Справа № 2/331/36/14
№ 0808/5967/2012
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 травня 2014 року місто Запоріжжя
Жовтневий районний суд м.Запоріжжя в складі :
головуючого - судді Скользнєвої Н.Г.,
при секретарі - Постарнак М.М.,
за участю представників :
позивача - ОСОБА_1,
відповідача - Сивкова К.Ю.,
третьої особи ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі справу за позовом ОСОБА_4 до Національного заповідника « Хортиця», третя особа : генеральний директор Національного заповідника « Хортиця» ОСОБА_5, про визнання недійсним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та зобов»язання вчинити певну дію,
ВСТАНОВИВ :
У серпні 2012 р. ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Національного заповідника « Хортиця» ( далі - НЗ « Хортиця»), у якому просив визнати недійсним наказ про його звільнення № 239-к від 26.07.2012 р., згідно п.4 ст. 40, п.6 ст. 43-1 КЗпП України; поновити його на посаді головного інженера в НЗ «Хортиця» з 26.07.2012 р.; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26.07.2012 р. по день винесення судового рішення та моральну шкоду в сумі 5 000,00 грн.
В обґрунтування своїх вимог зазначив, що на підставі наказу № 288/1-к від 11.06.2008 року він був прийнятий на посаду провідного інженера у відділ « Запорізька Січ» НЗ « Хортиця», 01.08.2008 року його перевели на посаду виконуючого обов»язки головного інженера на підставі наказу № 350-к від 29.07.2008 року, наказом № 069-к від 15.06.2009 року його було переведено на посаду інженера 1 категорії інженерно - господарського відділу.
Наказом № 164-к від 23.06.2009 року його звільнили з посади на підставі п.6 ст. 36 КЗпП України, як такого, що відмовився від продовження роботи в зв»язку зі змінами істотних умов праці.
На підставі наказу № 075/1-к від 01.03.2011 року його поновили на роботі з 23.06.2009 року на посаду головного інженера інженерно - господарського відділу на підставі рішення апеляційного суду Запорізької області від 23.02.2011 року.
26 липня 2012 року наказом № 239-к його було звільнено з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, в зв»язку з прогулом без поважних причин.
Вважає звільнення незаконним, виходячи з наступного. Підставою для звільнення було те, що згідно службових записок заступника генерального директора з наукової роботи ОСОБА_6, заступника генерального директора з режиму ОСОБА_7 та завідувача відділу « Запорізька Січ» ОСОБА_8 29.06.2012 року ОСОБА_4 був відсутній на робочому місці. Проте, 29.06.2012 р. він знаходився у медичній установі на лікуванні, що підтверджується довідкою № 1 від 30.06.2012 року.
Крім того, 23.07.2012 року позивача було прийнято до складу первинної профспілкової організації « Захист справедливості» працівників НЗ « Хортиця», яка попередньої згоди на його звільнення не давала.
Також, ОСОБА_4 вважає, що оскільки відповідач звільнив його незаконно, то повинен сплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу .
Внаслідок незаконних дій відповідача позивачу завдано моральну шкоду, яку він оцінює в 5 000, 00 грн.
04 жовтня 2012 року позивач надав суду розрахунок позовних вимог і, не змінюючи предмету та підстав позову, уточнив його зміст і остаточно просив суд визнати недійсним наказ про його звільнення № 239-к від 26.07.2012 р., за прогул без поважних причин ; поновити його на посаді головного інженера в НЗ «Хортиця» з 26.07.2012 р.; стягнути з НЗ « Хортиця» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 13 566, 49 грн., з урахуванням обов»язкових платежів, які будуть відраховані в якості податків та страхових внесків із загальної суми ; стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в сумі 5 000,00 грн. ; допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць в розмірі 5 430, 00 грн.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 09 жовтня 2012 р. в задоволенні позову відмовлено ( т.1, а.с. 153-154).
Ухвалою колегії суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області від 04 грудня 2012 року рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 09.10.2012 р. по цій справі залишено без змін ( т.1, а.с. 193-194).
Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 травня 2013 року рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 09.10.2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області від 04.12.2012 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції ( т.1, а.с.219-221).
При новому розгляді справи позивач, не змінюючи предмету позову , фактично змінив його підстави ( т.2, а.с. 91-97) , зазначивши, що прогул він не скоював, а 29.06.2012 р. перебував у відгулі за раніше відпрацьований час. Так, наказом № 053-осн. від 15.05.2012 р. його було призначено відповідальним за усунення наслідків стихійного лиха ( руйнування даху музею), роботи по якому проводились на протязі місяця і понаднормово. У відповідності до розпорядження КМУ № 1210-р від 28.11.2011 р. « Про перенесення робочих днів у 2012 році», роботодавцем наказу про перенесення робочого дня з 29.06.2012 р. на 07.07.2012 р. не видавалося, у зв»язку з перевищенням працівниками відділу норм часу в червні 2012 р. по проведенню ремонтних робіт на даху музею.
26.06.2012 р. він написав заяву про надання йому вільного часу на 29.06.2012 р. за попередньо відпрацьований час. Відсутність на заяві заперечень роботодавця щодо надання відгулу на вказану в заяві дату, як на думку позивача, свідчить про відсутність заперечень.
Часи знаходження у відгулі роботодавцем оплачені в законний спосіб.
Остаточно просив суд : визнати недійсним наказ про його звільнення № 239-к від 26.07.2012 р., за прогул без поважних причин ; поновити негайно його на посаді головного інженера в НЗ «Хортиця» з 26.07.2012 р.; стягнути негайно з НЗ « Хортиця» на його користь середньомісячний заробіток, заподіяний внаслідок незаконного звільнення в сумі 7770, 50 грн.; стягнути з НЗ « Хортиця» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26.07.2012 р. по день винесення судом рішення в розмірі 224201, 66 грн., з урахуванням обов»язкових платежів ; стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в сумі 50 000,00 грн. ; зобов»язати НЗ « Хортиця» видати позивачу дублікат трудової книжки без запису про звільнення по ст. 40 п.4 КЗпП України ( т.1, а.с. 228-230).
Ухвалою суду від 25 жовтня 2013 р. у цій справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, залучений генеральний директор НЗ « Хортиця» ОСОБА_5 ( т.1, а.с.240).
В суді позивач та його представник, кожен в окремості позовні вимоги підтримали і просили їх задовольнити з підстав, викладених по тексту позовної заяви, з урахуванням всіх уточнень до неї.
Представники відповідача та третьої особи в суді проти позову заперечували з підстав, викладених у письмових запереченнях проти позову, зазначаючи, що звільнення ОСОБА_4 з роботи проведено роботодавцем у відповідності до норм чинного трудового законодавства.
Суд, вислухавши пояснення сторін, прийнявши до уваги показання свідків, проаналізувавши положення законодавства, норми якого регулюють спірні правовідносини, дослідивши обставини справи, дійшов висновку, що у задоволенні позову належить відмовити у повному обсязі з наступних підстав.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 з 11 червня 2008 року по 27 липня 2012 року перебував у трудових відносинах з Національним заповідником « Хортиця» ( т.1, а.с. 6-11, 63, 64).
11 червня 2008 р. ОСОБА_4 було прийнято на посаду провідного інженера відділу « Запорізька Січ» НЗ « Хортиця».
01 серпня 2008 року позивача переведено на посаду виконуючого обов»язки головного інженера на підставі наказу № 350-к від 29 липня 2008 року , а наказом відповідача № 069-к від 15 червня 2009 року його переведено на посаду інженера 1 категорії інженерсько-господарського відділу, з якої наказом № 164-к від 23 червня 2009 року позивача звільнено за п.6 ст. 36 КЗпП України, як такого, що відмовився від продовження роботи в зв»язку зі змінами істотних умов праці.
Наказом № 075/1-к від 01 березня 2011 року ОСОБА_4 поновлено на роботі з 23 червня 2009 року на посаду головного інженера інженерно- господарського відділу на підставі рішення апеляційного суду Запорізької області від 23 лютого 2011 року ( т.2, а.с. 105-107, 108-109, 138).
В суді встановлено, що ОСОБА_4 не було поновлено на посаді головного інженера через відсутність останньої в штатному розписі НЗ « Хортиця», затвердженого наказом Міністерства культури і туризму України № 39/0/16-11 від 07 лютого 2011 року, який був оглянутий в суді під час судового розгляду справи. Додатково, представником третьої особи для огляду в суді було надано оригінал Типової форми № П-2 « ОСОБОВА КАРТКА» на ім.»я ОСОБА_4, в якій позивач під підпис ознайомлений із назвою своєї посади та структурного підрозділу, в якому він працює, посадовим окладом та підставою для поновлення на роботі - наказом генерального директора № 075/1-к від 01.03.2011 р.
Ознайомившись з наказом № 075/1-к від 01.03.2011 р. ( т.2, а.с.138, зв.) , ОСОБА_4 в установленому законом порядку його не оскаржив, та приступив до виконання своїх службових обов»язків.
Станом на день винесення рішення по цій справі на підприємстві діє штатний розпис НЗ « Хортиця» з 01.07.2012 р., затверджений заступником Міністра культури України, з якого вбачається відсутність посади головного інженера НЗ « Хортиця», на яку просить поновити його позивач. Натомість, у вказаному штатному розписі є посада головного інженера інженерно- господарського відділу, на яку ОСОБА_4 був поновлений , на якій працював до дня звільнення, і з якої був звільнений ( т.1, а.с. 84-91).
Крім того,в суді встановлено, що поновленням ОСОБА_4 на зазначену посаду обсяг його права як робітника щодо робочого часу та відпочинку, оплати праці, збереження рангу тощо, не зменшено відносно до попередньо займаної посади.
З оглядом на викладене, мотиви, з яких ОСОБА_4 наполягає на поновленні його на не існуючій посаді, є необґрунтованими та не зрозумілими.
Згідно п.3.1.1 Розділу ІІІ Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом НЗ « Хортиця» на 2011-2012 р.р. режим роботи в заповіднику встановлюється з розрахунку не більше 40 годин на тиждень при п»ятиденному робочому тижні. Тривалість денної роботи встановлений у відповідності з Правилами внутрішнього трудового розпорядку, графіками змінності, узгодженими з профспілковим комітетом ( т.1, а.с. 98- 101).
29 червня 2012 року ОСОБА_4 на роботу не вийшов, був відсутній протягом всього робочого дня.
26 липня 2012 року наказом № 239-к позивача було звільнено з роботи на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України, в зв»язку з прогулом без поважних причин.
В той же день - 26.07.2012 р. копія наказу № 239-к про звільнення з роботи була видана ОСОБА_4, що відповідає вимогам ч.2 ст. 47 КЗпП України ( т. 1, а.с.38).
Згідно п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках прогулу, в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, без поважних причин.
Як роз»яснив Пленум Верховного Суду України в п.22 постанови від 6.11.1992 р. №9 « Про практику розгляду судами трудових спорів», у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з»ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п.п. 3,4,7,8 ст. 40, п.1 ст. 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені ст.ст. 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
Відсутність позивача на роботі 29.06.2012 р. протягом всього робочого дня не заперечується позивачем і підтверджується службовими записками завідувача відділу « Запорізька Січ» ОСОБА_8 ( т.1, а.с. 27) , заступника генерального директора з наукової роботи ОСОБА_6 ( т.1, а.с. 28), заступника генерального директора з режиму ОСОБА_7 ( т.1, а.с. 29) , зміст яких було підтверджено показаннями свідків в суді. Вказана обставина підтверджується актом від 29.06.2012 р. ( т.1, а.с.30)
Позивач, підтверджуючи поважність своєї відсутності на робочому місці 29.06.2012 р., посилається на заяву від 26 червня 2012 р. на ім »я заступника генерального директора з інженерно- господарської діяльності ОСОБА_9 , в якій він просить надати йому вільний день 29.06.2012 р. за раніше відпрацьований час. ( т.2, а.с.58).
Представник третьої особи в суді пояснив, що генеральний директор НЗ « Хортиця» вказаної заяви не отримував, дозволу на надання ОСОБА_4 вільного дня - 29.06.2012 р., не надавав, і відповідно до наведеного, наказ про надання позивачу такого дня не видавався та ним не підписувався.
Допитаний в якості свідка в суді заступник генерального директора з інженерно- господарської діяльності ОСОБА_9 з цього приводу в суді пояснив, що ОСОБА_4 був його підлеглим. 26.06.2012 р. він зібрав своїх підлеглих і повідомив про те, що, якщо у робітників є законне право на відгул, вони мають можливість 29.06.2012 р. не виходити на роботу, оформивши його належним чином. Законне право на відгул виникає тільки з тих умов, що робітник відпрацював у будь-який вихідний день за наказом генерального директора. У ОСОБА_4 такого права станом на 26.06.2012 р. не було. Заяву про надання ОСОБА_4 вільного дня 29.06.2012 р. він від останнього не отримував. Крім того, зазначив, що він не є тією повноважною особою, яка надає дозвіл , в даному випадку на відгул. Вирішення таких питань належить тільки до компетенції генерального директора НЗ.
Показання свідка узгоджуються з положеннями пунктів 3.1.2,3.1.4 Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом НЗ « Хортиця» на 2011-2012 р., узгодженого з головою профспілкового комітету НЗ « Хортиця» , з яких вбачається, що при виникненні нагальної потреби, залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається лише у виключних випадках, передбачених чинним законодавством ( ч.2 ст. 71 КЗпП), з подальшою компенсацією, шляхом надання іншого дня відпочинка ; за наказом генерального директора і погодженням з профспілковим комітетом у святкові та неробочі дні ( ст. 73 КЗпП) можуть запроваджуватись чергування відповідальних працівників з компенсацією у відповідності до чинного законодавства ( т.1, а.с. 98-101).
Оглядом заяви ОСОБА_4 від 26.06.2012 р. встановлено, що на ній відсутні реєстраційний номер, дата реєстрації та будь-які резолюції керівника щодо надання, або навпаки, у відмові в наданні вільного дня.
В суді встановлено, що наказ про надання ОСОБА_4 29.06.2012 р. вільного дня не видавався.
В суді позивач пояснив, що з наказом про надання йому вільного дня 29.06.2012 р. він ознайомлений не був , усного дозволу на отримання такого дня а ні від генерального директора НЗ « Хортиця» ОСОБА_5, а ні від безпосереднього керівника - заступника генерального директора з ІГД ОСОБА_9 не отримував.
На запитання суду чому заяву від 26.06.2012 р. ОСОБА_4 адресував особі, яка не має права на вирішення питань щодо надання дозволу на відгул ; не проконтролював її рух і не наполягав на ознайомленні із наказом про надання йому вільного дня 29.06.2012 р., позивач чітких та конкретних відповідей не надав.
Зазначає, що відсутність заперечень роботодавця про ненадання відгулу 29.06.2012 р. на його заяві від 26.06.2012 р. свідчить про те, що його заява була задоволена.
Така позиція позивача є хибною, тому судом до уваги не приймається , в тому числі і з огляду на встановлені в суді обставини, аналіз сукупності яких свідчить про те, що ОСОБА_4 самовільно використав відгул без погодження з власником або уповноваженим ним органом у передбачений законом порядок , тобто 29.06.2012 р. скоїв прогул.
Такого висновку суд дійшов, виходячи із роз»яснень, що містяться у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 р. « Про практику розгляду судами трудових спорів», згідно яким, при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин ( наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов»язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
Доводи позивача про те, що він 29.06.2012 р. не скоїв прогул, з посиланнями на Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1210-р від 28.11.2011 р. « Про перенесення робочих днів у 2012 році», судом до уваги не приймається з тих підстав, що зазначене Розпорядження КМУ носить рекомендаційний характер та у випадку згоди роботодавця на запропонований графік роботи , у відповідності до вимог КЗпП України, має видаватися наказ за два місяці до дати перенесення, та ознайомлювати співробітників з такими змінами у графіку.
Представники відповідача та третьої особи в суді пояснили, що наказ про перенесення робочого дня з 29.06. 2012 р. на 07.07.2012 р. роботодавцем не видавався, відповідно до чого робочий день 29.06.2012 р. на іншу дату не переносився.
Такі твердження стороною позивача не спростовані.
Твердження позивача на підтвердження того, що він не скоїв 29.06.2012 р. прогулу , а мав законні права на відгул , з посиланнями на те, що , починаючи з січня 2012 р. він виконував надурочні роботи, судом до уваги не приймаються, оскільки вони є такими, що не впливають на встановлений судом факт скоєння ОСОБА_4 29.06.2012 р. прогулу. Крім того, відповідно до ст. 106 КЗпП України надурочні роботи компенсуються виключно підвищеною оплатою.
Відповідно до Рекомендацій щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затверджених наказом Мінпраці та соціальної політики України від 1-.10.1997 р. № 7, ненормований робочий день - це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. У разі потреби ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу. Міра праці у даному випадку визначається не тільки тривалістю робочого часу, а й колом обов»язків і обсягом виконаних робіт ( навантаженням). Пунктом 3 цих Рекомендацій визначено, що додаткова відпустка працівникам з ненормованим робочим днем надається як компенсація за виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність і самостійність у роботі, необхідність періодичного виконання службових завдань понад установлену тривалість робочого часу.
Зважаючи на викладене , твердження позивача стосовно компенсації його начебто надурочних робіт шляхом надання відгулу є необґрунтованими.
В Колективному договорі НЗ « Хортиця» визначається перелік посад з ненормованим робочим днем та пунктом 3.1.7 передбачається надання додаткових днів щорічних відпусток.
Твердження позивача про те, що передбачений законом порядок надання робітникам вільних днів систематично порушувався роботодавцем і на підприємстві існує низький рівень діловодства, а сам він не знав як оформлюються такі заяви, судом до уваги не приймаються, оскільки спростовуються оглянутою в судовому засіданні заявою ОСОБА_4 на надання йому відгулу від 11.06.2012 р., оформлену належним чином.
Надалі, згідно ст. 147-1 КЗпП України дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу ( обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.
В даному випадку, у відповідності до вимог наведеної норми права, дисциплінарне стягнення до позивача застосоване повноважною особою - генеральним директором НЗ « Хортиця» ОСОБА_5 ( т.1, а.с.5)
Згідно ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв»язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці ; дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
В даному випадку, ОСОБА_4 вчинив прогул 29.06.202 р., дисциплінарне стягнення на нього накладене 26.07.2012 р. ( т.1, а.с.5), тобто у строк, передбачений наведеною нормою трудового права.
Відповідно до ч.1 ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.
03 липня 2012 р. генеральний директор НЗ « Хортиця» ОСОБА_5, в особі свого заступника з інженерно - господарської діяльності та безпосереднього керівника позивача - ОСОБА_9, зажадав від ОСОБА_4 письмових пояснень з причини його відсутності на роботі 29.06.2012 р., що підтверджується показаннями свідка ОСОБА_9 в суді.
В той же день, 03.07.2012 р. ОСОБА_4 надав на ім.»я генерального директора НЗ « Хортиця» свої пояснення у формі службової записки, в якій виклав переробітки робочого часу, на підставі чого позивач вважав правомірною свою відсутність на роботі ( т.1, а.с.39).
Той факт, що службова записка була надана позивачем як пояснення підтверджується також відеозаписом засідання комісії, створеної за наказом генерального директора НЗ « Хортиця» від 26.07.2012 р. з метою з»ясування обставин, викладених в службових записках та визначення необхідності та міри відповідальності ОСОБА_4, яка проводилася 26.07.2012 р.
З відеозапису, оглянутому в суді, вбачається, що ОСОБА_4 був присутній на засіданні і на неодноразові прохання генерального директора НЗ « Хортиця» пояснити причину відсутності на роботі протягом робочого дня - 29.06.2012 р. відповів, що він все виклав у своїх письмових поясненнях від 03.07.2012 р.
Твердження позивача про те, що роботодавець не вимагав у нього письмових пояснень судом до уваги не приймаються, оскільки спростовуються сукупністю наведених доказів.
Вищенаведені факти свідчать про те , що роботодавцем було прийнято всіх заходів для того, щоб робітник мав можливість реалізувати своє право надати пояснення з приводу причини його відсутності на роботі 29.06.2012 р., в даному випадку, як в письмовій, так і усній формах.
Перевіркою матеріалів справи встановлено, що вимоги ч.2 ст. 149 КЗпП України роботодавцем позивача не порушені.
Згідно ч.1 ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення : 1) догана; 2) звільнення.
Пленум Верховного Суду України визнає дисциплінарним стягненням звільнення з підстав, передбачених пунктами 3,4,7,8 ст. 40 і п.1 ст. 41 КЗпП України ( п.22 постанови « Про практику розгляду судами трудових спорів).
Згідно ч.3 ст. 149 КЗпП України при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
В суді представник третьої особи пояснила, що її довіритель - генеральний директор НЗ « Хортиця» ОСОБА_5 при виборі заходів дисциплінарного стягнення до ОСОБА_10, який без поважних причин був відсутній протягом робочого дня, керувався: встановленими під час проведеної перевірки обставинами здійснення позивачем проступку ; його ставленням до події, відсутністю належної турботи про виконання трудових обов»язків з оглядом на займану ним посаду та обсяг роботи, який необхідно було виконати в найкоротші строки ; наявністю дисциплінарного стягнення у вигляді догани від 09.07.2012 р., наявністю чисельних скарг та службових, які поступали на ім.»я генерального директора від працівників на неналежне ставлення ОСОБА_4 до своїх службових обов»язків.
На підтвердження зазначеного, представником третьої особи була надана суду та долучена до матеріалів справи копія наказу № 205-к від 09.07.2012 р. про оголошення догани ОСОБА_4 ( т.2, а.с. 28), який не був оскаржений позивачем у передбаченому законом порядку.
Вищенаведені факти свідчать про дотримання власником вимог ч.1 ст. 147, ч.3 ст. 149 КЗпП України при обранні виду стягнення до позивача.
Відповідно до вимог ч.4 ст. 149 КЗпП України стягнення у вигляді звільнення оголошено в наказі № 239-к від 26.07.2012 р. і в той же день копія наказу вручена ОСОБА_4 ( т. 1, а.с.38).
Відповідно до ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених , зокрема п. 4 ст. 40 КЗпП України може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу ( профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п»ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.
Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації.
В суді встановлено , що з 23 липня 2012 року позивача, згідно його заяви, прийнято до складу первинної профспілкової організації Всеукраїнської професійної спілки « Захист справедливості» працівників Національного заповідника « Хортиця» ( т.1 а.с.13, т.2 а.с. 57).
За відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 20.05.2014 р., розміщеному на офіційному сайті Міністерства юстиції України ( www.minjust.gov.ua ), державний реєстратор виконавчого комітету Запорізької міської ради 19 липня 2012 р. провів державну реєстрацію юридичної особи - ППО ВПС « Захист справедливості» НЗ « Хортиця» за № 1 103 102 0000 031951 ( ЄДРПОУ 38284981) .
Надалі, з зазначеного Державного реєстру вбачається, що 20 липня 2012 вказана юридична особа була взята на облік до Головного управління регіональної статистики, ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя, ГУ Міндоходів, Управління ПФУ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя, що свідчить про те, що вже станом на 20.07.2012 р. керівник ППО ВПС « Захист справедливості» НЗ «Хортиця» мав свідоцтво про реєстрацію юридичної особи ( свідоцтво про легалізацію профспілки).
І, починаючи з 20 липня 2012 р., у відповідності до вимог ст. 16 Закону України « Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», первинна профспілкова організація ВПС « Захист справедливості» НЗ « Хортиця» повинна була письмово повідомити про це роботодавця , надавши належним чином засвідчені : свідоцтво про легалізацію профспілки, Статут ( положення) профспілки, витяг з протоколу про обрання нового профоргану та його керівника , список членів профспілкової організації, які є робітниками НЗ «Хортиця».
Проте, цієї вимоги законодавця ВПС « Захист справедливості» НЗ «Хортиця» дотримано не було і станом на день звільнення ОСОБА_4 з посади - 26.07.2012 р. роботодавець у передбачений законом спосіб не був повідомлений про новостворену первинну профспілкову організацію на підприємстві, відповідно до чого і не звернувся з поданням про розірвання трудового договору з ОСОБА_4
З матеріалів справи вбачається, що ППО ВПС « Захист справедливості» НЗ «Хортиця» проінформувала роботодавця належним чином, тобто з наданням всіх необхідних для підтвердження повноважень документів тільки 15 листопада 2012 р. ( вх. № 758), тобто через значний час після звільнення ОСОБА_4 з посади.
Відповідно до наведеного, лист від 03 липня 2012 р. за № 03.07.2012 р. (01) , на який посилається позивач, як на доказ належного повідомлення роботодавця про існування в НЗ « Хортиця» новоствореної первинної профспілкової організації ВПС « Захист справедливості» НЗ « Хортиця» , членом якої він був прийнятий за три дні до звільнення - 23.07.2012 р., судом до уваги не приймається, оскільки він не мав юридичної сили і не породжував у роботодавця прав та обов»язків в сенсі норм Закону України « Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» до 15.11.2012 р.
Не повідомив роботодавця про своє членство у ППО ВПС « Захист справедливості» НЗ « Хортиця» і ОСОБА_4, який був присутній на засіданні комісії 26.07.2012 р.
Згідно ст. 43 КЗпП України , якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації ( профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації ( профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації ( профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника ( частина перша цієї статті) розглядає спір по суті.
У відповідності до вимоги наведеної правової норми, ухвалою від 10 грудня 2013 р. суд звернувся до ППО ВПС « Захист справедливості» НЗ « Хортиця» із запитом про надання згоди або відмови в дачі згоди на звільнення ОСОБА_4 ( т.2, а.с.71-72).
17 грудня 2013 р. суду наданий протокол профспілкового комітету ППО ВПС « Захист справедливості» НЗ « Хортиця» № 10 від 15 грудня 2013 р. про відмову в дачі згоди на звільнення ОСОБА_4 ( т.2, а.с. 76-78).
Аналізуючи наданий суду документ, суд приходить до наступного.
Будь-яке рішення профспілкового органу повинно мати юридичну силу, тобто профспілковий орган ППО ВПС « Захист справедливості» НЗ « Хортиця» виконуючи, в даному випадку ухвалу суду від 10.12.2013 р., повинен дотримуватися вимог статуту профспілки стосовно кворуму або повноважень.
Неодноразові вимоги суду під час розгляду справи по суті щодо надання Статуту або положення первинної профспілкової організації ВПС « Захист справедливості» НЗ « Хортиця» залишені стороною позивача, в тому числі представником позивача ОСОБА_1, який є Головою Конфедерації Вільних профспілок Запорізької області, поза увагою і не виконані.
Наданий суду Статут Всеукраїнської професійної спілки « Захист справедливості» не містить в своєму змісті умов, термінів, порядку скликання загальних зборів ППО ВПС « Захист справедливості» НЗ « Хортиця» та порядок прийняття рішень.
Примірним положенням про первинну профспілкову організацію - організаційну ланку членської організації Федерації профспілок України передбачено, що засідання профкому, якщо інше не передбачено статутом профспілки, проводяться в міру необхідності, але не рідше як один раз на квартал. Засідання вважається правомочним, якщо в ньому бере участь більше половини членів профкому ( п.2.13). Рішення профкому вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини членів профкому, присутніх на засіданні, при наявності кворуму.
Із змісту наданого суду протоколу профспілкового комітету № 10 від 15.12.2013 р. вбачається, що на засіданні були присутні всього 2 члени профкому, якими і було прийнято рішення про ненадання згоди на звільнення ОСОБА_4, що, як на думку суду, свідчить про неправомочність засідання.
Згідно ст. 39 Закону України « Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та ст. 34 КЗпП України рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим.
Обгрунтуванням відмови може бути виявлене порушення роботодавцем встановлених законодавством та колективним договором умов проведення звільнення.
На підставі аналізу наданих суду сторонами доказів в їх сукупності та відповідності нормам трудового законодавства, правовим позиціям Верховного Суду України, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог і відсутність в діях роботодавця порушень під звільнення ОСОБА_4 з посади. За наведених обставин суд визнає відмову профспілкової організації в наданні згоди на звільнення позивача з роботи такою, що не має обґрунтування.
Відповідно до ч.1 ст. 10, ч.1 ст. 11, ч.1 ст. 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст. 179 цього ж Кодексу предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
На підставі викладеного, та з дотриманням зазначених норм цивільного процесуального законодавства, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість звільнення ОСОБА_4 з займаною ним посади в НЗ «Хортиця».
Оскільки вимоги про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та зобов»язання вчинити певну дію є похідними від раніше розглянутої вимоги щодо визнання наказу про звільнення незаконним, тобто по суті визнання незаконним звільнення, у задоволенні якого відмовлено, вказані вимоги також задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 10, 11, 212, 214, 215 ЦПК України, ст. 40 ч.1 п.4, ст.ст. 43-1 п.6, 149 КЗпП України, суд
ВИРІШИВ :
В задоволенні позову ОСОБА_4 до Національного заповідника « Хортиця», третя особа : генеральний директор Національного заповідника « Хортиця» ОСОБА_5, про визнання недійсним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та зобов»язання вчинити певну дію, відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Суддя : Н.Г.Скользнєва
20.05.2014
Суд | Жовтневий районний суд м. Запоріжжя |
Дата ухвалення рішення | 20.05.2014 |
Оприлюднено | 30.05.2014 |
Номер документу | 38889716 |
Судочинство | Цивільне |
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні