Рішення

від 13.05.2014 по справі 915/1222/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2014 року Справа № 915/1222/13

за позовом: Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері (54001, м. Миколаїв, вул. Шевченка, 69-А) в інтересах держави

в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 22)

до:

1) Березанської районної державної адміністрації (57400, Миколаївська область, смт. Березанка, вул. Леніна, 33);

2) виробничого кооперативу "Южна бухта" (Одеська область, смт. Овідіополь, вул. Кірова, 35);

третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на боці позивача: державне підприємство "Очаківське лісомисливське господарство" (Миколаївська область, м. Очаків, вул. Леніна, 10)

про визнання незаконними і скасування розпоряджень райдержадміністрації, визнання недійсними договорів оренди та купівлі-продажу земельної ділянки, державного акту на право власності на землю та зобов'язання повернути земельну ділянку власнику,

господарський суд Миколаївської області у складі колегії суддів:

головуючий - Алексєєв А.П.

суддя - Бритавська Ю.С.

суддя - Бездоля Д.О.

Представники сторін:

від позивача - Скуратовська Я. О., дов. № 6/10-05-61/6-14 від 08.01.2014 р.

від відповідача 1 - не з'явився.

від відповідача 2 - Балагула Т. Л., дов. б/н від 14.01.2014 р.

від третьої особи - не з'явився.

У судовому засіданні прийняла участь прокурор Бескровна І.І., посв. №022528 від 05.11.13 р.

Суть спору: прокурор звернувся до господарського суду із позовом на захист інтересів держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (далі - облдержадміністрація), в якому просив визнати незаконними та скасувати розпорядження Березанської районної державної адміністрації Березанського району Миколаївської області (далі - райдержадміністрація), якими було передано в оренду, а згодом і продано земельну ділянку на користь ВК «Южна Бухта» за рахунок земель ДП «Очаківське лісомисливське господарство» (далі - ДП «Очаківське ЛМГ»). Також прокурор просив визнати недійсними відповідні договори оренди та купівлі-продажу земельної ділянки, державний акт на право власності на земельну ділянку і зобов'язати ВК «Южна Бухта» повернути земельну ділянку її постійному користувачу - ДП «Очаківське ЛМГ».

Як на підставу свого позову прокурор послався на ті обставини, що у постійному користуванні ДП «Очаківське ЛМГ» перебувала земельна ділянка площею 0,995 га, яка за цільовим призначенням відносилася до земель лісогосподарського призначення і належала до державної форми власності. Райдержадміністрація без прийняття розпорядження про вилучення земельної ділянки у її постійного користувача - ДП «Очаківське ЛМГ», без прийняття розпорядження про зміну цільового призначення земельної ділянки, за відсутності висновку державної експертизи землевпорядної документації по проекту відведення, висновку управління лісового та мисливського господарства щодо можливості зміни цільового призначення земельної ділянки затвердила проект відведення земельної ділянки в оренду та передала в оренду земельну ділянку площею 0,995 га ВК «Южна Бухта» строком на 49 років для будівництва туристичного готелю, зарахувавши її до земель комерційного використання. Щодо незаконності продажу спірної земельної ділянки ВК «Южна Бухта» прокурор послався на те, що земельна ділянка знаходиться у межах прибережної захисної смуги і за законодавством така земельна ділянка не може бути відчужена з державної власності. З урахуванням того, що між відповідачами були укладені договори оренди земельної ділянки та купівлі-продажу з порушенням вимог чинного законодавства просив визнати їх недійсними.

Як на правову підставу свого позову прокурор послався на ст. ст. 21, 59, 122, 123, 149, 152, 155 ЗК України, ст. ст. 203, 215, 324, 388 ЦК України, ст. ст. 85, 90 ВК України, ст.ст. 31, 57 ЛК України.

Згодом прокурор своєю заявою (т. 2 а. с. 132) до початку слухання колегією суддів справи по суті частково змінив предмет позову і просив зобов'язати відповідача повернути спірну земельну ділянку не ДП «Очаківське ЛМГ», а державі - в особі Миколаївської обласної державної адміністрації.

Позиція прокурора щодо суті позовної заяви містяться також у наданих поясненнях (т.1 а. с. 37, 79, 105, 219, т. 2 а. с. 62, 112).

Позивач підтримав позов прокурора, просив його задовольнити, обґрунтування своєї позиції навів у поясненнях до позовної заяви та відзиву на позовну заяву (т.1 а.с. 33, 93, 98).

Відповідач - райдержадміністрація відзиву на позовну заяву не надала, свого представника у судові засідання не направила, була повідомлена про розгляд справи належним чином, про що свідчить відповідне поштове повідомлення про вручення поштової кореспонденції.

Відповідач - ВК «Южна Бухта» не погодилося із позовом прокурора, надавши відповідний відзив (т.1. а.с. 56) та уточнюючі пояснення до нього (т.1 а. с. 151, 217, т. 2 а. с. 134).

Із змісту відзиву вбачається, що прокурор, а також облдержадміністрація були своєчасно обізнані про спірні розпорядження райдержадміністрації в зв'язку із чим відповідач просив суд застосувати до їхніх вимог позовну давність. Прийняття розпорядження райдержадміністрацією про затвердження проекту землеустрою та відведення земельної ділянки в оренду було прийняте з урахуванням позитивного висновку Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства, тому порушень вимог ст. 57 ЛК України, як зазначає прокурор, немає. Також відповідач заперечує і проти тієї обставини, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах прибережної захисної смуги, посилаючись на те, що проект землеустрою по її встановленню як цього потребують приписи ст. 88 ВК України, ч. 3 ст. 60 ЗК України не затверджувався. Щодо відсутності висновку державної експертизи землевпорядної документації, то за проектом відведення, який було затверджено розпорядженням райдержадміністрації, було надано позитивний висновок державної експертизи землевпорядної документації, виходячи з того, що без цього висновку райдержадміністрацією не було би прийняте розпорядження про затвердження проекту відведення та передано земельну ділянку в оренду. Що стосується вилучення, передачі в оренду та продажу спірної земельної ділянки, то райдержадміністрація є належним її розпорядником з огляду на приписи ч. 3 ст. 122 ЗК України, так як запроектований до будівництва об'єкт - туристичний готель розрахований не тільки на туристів, а й на мешканців територіальної громади району. Також відповідач звернув увагу і на те, що у разі і визнання розпоряджень райдержадміністрації незаконними, а договорів недійсними відповідач не може бути позбавлений права власності на спірну земельну ділянку з огляду на те, що ст. 140 ЗК України не передбачено такої підстави припинення права власності на землю як скасування рішення державного органу, на підставі якого це право виникло, що узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. З огляду на все це відповідач вважає позов безпідставним і просив відмовити у його задоволенні.

Ухвалами суду від 13.09.2013 року, 28.01.2014 року до справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, було залучено ДП «Очаківське ЛМГ» та запропоновано надати пояснення по суті спору.

Третьою особою заявлялася позовна заява (т. 1 а.с. 156), яка у подальшому була залишена без розгляду ухвалою суду від 28.01.2014 року.

Третя особа - ДП «Очаківське ЛМГ» не надало пояснень по суті заявленого позову, повідомлялося про розгляд справи належним чином.

13.05.2014 року судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, прокурора, третьої особи, суд

ВСТАНОВИВ:

Виходячи із позовних вимог прокурора предметом даного спору є визнання незаконними та скасування розпоряджень райдержадміністрації, як таких, що були прийняті з порушенням вимог чинного законодавства і якими порушуються права власника земельної ділянки, визнання недійсними договорів оренди та купівлі-продажу земельної ділянки як таких, що були укладені райдержадміністрацією із перевищенням своїх повноважень, визнання у зв'язку із цим недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, як такого, що був виданій особі за відсутності законних підстав та зобов'язання володільця повернути земельну ділянку її власнику - державі в особі Миколаївської обласної державної адміністрації.

Для вирішення цього спору по суті необхідно встановити наступне:

- яке цільове призначення та яка форма власності спірної земельної ділянки були на момент передання її в оренду та продажу та яка мета її використання орендарем;

- який порядок вилучення земельних ділянок у постійних землекористувачів встановлений земельним законодавством;

- який встановлений порядок зміни цільового призначення земельних ділянок та який орган державної влади або місцевого самоврядування наділений правом на зміну цільового призначення земельної ділянки;

- який встановлений порядок надання в оренду та продажу юридичним особам земельних ділянок, які розташовані за межами населеного пункту для будівництва об'єкту комерційного призначення;

- чи повинен був погоджуватися проект відведення земельної ділянки Миколаївським обласним управління лісового та мисливського господарства;

- чи повинен був отримати проект відведення земельної ділянки позитивний висновок державної експертизи землевпорядної документації;

- чи розташована спірна земельна ділянка у межах прибережної захисної смуги і чи дозволяє закон відчужувати такі земельні ділянки з державної власності на користь юридичних осіб;

- чи було пропущено позивачем (Миколаївською обласною державною адміністрацією) строк позовної давності за заявленими позовними вимогами;

- чи підлягає відповідач безумовному позбавленню права власності у разі порушення законодавства при прийнятті відповідних розпоряджень райдержадміністрацією та при укладенні спірних договорів оренди та купівлі-продажу.

Частинами 1, 2 ст. 4-3 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Частиною 1 ст. 33 ГПК України на сторони покладено обов'язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

28.09.2007 року райдержадміністрацією було прийняте розпорядження №1051, яким було:

- затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ВК «Южна Бухта» загальною площею 0,995 га, в тому числі 0,995 га відкритих заболочених земель за рахунок земель державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство" в оренду строком на 49 років для комерційного використання під розміщення туристичного готелю за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області;

- надано ВК «Южна Бухта» в оренду строком на 49 років земельну ділянку площею 0,995 га в тому числі 0,995 га відкритих заболочених земель за рахунок земель державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство" в оренду строком на 49 років для комерційного використання під розміщення туристичного готелю за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області;

- запропоновано землевпорядній організації здійснити встановлення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки у відповідності з проектом відведення; - рекомендовано ВК «Южна Бухта» укласти договір оренди на землю відповідно до чинного законодавства.

Як вбачається із вищевказаного рішення ВК «Южна Бухта» передано в оренду земельну ділянку площею 0,995 га, яка розташована за межами населеного пункту за рахунок земель ДП «Очаківське ЛМГ» з метою будівництва на ній туристичного готелю.

Згідно вихідної земельно-кадастрової інформації, яка міститься у проекті відведення земельної ділянки і підготовлена начальником відділу земельних ресурсів у Березанському районі запропонована до передачі в оренду земельна ділянка належить до державної форми власності, а за цільовим призначенням відноситься до земель лісогосподарського призначення. При передачі земельної ділянки в оренду її запропоновано віднести до земель іншого призначення (комерційне використання). Згідно пояснювальної записки до проекту землеустрою, відведення земельної ділянки пропонується зробити за рахунок земель державного підприємства "Очаківське ЛМГ".

03.10.2007 року на підставі вищезазначеного розпорядження райдержадміністрації №1051 від 28.09.2007 року між райдержадміністрацією та ВК «Южна Бухта» був укладений договір оренди земельної ділянки, який посвідчений приватним нотаріусом Березанського районного нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_3 за реєстровим №2439. Згідно цього договору райдержадміністрація передала ВК «Южна Бухта» у строкове платне володіння та користування земельну ділянку загальною площею 0,995 га, в тому числі 0,995 га відкритих заболочених земель для комерційного використання під розміщення туристичного готелю, яка знаходиться за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області. Договір зареєстровано у Березанському районному окрузі Миколаївської ПРФ ДП "Центр ДЗК" 03.10.2007 року.

26.01.2009 року райдержадміністрацією було прийняте розпорядження №77, згідно якого було вирішено продати ВК «Южна Бухта» земельну ділянку для комерційного використання та розміщення туристичного готелю загальною площею 0,995 га розташованої за адресою: зона відпочинку "Рибаківка", квартал п'ятий, 22 із земель державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство", що знаходяться в його користуванні згідно договору оренди земельної ділянки за межами населеного пункту межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

26.01.2009 року між райдержадміністрацією та ВК «Южна Бухта» був укладений договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, який посвідчений приватним нотаріусом Березанського районного нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_3 за реєстровим № 121.

У розділі 1 договору зазначено, що ВК «Южна Бухта» придбало земельну ділянку, на якій розташоване нерухоме майно - будинок, яке належить кооперативу на підставі рішення господарського суду Миколаївської області від 18.08.2008 року по справі №17/499/08, право власності на яке зареєстроване у Березанській філії БТІ 29.08.2008 року.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки райдержадміністрацією ВК «Южна Бухта» було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ №140837 від 13.02.2009 року.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцеві державні адміністрації діють, зокрема, на засадах верховенства права та законності.

У ч. 1 ст. 1 ЗК України закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до п «а» ч.1 ст. 17 ЗК України, п. 2 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно положень ч. 1 та ч. 2 ст. 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» голова місцевої державної адміністрації на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень в межах своїх повноважень видає розпорядження. Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Згідно ч. 3 ст. 41 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» акти місцевих державних адміністрацій ненормативного характеру, прийняті в межах їх повноважень, набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх у дію. Ці акти доводяться до їх виконавців, а при потребі - оприлюднюються.

Відповідно до частини другої ст. 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або до суду.

Частиною 1, 2 ст. 84 ЗК України передбачено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відповідно до закону.

Згідно пункту 12 перехідних положень ЗК України, до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно до ч. 1 ст. 151 ЗК України юридичні особи, зацікавлені у вилученні (викупі) земельних ділянок, зобов'язані до початку проектування погодити із власниками землі і землекористувачами та сільськими, селищними, міськими радами, державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, Кабінетом Міністрів України і Верховною Радою України місце розташування об'єкта, розмір земельної ділянки та умови її вилучення (викупу) з урахуванням комплексного розвитку території, який би забезпечував нормальне функціонування на цій ділянці і прилеглих територіях усіх об'єктів, умови проживання населення і охорону довкілля.

Згідно положень ч. 5 ст. 151 ЗК України юридичні особи, зацікавлені у вилученні (викупі) земельних ділянок, звертаються з клопотанням про погодження місць розташування об'єктів до відповідної сільської, селищної, міської ради, місцевої державної адміністрації.

Частиною 7 ст. 151 ЗК України визначено, що відповідна сільська, селищна, міська рада чи місцева державна адміністрація згідно із своїми повноваженнями розглядає клопотання і в п'ятиденний строк з дня реєстрації направляє його разом з матеріалами, передбаченими частиною п'ятнадцятою цієї статті, на розгляд органів земельних ресурсів, природоохоронних, територіальних органів виконавчої влади з питань лісового господарства і санітарно-епідеміологічних органів, органів містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини. Зазначені органи протягом двох тижнів з дня одержання клопотання надають свої висновки відповідній сільській, селищній, міській раді чи місцевій державній адміністрації, які з урахуванням одержаних висновків протягом десяти днів приймають рішення про погодження місця розташування того об'єкта, під який мають право самостійно вилучати земельну ділянку, або мотивоване рішення про відмову.

У ч. 15 ст. 151 ЗК України передбачено, що матеріали погодження місця розташування об'єкта повинні включати: викопіювання з генерального плану або іншої містобудівної документації населеного пункту, копію плану земельної ділянки з нанесенням на ній варіантів розміщення об'єкта із зазначенням загальної площі, яку необхідно вилучити. Зазначаються також склад угідь земельної ділянки, що вилучається, та умови її відведення.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 149 ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до їх повноважень.

Відповідно до ч. 5 ст. 149 ЗК України районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) сільськогосподарського використання;

б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті;

в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті.

Частиною 6 ст. 149 ЗК України визначено, що обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті.

З урахуванням приписів ст. 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» зазначені у ч. 5, 6 ст. 149 ЗК України питання вирішуються місцевими держадміністраціями шляхом прийняття розпоряджень.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 123 цього Кодексу.

Відповідно до положень ч. 1, 3, 4, 5, 6 ст. 123 ЗК України надання земельних ділянок юридичним особам в оренду здійснюється, зокрема, на підставі рішень органів виконавчої влади за проектами відведення цих ділянок. Юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки в оренду із земель державної, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. До клопотання про відведення земельної ділянки додаються матеріали, передбачені ч. 15 ст. 151 цього Кодексу документи, що обґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування. Відповідна районна державна адміністрація розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації, яка розглядає його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.

Статтею 122 ЗК України визначені повноваження органів щодо передачі в оренду тих чи інших земельних ділянок юридичним особам.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 122 ЗК України районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування (в оренду в контексті ст. 124, 123 ЗК України) юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) сільськогосподарського використання;

б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті;

в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.

Частиною 4 ст. 122 ЗК України встановлено, що обласні державні адміністрації надають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у постійне користування (в оренду в контексті ст. 124, 123 ЗК України ) юридичним особам у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Згідно до ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі (ч. 2 ст. 19 ЗК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 20 ЗК України зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Таким чином, за приписами ЗК України юридична особа, яка бажає отримати в оренду земельну ділянку, яка перебуває у постійному користуванні, повинна звернутися із відповідним клопотанням про погодження місця розташування об'єкту (ч. 5 ст. 151 ЗК України.) Місцева державна адміністрація за результатами розгляду клопотання юридичної особи приймає рішення про погодження місця розташування об'єкту або відмовляє у погодженні (ч. 7 ст. 151 ЗК України). Надалі рішенням районної державної адміністрації або обласної державної адміністрації (в залежності від місця розташування земельної ділянки та цілей її використання) земельна ділянка вилучається у постійного користувача за його згоди (ч. 1, 2 ст. 149 ЗК України). Надалі відповідною місцевою державною адміністрацією приймається рішення за клопотанням заінтересованої юридичної особи поданим разом із матеріалами погодження місця розташування об'єкту, передбаченими ч. 15 ст. 151 ЗК України, про затвердження проекту відведення земельної ділянки в оренду (у разі необхідності зміни цільового призначення земельної ділянки) та рішення про надання земельної ділянки в оренду згідно компетенції встановленої ч. 3 та ч. 4 ст. 122 ЗК України. На підставі рішення про затвердження проекту відведення та надання земельної ділянки в оренду із юридичною особою укладається договір оренди земельної ділянки.

Згідно вихідної земельно-кадастрової інформації, яка міститься у проекті відведення земельної ділянки, земельна ділянка, яка запропонована до передачі в оренду ВК «Южна Бухта», належить до державної форми власності, а за цільовим призначенням відноситься до земель лісогосподарського призначення.

Відомості стосовно цільового призначення земельної ділянки та форми її власності, які зазначені в вихідній земельно-кадастровій інформації, яка міститься у проекті відведення земельної ділянки, суд приймає до уваги як дійсні з огляду на те, що сторонами їх правдивість у судовому засіданні не спростована.

Враховуючи те, що метою використання земельної ділянки є будівництво туристичного готелю та його подальша експлуатація у вихідній земельно-кадастровій інформації було запропоновано змінити її цільове призначення з земель лісогосподарського призначення на землі комерційного використання.

Так, в договорі оренди, договорі купівлі-продажу земельної ділянки, державному акті на право власності на земельну ділянку зазначено, що земельна ділянка відноситься до земель комерційного використання.

Окрім ст. 19 ЗК України, класифікація земель за цільовим використанням на час виникнення спірних правовідносин була додатково визначена Українським класифікатором цільового використання землі (УКЦВК), затвердженим Держкомземом України 24.04.1998 року за №14-1-7/1205.

За вказаним класифікатором землі лісогосподарського призначення відносяться до п. 5 і можуть використовуватися виключно для ведення лісового господарства.

Натомість, така підкатегорія цільового використання як комерційне використання визначено пп. 1.12, 1.12.6 класифікатору.

Вказане свідчить про фактичну зміну цільового призначення спірної земельної ділянки райдержадміністрацією при наданні її в оренду.

Як вбачається з положень ч. 5 ст. 149 та ч. 3 ст. 122 ЗК України:

Районна державна адміністрація вилучає та надає земельні ділянки за межами населених пунктів для:

а) сільськогосподарського використання;

б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті;

в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті.

З приписів ч. 6 ст. 149 та ч. 4 ст. 122 ЗК України вбачається, що обласні державні адміністрації вилучають та надають земельні ділянки юридичним особам у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених у ст. ст. 122, 149 ЗК України.

Таким чином, розмежування компетенції районної державної адміністрації та обласної державної адміністрації відбувається в залежності від майбутньої мети використання земельної ділянки, яка підлягає вилученню у постійного користувача та передачі в оренду.

Як зазначено в розпорядженні райдержадміністрації про надання земельної ділянки в оренду та договорі оренди земельної ділянки метою її використання є будівництво туристичного готелю.

Отже, для визначення органу, який за законом уповноважений на передачу спірної земельної ділянки в оренду судові необхідно встановити чи пов'язаний туристичний готель з обслуговуванням жителів територіальної громади району.

Законом України «Про планування і забудову територій», який діяв на час виникнення спірних правовідносин, передбачено обов'язок органів влади розробляти схеми планування територій з метою визначення потреб у будівництві нових об'єктів, вилученні земельних ділянок та передачу їх для містобудівних потреб.

Згідно до ст. 9 зазначеного закону районні державні адміністрації після завершення робіт з розроблення схем планування територій подають їх до обласних державних адміністрацій для проведення експертизи та підготовки висновку щодо їх затвердження.

Разом з тим, схема планування території Березанського району не розроблялася та не затверджувалася, отже доводи відповідача, що будівництво готельного комплексу здійснювалося для задоволення потреб територіальної громади району викликають сумніви.

Як вбачається з листа управління містобудування та архітектури Миколаївської обласної державної адміністрації за № 990-01-20 від 15.10.2013 року (т. 1 а. с. 238) схема планування території Березанського району розроблена у 1984 році, затверджена розпорядженням Миколаївської обласної ради народних депутатів 05.03.1985 року №91-р. При цьому, оновлена схема планування території району не розроблялася та не подавалася на проведення державної експертизи містобудівної документації.

При цьому до об'єктів, що пов'язані з обслуговуванням жителів територіальних громад, належать такі, що мають призначення щодо забезпечення соціально-економічних, культурних, оздоровчих або інших потреб жителів району, однаковим задоволенням потреб жителів відповідної територіальної громади, для чого органами місцевого самоврядування здійснюється стратегічне планування та прогнозування соціально-економічного розвитку даної території, що супроводжується в тому числі складанням інвестиційного паспорту з відображенням соціально-економічних, культурних, оздоровчих або інших потреб жителів відповідної територіальної громади, необхідність інвестицій та можливі інвестиційні ризики з урахуванням характерних властивостей даної території. Відтак за наслідком будівництва відповідних об'єктів забезпечується необхідний рівень соціально-економічної стабільності, сприяння розвитку тих форм економічної діяльності і зайнятості, які узгоджуються з існуючими ресурсними можливостями громади, покращенню її життєвих стандартів.

Ухвалою суду відповідач - ВК «Южна Бухта» зобов'язаний був надати докази того, що туристичний готель, під який відведена земельна ділянка, будуватиметься переважно для потреб територіальної громади району.

Проте, ВК «Южна Бухта» не представила доказів на підтвердження того факту, що об'єкт (туристичний готель), під будівництво якого була відведена спірна земельна ділянка, пов'язаний саме з обслуговуванням жителів територіальної громади Березанського району Миколаївської області.

На думку суду такими підтверджуючими матеріалами могли бути матеріали погодження місця розташування об'єкту зазначені у ч. 15 ст. 151 ЗК України, схема планування території Березанського району, в яких надається визначення потреби району в такому будівництві.

Тому, на переконання суду згідно положень ч. 6 ст. 149 та ч. 4 ст. 122 ЗК України питання про вилучення спірної земельної ділянки у постійного користувача, зміни її цільового призначення, надання в оренду мало вирішуватися її власником - державою в особі Миколаївської обласної державної адміністрації.

Отже, райдержадміністрацією були перевищені надані їй законом повноваження при зміні цільового призначення та наданні в оренду спірної земельної ділянки. При цьому, як встановлено судом рішення про вилучення земельної ділянки у постійного користувача - ДП «Очаківське ЛМГ» взагалі не приймалося.

Частиною 1 ст. 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 ст. 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦК України від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Згідно ч.1, 2 ст. 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Положення зазначених статей ЦК України кореспондуються з положеннями ст. 84 ЗК України, яка була наведена вище.

З огляду на приписи ст. ст. 17, 84, 122 ЗК України, 316, 317, 324, 326 ЦК України, п. 2 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» належним розпорядником спірної земельної ділянки є держава в особі Миколаївської обласної державної адміністрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Статтею 21 Земельного кодексу України передбачено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для:

а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам;

б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок;

в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Через те, що розпорядження спірною земельною ділянкою не входило в коло повноважень райдержадміністрації, прийняті нею розпорядження та укладені договори мають бути визнані недійсними ще й з підстав порушення порядку зміни її цільового призначення

Крім того, підставою визнання недійсним розпорядження райдержадміністрації №1051 від 28.09.2007 року є його прийняття за відсутності позитивного висновку державної експертизи землевпорядної документації.

Так, згідно із ст. ст. 9, 35 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" обов'язковій державній експертизі підлягають проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок, а результатом проведення державної експертизи є висновок державної експертизи. Висновки державної експертизи повинні містити оцінку допустимості та можливості прийняття рішення щодо об'єкта державної експертизи і враховувати соціально-економічні наслідки. Якщо об'єкт державної експертизи підготовлений згідно з вимогами законодавства, встановленими стандартами, нормами і правилами, то він позитивно оцінюється та погоджується. У разі, необхідності погодження може обумовлюватися певними умовами щодо додаткового опрацювання окремих питань та внесення коректив, виконання яких не потребує суттєвих доробок. Позитивні висновки державної експертизи щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи є підставою для прийняття відповідного рішення органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування, відкриття фінансування робіт з реалізації заходів, передбачених відповідною документацією. Реалізація заходів, передбачених документацією із землеустрою та документацією з оцінки земель, види яких визначені законом, а також матеріалами і документацією державного земельного кадастру щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи, без позитивних висновків державної експертизи забороняється. У разі якщо об'єкт державної експертизи не повною мірою відповідає вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, він повертається на доопрацювання. При цьому, вказуються конкретні вимоги, відповідно до яких необхідно внести зміни і доповнення до об'єкта державної експертизи. Об'єкт державної експертизи, який не відповідає вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, оцінюється негативно і не погоджується. Негативна оцінка об'єкта державної експертизи повинна бути всебічно обґрунтована відповідно до вимог законодавства, встановлених стандартів, норм і правил. Висновки державної експертизи після їх затвердження спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері державної експертизи є обов'язковими для прийняття до розгляду замовником і врахування при прийнятті відповідного рішення щодо об'єктів державної експертизи.

Як зазначалося вище згідно до ч. 6 ст. 123 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.

У порушення зазначених вимог законодавства, діючого на час прийняття оскаржуваного розпорядження райдержадміністрацією було затверджено проект землеустрою за відсутності позитивного висновку державної експертизи землевпорядної документації.

В підтвердження наведеного відповідно до інформації Головного управління Держземагентства у Миколаївській області (лист від 11.06.2013 р. за № 2753/2000.13 від 12.09.2013 року за №4706/300-13) по вказаному об'єкту позитивний висновок державної експертизи землевпорядної документації взагалі не надавався. Відповідачами зазначена інформація не спростована.

Також на дату прийняття розпорядження райдержадміністрацією №1051 від 28.09.2007 року був відсутній висновок Миколаївського обласного управління лісового та Мисливського господарства щодо дозволу на зміну цільового призначення земельної ділянки, як це передбачено ст. 57 ЛК України. Так, дозвіл був наданий вже після прийняття розпорядження, а саме - 08.10.2007 року (т.1 а.с. 20).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

З огляду на вказане підлягає задоволенню вимога прокурора про визнання недійсним договору оренди спірної земельної ділянки. Як було зазначено вище райдержадміністрація не є тим законодавчо уповноваженим органом державної влади, який наділений правом вилучення у постійного землекористувача, надання в оренду та продажу спірної земельної ділянки.

Що стосується визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, то суд звертається до положень ст. 116 ст. 122 ЗК України в редакції, яка діяла на час прийняття розпорядження №77 від 26.01.2009 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно ч. 4 ст. 122 ЗК України обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених

частинами третьою, сьомою цієї статті.

Як зазначалося вище правом відчуження спірної земельної ділянки в контексті ст. ст. 17, 84, 122 ЗК України, 316, 317, 324, 326 ЦК України, п. 2 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» є Миколаївська обласна державна адміністрація.

Тому, з аналогічних підстав підлягає визнанню незаконним та скасуванню розпорядження №77 від 26.01.2009 року та визнанню недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки.

Відповідно до пункту 6 статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" пленум Вищого господарського суду України з метою однакового і правильного застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права у розгляді справ дає обов'язкові роз'яснення.

Відповідно до п. 2.3 пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011 року державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій. У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.

У зв'язку із тим, що судом задовольняються вимоги прокурора та позивача про визнання недійсними укладених договорів вимога про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку теж підлягає задоволенню.

Прокурор як на обґрунтування порушення вимог законодавства при продажу земельної ділянки послався на неможливість відчуження земельних ділянок у приватну власність, які перебувають у межах прибережних захисних смуг, посилаючись на ст. 85 ВК України та ст. 59 ЗК України.

Слід зазначити, як було встановлено судом спірна земельна ділянка відносилася до земель лісогосподарського призначення, а не до земель водного фонду, до якого і відносяться прибережні захисні смуги. Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 60 ЗК України (чинній на дату прийняття рішення про продаж земельної ділянки) розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою. Доказів наявності прибережної захисної смуги в межах спірної земельної ділянки ані прокурором, ані позивачем всупереч вимогам ч. 1 ст. 33 ГПК України судові представлено не було.

Таким чином, зазначена підстава не може бути прийнята судом в обґрунтування задоволення позовної вимоги щодо недійсності договору купівлі-продажу земельної ділянки..

Частиною 1 ст. 388 ЦК України встановлено якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Як було описане вище райдержадміністрація не мала права відчужувати спірну земельну ділянку на користь ВК «Южна Бухта» і вона вибула з володіння держави поза її волею.

Не можна погодитися із доводами ВК «Южна Бухта» що воно не знало і не могло знати чи вправі райдержадміністрація розпоряджатися спірною земельною ділянкою з огляду на те, що її компетенція по розпорядженню землями державної власності чітко встановлена Законом України «Про місцеві державні адміністрації» та ЗК України, які оприлюднені у встановленому порядку та набули чинності.

Таким чином, позовна вимога прокурора щодо зобов'язання ВК «Южна Бухта» повернути спірну земельну ділянку її належному власнику - державі в особі Миколаївської обласної державної адміністрації є законною і підлягає задоволенню.

Встановивши та з'ясувавши факт порушення суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу позивача - Миколаївської облдержадміністрації, за захистом якого звернувся прокурор до господарського суду, суд відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України не вправі застосувати позовну давність до заявлених вимог, про що просить ВК «Южна Бухта» з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Так, ч. 3 ст. 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальний строк позовної давності встановлено строком 3 роки. Указаний строк обчислюється з моменту, коли зацікавлена особа дізналась про порушення свого права (ст.261 ЦК України).

З наданих суду доказів вбачається, що позивачу не було відомо про прийняття оспорюваних розпоряджень райдержадміністрацією та укладення спірних договорів до моменту проведення прокурором перевірки у 2013 році.

Так, на підтвердження доводів, викладених у відзиві щодо пропущення позивачем строку позовної давності, відповідачем було надано копію листа райдержадміністрації про направлення спірних розпоряджень та договорів на адресу позивача від 19.08.2012 року за №1246-01-2-30-13 (т.1 а.с. 69).

При цьому, супровідних листів, які підтверджують направлення безпосередньо на адресу позивача саме розпоряджень №1051 від 28.09.2007 року та № 77 від 26.01.2009 року представлено судові не було.

За інформацією загального відділу апарату Миколаївської обласної державної адміністрації (в якому здійснюється облік та реєстрація всіх матеріалів, які надходять до облдержадміністрації) розпорядження голови райдержадміністрації №1051 від 28.09.2007 року та № 77 від 26.01.2009 року до облдержадміністрації не надходили (лист Миколаївської обласної державної адміністрації від 17.09.13 р. № 2802/0/05-47/3-13 (т.1 а.с. 134).

Таким чином, вищевикладені обставини, що виникли незалежно від волі Миколаївської обласної державної адміністрації (позивача), об'єктивно унеможливили звернення за судовим захистом у період дії строку позовної давності.

Що стосується доводів відповідача про відсутність підстав для позбавлення його права власності згідно ст. 140 ЗК України, то суд вважає за необхідне вказати таке. На думку суду зазначеною статтею наводиться перелік підстав припинення права власності набутого у порядку встановленому законодавством.

У разі набуття права власності на землю з порушенням вимог ЗК України застосуванню підлягають приписи ст. 155 ЗК України, ст. ст. 203, 215, 388 ЦК України.

Що стосується застосування практики Європейського суду з прав людини, то суд вважає зазначити таке.

Звернення прокурора до суду із позовом на захист інтересів держави спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про відчуження земель належних Українському народу, тобто державі, на користь однієї юридичної особи та повернення у власність держави земельної ділянки, яка вибула з її володіння незаконно. Тобто, вирішуючи справу, суд оцінює справедливу рівновагу інтересів усієї держави Україна та однієї юридичної особи - ВК «Южна Бухта».

Отже, обставини справи «Стретч проти Сполученого Королівства» та цієї справи істотно різняться, а тому висновки щодо справедливої рівноваги між інтересами суспільства і особи в кожній з цих справ не можуть бути тотожними, а висновок Європейського суду з прав людини про порушення прав заявника у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» не може бути безумовним прецедентом при розгляді цієї справи.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації - задовольнити повністю.

Визнати незаконним та скасувати розпорядження Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області №1051 від 28.09.2007 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та надання земельної ділянки в оренду".

Визнати недійсним на майбутнє договір оренди земельної ділянки, який посвідчений 01.10.2007 року приватним нотаріусом Березанського районного нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_3 за реєстровим №2439.

Визнати незаконним та скасувати розпорядження Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області №77 від 26.01.2009 року "Про продаж земельної ділянки для несільськогосподарського призначення".

Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, який 26.01.2009 року посвідчений приватним нотаріусом Березанського районного нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_3 за реєстровим № 121.

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 140837 від 13.02.2009 року, яким посвідчується право власності на земельну ділянку за виробничим кооперативом "Южна Бухта" площею 0, 995 га розташовану в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області, квартал п'ятий, №25, зона відпочинку "Рибаківка".

Зобов'язати виробничий кооператив "Южна Бухта" повернути у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,995 га розташовану в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області, квартал п'ятий, №25, зона відпочинку "Рибаківка" (кадастровий номер 4820983900:09:000:0345).

Стягнути з Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області на користь Державного бюджету України суму судового збору в розмірі 4588 гривень.

Стягнути виробничого кооперативу "Березанський" на користь Державного бюджету України суму судового збору в розмірі 6357,90 гривень.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Повний текст рішення складений та підписаний 20.05.2014 року.

Головуючий суддя А.П. Алексєєв

суддя Д.О. Бездоля

суддя Ю.С. Бритавська