Постанова

від 26.06.2019 по справі 6/73-7/187

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 червня 2019 року

Київ

справа №6/73-7/187

адміністративне провадження №К/9901/3329/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів - Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.05.2014 (суддя - Скочок Т.О.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.07.2014 (головуючий суддя - Василенко Я.М., судді: Кузьменко В.В., Шурко О.І.) у справі №6/73-7/187 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просила скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у місті Києві) від 21.11.2007 №0017161704/0 та №0017171704/0.

Справа судами розглядалась неодноразово.

За наслідками останнього перегляду, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.05.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.07.2014, позов задоволено.

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у місті Києві оскаржила їх у касаційному порядку.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.05.2014, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.07.2014 та прийняти у справі нове рішення, яким відмовити в позові.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки висновкам податкового органу, викладених в акті перевірки, про порушення позивачем податкового законодавства.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу ФОП ОСОБА_1. зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у місті Києві проведена планова перевірка дотримання вимог податкового законодавства з питання оподаткування ФОП ОСОБА_1. за період з 01.10.2004 по 30.09.2007.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт № 245/17-04/2695707940 від 20.11.2007, в якому відображено висновок про порушення позивачем:

підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону України Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами , які полягали у неподанні податкової декларації з податку на додану вартість за січень 2005 року;

підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість , які полягали у неправомірному включенні за періоди: з жовтня по грудень 2004 року включно, з березня по грудень 2006 року включно та з січня по вересень 2007 року включно податку на додану вартість на загальну суму 24166,00 грн.;

статті 3, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість , які полягали у тому, що ФОП ОСОБА_1 не перевела до складу невиробничих фондів споруду, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, та не визначила умовний продаж споруди за ціною придбання - 2462316,00 грн. (у тому числі податок на додану вартість - 410386,00 грн.), що призвело до заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість за січень 2005 року на 410386,00 грн.

На підставі акту перевірки 21.11.2007 відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

№0017171704/0, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 410556,00 грн., у тому числі: 410386,00 грн. - за основним платежем, 170,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

№0017161704/0, згідно з яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов`язань наступних періодів) з податку на додану вартість на загальну суму 24166,00 грн.

Підставою для зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість слугував висновок податкового органу про те, що позивач неправомірно включив до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду податок на додану вартість, сплачений у зв`язку з придбанням: послуг по охороні об`єкта (об`єкт - будинок за адресою: АДРЕСА_3 ), спожитої електроенергії (об`єкт - будинок за адресою: АДРЕСА_3), послуг зв`язку (об`єкт - будинок за адресою: АДРЕСА_3), послуг по утриманню нерухомого майна (об`єкт - будинок за адресою: АДРЕСА_3), послуг телекомунікацій (об`єкт - будинок за адресою: АДРЕСА_3), оскільки такі послуги не є об`єктом оподаткування податком на додану вартість, з огляду на те, що згідно наданих документів та звітів суб`єкта малого підприємництва - фізичної особи - платника єдиного податку ОСОБА_1 у період з жовтня 2004 року по січень 2005 року та з березня 2006 року по вересень 2007 року підприємницьку діяльність не здійснювала, доходів не отримувала.

Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України Про податок на додану вартість (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), об`єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).

Згідно положень підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За визначенням, наведеним у пункті 1.32 статті 1 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Приписами статті 42 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Таким чином, що неотримання доходу не свідчить про нездійснення господарської діяльності, оскільки господарська операція, направлена на отримання доходу, не завжди може мати позитивний економічний ефект, що є звичайним процесом здійснення господарської діяльності.

Підставою для визначення позивачу податкових зобов`язань з податку на додану вартість (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за січень 2005 року слугував висновок податкового органу про те, що суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1 не перевела до складу невиробничих фондів споруду, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, та не визначила умовний продаж споруди за ціною придбання - 2462316,00 грн. (у тому числі податок на додану вартість - 410386,00 грн.), оскільки згідно акту обстеження від 17.11.2007 вказаний будинок участі в господарській діяльності не приймає, в ньому відсутні вікна двері, дах, будівля в експлуатацію не введена.

18.09.2004 між Територіальною громадою Подільського району міста Києва (продавцем) та суб`єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 (покупцем) був укладений договір купівлі-продажу будинку, відповідно до умов якого продавець продав, а покупець купив нежилий будинок загальною площею 2502,20 м 2 , який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. На даний момент будівля частково зруйнована в результаті пожежі (пункт 1.1 статті 1 договору); право власності на будинок переходить до покупця з моменту державної реєстрації цього договору (пункту 1.3 статті 1).

Вказаний договір було зареєстровано та погоджено в Подільській районній в місті Києві раді Подільською районною в місті Києві державною адміністрацією 10.09.2004, реєстраційний № 471.

Відповідно до частини 1 статті 334 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами пункту 1.6 статті 1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5 України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), реєстрації підлягають права власності тільки на об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим бюро технічної експлуатації, яке проводить реєстрацію права власності на ці об`єкти.

Водночас, акт обстеження, на який посилається податковий орган в обґрунтування неможливості передачі позивачем спірного приміщення в оренду за договором оренди № А-01/10 від 01.10.2004, був складений 19.11.2007, тоді як договір оренди укладений 01.10.2004.

За договором оренди позивач передав орендарю в тимчасове використання нежиле приміщення, за адресою: АДРЕСА_1 , площею 15 м2, тоді як пункт 1.1 договору купівлі-продажу будинку від 18.08.2004 містить положення про те, що будинок загальною площею 2502,20 м2 був частково зруйнований в результаті пожежі.

Суди обґрунтовано не прийняли до уваги посилання відповідача на положення пункту 9.8 статті 9 Закону України Про податок на додану вартість , яким передбачено, що платник податку, в обліку якого на день анулювання реєстрації знаходяться товарні залишки або основні фонди, стосовно яких був нарахований податковий кредит у минулих або поточному податкових періодах, зобов`язаний визнати умовний продаж таких товарів за звичайними цінами та відповідно збільшити суму своїх податкових зобов`язань за наслідками податкового періоду, протягом якого відбувається таке анулювання, оскільки стаття 9 Закону України Про податок на додану вартість була доповнена пунктом 9.8 лише 25.03.2005 згідно із Законом України № 2505-IV Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2005 рік та деяких інших законодавчих актів України , тоді як анулювання реєстрації платника податку на додану вартість суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 відбулось 18.01.2005.

Отже, рішення судів першої та апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог та скасуванні спірних податкових повідомлень-рішень є правильними та підлягають залишенню без змін.

За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Судами попередніх інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

постановив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.05.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.07.2014 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна,

Судді Верховного Суду