Постанова

від 20.05.2014 по справі 914/1216/13

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" травня 2014 р. Справа № 914/1216/13

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Бонк Т. Б.

суддів Бойко С.М.

Марко Р.І.

при секретарі судового засідання Борщ І.О.

ід прокуратури: Покора К.В. (посвідчення № 012188 )

від позивача - не з'явився

від відповідача 1 - не з'явився

від відповідача 2 - не з'явився

від третьої особи 1 на стороні позивача - не з'явився

від третьої особи 2 на стороні позивача - Жуган І. О. (представник за довіреністю)

від третьої особи на стороні відповідача - Кравчук О.А. (представник за довіреністю)

розглянувши апеляційну скаргу прокуратури Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, № 05/2-117вих-14 від 31.03.2014 року

на рішення господарського суду Львівської області від 17.03.2014 року (головуючий суддя Синчук М. М.)

у справі № 914/1216/13

за позовом Першого заступника прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м. Київ

до відповідача-1 Приватного підприємства "Паритет КС", м. Львів

до відповідача-2 Державне підприємство "Львівське", с. Висіч, Яворівський район, Львівська область

за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Академії Сухопутних військ імені Петра Сагайдачного, м Львів

за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд державного майна України, м. Київ

за участю третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-роздрібна компанія "Євротек", м. Львів

про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Львівської області від 17.03.2014р. у справі № 914/1216/13 у задоволенні позовних вимог першого заступника прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі уповноваженого органу - Міністерства оборони України до державного підприємства "Львівське" про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 29 березня 2005 року, укладеного військовим радгоспом "Львівський", правонаступником якого є державне підприємство "Львівське", і приватним підприємством "Паритет КС" щодо відчуження майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, - відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що про факт укладення Договору купівлі-продажу будівель від 29.03.2005р. позивачу - Міністерству оборони України, а також Військовому прокурору Західного регіону України стало відомо ще у 2007 році. Зважаючи на те, що право або охоронюваний законом інтерес позивача - Міністерства оборони України порушено, а відповідачем 2 - державним підприємством "Львівське" та третьою особою 3 - Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово-роздрібна компанія "Євротек" подано до суду заяви про застосування строку позовної давності до заявлених вимог, то позов задоволенню не підлягає.

В апеляційній скарзі скаржник - прокуратура Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері - просить дане рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задоволити у повному обсязі, посилаючись на те, що висновок суду першої інстанції про те, що спірне нерухоме майно відноситься до військового майна є помилковим. Вважає, що строк позовної давності пропущено з поважних причин, а тому підлягав поновленню.

У відзиві на апеляційну скаргу третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ТОВ «Торгово-роздрібна компанія «Євротек» - просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з тих підстав, що прокурор звернувся до суду з позовом про визнання договору недійсним через вісім років з дня укладення договору, про укладення якого прокурору було відомо ще у 2007 році, тобто останній звернувся до суду зі спливом позовної давності без належних доказів поважності причин пропуску такого строку, а відтак це, з урахуванням заяв про застосування наслідків спливу позовної давності, є підставою для відмови у позові.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та у відзиві, заслухавши пояснення присутніх представників сторін у судовому засіданні, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що Згідно наказу Командувача військами Прикарпатського військового округу від 06.04.1992р. №39 свиновідгодівельний комплекс Львівського вищого військово-політичного училища передано на баланс Військового радгоспу "Львівський". (Том 1 а/с 26-27)

Рішенням №18 від 10.03.2005р. виконавчий комітет Скнилівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області вирішив надати дозвіл на виготовлення права власності на будівлі, які розташовані на підсобному господарстві Військового радгоспу "Львівський" в АДРЕСА_1, а саме: на корівник А-1 загальною площею 790,0 кв.м.; вагову Г-1 загальною площею 63,2 кв.м.; свинарник Б-1 загальною площею 2010,4 кв.м.; насосну З-1 загальною площею 17,4 кв.м; санпропускник "Ж-1" загальною площею 50,4 кв.м.; караульне приміщення В-1 загальною площею 184,1 кв.м.; трансформаторну підстанцію Д-1 загальною площею 78,7 кв.м., всього загальною площею 3194,2 кв.м. (Том 1 а/с 30)

На підставі вищезазначеного рішення, Виконавчим комітетом Скнилівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області було оформлено Військовому радгоспу "Львівський" Свідоцтво про право власності на нерухоме майно сер. ЯЯЯ №020692. (Том 1 а/с 31)

29.03.2005 року між Військовим радгоспом "Львівський" (продавець), правонаступником якого є Державне підприємство "Львівське" (наказ Мінагрополітики № 441 від 22.06.07) та Приватним підприємством "Паритет КС" (Покупець) укладено договір купівлі-продажу будівель, що посвідчений приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстровим №317.

Згідно з п.1 якого продавець зобов'язується передати, а покупець зобов'язується прийняти у власність та оплатити належні продавцеві будівлі, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, а саме: корівник, позначений в технічному паспорті А-1 (цегляний), загальною площею 790,0 кв.м.; свинарник, позначений в технічному паспорті літерою Б-1 (цегляний), загальною площею 2010,4 кв.м.; караульне приміщення, позначене в технічному паспорті літерою В-1 (цегляну), загальною площею 184,1 кв.м.; вагову, позначену в технічному паспорті літерою Г-1 (цегляну), загальною площею 63,2 кв.м.; трансформаторну підстанцію, позначену в технічному паспорті літерою Д-1 (цегляну), загальною площею 78,7 кв.м.; санпропускник, позначений в технічному паспорті літерою "Ж-1" (цегляний), загальною площею 50,4 кв.м.; насосну, позначену в технічному паспорті літерою З-1 (цегляну), загальною площею 17,4 кв.м. (Том 1 а/с 21-22)

Право власності ПП "Паритет КС" на зазначені будівлі було зареєстроване Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки 12.04.2005 року за реєстраційним №10213377, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 12.04.2005р., виданим Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки, номер витягу 6978185. Вищевказані об'єкти нерухомого майна знаходяться на земельній ділянці, що розташована на території Скнилівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, загальною площею 10,1771 га, кадастровий номер земельної ділянки - 4623686200:03:000:0102.

Прокурор заявляє, що вищевказане нерухоме майно було реалізоване згідно спірного договору купівлі-продажу без погодження Міністерства оборони України як органу, до сфери управління якого воно належить. Стверджує, що відчуження майна Військового радгоспу "Львівський" слід було здійснювати після отримання погодження державного органу приватизації та Фонду державного майна України чи його регіональних відділень та представництв. Відтак, вважає, що укладений 29.03.2005р. між Військовим радгоспом "Львівський" та ПП "Паритет КС" договір купівлі-продажу будівлі не відповідає вимогам чинних законодавчих актів, у зв'язку з чим підлягає визнанню недійсним.

Згідно ст. 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" від 21.09.99 № 1075-XIV військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

В силу вимог статті 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України, воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з законами України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" (частина друга статті 6), "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" (частина перша статті 1, частина третя статті 7) розрізняються такі види військового майна: вилучене з цивільного обороту - озброєння, боєприпаси, бойова та спеціальна техніка; вільне у цивільному обороті - майно, що придатне для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ; надлишкове майно; цілісні майнові комплекси; інше нерухоме майно.

В силу вимог ст. 4 вказаного Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна у кількісних, якісних, обліково-номерних та вартісних показниках і враховують по відповідних службах - продовольчій, речовій, квартирно-експлуатаційній, пально-мастильних матеріалів тощо. У порядку, передбаченому частиною першою цієї статті, ведеться облік майна, закріпленого за підпорядкованими військовими частинами, у службах забезпечення органів військового управління, органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, на які покладаються завдання щодо забезпечення військових частин майном відповідно до затверджених норм та організації його ефективного використання.

Як вбачається з матеріалів справи, Військовий радгосп "Львівський" за організаційно правовою формою господарювання був державним підприємством, що підтверджується довідкою про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України №5945 від 23.11.1999р. (Т.1, а.с.28/29).

Разом з тим, встановлено, що Військовий радгосп "Львівський" заснований на майні Міністерства оборони України та на момент укладення оспорюваного договору і до 26.07.2006р. входив до сфери управління саме Міністерства оборони України. Окрім того, як зазначив позивач, спірне нерухоме майно перебувало і досі перебуває на балансі та бухгалтерському обліку Міністерства оборони України. (Том 1 а/с 134-135)

Докази того, що майно, яке було відчужене згідно спірного договору купівлі-продажу будівель від 29.03.2005р., набуло на момент продажу статусу цивільного майна, в матеріалах справи відсутні.

Вищий господарський суд України у Постанові від 18.12.2013 року у даній справі підтвердив висновок апеляційного господарського суду, викладений у Постанові від 01.10.2013 року у даній справі, що спірне нерухоме майно, яке було відчужене за договором купівлі -продажу будівель від 23.05.2003 року, належить до військового майна.

Відтак, майно, яке було закріплене за Військовим радгоспом "Львівський" та було предметом оспорюваного договору купівлі-продажу, відносилось саме до військового майна.

Як вбачається з матеріалів справи, на час укладення спірного Договору цілісний майновий комплекс Військового радгоспу "Львівський" входив до сфери управління Міністерства оборони України (Том 1 а/с 28), у зв'язку з чим відносини щодо його відчуження підпадають під дію Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" та Постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2000 року № 1919 про затвердження Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, яким встановлено порядок відчуження та реалізації військового майна, закріпленого за військовими частинами Збройних Сил.

Відповідно до Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженим наказом Фонду державного майна України від 30.07.99 № 1477 відчуження майна державного підприємства мало б проводиться безпосередньо підприємством після отримання на це дозволу центрального або місцевого органу виконавчої влади, уповноваженого здійснювати функції управління державним майном, за погодженням з Фондом державного майна України або його регіональними відділеннями, Фондом майна Автономної Республіки Крим, проте доказів такого погодження в матеріалах справи не міститься.

Як вбачається з матеріалів справи, на час укладення спірного Договору цілісний майновий комплекс Військового радгоспу "Львівський" входив до сфери управління Міністерства оборони України, а згідно Розпорядження Кабінету Міністрів України № 431-р від 26.07.2006 р. був переданий до сфери управління Мінагрополітики.

Із врахуванням вищенаведеного, предметом Договору купівлі-продажу будівель від 29.03.2005 р. є державне майно, яке підлягало відчуженню у встановленому законом порядку щодо особливостей відчуження державного майна.

Разом з тим, у постанові від 18 грудня 2013 року у справі, що розглядається, Вищий господарський суд України зазначив, що захисту в суді підлягають права та охоронювані законом інтереси особи, які були порушені в момент вчинення правочину, що оскаржується цією особою в судовому порядку, тому Вищий господарський суд України дійшов висновку про порушення прав та охоронюваних законом інтересів Міністерства оборони України на момент укладення спірного договору купівлі-продажу будівель від 29.03.2005р.

Згідно до ч.2 ст. 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" (в редакції, що діяла на дату укладення спірного договору) рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

Згідно п.3 Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2000 р. № 1919 (в редакції, що діяла на дату укладення спірного договору) повноваження суб'єктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна, яке є придатним для подальшого використання, але не може бути застосоване у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна (крім майна, зазначеного у пункті 4 цього Положення), а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна надає Кабінет Міністрів України у встановленому порядку.

Пунктом 6 вищевказаного Положення передбачено, що рішення про відчуження військового майна, зазначеного у пунктах 3 і 4 цього Положення, приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням за пропозицією Міноборони погодженого з Мінекономіки переліку такого майна за формою згідно з додатком 1.

В матеріалах справи відсутні докази прийняття Кабінетом Міністрів України такого рішення.

Відповідно до Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженим наказом Фонду державного майна України від 30.07.99 № 1477 відчуження майна державного підприємства мало б проводиться безпосередньо підприємством після отримання на це дозволу центрального або місцевого органу виконавчої влади, уповноваженого здійснювати функції управління державним майном, за погодженням з Фондом державного майна України або його регіональними відділеннями, Фондом майна Автономної Республіки Крим, проте доказів такого погодження в матеріалах справи не міститься, такі сторонами не надані.

Згідно із ч.1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п.1 ст. 204 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом

Відповідно до ст. 205 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Проаналізувавши матеріали справи, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що спірний договір купівлі-продажу будівель від 29.03.2005р. укладено з порушенням вимог законодавства, що, відповідно до ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України є підставою для визнання такого договору недійсним.

Водночас, під час розгляду справи в суді представником відповідача 2 було подано заперечення на позовну заяву, в тексті якого міститься заперечення проти задоволення позову з причин пропуску позовної давності (а/с 140-142) том. 1).

Третьою особою 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача подано заяву про застосування позовної давності (а/с 191-192, том 1).

Згідно з ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У відповідності до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч.ч. 3,4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спору, зробленої до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вбачається з акту ревізії контрольно-ревізійного відділу у Яворівському районі від 30.08.2006 р. "Про наслідки ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності державного підприємства Міністерства оборони України військового радгоспу "Львівський", Військовому прокурору Західного регіону, так і Міністерству оборони України було відомо про укладення спірного договору купівлі-продажу будівель від 29.03.2005р. (Том 1, а/с 143)

Крім того, 28.04.2007 року Військовим прокурором Західного регіону України було затверджено обвинувальний висновок (Том 1, а/с 146-152) в рамках порушеної кримінальної справи стосовно директора військового радгоспу "Львівський" ОСОБА_9, обвинуваченого у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст. 364, ч.3 ст. 365, ч.2 ст. 366 КК України. З тексту зазначеного вище обвинувального висновку, затвердженого Військовим прокурором Західного регіону України 28.04.2007р., вбачається, що 21.08.2004р. за заявою ВАТ "Львівобленерго" господарський суд Львівської області порушив провадження у справі про банкрутство Військового радгоспу "Львівський", а 21.09.2004р. ввів процедуру розпорядження майном боржника. У жовтні 2004 року на підставі листа директора радгоспу "Львівський" в Міністерство оборони України звернувся заступник голови Львівської обласної державної адміністрації з клопотанням про надання згоди Військовому радгоспу "Львівський" на продаж тваринницького комплексу через регіональну біржу. 29.12.2004р. за вих. №220/2868 першим заступником Міністра оборони України генерал-полковником Рудковським Д.О. надано дозвіл Військовому радгоспу "Львівський" на відчуження тваринницького комплексу у складі будівель свинарника, трансформаторної підстанції, водонапірної башти, насосної. Однак, ОСОБА_9 вирішив реалізувати без дозволу органу управління майном ще низку об'єктів, а саме: корівник, вагову, вартове приміщення, санпропускник, для чого отримав свідоцтво про право власності сер. ЯЯЯ №020692 від 18.03.2005р., видане виконавчим комітетом Скнилівської сільської ради. Як наслідок, 21.03.2005р. на підставі біржової угоди, укладеної між Військовим радгоспом "Львівський" та ПП "Паритет КС" було реалізоване вищевказане майно радгоспу. В подальшому був нотаріально посвідчений спірний договір купівлі-продажу будівель від 29.03.2005р.

Крім того, в рамках зазначеної кримінальної справи військовим прокурором Західного регіону України для розгляду в рамках кримінального судочинства справи стосовно ОСОБА_9 складено та подано цивільний позов №2/320-06 від 18.04.2007р. до підсудного в інтересах держави в особі Міністерства оборони України про стягнення матеріальної шкоди. (Том 1, а/с 153-157)

Також, в матеріалах справи є позовна заява №3/2276 від 31.10.2006р. Військового прокурора Західного регіону України в інтересах Міністерства оборони України, Військового інституту "Львівська політехніка" до Скнилівської сільської ради, Пустомитівської районної державної адміністрації, за участі третьої особи - ПП "Паритет КС" про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07.07.2006р., а саме: земельної ділянки, загальною площею 10,1771 га, кадастровий номер земельної ділянки - 4623686200:03:000:0102, на якій знаходяться будівлі, що були відчужені згідно спірного договору купівлі-продажу будівель від 29.03.2005р. До вказаної позовної заяви прокурором були долучені договори купівлі-продажу від 25.11.2005р., згідно яких ПП "Паритет КС" реалізувало фізичним особам ОСОБА_11 та ОСОБА_7 будівлі свиновідгодівельного комплексу, що належали ПП "Паритет КС" на підставі договору купівлі-продажу будівель від 29.03.2005р., що посвідчений приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстровим №317. (Том 1, а/с 195-198)

Отже, зі змісту вищезазначених доказів вбачається, що військовому прокурору та позивачу були відомі факти відчуження майна Військового радгоспу "Львівський" згідно спірного договору купівлі-продажу від 29.03.2005р. ще у 2007 році.

В матеріалах справи відсутні докази переривання чи зупинення перебігу строку позовної давності та позивачем не подано відповідного клопотання про поновлення пропущеного строку позовної давності.

Згідно ч.5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, то порушене право підлягає захисту.

У позовній заяві та письмовому поясненні прокурор зазначає причину пропуску ним строку позовної давності ту, що згідно з п.1 наказу Генерального прокурора України від 11.06.2012р. №100ш з 01.07.2012р. у структурі та штатному розписі органів прокуратури України ліквідована військова прокуратура Західного регіону України, а згідно до п.п. 3, 12, 13 зазначеного наказу з 01.07.2012 року у структурі органів прокуратури України утворена прокуратура Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері. Однак, у зазначеному наказі не передбачено, що прокуратура Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері є правонаступником військової прокуратури Західного регіону України. А тому прокурор вказує, що оскільки йому стало відомо про укладення спірного договору купівлі-продажу тільки після 15.08.2012р. (дата початку функціонування прокуратури Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері), тому строк позовної давності пропущено з поважних причин.

З огляду на вищевикладене, слід зазначити, що відповідно до ст.13 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції Закону, яка була чинна на момент укладення спірного договору купівлі-продажу нерухомого майна від 29.03.2005р.) систему органів прокуратури становить: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові прокуратури. До органів військових прокуратур належали військові прокуратури регіонів і військова прокуратура Військово-Морських Сил України (на правах обласних), військові прокуратури гарнізонів (на правах міських).

Тобто, до дати початку функціонування прокуратури Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері (15.08.2012р.) спеціалізованою прокуратурою, яка здійснювала нагляд за додержанням і правильним застосуванням Законів України та інших нормативно - правових актів у воєнній сфері, зверталася до суду із заявами про захист прав і законних інтересів держави, а також підприємств та інших юридичних осіб у цій сфері, була Військова прокуратура Західного регіону України.

Відтак, ліквідація та створення прокуратури Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері не може бути визнано поважною причиною пропущення строку позовної давності органами прокуратури звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу будівель від 29.03.2005р., оскільки захист прав та інтересів Міністерства оборони України міг бути забезпечений як шляхом безпосереднього звернення до суду, так і зверненням до суду Військового прокурора Західного регіону України, що і здійснювалося шляхом пред'явлення відповідних позовів в інтересах Міністерства оборони України про стягнення матеріальної шкоди.

Коли у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор (постанова пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013р. № 10).

Згідно ч.1 ст.261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

У п.2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Як встановлено судом, про факт укладення Договору купівлі-продажу будівель від 29.03.2005 р. позивачу - Міністерству оборони України, а також Військовому прокурору Західного регіону України стало відомо у 2007 році.

Зі спливом позовної давності суб'єктивне цивільне право не припиняється, однак управоможена особа лишається можливості здійснювати це право у примусовому порядку.

Право або охоронюваний законом інтерес позивача - Міністерства оборони України порушено. Відповідачем 2 - державним підприємством "Львівське" (Том 1 а.с., 140-142 ) та третьою особою 3 - Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово-роздрібна компанія "Євротек"(Том 1 а.с., 191-192 ) подано до суду заяви про застосування строку позовної давності до заявлених вимог та відмовити в задоволенні позову.

Згідно приписів ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод, яка, серед іншого, регулює діяльність Європейського суду з прав людини, була ратифікована Верховною Радою України 17.07.1997 р. Рішення Європейського суду з прав людини є обов'язковими до застосування для кожної з країн-учасниць Конвенції, оскарженню не підлягають і є частиною національного законодавства країни-учасниці.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 09.01.2013 р. у справі "Олександр Волков проти України", строк давності переслідує декілька важливих цілей, зокрема забезпечує правову визначеність і завершеність, захищає потенційних відповідачів від застарілих вимог, які було б важко заперечувати, дозволяє уникнути несправедливості, яка може виникнути при прийнятті судами рішень відносно подій, які відбувались в далекому минулому на основі доказів, які з часом можуть стати ненадійними та недостатніми (див. Stubbings and Others v. the United Kingdom, 22 October 1996, § 51, eports 1996 IV). Суд постановив, що процесуальні норми направлені на забезпечення належного правосуддя і дотримання принципу правової визначеності, і заявники повинні розраховувати, що ці норми будуть застосовуватись.

Отже, зважаючи на те, що прокурором та позивачами при зверненні до суду із даним позовом пропущено строк позовної давності та не наведено причин поважності його пропуску, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на все викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що оскаржуване рішення у даній справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Відповідно до п.4.6. Постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір", виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

Зважаючи на те, що апеляційну скаргу прокуратури Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги, в порядку ст.49 ГПК України, слід покласти на визначеного прокурором позивача - Міністерство оборони України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Львівської області від 17.03.2014р. у справі № 914/1216/13 залишити без змін, апеляційну скаргу прокуратури Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, № 05/2-117вих-14 від 31.03.2014 року - без задоволення.

2. Стягнути з Міністерства оборони України (Повітрофлотський проспект, будинок 6, місто Київ, 03168; ідентифікаційний код 00034022) в доход Державного бюджету України 609,0 грн. (шістсот дев'ять гривень) судового збору.

3. Місцевому господарському суду видати відповідний наказ.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

5. Матеріали справи скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлений 23.05.2014 р.

Головуючий суддя Т.Б. Бонк

Суддя С.М. Бойко

Суддя Р.І. Марко