Ухвала

від 27.11.2014 по справі 820/817/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 листопада 2014 року м. Київ К/800/27906/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Голубєвої Г.К., Юрченко В.П., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12 березня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 7 травня 2014 року

у справі № 820/817/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче

підприємство «Меридіан»

до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного

управління Міндоходів у Харківській області

про визнання протиправними та скасування податкових

повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Меридіан» (надалі також - позивач, ТОВ «НВП «Меридіан») звернулось до суду з адміністративним позовом до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області (надалі також - відповідач, ДПІ), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 15 липня 2013 року №0001162203 та №0001152203.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12 березня 2014 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 15 липня 2013 року №0001162203 та №0001152203.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 7 травня 2014 року апеляційну скаргу ДПІ залишено без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12 березня 2014 року - без змін.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12 березня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 7 травня 2014 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкових повідомлень-рішень від 15 липня 2013 року №0001162203 (збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 586141,50 грн., з яких: 390761,00грн. - основний платіж 195380,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції ) та №0001152203 (збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 615450,00 грн., з яких: 410300,00 грн. - основний платіж, 205150,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції ), з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 8 липня 2013 року №1230/220/35116462, про порушення позивачем вимог позивачем вимог пунктів 198.1 , 198.3 , 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; ту і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого підприємству донараховано податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 390761 грн., у тому числі за грудень 2012 року на суму 390761 грн.; статті 138 , підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України , в результаті чого підприємству донараховано податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 410300 грн., у тому числі за 4 квартал 2012 року на суму 410300 грн.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем безпідставно включено до складу податкового кредиту та витрат суми податку на доданку вартість та витрат відповідно за результатами відображення в податковому обліку господарських операцій з ПП «ГК «Геомандри», з огляду на відсутність доказів транспортування, перевезення та використання придбаних товарно-матеріальних цінностей в господарській діяльності позивача.

Перевіряючи дотримання відповідачем як суб'єктом владних повноважень вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень суди попередніх інстанцій виходили із вірного застосування норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, виходячи із положень підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу .

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.

Документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, між ТОВ «НВП «Меридіан» та ПП «ГК «Геомандри» укладено договір купівлі-продажу від 1 березня 2012 року №14/12, за змістом якого останнє взяло на себе зобов'язання передати у власність позивача товар (металоконструкції), а покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язується прийняти й оплатити товар.

До вказаного договору сторонами 1 березня 2012 року складено специфікацію на поставку продукції - металоконструкції для ТЗІБ, ФРДИ423318.001- на загальну суму 5861424,00 грн.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій на виконання умов договору позивачем надано податкові накладні та видаткові накладні. За умовами договору, доставку товару на склад покупця - ТОВ «НВП «Меридіан» за адресою: м. Харків, с. Комунар, вул. Безлюдівська, 6 - забезпечував постачальник - ПП «ГК «Геомандри».

Згідно обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, станом на 31 січня 2013 року заборгованість по розрахункам ТОВ «НВП «Меридіан» перед ПП «ГК «Геомандри» складала 944569, 60 грн. Відповідно до договору уступки вимог (цесії) від 1 березня 2013 року № 03-01, укладеного між ПП «ГК «Геомандри» та ТОВ «Град-Будсервіс», код 35723899, вказана заборгованість ТОВ НВП «Меридіан» на користь ПП «ГК «Геомандри» перейшла до ТОВ «Град-Будсервіс». Отже, станом на 31 січня 2013 року заборгованість між ТОВ НВП «Меридіан» та ПП «ГК «Геомандри» відсутня, про що зазначено в акті перевірки.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців видами діяльності позивача є зокрема: 26.30-виробництво обладнання зв'язку, 26.51 - виробництво інструментів і обладнання для вимірювання, дослідження та навігації.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій і не ставиться під сумнів відповідачем, придбання позивачем металоконструкцій, які були предметом договору купівлі-продажу, зумовлене веденням господарської діяльності позивачем.

Факт подальшої реалізації позивачем готової продукції, виготовленої з поставлених ПП «ГК «Геомандри» товарно-матеріальних цінностей, Державному підприємству НПКТ «Заря-Машпроект», підтверджується наявними у матеріалах справи первинними документами, зокрема, видатковими накладними, довіреностями на отримання продукції.

На підставі наведених доказів, які містяться в матеріалах справи, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Поряд з цим слід зазначити, що відсутність товарно-транспортних накладних не є обставиною, що свідчить про фактичне не здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами. Так, оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для невизнання витрат та з придбання товарно-матеріальних цінностей та позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість.

Така ж правова позиція висловлена і Міністерством доходів і зборів України в листі від 19 вересня 2013 року № 11569/6/99-99-22-01-03-15/1128.

З урахування наведених обставин у сукупності та взаємозв'язку Вищий адміністративний суд України погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про не підтвердження в судовому процесі доводів ДПІ про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом були безтоварними та спрямованими на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Так, наведені відповідачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України .

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 220 1 , 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області відхилити, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12 березня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 7 травня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238 , 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України .

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: Г.К. Голубєва

В.П. Юрченко