Ухвала

від 07.05.2014 по справі 820/817/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2014 р.Справа № 820/817/14 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі :

Головуючого судді: Курило Л.В.,

Суддів: Русанової В.Б. , Присяжнюк О.В. ,

за участю секретаря судового засідання - Дудки О. А.,

представника позивача - Бухарєва С.В.,

представника відповідача - Коваленко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2014р. по справі № 820/817/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Меридіан"

до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

В січні 2014 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Меридіан" - звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Харківської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області від 15.07.2013 року №0001162203 та №0001152203.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2014 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "МЕРИДІАН" задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Харківської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області від 15.07.2013 року №0001162203 та №0001152203.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Меридіан", посилаючись на законність та обгрунтованість постанови суду першої інстанції, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримала в повному обсязі, просила постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Представник позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції просив постанову суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

В судове засідання, призначене на 07.05.2014 року, представник відповідача не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши представників сторін, переглянувши в межах апеляційної скарги постанову суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "МЕРИДІАН" - пройшло передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набуло правового статусу суб'єкта господарювання - юридичної особи, включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з ідентифікаційним кодом - 35119462 (а.с.10-11).

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "МЕРИДІАН" перебуває на обліку як платник податків, зборів (обов'язкових платежів) у Харківській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області. У періоді, за який проводилась перевірка, підприємство було платником ПДВ, що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість, виданого Харківською ОДПІ у Харківській області, копія якого долучена до матеріалів справи.

На підставі наказу Харківської ОДПІ ХО ДПС від 21.06.2013 року №611, відповідно до п.75.1. ст.75, п.п.78.1.1, п.78.1 ст.78, п.п. 79.2 ст.79 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року, податковим органом в період з 21.06.2013 р. по 01.07.2013 р. проведено невиїзну документальну позапланову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Меридіан" з питань правильності обчислення та нарахування податку на додану вартість за період з 01.11.2012 року по 31.12.2012 року та податку на прибуток за період з 01.10.2012 року по 31.12.2012 року стосовно взаємовідносин з ПП "ГК "Геомандри" (код 36516077), за результатами якої складено акт від 08.07.2013 року №1230/220/35116462 ( а.с. 14-35).

Згідно висновків акту перевірки від 08.07.2013 року №1230/220/35116462, податковим органом встановлено порушення позивачем вимог п. 198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємству донараховано податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 390761 грн., у тому числі за грудень 2012 року на суму 390761 грн.; ст.138, п. п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємству донараховано податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 410300 грн., у тому числі за 4 квартал 2012 року на суму 410300 грн.

На підставі акту перевірки від 08.07.2013 року №1230/220/35116462 Харківською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Харківській області 15.07.2013 року винесено податкові повідомлення-рішення №0001162203, яким ТОВ "Науково-виробниче підприємство "МЕРИДІАН" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 586141,50грн., з яких: 390761,00грн. - основний платіж, 195380,50грн. - штрафні (фінансові) санкції (а.с. 12) та №0001152203, яким ТОВ "Науково-виробниче підприємство "МЕРИДІАН" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 615450,00грн., з яких: 410300,00грн. - основний платіж, 205150,00грн. - штрафні (фінансові) санкції (а.с.12-13).

Не погодившись з вищевказаними податковими повідомленнями - рішеннями, позивач скористався правом адміністративного оскарження та подав відповідні скарги.

За наслідками розгляду скарг підприємства від 30.07.2013р. №425 та від 22.10.2013р. №18257/6, рішеннями Головного управління Міндоходів у Харківській області від 03.10.2013р. №2432/10/20-40-10-04-17 (а.с.36-39) та Міністерства доходів і зборів України від 18.12.2013 року №17768/6/99-99-10-01-15 (а.с.40-42) скарги підприємства залишені без задоволення, а податкові повідомлення рішення - без змін.

Не погодившись із податковими повідомленнями - рішеннями від 15.07.2013 року №0001162203 та №0001152203, позивач звернувся із зазначеним позовом до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правомірності мотивів винесення спірних податкових повідомлень - рішень, що зумовлює висновок про необґрунтованість визначення платнику податків додаткових податкових зобов'язань і, як наслідок, наявність факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "МЕРИДІАН" у сфері публічно - правових відносин.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Підставою для донарахування позивачеві грошового зобов'язання з податку на додану вартість став висновок податкового органу щодо порушення позивачем вимог п. 198.1, п.198.3 , п.198.6 ст.198 , ст.138, п. п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України по взаємовідносинам з ПП "ГК "Геомандри" (код 36516077). При цьому, податковий орган посилався на відсутність доказів транспортування, перевезення та використання придбаних ТМЦ в господарський діяльності позивача.

Крім того, вказані висновки податкового органу грунтувались на акті перевірки ДПІ у Дніпровському районі м.Києва ДПС від 08.05.2013 р. №1479/22-621-36516099 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПП "ГК "Геомандри", код ЄДРПОУ:36516077, з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати сум податків по фінансово - господарським взаємовідносинам з ТОВ "МЕРКІС ЛТД", код ЄДРПОУ: 38105557, яким встановлено порушення "ГК "Геомандри" вимог п.п. 201.1, 201.2, 201.4, 201.6, 201.7 ст.201, п. 198.6 ст.198, пп.139.1, 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України. В свою чергу, ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС проводячи перевірку ПП "ГК "Геомандри", використало акт ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 15.03.2013р. № 1000/22-2/38105557 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "МЕРКІС ЛТД", код ЄДРПОУ: 38105557, за листопад 2012 року по взаємовідносинам з ТОВ "Датіка".

Відповідно до п.п. 14.1.181 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів ( у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 201.1, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну в момент виникнення податкових зобов'язань продавця, яка є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Приписами п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України забороняється включення до складу податкового кредиту сум податку, не підтверджених належним чином оформленими податковими накладними. У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Таким чином, підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.

Щодо визначення позивачеві зобов'язань з податку на прибуток колегія суддів зауважує на таке.

Відповідно до п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Таким чином, показник валових витрат безпосередньо впливає на об'єкт оподаткування.

Відповідно до п. 138.1. ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються з:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті;

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1. Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Разом з тим, відповідно до пункту 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Виходячи з системного аналізу вказаних норм, необхідно зауважити на те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку. При цьому, дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції. Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинна здійснюватись виключно на підставі норм податкового законодавства. А відтак, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображено в укладених платником податків договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Як убачається із матеріалів справи, позивач - ТОВ "Науково-виробниче підприємство "МЕРИДІАН" у перевіреному періоді мало господарські відносини з підприємством ПП "ГК "Геомандри" (код 36516077).

Так, на підставі договору купівлі-продажу №14/12 від 01.03.2012року (а.с.44) ПП "Геологічна компанія "Геомандри" (постачальник) зобов'язується передати у власність ТОВ "Науково-виробниче підприємство "МЕРИДІАН" (покупець) товар (металоконструкції), а покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором зобов'язується прийняти й оплатити товар (а.с. 44).

На виконання цього правочину ПП "Геологічна компанія "Геомандри" складені податкові накладні від 29.11.2012 року №6 на загальну суму з ПДВ 586142,40грн., від 29.11.2012 року №7 на загальну суму з ПДВ 586142,40грн., від 29.11.2012 року №8 на загальну суму з ПДВ 586142,40грн., від29.11.2012 року №9 на загальну суму з ПДВ 586142,40грн. (а.с.45-48) та видаткові накладні від 29.11.2012 року №130 на загальну суму 586142,40грн., від 29.11.2012 року №131 на загальну суму з ПДВ 586142,40грн., від 29.11.2012 року №132 на загальну суму 586142,40грн., від 29.11.2012 року №133 на загальну суму 586142,40грн. (а.с.49-52).

До вказаного договору сторонами 01.03.2012 року складено специфікацію на поставку продукції - металоконструкції для ТЗІБ, ФРДИ423318.001- на загальну суму 5861424,00грн. (а.с.111).

За умовами договору, доставку товару на склад покупця - ТОВ "Науково-виробниче підприємство "МЕРИДІАН" за адресою: м.Харків, с. Комунар, вул. Безлюдівська, 6 - забезпечував постачальник - ПП "ГК "Геомандри".

Станом на 31.01.2013 року заборгованість по розрахункам ТОВ «НВП «МЕРИДІАН» перед ПП "ГК "Геомандри" складала 944569, 60 грн. Відповідно до договору уступки вимог (цесії) № 03-01 від 01.03.13р., укладеного між ПП "ГК "Геомандри" та ТОВ "Град-Будсервіс", код 35723899, вказана заборгованість ТОВ НВП "МЕРИДІАН" на користь ПП "ГК "Геомандри" перейшла до ТОВ "Град-Будсервіс". Отже, станом на 31.01.2013 року заборгованість між ТОВ НВП "МЕРИДІАН" та ПП "ГК "Геомандри" відсутня, про що зазначено в самому акті перевірки від 08.07.2013 року №1230/220/35116462 (а.с. 20).

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців видами діяльності позивача, зокрема, є: 26.30-виробництво обладнання зв'язку, 26.51 - виробництво інструментів і обладнання для вимірювання, дослідження та навігації. ( а.с.10).

Придбання позивачем металоконструкцій, які були предметом договору купівлі - продажу, є необхідними для здійснення господарської діяльності позивача.

Факт подальшої реалізації позивачем готової продукції Державному підприємству ДП НПКТ "Заря-Машпроект", м.Миколаїв підтверджується первинними документами, зокрема, видатковими накладними № 93 від 11.02.2013 року, № 92 від 11.02.2013 року, №002 від 08.01.2013 року, довіреностями на отримання продукції . ( а.с.101-107).

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вказані первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства.

Таким чином, факт реальності понесення позивачем витрат у спірних правовідносинах підтверджений матеріалами справи.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зауважити на той факт, що відповідачем ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надано доказів на підтвердження фальшивості зазначених документів, або на невідповідність відомостей, зазначених в цих первинних документах, фактичним обставинам, або на відсутність у контрагента статусу платника ПДВ на момент вчинення та виконання правочину, або на завищення вартості робіт чи послуг, або на несумісність зазначених в документах робіт чи послуг з власною господарською діяльністю ТОВ «НВП «МЕРИДІАН». У ході перевірки відповідачем не встановлено проведення ТОВ «НВП «МЕРИДІАН» збиткових операцій, невикористання у власній господарській діяльності товарів (послуг), отриманих від ПП "ГК "Геомандри", взаємопов'язаності позивача та вказаного контрагента, обізнаності щодо обставин господарювання один одного, вчинення ними узгоджених дій щодо отримання будь-якої вигоди (в тому числі і податкової).

З огляду на викладене, матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобов'язань за спірним правочином. Копії первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.ст.44, 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ПП "ГК "Геомандри" і правомірність нарахування податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Відповідно до вимог ст. 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання суті над формою, тобто операції обліковуються відповідно до їх суті, а не лише з урахуванням юридичної форми.

Реальність вказаної господарської операції підтверджується наданими підприємством позивача первинними бухгалтерськими документами, перелік яких зазначено вище.

Крім того, слід зазначити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Таким чином, відсутність документів на транспортування товару не є безумовною підставою для того, щоб ставити під сумнів вчинення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Щодо твердження відповідача про відсутність факту реального вчинення господарських операцій, з посиланням на висновки акту перевірки ДПІ у Дніпровському районі м.Києва ДПС від 08.05.2013 року № 1479/22-621-36516077, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Колегія суддів зазначає, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в яких викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Крім того, зазначені відповідачем обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи, оскільки позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Таким чином, чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року , яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування" отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України" (п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, всупереч наведеним положенням, відповідачем не доведено правомірність його рішень, що оскаржуються.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат вартість придбаного товару від контрагента та сформовано податковий кредит на підставі виписаних контрагентом податкових накладних, отриманих в ході виконання господарських операцій, підтверджених належними первинними документами, що ґрунтується на вимогах Податкового кодексу України, а отже донарахування позивачу податку на прибуток та податку на додану вартість є необґрунтованим.

В зв'язку з тим, що податковий орган не мав належних підстав для збільшення сум грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток, тому згідно положень Податкового кодексу України відповідач також не мав правових підстав для визначення позивачу штрафних (фінансових) санкцій.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень Харківської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області від 15.07.2013 року №0001162203 та №0001152203.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2014року відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта - відповідача у справі.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2014р. по справі № 820/817/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Курило Л.В. Судді Русанова В.Б. Присяжнюк О.В. Повний текст ухвали виготовлений 12.05.2014 р.