого майна, а саме: нежитлові будівлі: критий тік, тракторна бригада, свинотоварна ферма (№ 4, № 5, № 6), які знаходяться на території Духівської сільської ради Лубенського району Полтавської області, у користуванні та розпорядженні позивача, у зв"язку з чим за висновком місцевого господарського суду, позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Однак, колегія суддів не може погодитися із таким висновком, зважаючи на таке.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред"явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

При цьому, слід зазначити, що позов про визнання права власності може бути подано лише стосовно майна, визначеного індивідуальними ознаками, у зв"язку з чим особа, яка такий позов подає, має довести приналежність їй на праві власності саме цього майна.

Згідно зі статтею 355 Цивільного кодексу України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Відповідно до частини 1 статті 356 Цивільного кодексу України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Як вже зазначалося вище, в результаті розпаювання майна Колективного реорганізованого Сільськогосподарського підприємства "Карпилівка" Лубенського району Полтавської області виникла спільна часткова власність членів даного підприємства на розпайоване майно.

Так, у пункті 2 Методики уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих визначено, що пай - частка майна члена підприємства у пайовому фонді, виражена у грошовій формі та у відсотках розміру пайового фонду

Згідно із цим пунктом співвласники - це члени підприємства, в тому числі реорганізованого, за якими зберігається право на майновий пай у пайовому фонді підприємства, але які не отримали його в натурі чи не передали як внесок до статутного фонду правонаступника.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" до пайового фонду майна членів підприємства включається вартість основних виробничих і оборотних фондів, створених за рахунок діяльності підприємства, цінні папери, акції, гроші та відповідна частка від участі в діяльності інших підприємств і організацій. Уточнення складу і вартості пайового фонду майна членів підприємств, у тому числі реорганізованих, проводиться за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Пай є власністю члена підприємства. Право розпоряджатися своїм паєм за власним розсудом член підприємства набуває після припинення членства в підприємстві. Пай може успадковуватися відповідно до цивільного законодавства України та статуту підприємства.

У разі виходу з підприємства його члени мають право на пай натурою, грішми або цінними паперами відповідно до розміру та структури пайового фонду або в іншій, за згодою сторін, формі.

Згідно з абзацем 2 пункту 14 Порядку визначення розмірів майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств та їх документальне посвідченнядля отримання нового свідоцтва у разі набуття у власність майнового паю (його частини) на підставі угоди міни, дарування та інших цивільно-правових угод, а також спадкування до сільської, селищної або міської ради подаються посвідчені в установленому порядку копія відповідної цивільно-правової угоди або копія свідоцтва про право власності на спадщину, попереднє свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства. Після отримання зазначених документів сільська, селищна або міська рада вносить відповідні зміни до списку осіб, які мають право на майновий пай підприємства, та анулює попереднє свідоцтво, про що робиться запис у книзі обліку свідоцтв про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства.

Згідно з пунктами 5, 6, 7 Порядку видачі та обліку Свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) свідоцтво видається сільською, селищною або міською радою згідно із списком осіб, які мають право на майновий пай підприємства.

Свідоцтво видається громадянину особисто або особі, яка має право на його отримання.

Свідоцтво видається, якщо особа, яка має право на майновий пай, не отримала його у натурі, грішми або ціннмми паперами.

Власникам Свідоцтв майно виділяється на підставі рішення загальних зборів осіб, які мають право на майнові паї реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства, та актів приймання-передавання майна.

Таким чином, при розпаюванні Сільськогосподарського підприємства "Карпилівка" Лубенського району Полтавської області кожен його член отримав право власності на пай, який засвідчує певну частину цього члена підприємства у праві спільної сумісної власності на розпайоване майно, що не було виділене в натурі.

Відповідно до пункту 15 Порядка виділення майнових паїв в натурі окремим особам, які виявили бажання отримати свої майнові паї в індивідуальну власність, проводиться підприємством-користувачем майна із переліка майна, виділеного на зазначені цілі. При цьому в процесі виділення майна конкретному власнику підприємство -правонаступник одночасно з підписанням акта приймання-передачі майна робить відмітку о виділенні майна в натурі у свідоцтві про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства.

Свідоцтво в обов"язковому порядку завірюється підписом керівника підприємства та печаткою, після чого чого може бути належною підставою для оформлення прав власності на вказане майно, так само як і акта приймання-передачі.

Тобто, на час виникнення спірних правовідносин законодавство передбачало окремий порядок отримання у власність майна розпайованих колективних сільськогосподарських підприємств, який в обов"язковому порядку встановлював таку умову, як виділення визначеної певним паєм частки в натурі.

Однак, як свідчать матеріали справи, на свідоцтвах про право власності на паї членів Сільськогосподарського підприємства "Карпилівка" Лубенського району Полтавської області були відсутні відмітки про виділення майна в натурі, а також відсутній підпис керівника підприємства та печатка.

Окрім цього, відсутні і акти приймання-передачі майна від підприємства-правонаступника до власникам паїв.

Вказане свідчить про те, що виділення в натурі часток у праві спільної часткової власності, визначених паями сер. ПО №304997 на суму 10810,00грн, сер ПО № 304998 на суму 68898,00 грн, сер. ПО №304999,00 грн. на суму 71251,00 грн., у встановленому законодавством порядку не здійснювалось.

Згідно з абзацем 2 пункту 14 Порядку визначення розмірів майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств та їх документальне посвідчення для отримання нового свідоцтва у разі набуття у власність майнового паю (його частини) на підставі угоди міни, дарування та інших цивільно-правових угод, а також спадкування до сільської, селищної або міської ради подаються посвідчені в установленому порядку копія відповідної цивільно-правової угоди або копія свідоцтва про право власності на спадщину, попереднє свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства. Після отримання зазначених документів сільська, селищна або міська рада вносить відповідні зміни до списку осіб, які мають право на майновий пай підприємства, та анулює попереднє свідоцтво, про що робиться запис у книзі обліку свідоцтв про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства.

Отже, за договором від 03.04.2007 року позивач у встановленому законодавством порядку придбав у членів Сільськогосподарського підприємства "Карпилівка" Лубенського району Полтавської області право власності не на нерухоме майно, а на паї: сер. ПО №304997 на суму 10810,00 грн, сер ПО № 304998 на суму 68898,00 грн, сер. ПО №304999,00 грн. на суму 71251,00 грн., які визначають певні частки у праві спільної власності на розпайоване майно.

При цьому, правовий статус цих часток після укладення договору від 03.04.2007 року не змінився, оскільки як вже зазначалося вище, виділення зазначених часток в натурі у встановленому законодавством порядку здійснено не було.

Таким чином, місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги, застосував лише загальні норми інституту права власності, не застосувавши норм, які регулюють порядок отримання права власності на майно колективного сільськогосподарського підприємства в процесі його реорганізації, які носять спеціальний характер, що призвело до прийняття неправильного рішення.

А тому, на думку колегії суддів, господарський суд першої інстанції дійшов хибного висновку щодо наявності достатніх правових підстав для задоволення позову.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання прокурора в апеляційній скарзі на те, що договір купівлі-продажу нерухомого майна від 03.04.07 року не є укладеним через те, що не пройшов державної реєстрації та нотаріально не був посвідчений, як такі, що не мають юридичного значення.

При цьому, колегія суддів зазначає, що вказаний договір відповідно до абзацу 2 пункту 14 Порядку визначення розмірів майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств та їх документальне посвідчення є лише однією з підстав для отримання свідоцтва про право власності на пай, тоді як саме видані позивачу після укладення цього договору свідоцтва про право власності на паї сер. ПО №304997 на суму 10810,00грн, сер ПО № 304998 на суму 68898,00 грн, сер. ПО №304999,00 грн. на суму 71251,00 грн. є єдиними документами, що підтверджують право особи на пай і вони, в свою чергу, не були оспорені у встановленому законодавством порядку, у зв"язку з чим є діючими. При цьому, сторони не ставлять питання про визнання їх недійсними.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вказує на те, що прокурором при поданні апеляційної скарги пропущено встановлений статтею 256 Цивільного кодексу України трирічний строк позовної давності, так як договір, який на думку прокурора є підставою подачі апеляційної скарги, був укладений 03.04.2007 року, а апеляційну скаргу подано більш ніж через три роки від цієї дати, до того ж, прокурором невірно визначено орган, в особі якого прокурором подано в інтересах держави апеляційну скаргу. У зв"язку з цим, на думку позивача, прокурор не може бути фігурантом прохальної частини позову.

Однак, колегія суддів вважає такі посилання безпідставними, оскільки стаття 256 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач, стосується строку позовної давності, а не строку подання апеляційної скарги, який є іншим правовим поняттям.

До того ж, згідно з абзацем 7 пункту 8 Постанови пленуму Вищого господарського суду №7 від 23.03.2012 року "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам" відповідно до визначеної законом компетенції прокурор вправі подати апеляційну, касаційну скарги лише у справах зі спорів, що стосуються інтересів держави, громадянина.

Слід зазначити, що прокурором при поданні апеляційної скарги у даній справі було чітко сформульовано порушення інтересів держави: порушення порядку укладання договорів щодо відчуження нерухомості призвело до неправильної сплати державного мита.

При цьому, згідно з рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999 року прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, а також підстави для представництва у судах, форму його здійснення.

До того ж, виходячи зі змісту статті 91 ГПК України та абзацу 7 пункту 8 Постанови пленуму Вищого господарського суду №7 від 23.03.2012 року "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам", при поданні прокурором апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, якщо він не подавав позову у даній справі, на останнього покладається обов"язок обгрунтувати, що така справа стосується інтересів держави.

Визначення ж прокурором органу, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, вимагається лише у разі подання прокурором позову.

А отже, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, неповністю дослідив обставини, які мають значення для справи, порушив норми матеріального права, а тому вказане рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення, яким в позові слід відмовити.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктами 1, 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Полтавської області від 19.02.2014 року по справі №18/2595/12 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Стягнути з Селянського (фермерського) господарства «Перлина» (37520, Полтавська область, Лубенський район, с Карпилівка, вул. Радянська, 2, код ЄДРПОУ 31587358) на користь Державного бюджету України 1059,59 грн. судового збору.

Доручити господарському суду Полтавської області видати відповідний наказ.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 28.04.2014 року.

Головуючий суддя Бондаренко В.П.

Суддя Россолов В.В.

Суддя Тихий П.В.