Постанова

від 22.05.2014 по справі 6/73-7/187

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 травня 2014 року 10:28 № 6/73-7/187

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1 доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проскасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1 (надалі - позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва (надалі - відповідач або ДПІ у Шевченківському районі м. Києва) про скасування податкових повідомлень-рішень від 21.11.2007 року №0017161704/0 та №0017171704/0.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.09.2008 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2010 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.01.2014 року касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.09.2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2010 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

З огляду на викладене, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.03.2014 року справу №6/73-7/187 прийнято суддею Скочок Т.О. до свого провадження та призначено до судового розгляду у судовому засіданні на 09.04.2014 року.

В обґрунтування позовних вимог, представник позивача зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 21.11.2007 року №0017161704/0 та №0017171704/0 прийняті без встановлення всіх дійсних обставин, а, відтак, на думку представника позивача, є необґрунтованими.

У судовому засіданні 09.04.2014 року позивача «суб'єкта підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1» замінено на - «фізична особа-підприємець ОСОБА_1» (надалі - ФОП ОСОБА_1), а неналежного відповідача «Державна податкова інспекція у Шевченківському районі міста Києва» замінено на належного - «Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві» (надалі - ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві).

У судове засідання 14.05.2014 року з'явився представник позивача, який позов підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити його з підстав, викладених у позовній заяві.

Належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду відповідач у судове засідання не з'явився, явку свого представника не забезпечив, що, у відповідності до ст. 35 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), підтверджується наявною у матеріалах справи розпискою про отримання повістки про виклик. Клопотань про перенесення судового засідання або про розгляд справи без його участі від відповідача не надходило.

На підставі викладеного вище, суд у судовому засіданні 14.05.2014 року на підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, враховуючи відсутність потреби заслухати свідка та експерта, ухвалив про перехід до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про наступне.

ДПІ у Шевченківському районі м. Києва була проведена планова перевірка дотримання вимог податкового законодавства з питання оподаткування фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 за період: з 01 жовтня 2004 року по 30 вересня 2007 року, за результатами якої складений акт № 245/17-04/НОМЕР_1 від 20 листопада 2007 року (надалі - акт перевірки).

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені вимоги: підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», які полягали у неподанні податкової декларації з податку на додану вартість за січень 2005 року; підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», які полягали у неправомірному включенні за періоди: з жовтня по грудень 2004 року включно, з березня по грудень 2006 року включно та з січня по вересень 2007 року включно податку на додану вартість на загальну суму 24166,00 грн.; статті 3, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», які полягали у тому, що суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1 не перевела до складу невиробничих фондів споруду, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, та не визначила умовний продаж споруди за ціною придбання - 2462316,00 грн. (у тому числі податок на додану вартість - 410386,00 грн.), що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість за січень 2005 року на 410386,00 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що: у період з 01 жовтня 2004 року по 31 грудня 2004 року суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1 здійснювала підприємницьку діяльність на загальній системі оподаткування, декларації про отримані доходи з показниками фінансово-господарської діяльності надавалися суб'єктом підприємницької діяльності до податкової інспекції відповідно до вимог пункту 4 статті 14 розділу 4 Декрету Кабінету Міністрів «Про прибутковий податок з громадян»; з 01 січня 2005 року по 30 вересня 2007 року суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1 здійснювала підприємницьку діяльність на спрощеній системі оподаткування (пункт 2.1 акту); місце здійснення підприємницької діяльності - АДРЕСА_3 (пункт 1.8 акту); суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1 була зареєстрована платником податку на додану вартість згідно заяви від 09 червня 2004 року, свідоцтво НОМЕР_2, знята з реєстрації 18 січня 2005 року відповідно до заяви про виключення з реєстру платників податку на додану вартість від 18 січня 2005 року, знову зареєстрована платником податку на додану вартість згідно заяви від 15 березня 2006 року, свідоцтво НОМЕР_3 (пункт 1.14 акту).

21 листопада 2007 року ДПІ у Шевченківському районі м. Києва на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення №0017171704/0, яким згідно з підпунктами «а», «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктами 17.1.1, 17.1.2 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ОСОБА_1 суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 410 556,00 грн., у тому числі: 410 386,00 грн. - за основним платежем, 170,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

21 листопада 2007 року ДПІ у Шевченківському районі м. Києва на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення №0017161704/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» зменшила ОСОБА_1 суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість за періоди: з жовтня по грудень 2004 року включно, з березня по грудень 2006 року включно та з січня по вересень 2007 року включно на загальну суму 24 166,00 грн.

Вважаючи вищезазначені податкові повідомлення-рішення необґрунтованими, а, відтак, такими, що підлягають скасуванню позивач звернувся з позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість слугував висновок податкового органу про те, що позивач неправомірно включив до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду податок на додану вартість, сплачений у зв'язку з придбанням: послуг по охороні об'єкта (об'єкт - будинок за адресою: АДРЕСА_3), спожитої електроенергії (об'єкт - будинок за адресою: АДРЕСА_3), послуг зв'язку (об'єкт - будинок за адресою: АДРЕСА_3), послуг по утриманню нерухомого майна (об'єкт - будинок за адресою: АДРЕСА_3), послуг телекомунікацій (об'єкт - будинок за адресою: АДРЕСА_3), оскільки такі послуги не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, з огляду на те, що згідно наданих документів та звітів суб'єкта малого підприємництва - фізичної особи - платника єдиного податку ОСОБА_1 у період з жовтня 2004 року по січень 2005 року та з березня 2006 року по вересень 2007 року підприємницьку діяльність не здійснювала, доходів не отримувала.

Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).

Згідно положень підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За визначенням, наведеним у пункті 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Приписами статті 42 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Разом з тим, місцем здійснення підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 вказано: АДРЕСА_3, що знайшло своє відображення в пункті 1.8 акту перевірки.

При цьому, з огляду на викладене вище слід зазначити, що неотримання доходу не свідчить про нездійснення господарської діяльності, оскільки господарська операція, направлена на отримання доходу, не завжди може мати позитивний економічний ефект, що є нормальним процесом здійснення господарської діяльності.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за січень 2005 року слугував висновок податкового органу про те, що суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1 не перевела до складу невиробничих фондів споруду, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, та не визначила умовний продаж споруди за ціною придбання - 2 462 316,00 грн. (у тому числі податок на додану вартість - 410 386,00 грн.), оскільки згідно акту обстеження від 19 листопада 2007 року вказаний будинок участі в господарській діяльності не приймає, в ньому відсутні вікна двері, дах, будівля в експлуатацію не введена.

Як вбачається з матеріалів справи, 18 вересня 2004 року між Територіальною громадою Подільського району міста Києва (продавцем) та суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_2 (покупцем) був укладений договір купівлі-продажу будинку, відповідно до умов якого продавець продав, а покупець купив нежилий будинок загальною площею 2502,20 м 2 , який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. На даний момент будівля частково зруйнована в результаті пожежі (пункт 1.1 статті 1 договору); право власності на будинок переходить до покупця з моменту державної реєстрації цього договору (пункту 1.3 статті 1).

Вказаний договір було зареєстровано та погоджено в Подільській районній в місті Києві раді Подільською районною в місті Києві державною адміністрацією 10 вересня 2004 року, реєстраційний №471.

Відповідно до частини 1 статті 334 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами пункту 1.6 статті 1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року №7/5 України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), реєстрації підлягають права власності тільки на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим бюро технічної експлуатації, яке проводить реєстрацію права власності на ці об'єкти.

Водночас, акт обстеження, на який посилається податковий орган в обґрунтування неможливості передачі позивачем спірного приміщення в оренду за договором оренди № А-01/10 від 01 жовтня 2004 року, був складений 19 листопада 2007 року, тоді як договір оренди укладений 01 жовтня 2004 року.

Також, як вбачається з матеріалів справи, за договором оренди позивач передав орендарю в тимчасове використання нежиле приміщення, за адресою: АДРЕСА_2, площею 15 м 2 , тоді як пункт 1.1 договору купівлі-продажу будинку від 18 серпня 2004 року містить положення про те, що будинок загальною площею 2502,20 м 2 був частково зруйнований в результаті пожежі.

Крім того, суд критично оцінює посилання відповідача на положення пункту 9.8 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість», яким передбачено, що платник податку, в обліку якого на день анулювання реєстрації знаходяться товарні залишки або основні фонди, стосовно яких був нарахований податковий кредит у минулих або поточному податкових періодах, зобов'язаний визнати умовний продаж таких товарів за звичайними цінами та відповідно збільшити суму своїх податкових зобов'язань за наслідками податкового періоду, протягом якого відбувається таке анулювання, оскільки стаття 9 Закону України «Про податок на додану вартість» була доповнена пунктом 9.8 лише 25 березня 2005 року згідно із Законом України № 2505-IV «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та деяких інших законодавчих актів України», тоді як анулювання реєстрації платника податку на додану вартість суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 відбулось 18 січня 2005 року.

З огляду на викладене вище, а також враховуючи позицію Вищого адміністративного суду України, викладену в ухвалі від 29.01.2014 року, суд дійшов висновку, що віднесення грошових коштів до суми податкового кредиту та визначення розміру ПДВ, який підлягає сплаті позивачем, про що йде мова в акті перевірки, здійснено позивачем правомірно у відповідності до вищенаведених положень податкового законодавства, з огляду на що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 21.11.2007 року №0017161704/0 та №0017171704/0 підлягають скасуванню.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, суд, оцінюючи спірні дії відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлених ч. 3 ст. 2 КАС України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а, відтак, такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, ч. 6 ст. 128, ст.ст. 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити у повному обсязі.

2. Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва від 21.11.2007 року №0017161704/0 та №0017171704/0.

3. Стягнути на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1, адреса: 03055, АДРЕСА_1) судові витрати з видатків Державного бюджету України, спрямованих на асигнування діяльності Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (ідентифікаційний код: 38728711, адреса: 04107, м. Київ, вул. Багговутівська, 26) у розмірі 3,40 грн. (трьох грн. 40 копійок).

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок