Постанова

від 26.06.2014 по справі 18/2595/12

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2014 року Справа № 18/2595/12 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Є.Борденюк І.Вовка, С.Могил розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуСелянського (фермерського) господарства "Перлина" на постановувід 23.04.2014 Харківського апеляційного господарського суду у справі№ 18/2595/12 за позовомСелянського (фермерського) господарства "Перлина" доДухівської сільської ради Лубенського району Полтавської області третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаКомунальне підприємство "Лубенське міжрайонне бюро технічної інвентаризації" за участюЗаступника прокурора Полтавської області провизнання права власності В судове засідання прибули представник позивачаНедбайло Л.А. (дов. від 15.01.2014), прокурорГудименко Ю.В. (посвідчення № 014715 від 21.01.2013). Заслухавши суддю-доповідача - Є. Борденюк , пояснення представника позивача, прокурора та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Селянське (фермерське) господарство "Перлина" звернулось до господарського суду з позовом до Духівської сільської ради Лубенського району Полтавської області про визнання права власності на нежитлові будівлі: критий тік, тракторна бригада, свинотоварна ферма (№ 4, № 5, № 6), які знаходяться на території відповідача.

Духівська сільська рада Лубенського району Полтавської області, надаючи до суду відзив на позовну заяву, проти задоволення позову не заперечує.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 19.02.2013 (суддя О.Мацко) позов задоволений у повному обсязі з огляду на наступне.

Колективному сільськогосподарському підприємству "Карпилівка" Лубенського району Полтавської області належали на праві власності нежитлові будівлі, які знаходились за межами населеного пункту: будівлі свинотоварної ферми, критого току, тракторної бригади.

В результаті розпаювання майна вказаного вище підприємства виникла спільна часткова власність членів даного підприємства на розпайоване майно.

З метою управління та розпорядження майном, що перебуває у спільній частковій власності співвласників та захисту їх спільних інтересів, співвласники майна колишнього колективного сільськогосподарського підприємства "Карпилівка" 17.02.2004 уклали договори про спільне володіння, користування і розпорядження майном, що знаходиться в спільній частковій власності, а саме: будівлі свинотоварної ферми, критого току, тракторної бригади.

03.04.2007 співвласники в особі уповноважених осіб уклали з позивачем договір купівлі-продажу майна, згідно з яким передали у власність позивача будівлі критого току, свинотоварної ферми, тракторної бригади, що підтверджується актом приймання-передачі від 03.04.2007.

Позивач повністю виконав свої зобов'язання перед співвласниками майна, що підтверджується відомостями на видачу грошей по майнових паях від 22.06.2012 та бухгалтерськими документами позивача про видачу грошових коштів з каси підприємства.

Договори купівлі-продажу майнових паїв співвласників та їх свідоцтва про право на майнові паї були передані позивачем до Духівської сільської ради, яка анулювала передані свідоцтва та видала позивачу після повної ним оплати нові свідоцтва про право власності на паї сер. ПО №304997 на суму 10 810,00 грн, сер ПО № 304998 на суму 68 898,00 грн, сер. ПО № 304999 на суму 71 251,00 грн.

Розпорядженням голови Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області № 61 від 08.02.2008 під вищезазначені будівлі позивачу передані земельні ділянки в оренду та 03.08.2008 між Лубенською районною державною адміністрацією Полтавської області та Селянським (фермерським) господарством "Перлина" укладені відповідні договори та підписані акти прийому-передачі земельної ділянки.

На замовлення позивача Комунальне підприємство "Лубенське міжрайонне бюро технічної інвентаризації" виготовило технічні паспорти на нежитлові будівлі критого току, тракторної бригади, свинотоварної ферми.

15.10.2012 позивач звернувся до Духівської сільської ради Лубенського району Полтавської області із заявою про видачу свідоцтв про право власності на вищевказані будівлі. Листом № 02-26/369 Духівська сільська рада відмовила у видачі таких свідоцтв, рекомендувавши за вирішенням цього питання звернутись до суду.

Вказане нерухоме майно за іншими особами не зареєстроване.

Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що наданими позивачем документами підтверджується факт знаходження нерухомого майна, а саме: нежитлових будівель: критий тік, тракторна бригада, свинотоварна ферма (№ 4, № 5, № 6) у користуванні та розпорядженні останнього, а тому, позовні вимоги є обґрунтованими і такими, що підлягають до задоволення у повному обсязі.

Не погоджуючи з зазначеним вище судовим рішенням, з апеляційною скаргою на нього звернувся заступник прокурора Полтавської області в інтересах держави в особі Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Полтавській області, у якій просив, скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідач є органом, який виконує лише реєстраційні функції, у зв'язку з чим не може оспорювати право власності на спірне майно або претендувати на нього, а тому місцевий господарський суд помилково визнав Духівську сільську раду Лубенського району Полтавської області належним відповідачем. Іншої особи, яка б оспорювала або не визнавала право власності на спірне майно, позивачем не визначено.

Крім того, прокурором вказано на те, що договір купівлі-продажу нерухомого майна від 03.04.2007, укладений між співвласниками майна та позивачем, не пройшов державну реєстрацію та нотаріально не був посвідчений, а тому не може вважатися укладеним та таким, що породжує право власності для позивача на вказаний у цьому договорі об'єкт продажу.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 23.04.2014 (колегія суддів: В. Бондаренко, В. Россолов, П. Тихий) рішення Господарського суду Полтавської області від 19.02.2013 скасоване та прийняте нове рішення, яким у позові відмовлено.

Постанова мотивована наступним.

Прокурором при поданні апеляційної скарги у даній справі було чітко сформульовано порушення інтересів держави: порушення порядку укладання договорів щодо відчуження нерухомості призвело до неправильної сплати державного мита.

В результаті розпаювання майна Колективного реорганізованого Сільськогосподарського підприємства "Карпилівка" Лубенського району Полтавської області виникла спільна часткова власність членів даного підприємства на розпайоване майно.

При розпаюванні Сільськогосподарського підприємства "Карпилівка" Лубенського району Полтавської області кожен його член отримав право власності на пай, який засвідчує певну частину цього члена підприємства у праві спільної сумісної власності на розпайоване майно, що не було виділене в натурі.

Відповідно до пункту 15 Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств виділення майнових паїв в натурі окремим особам, які виявили бажання отримати свої майнові паї в індивідуальну власність, проводиться підприємством-користувачем майна із переліку майна, виділеного на зазначені цілі. При цьому в процесі виділення майна конкретному власнику підприємство-правонаступник одночасно з підписанням акта приймання-передачі майна робить відмітку про виділенні майна в натурі у свідоцтві про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства.

Свідоцтво в обов'язковому порядку завіряється підписом керівника підприємства та печаткою, після чого може бути належною підставою для оформлення прав власності на вказане майно, так само як і акта приймання-передачі.

Тобто, на час виникнення спірних правовідносин законодавство передбачало окремий порядок отримання у власність майна розпайованих колективних сільськогосподарських підприємств, який в обов'язковому порядку встановлював таку умову, як виділення визначеної певним паєм частки в натурі.

Однак, як свідчать матеріали справи, на свідоцтвах про право власності на паї членів Сільськогосподарського підприємства "Карпилівка" Лубенського району Полтавської області були відсутні відмітки про виділення майна в натурі, а також відсутній підпис керівника підприємства та печатка.

Окрім цього, відсутні і акти приймання-передачі майна від підприємства-правонаступника до власників паїв.

Вказане свідчить про те, що виділення в натурі часток у праві спільної часткової власності, визначених паями сер. ПО №304997 на суму 10810,00 грн, сер ПО № 304998 на суму 68898,00 грн, сер. ПО №304999,00 грн на суму 71251,00 грн, у встановленому законодавством порядку не здійснювалось.

З урахуванням зазначеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що за договором від 03.04.2007 позивач у встановленому законодавством порядку придбав у членів Сільськогосподарського підприємства "Карпилівка" Лубенського району Полтавської області право власності не на нерухоме майно, а на відповідні паї.

При цьому, правовий статус цих часток після укладення договору від 03.04.2007 не змінився, оскільки виділення зазначених часток в натурі у встановленому законодавством порядку не здійснене.

Водночас, апеляційним господарським судом вказано, що доводи прокурора стосовно того, що договір купівлі-продажу нерухомого майна від 03.04.2007 не є укладеним, оскільки не пройшов державної реєстрації та нотаріально не був посвідчений, не мають юридичного значення. Натомість вказаний договір відповідно до абзацу 2 пункту 14 Порядку визначення розмірів майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств та їх документальне посвідчення є лише однією з підстав для отримання свідоцтва про право власності на пай, тоді як саме видані позивачу після укладення цього договору свідоцтва про право власності на відповідні паї є єдиними документами, що підтверджують право особи на паї.

Отже, враховуючи зазначене вище, апеляційний господарський суд визнав позовні вимоги необґрунтованими та вирішив відмовити у їх задоволенні.

Звертаючись до суду з касаційною скаргою, позивач посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції при ухвалені оскаржуваного судового рішення норм права, просить постанову скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без зміни.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з такого.

У матеріалах справи відсутні відомості про підписання актів приймання-передачі майна від реформованого підприємства до співвласників майна як і відмітка про вчинення такої дії на свідоцтвах про майнові паї.

Однак, зважаючи на те, що співвласниками майна, яке підлягало розпаюванню, стали усі особи, які набули право на майновий пай, які уклали між собою договір про спільне володіння, користування і розпорядження майном, що знаходиться у спільній частковій власності, колегія суддів Вищого господарського суду України не підтримує позицію господарського суду апеляційної інстанції, яка покладена в основу оскаржуваної постанови про відмову в позові, про недоведеність передачі майна співвласникам майнових паїв.

Співвласниками майнових паїв право власності на майно не оформлене у визначеному чинним законодавством порядку.

А тому договір купівлі-продажу майна від 03.04.2007 за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу майнових паїв, що правильно оцінила і Духівська сільська рада, замінивши свідоцтва про право власності на майновий пай співвласників (продавців) на відповідні свідоцтва покупця.

Тобто, позивач набув право власності на майнові паї, перелік майна якого охоплюється предметом позову. Майно, передане позивачу як наповнювач майнового паю, є об'єктом нерухомого майна. Об'єкти нерухомого майна збудовані у 80-90 роках не були введені в експлуатацію, наслідком чого є відсутність на них правовстановлюючих документів, що стало підставою для відмови відповідача у оформлені права власності.

Зважаючи на те, що позивачем набуте майно у власність у процедурі розпаювання колективного сільськогосподарського підприємства, про що не заперечує відповідач, то за відсутності заперечень відповідача щодо титулу майна як об'єктів нерухомого майна з їх функціональним призначенням, такі об'єкти підлягають до оформлення права власності на осіб, що ними володіють.

Виходячи з наведеного, постанову у справі слід скасувати, а рішення залишити без зміни.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Перлина" задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.04.2014 скасувати.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 19.02.2013 залишити без зміни.

Судді: Є. Борденюк

І. Вовк

С. Могил