Постанова

від 16.10.2014 по справі 915/1222/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2014 року Справа № 915/1222/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В. суддівГоголь Т.Г. (доповідач), Швеця В.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін: прокуратури: Збарих С.М. - прок. ГПУ, посв. №028728, Боднарчук В.М. - прок. ГПУ, посв. №023013, позивача, відповідачів, третьої особи: не з'явились, повідомлені належно,

касаційну скаргуЗаступника прокурора Одеської області на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 29.07.14 у справі№915/1222/13 Господарського суду Миколаївської області за позовомМиколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до 1. Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області 2. Виробничого кооперативу "Южна бухта" третя особаДержавне підприємство "Очаківське лісомисливське господарство" провизнання незаконними і скасування розпоряджень, визнання недійсними договорів оренди та купівлі - продажу , державного акта на право власності на землю, зобов'язання повернути земельну ділянку У судовому засіданні 09.10.14 оголошувалася перерва до 16.10.14.

Миколаївський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області і Виробничого кооперативу "Южна бухта" про: 1) визнання незаконним та скасування розпорядження Березанської районної державної адміністрації Березанського району Миколаївської області №1051 від 28.09.07 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та надання земельної ділянки в оренду"; 2)визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, площею 0,995 га строком на 49 років, укладеного 01.10.07 між Березанською районною державною адміністрацією та Виробничим кооперативом "Южна бухта"; 3)визнання незаконним та скасування розпорядження Березанської районної державної адміністрації Березанського району Миколаївської області №77 від 26.01.09 "Про продаж земельної ділянки для несільськогосподарського призначення"; 4)визнання недійсним договору купівлі - продажу земельної ділянки, площею 0,995 га, розташованої в зоні відпочинку "Рибаківка", Квартал п'ятий, 25, укладеного 26.01.09 Березанською районною державною адміністрацією з Виробничим кооперативом "Южна бухта"; 5)визнання недійсним державного акта серії ЯЗ №140837 на право власності ВК "Южна бухта" на вказану земельну; та 6)повернення цієї земельної ділянки у власність держави. Прокурор вказував на те, що оспорювані розпорядження прийняті з порушенням приписів земельного і водного законодавства та з перевищенням компетенції райдержадміністрації. Він зазначав, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення і розташована на відстані 20 м від урізу води Березанського лиману в межах його прибережної захисної смуги, та передача земельних ділянок прибережних захисних смуг у власність законом не передбачена. Прокурор також наголошував на тому, що питання вилучення спірної земельної ділянки у постійного землекористувача, зміна її цільового призначення і надання в оренду повинно було вирішуватися Миколаївською обласною державною адміністрацією (позивачем у справі). Водночас прокурор посилався на те, що на час прийняття оспорюваного розпорядження №1051 від 28.09.07 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки не був погоджений з усіма контролюючими органами та він не пройшов обов'язкову землевпорядну експертизу. Оскільки спірні розпорядження райдержадміністрації були прийняті з порушенням вимог законодавства, то і договори, укладені на підставі таких розпоряджень, є такими, що суперечать приписам законодавства та підлягають визнанню недійсними за приписами статей 203, 215 Цивільного кодексу України. Також у зв'язку з визнанням недійсними названих договорів прокурор вважав підставним і визнання недійсним державного акта на право власності на спірну земельну ділянку та повернення такої у власність держави. Позов обґрунтований приписами статей 14, 19, 121 Конституції України, статей 21, 59, 122, 123, 149, 152. 155 Земельного кодексу України, статей 203, 215, 324, 388 Цивільного кодексу України, статей 85, 90 Водного кодексу України, статей 31, 57 Лісового кодексу України.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 13.05.14 (судді: Алексєєв А.П., Бритавська Ю.С, Бездоля Д.О.) позов задоволено повністю. Місцевий господарський суд виходив з того, що оспорювані розпорядження прийняті з порушенням приписів земельного законодавства та з перевищенням компетенції райдержадміністрації, оскільки правом відчуження спірної земельної ділянки наділена Миколаївська обласна державна адміністрація. Водночас суд визнав, що розпорядження №1051 від 28.09.07 прийняте райдержадміністрацією з порушенням порядку зміни цільового призначення спірної земельної ділянки, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки на час прийняття спірного розпорядження не був погоджений з таким контролюючим органом, як Миколаївським обласним управлінням лісового і мисливського господарства та за таким проектом не було отримано позитивного висновку державної землевпорядної експертизи. Водночас суд дійшов висновку про те, що договори, укладені на підставі незаконних розпоряджень, є таким, що суперечать вимогам законодавства і в силу статей 203, 215 Цивільного кодексу України є недійсними. Місцевий господарський суд також визнав, що спірна земельна ділянка вибула з володіння держави поза її волею, а тому суд задовольнив позов в частині повернення її державі в особі Миколаївської обласної державної адміністрації. Крім того, суд дійшов висновку про те, що строк позовної давності за заявленими вимогами не сплив.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 29.07.14 (судді: Бєляновський В.В., Мишкіна М.А., Будішевська Л.О.) скасовано рішення місцевого господарського суду в частині визнання незаконним та скасування розпорядження Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області №77 від 26.01.09 "Про продаж земельної ділянки для несільськогосподарського призначення"; визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 26.01.09, укладеного між відповідачами; визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ №140837 від 13.02.09 та зобов'язання відповідача-2 повернути у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації вказану земельну ділянку. У позові в цій частині відмовлено. Суд апеляційної інстанції виходив із того, що прокурор не надав доказів, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах прибережної смуги та належить до земель водного фонду, передача яких у власність заборонена нормами водного законодавства. При цьому апеляційний господарський суд визнав, що розташування спірної земельної ділянки у межах прибережної захисної смуги та приналежність її до земель водного фонду повинна підтверджуватися відповідним проектом землеустрою. Проте, проект землеустрою щодо встановлення розмірів і меж прибережної захисної смуги в межах спірної земельної ділянки відсутній. В решті рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

До Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернувся Заступник прокурора Одеської області, який просить скасувати постанову у справі в частині відмови у позові, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін. Прокурор вважає, що судом порушені приписи статей 21, 60, 84, 149 Земельного кодексу України, статті 88 Водного кодексу України, статті 31 Лісового кодексу України, статей 4, 43, 84, 105 Господарського процесуального кодексу України. Він вказує на те, що відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги на місцевості не свідчить про відсутність прибережної захисної смуги водного об'єкта, оскільки її розміри та межі визначені законом. Прокурор наголошує на доведеності матеріалами справи того, що спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги і передача її у власність законом не передбачена. Водночас прокурор посилається і на судову практику Верховного Суду України про розгляді аналогічних справ.

Від позивача і відповідачів відзивів на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення прокурорів, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Господарські суди установили, що розпорядженням Березанської районної державної адміністрації від 28.09.07 №1051 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та надання земельної ділянки в оренду" було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Виробничому кооперативу "Южна Бухта", загальною площею 0,995 га, відкритих заболочених земель, у тому числі: 0,995 га боліт низинних із земель Державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство". За цим розпорядженням в оренду кооперативу терміном на 49 років передавалася вказана земельна ділянка для комерційного використання під розміщення туристичного готелю за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області. На підставі спірного розпорядження 01.10.07 між Березанською районною державною адміністрацією та Виробничим кооперативом "Южна Бухта" був укладений договір оренди спірної земельної ділянки. Суди також установили, що 26.01.09 Березанська районна державна адміністрація прийняла розпорядження №77 про продаж Виробничому кооперативу "Южна Бухта" земельної ділянки комерційного використання під розміщення туристичного готелю, загальною площею 0,995 га, розташованої у зоні відпочинку "Рибаківка", квартал п'ятий, 25, із земель ДП "Очаківське ЛМГ". В цей же день, Березанська районна державна адміністрація і Виробничий кооператив "Южна бухта" уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки, за яким кооператив придбав вказану земельну ділянку. На придбаній земельній ділянці розташоване нерухоме майно кооперативу, право власності на яке було зареєстровано 29.08.08 Березанською філією Миколаївського міжміського бюро технічної інвентаризації. На підставі зазначеного договору купівлі-продажу земельної ділянки, Виробничому кооперативу "Южна Бухта" 13.02.09 було видано Державний акт серії ЯЗ № 140837 на право власності на спірну земельну ділянку. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимоги Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері заявлені в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до Березанської районної державної адміністрації і Виробничого кооперативу "Южна бухта" про: визнання незаконним та скасування розпорядження Березанської районної державної адміністрації №1051 від 28.09.07 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та надання земельної ділянки в оренду"; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, площею 0,995 га, строком на 49 років, укладеного 01.10.07 між відповідачами; визнання незаконним і скасування розпорядження Березанської районної державної адміністрації №77 від 26.01.09 "Про продаж земельної ділянки для несільськогосподарського призначення"; визнання недійсним договору купівлі - продажу спірної земельної ділянки від 26.01.09, укладеного між відповідачами; визнання недійсним державного акта серії ЯЗ №140837 на право власності ВК "Южна бухта" на вказану земельну ділянку; та повернення її у власність держави. Господарський суд визнав обґрунтованими позовні вимоги та задовольнив їх. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи в апеляційному порядку рішення місцевого господарського суду, погодився з його висновком про незаконність розпорядження Березанської районної державної адміністрації №1051 від 28.09.07 та укладеного на його виконання договору оренди від 01.10.07. В цій частині постанова суду апеляційної інстанції прокурором не оскаржена. Як убачається зі змісту касаційної скарги прокурор не погоджується з відмовою апеляційного господарського суду у задоволенні решти позовних вимог, а саме: визнання незаконним і скасування розпорядження Березанської районної державної адміністрації №77 від 26.01.09; визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26.01.09, укладеного між відповідачами; визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ №140837 від 13.02.09; та повернення спірної земельної ділянки. Скасовуючи частково рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції виходив, зокрема, з неможливості встановлення меж та розмірів прибережної захисної смуги в межах спірної земельної ділянки без проекту землеустрою. Проте такі висновки суду апеляційної інстанції визнаються передчасними з огляду на наступне. Статтею 4 Водного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) унормовано, що до земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм. За приписами статті 58 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою. Прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони. Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Водночас, прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов'язковим централізованим водопостачанням і каналізацією (статті 1, 88, 90 Водного кодексу України (у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин). Частинами 1, 3 статті 60 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) унормовано, що вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації. Право на землі водного фонду, встановлене статтею 59 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), передбачає можливість передачі юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування земельних ділянок прибережних захисних смуг із земель водного фонду на умовах оренди (частина 4 статті 59 цього Кодексу). При цьому за приписами статті 83 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до земель комунальної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом. Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05.11.04 №434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.96 №486 "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них", з урахуванням конкретної ситуації. Статтею 88 Водного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) унормовано, що уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. У розумінні приписів наведених норм при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою для встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити із нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.96 №486 "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них". Отже, відсутність землевпорядної документації не змінює правового режиму прибережної захисної смуги. Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 09.09.14 у справі №915/1226/13, від 02.09.14 у справі №915/1223/13, від 09.09.14 у справі №915/1220/13, від 09.09.14 у справі №915/1224/13, від 09.09.14 у справі №915/1228/13, від 02.09.14 у справі №905/6025/13. Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Статтею 43 цього ж Кодексу унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Проте, переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не досліджував усіх доказів, наданих прокурором на підтвердження позовних вимог, як-то: план меж земельної ділянки, в якому зазначено, що спірна земельна ділянка розташована у прибережній захисній смузі шириною 2 000 м уздовж урізу води (Чорне море); акт технічного обстеження ділянок лісового фонду ДП "Очаківське ЛМГ", потрібних для надання у тимчасове користування для інших видів використання від 03.08.07, в котрому відбито, що обстежена ділянка розміщена в межах забороненої для експлуатації водоохоронної зони Чорного моря та має водоохоронне значення; пояснювальну записку до проекту землеустрою, складену спеціалістом-землевпорядником Товариства з обмеженою відповідальністю "Обласний земельно-кадастровий центр"; погодження санітарно-епідеміологічною станцією Березанського району Миколаївської області проекту землеустрою щодо відведення в оренду (користування) земельною ділянкою від 27.09.07, де зазначено розміщення спірної земельної ділянки відносно навколишніх територій, а саме - межування на півдні з Березанським лиманом; висновок Державної екологічної інспекції з охорони довкілля Північно-Західного регіону Чорного моря від 17.10.07, в якому зазначено про межування спірної земельної ділянки з півдня з прибережною зоною лиману. За приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі. Тобто, метою апеляційного суду є розгляд справи повторно . В силу приписів статті 105 названого Кодексу за наслідками розгляду апеляційної скарги апеляційний господарський суд приймає постанову, у якій мають бути зазначені, зокрема, обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією; доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази; мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів. Проте, ухвалюючи постанову у справі суд апеляційної інстанції вимог вказаних норм не виконав, не з'ясував усіх необхідних для вирішення спору обставин, не надав оцінку усім доказам зібраним у справі. Крім того, як вже зазначалося, місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив, окрім іншого, з приписів частин 3, 4 статті 122, статті 149 Земельного кодексу України. При цьому, господарський суд першої інстанції визнав, що розпорядження спірною земельною ділянкою належить до повноважень обласної державної адміністрації, а не до повноважень районної державної адміністрації, яка видала спірні розпорядження та уклала договори з перевищенням власних повноважень, без припинення права землекористування ДП "Очаківське лісомисливське господарство" у встановленому порядку належно уповноваженим органом. Втім, суд апеляційної інстанції правої оцінки таким висновкам не надавав, їх не спростував, відповідні обставини справи не з'ясував, як і не навів мотивів незастосування зазначених норм права. У відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України судове рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Між тим, постанова у справі в оскарженій частині наведеним вимогам не відповідає. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 111 9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. Відтак, постанова у справі в оскарженій частині підлягає скасуванню в частині відмови у позові, з направленням справи в цій частині на новий розгляд до Одеського апеляційного господарського суду, а касаційна скарга задовольняється частково.

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 111 7 , 111 9 , 111 10 , 111 11 , 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29.07.14 у справі №915/1222/13 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог. Справу в цій частині направити на новий розгляд до Одеського апеляційного господарського суду. Решту постанови залишити без змін.

Касаційну скаргу Заступника прокурора Одеської області задовольнити частково.

Головуючий Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

В.Швець