Ухвала

від 23.04.2014 по справі 2а-425/12/0970

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2014 року Справа № 9104/117763/12

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Святецького В.В., Судової-Хомюк Н.М.

за участі секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2012 року в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Пріам-Постач» до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області про скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

У лютому 2012 року позивач ТзОВ «Пріам-Постач» звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ДПІ у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача № 0002792302 від 15.11.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 526462 грн. (в т.ч. за основним платежем 471167 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями 55295 грн.).

Відповідач позову не визнав, у суді першої інстанції подав заперечення, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.04.2012 року позов задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області № 0002792302 від 15.11.2011 року в частині збільшення ТзОВ «Пріам-Постач» суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах на 520480 грн., з яких 466380 грн. - основний платіж та 54100 грн. - штрафні (фінансові) санкції. У задоволенні решта позову відмовлено.

З цією постановою суду не погодився відповідач і оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що постанова суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому постанова суду в цій частині підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що оскаржене податкове повідомлення-рішення від 15.11.2011 року було прийнято за результатами проведеної відповідачем планової виїзної перевірки позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, а також дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 14.01.2010 року по 30.06.2011 року. Суд першої інстанції безпідставно не врахував висновків перевірки, що зафіксовані в акті перевірки № 9543/23-2/36733468 від 01.11.2011 року, про виявлені порушення п.п.4.5.1 п.4.5 ст.4, п.п.7.2.3, п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.198.1, п.198.6 ст.198 ПК України при формуванні позивачем податкового кредиту по взаємовідносинах : із ТзОВ «Пром-Топконсалтинг» за договором суборенди нерухомого майна № 2 від 15.07.2010 року, із ПП ВКФ «Проксин» за договором про надання послуг з оцінення протипожежного стану АЗС26 № 02/11/10-ЕП від 01.11.2010 р., із ТзОВ «Єукріталія» за договором з придбання скрапленого газу за липень-грудень 2010 р., що призвело до заниження ПДВ в загальному розмірі 466380,67 грн.. Вказує апелянт, що зазначені договірні відносини були нереальними і безтоварними, спрямовані на штучне формування валових витрат і податкового кредиту.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції від 24.04.2012 р. в частині задоволення позовних вимог та прийняти нову постанову, якою відмовити повністю у задоволенні позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в засідання суду, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що таку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що в період з 14.09.2011 року по 25.10.2011 року відповідачем ДПІ у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області було проведено планову виїзну перевірку позивача ТзОВ «Пріам-Постач» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, а також дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 14.01.2010 року по 30.06.2011 року. За результатами перевірки складено Акт № 9543/23-2/36733468 від 01.11.2011 року (а.с. 11-81 Т.1).

У вказаному акті перевірки зазначено, що позивачем порушено, зокрема, вимоги п.п.4.5.1 п.4.5 ст.4, п.п.7.2.3, п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.198.1, п.198.6 ст.198 ПК України заниження ПДВ в загальному розмірі 471167 грн. за липень 2010 року - квітень 2011 року. Такі висновки податкового органу ґрунтуються на твердженнях про те, що позивачем протягом розглядуваного періоду неправомірно включено до складу податкового кредиту суми ПДВ по взаємовідносинах : із ТзОВ «Пром-Топконсалтинг» за договором суборенди нерухомого майна № 2 від 15.07.2010 року, із ПП ВКФ «Проксин» за договором про надання послуг з оцінення протипожежного стану АЗС26 № 02/11/10-ЕП від 01.11.2010 р., із ТзОВ «Єукріталія» за договором з придбання скрапленого газу за липень-грудень 2010 р., із ТзОВ «Вест-Тобакко-Груп» у зв'язку з поверненням нереалізованого товару за договором поставки тютюнових виробів. На думку ДПІ договірні відносини позивача із ТзОВ «Пром-Топконсалтинг», із ПП ВКФ «Проксин» та із ТзОВ «Єукріталія» мали безтоварний і нікчемний характер, не спричинили реального настання правових наслідків.

На підставі вказаного вище Акта перевірки від 01.11.2011 року відповідачем винесено відносно позивача податкове повідомлення-рішення № 0002792302 від 15.11.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 526462 грн. (в т.ч. за основним платежем 471167 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями 55295 грн.) (а.с. 82).

Суд апеляційної інстанції враховує, що постанова суду першої інстанції від 24.04.2012 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування ППР на суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 4784 грн. основного платежу і 1196 грн. штрафних (фінансових) санкцій щодо взаємовідносин із ТзОВ «Вест-Тобакко-Груп» у зв'язку з поверненням нереалізованого товару і не зменшенням податкового кредиту, в апеляційному порядку не оскаржується, а тому в цій частині постанова суду першої інстанції не є предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Відносно постанови суду першої інстанції від 24.04.2012 року в частині задоволення позовних вимог про скасування ППР на суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 466380 грн. основного платежу і 54100 грн. штрафних (фінансових) санкцій щодо взаємовідносин із ТзОВ «Пром-Топконсалтинг», ПП ВКФ «Проксин» та ТзОВ «Єукріталія», то суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції щодо безпідставності тверджень ДПІ про безтоварний (нереальний) і нікчемний характер господарських договорів між позивачем ТзОВ «Пріам-Постач» та вказаними контрагентами ТзОВ «Пром-Топконсалтинг», ПП ВКФ «Проксин» та ТзОВ «Єукріталія», щодо дотримання позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість», Податкового кодексу України і Цивільного кодексу України та щодо протиправності винесеного в цій частині податкового повідомлення-рішення від 15.11.2011 року, з врахуванням наступного.

Пунктом 1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції на час розглядуваних правовідносин), визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 цього Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту, згідно п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 даного Закону, суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема статтею 9, визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати визначені обов'язкові реквізити.

У відповідності до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 цього Закону, зокрема, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Крім цього, згідно п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього ж Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з : придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.4 ст.198 ПК України, якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 ПК України.

Пунктом 201.10 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із матеріалів адміністративної справи та змісту Акту податкової перевірки від 01.11.2011 року видно, що висновки податкового органу щодо порушення позивачем податкового законодавства ґрунтуються на твердженнях ДПІ про те, що позивачем протягом перевіреного періоду безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ за господарськими відносинами із ТзОВ «Пром-Топконсалтинг», ПП ВКФ «Проксин» та ТзОВ «Єукріталія». На думку податкового органу такі договорірні відносини мали безтоварний і нікчемний характер, не спричинили реального настання правових наслідків.

Суд апеляційної інстанції вважає об'єктивними висновки суду першої інстанції щодо безпідставності вищевказаних тверджень ДПІ.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що реальність укладення, фактичне виконання та настання правових наслідків за розглядуваними господарськими договорами і об'єктивність інформації в первинних документах за цими договорами підтверджується матеріалами справи.

Зокрема, усі контрагенти на час укладення господарських договорів і їх виконання були діючими суб'єктами господарювання.

Здійснення позивачем господарських операцій із ТзОВ «Пром-Топконсалтинг» підтверджується описаними судом першої інстанції первинними документами, зокрема : - договором № 2 від 15.07.2010 року суборенди нафтобази (приколійний склад паливо-мастильних матеріалів) з відповідним обладнанням за адресою: м. Харків, Поля Фільтрації, 7а; - актами прийому-передачі за липень 2010 р. - квітень 2011 р.; - податковими накладними за липень 2010 р. - квітень 2011 р.; - реєстром отриманих податкових накладних за липень 2010 р. - червень 2011 р.; - платіжними дорученнями за травень 2010 р. - квітень 2011 р.; - договором № 1/1-2-10/522 від 01.07.2010 року із ПАТ «Концерн Галтафтогаз», договором № 0/1-2-10/189 від 01.07.2010 року із ПП «Окко-Нафтопродукт», договором № 3/2-2-10/44 від 01.11.2010 року із ПП «Окко-Бізнес» про зберігання нафтопродуктів та матеріалами виконання цих договорів, щодо використання орендованої у ТзОВ «Пром-Топконсалтинг» нафтобази у господарській діяльності позивача (а.с. 42-81, 82-121 Т.1).

Здійснення позивачем господарських операцій із ПП ВКФ «Проксин» підтверджується описаними судом першої інстанції первинними документами, зокрема : - договором № 02/11/10-ЕП від 01.11.2010 р. про надання послуг з організації проведення експертиз протипожежного стану відповідності об'єкту пожежним нормам, розташованого в Київській області м. Бровари по вул. Осипова, 131; - актом здачі-прийняття робіт № ОУ-ЗО11.42 від 30.11.2011 року; - податковою накладною № 11162 від 16.11.2011 р.; - реєстром отриманих податкових накладних за листопад 2010 р.; - платіжним дорученням № 0000298567 від 16.11.2011 р.; - договором № 08/10 від 08.09.2010 року із ТзОВ «Касан-Нафта» оренди АЗС по вул. Осипова, 131 в м. Бровари Київській області (а.с. 35-41, 137-144 Т.2).

Здійснення позивачем господарських операцій із ТзОВ «Єукріталія» підтверджується описаними судом першої інстанції первинними документами, зокрема : - договором № 07/10-ПР-23 від 01.07.2010 року купівлі-продажу товару; - видатковими накладними за липень - грудень 2010 року щодо поставку скрапленого газу; - податковими накладними за липень - грудень 2010 року; - реєстром отриманих податкових накладних за серпень - грудень 2010 року; - платіжними дорученнями за серпень 2010 р. - січень 2011 р.; - реєстром приходів зрідженого газу за липень - грудень 2010 року; - договором № 05/10-ПГ-39 від 14.05.2010 р. купівлі-продажу товарів на АЗС з використанням пластикових смарт-карток із додатками; - видатковими накладними на відпуск товарів ТзОВ «Петрол Груп» за липень - грудень 2010 року; - реєстром реалізації газу в розрізі старт-карток за липень - грудень 2010 року; - реєстром виданих податкових накладних щодо ТзОВ «Петрол Груп» за липень - грудень 2010 р.; - платіжними дорученнями на оплату паливно-мастильних матеріалів ТзОВ «Петрол Груп» за липень - листопад 2010 р. (а.с. 180-255 Т.1, 147-177 Т.2).

З врахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що господарські операції по придбанню позивачем товарів і послуг у ТзОВ «Пром-Топконсалтинг», ПП ВКФ «Проксин» та ТзОВ «Єукріталія» відбувалися фактично, були здійснені в межах господарської діяльності цього платника податків, а тому твердження податкового органу про те, що вказані господарські операції фактично не відбувались і такі договори носять нікчемний характер є необґрунтованими і не підтверджуються доказами по справі.

Відповідно до ст. 71 ч.2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що право на податковий кредит у платників ПДВ не пов'язано із фактами сплати до бюджету податків контрагентами за господарськими договорами, а пов'язано лише із фактичною сплатою вартості товарів (робіт, послуг) та із наявністю відповідних первинних документів і податкових накладних. Визначальним є реальність існування господарських операцій та факт сплати податку в ціні придбаних товарів (послуг) їх постачальникам. Такий платник податків не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язків по сплаті податків іншими платниками податків, якщо це прямо не встановлено законом.

Крім цього, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними покликання відповідача на листування з іншими податковими органами як на обгрунтованість своїх висновків, оскільки належними і допустимими доказами реальності існування розглядуваних господарських відносин являються первинні документи.

Щодо покликань відповідача на нікчемність розглядуваних договорів, то суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину і вказано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (стаття 215 ЦК України).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Правові наслідки недійсності правочину визначені статтею 216 ЦК України, де вказано, що в разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Крім цього, відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч. 1 ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

З наведених вище норм випливає, що наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного правочину та усвідомлювали суперечність його інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Відповідно до ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

У зв'язку із цим, висновки про нікчемність правочину можуть бути зроблені лише за наявності доказів і встановлення фактів порушення обов'язкових вимог для чинності правочину в момент укладення такого правочину.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що розглядувані договори між позивачем та ТзОВ «Пром-Топконсалтинг», ПП ВКФ «Проксин» та ТзОВ «Єукріталія» на момент укладення відповідали усім вимогам необхідним для їхньої чинності, не суперечили вимогам чинного законодавства та моральним засадам суспільства, сторони договору володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення були вільними і відповідали внутрішній волі сторін договору, договір був спрямований на реальне настання правових наслідків і такі наслідки наступили.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, висновки суду відповідають обставинам справи, постанова суду винесена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для її скасування.

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області - залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2012 року в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Пріам-Постач» до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області про скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: В.В. Гуляк

Судді: В.В. Святецький

Н.М. Судова-Хомюк

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 25.04.2014 року.