Рішення

від 26.05.2014 по справі 2-865/12

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

26.05.2014 Справа № 2-865/12

Справа № 2/756/5/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2014 року Оболонський районний суд м.Києва

в складі: головуючого - судді - Яценко Н.О.

при секретарі - Литвиненко І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Головне управління юстиції в м.Києві, реєстраційна служба Головного управління юстиції в м.Києві, реєстраційна служба Києво-Святошинського районного управління юстиції в Київській області про визнання недійсним заповіту, свідоцтва про право на спадщину, свідоцтва про право власності, договору довічного утримання, договору дарування, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, свідоцтва про право на спадщину, свідоцтва про право власності, визнання недійсним договору довічного утримання та договору дарування.

Посилається позивач на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його тітка ОСОБА_3, яка мешкала в АДРЕСА_1. Після смерті останньої відкрилась спадщина у вигляді наступного майна: квартири АДРЕСА_1; будинку та земельної ділянки, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2; гараж, який знаходиться на території м. Києва.

19.03.2011 року позивач подав до одинадцятої КДНК заяву про прийняття спадщини. Однак нотаріусом було повідомлена позивача про те, що ОСОБА_3 було складено заповіт на все майно на ОСОБА_2.

Даний заповіт позивач вважає недійсним з наступних підстав. Померла ОСОБА_3 була рідною тіткою позивача по батькові. Вона та батьки разом підтримували батьківський дім в с. Шпитьки Києво-Святошинського району Київської області. ОСОБА_3 на все літо виїжджала з Києва жити до села, батько постійно навідувався до неї та допомагав. Після смерті батька ІНФОРМАЦІЯ_4 тітка поступово все менше і менше прагла до спілкування з родиною позивача, відмовляючись від допомоги.

ОСОБА_3 була інвалідом з дитинства, знаючи про її проблеми зі здоров»ям, а також про те, що рідних дітей у неї не було, позивач та його мати всіляко намагалися допомогти їй.

Хвороба тітки прогресувала, в останні роки життя її пам»ять дуже погіршилась, спостерігались симптоми склерозу. Сама вона не визнавала те, що у неї існують проблеми, не вірила рідним та була дуже піддатлива на вплив зовні. Таким фізичним та психічним станом тітки неодноразово користувались нечесні люди.

Так невідомі позивачу особи нав»язали ОСОБА_3 ідею спасіння, яке вона може здобути лише в разі постійного відвідування засідань свідків Ієгови та внесення різноманітних пожертвувань.

Також за настановами свідків Ієгових тітка в останні роки життя відрізала себе від цивілізованого світу, відмовлялась іти на будь-який контакт, спілкувалась виключно із іншими свідками. ОСОБА_2, також належить до свідків Ієгових. Негативна реакція тітки на спілкування з нею позивача з кожним разом все більше посилювалась. Одного разу тітка зазначила в розмові, що в церкві їй пояснили, що її рідні можуть викинути її з вікна.

ОСОБА_3 перед смертю знаходилась в безпорадному стані, мала стійкі проблеми зі здоров»ям та перебувала під психічним примусом. Позивач переконаний, що ідея складання заповіту на абсолютно чужу для неї людину, ОСОБА_2, яка також є прихильницею віросповідання свідків Ієгових була нав»язана зовні.

Враховуючи викладене позивач вважає, що порушені його права та просив суд визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом 11-ї КДНК. Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину, видане державним нотаріусом 11-ї КДНК на ім»я ОСОБА_2. Визнати недійсними свідоцтва про право власності відповідачки на квартиру АДРЕСА_1 та на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2.

Під час розгляду справи позивач подав доповнення до позовної заяви посилаючись на наступне. ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_3, яка уклала договір довічного утримання, на підставі чого передала ? своєї квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 відповідачці. 20.11.2010 року ОСОБА_3 уклала договір дарування, на підставі якого остання подарувала ? своєї квартири що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 відповідачці.

Враховуючи доповнення до позовної заяви посилаючись на ст.ст.203, 225, 1218, 1221, 1223, 1233, 1234, 1257, 1269, 1301 ЦК України позивач просив суд визнати недійсним договір довічного утримання від 18.03.2004 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрованим в реєстрі за № 658; договір дарування від 20.11.2010 року, укладений між ОСОБА_3 на ім*я ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом 11-ї Київської державної нотаріальної контори Яворською Н.В. та зверєстрованим в реєстрі за № 7-1320; заповіт від 20.01.2004 року , посвідчений державним нотаріусом 11-ї Київської державної нотаріальної контори та зареєстрованим в реєстрі за № с\с-57; заповіт від 14.10.2010 року, посвідчений державним нотаріусом 11-ї Київської державної нотаріальної контори Яворською Н.В. та зареєстрований в реєстрі № 1173 на ім*я ОСОБА_2 та свідоцтва про право на спадщину від 24.05.2011 року, виданих на ім*я ОСОБА_2, посвідчені державним нотаріусом 11-ї Київської державої нотаріальної контори Яворською Н.В. та зареєстровані в реєстрі за № 7-612 та 7-614.

Позивач та його представник в судовому засіданні позов підтримали з обставин, викладених в позові та просили позов задовольнити. Позивач суду пояснив, що ОСОБА_3 його тітка. З нею він спілкувався в 2000 - 2002 роках, потім з нею не спілкувався, оскільки вона уникала спілкування з родичами.

Представник відповідача та відповідач проти позову заперечували з посиланням на те, що родичі з ОСОБА_3 не спілкувалися, не допомогали їй, в зв*язку з чим нею опікалася відповідачка . Просили в задоволенні позову відмовити. Також пояснювали, що ОСОБА_3 в психоневрологічному диспансері не лікувалася.

Треті особи в судові засідання не з*являлися про розгляд справи повідомлялися належним чином, суд вважає за можливе провести розгляд справи без їх участі.

Вислухавши пояснення сторін та їх представників, експертів, свідків дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити виходячи з наступного.

20.01.2004 року ОСОБА_3 склала заповіт на належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 на ім*я ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом 11-ї Київської державної нотаріальної контори (а.с. 90 звор. т.1)

18.03.2004 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали договір відповідно до якого ОСОБА_3, непрацездатна за віком, передає у власність ОСОБА_2 належну їй на праві власності ? частину квартири за АДРЕСА_1 взамін чого, ОСОБА_2 зобов*язується надавати відчужувачеві довічно матеріальне забезпечення. (а.с.27 т.1) Вказаний договір довічного утримання посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстровано в реєстрі № 658.

14.10.2010 року ОСОБА_3 склала заповіт на ім*я ОСОБА_2 на все майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, взагалі все те, що буде їй належати на день смерті і на що матиме право за законом, посвідчений Яворською Н.В. державним нотаріусом 11-ї Київської державної нотаріальної контори. (а.с. 91 т.1 )

Відповідно до договору дарування ? частин квартири від 20.11.2010 року ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 ? частини квартири АДРЕСА_1. Договір дарування ? частин квартири посвідчено державним нотаріусом 11-ї Київської державної нотаріальної контори Яворською Н.В. та зареєстровано в реєстрі № 7-1320.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла. (а.с.90 т.1)

Як вбачається з довідки форми № 3 ОСОБА_3 до дня смерті була зареєстрована в АДРЕСА_1 . Разом з нею відповідно до довідки форми № 3 зареєстрована та проживала ОСОБА_2 з 08.04.2004 року. (а.с. 92 звор.т.1)

В строки визначені законом ОСОБА_2 звернулася з заявою до 11-ї Київської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 (а.с.89 звор. т.1)

19.03.2011 р. ОСОБА_1, який є рідним племінником спадкодавця подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 (а.с. 104 т.1). Батько позивача , рідний брат спадкодавця ОСОБА_3 - ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 105 т.1).

24.05.2011 року ОСОБА_2 звернулася до 11-ї Київської державної нотраільної контори з заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом на гаражний бокс НОМЕР_1 в ГБК «Промінь», що знаходиться за адресою : АДРЕСА_3 та житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами , що розташований за адресою : АДРЕСА_2.

24.05.2011 року державним нотаріусом 11-ї Київської державної нотаріальної контори Яворською Н.В. видані свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 на ім*я ОСОБА_2 на гаражний бокс НОМЕР_1 в ГБК «Промінь» , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 та житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою : АДРЕСА_2. (а.с.114 звор., а.с. 115 т.1)

Свідок ОСОБА_8 - мати позивача, суду пояснила, що до 2001 року спілкувалася з ОСОБА_3

ОСОБА_3 рідна сестра її чоловіка, з дитинства була інвалідом. Після смерті свекра з ними відмовилася спілкуватися, з посиланням на те, що родичі її викинуть з балкона. Почала спілкуватися з свідками Ієговими.

Була дуже нервова. Приступи епілепсії були у сні.

Свідок ОСОБА_9 суду пояснила, що ОСОБА_3 її двоюрідна сестра. Пояснила, що ОСОБА_3 в дитинстві навчалася в школі для розумово відсталих дітей. Поведінка в неї була неадекватна.

В 2010 році зустріла її в автобусі, вона розповідала, що пішла в секту. З родичами ні з ким не спілкувалася, була агресивно проти них налаштована.

Психічних розладів за нею не спостерігала.

Свідок ОСОБА_10 суду пояснив , що проживав у належному ОСОБА_3 будинку в АДРЕСА_2 з 2003 року.

Про відповідачку ОСОБА_3 ніколи нічого поганого не говорила.

Ніякі психічні вади не спостерігав за ОСОБА_11.

Хотів її помирити з племінником, проте вона не бажала, з посиланням на те, що вони від неї відмовилися.

Матеріальну допомогу ОСОБА_3 потребувала.

Свідок ОСОБА_12 суду пояснила, що проживала у належному ОСОБА_3 будинку в АДРЕСА_2 з 2007 року.

ОСОБА_3 на літо приїздила в село, проте в Київ їздила за пенсією. Говорила, що в Києві неї доглядає жінка. Стосунки з відповідачкою у померлої були гарні.

Віталіка і його маму бачила. ОСОБА_3 говорила, що родичі не бажають їй допомагати.

ОСОБА_3 відвідувала секту Ієгових. Любила спати, читати, телевізор дивитися.

Свідок ОСОБА_13 суду пояснила, що у ОСОБА_3 орендувала житло по вул. Вишгородській в м.Києві з 2005 року.

ОСОБА_3 ніколи не перебувала на обліку у психоневрологічному диспансері.

У ОСОБА_3 у квартирі крім неї на квартирі проживала іще одна дівчина .

ОСОБА_3 часто згадувала родичів, сумувала за ними .

Останній рік життя вона лежала в лікарні, ОСОБА_2 за нею доглядала.

Стосунки були теплі, родинні. Коли вона вселялася в квартиру, то їй сказали, що заселяється до двох сестер.

ОСОБА_3 була тиха , спокійна. Часто згадувала ОСОБА_13 та свого брата.

Свідок ОСОБА_11 суду пояснила, що з 2000 по 2006 р. працювала двірником та обслуговувала будинок АДРЕСА_1.

У ОСОБА_3 була заборгованість по квартирній платі і тому з нею познайомилася. Їй було відомо , що ОСОБА_11 інвалід дитинства, з її слів. Психологічних відхилень у ОСОБА_3 не бачила. У неї щось було з рукою, перед собою руку носила.

Свідок ОСОБА_15 суду пояснила, що ОСОБА_3 перебувала у неї на обліку як у лікаря психіатра у психоневрологічному диспансері № 3.

Стаціонарне лікування їй не призначалося.

ДЦП в неї було та порушення функцій руки були та інтелектуальна недостатність.

У людей з таким діагнозом нормальна форма мислення. Неадекватно може оцінювати окремі ситуації.

В неї була середня ступінь розумової відсталості.

Останні три роки психотропні ліки ОСОБА_3 не призначалися.

Ухвалою суду від 21.05.2012 року по справі була призначена посмертна судово-психіатрична експертиза.

28.12.2012 року по справі проведена експертиза , яка надійшла до суду 07.02.2013 року.

Відповідно до акту повторної комісійної судової-психітричної експертизи від 28.12.2012 року ОСОБА_3 на час складання заповітів ( від 20.01.04 р. та 14.10.10 р.), договору довічного утримання (18.03.04 р.) та договору дарування (20.11.2010 р. страждала Стійким хронічним психічним розладом у вигляді резидуально - органічного ураження

головного мозку змішаного ґенезу з психічним недорозвитком у вигляді помірної розумової відсталості та епілептиформного синдрому в анамнезі ( F02.8, Р 11.2, 21.0) і за своїм психічним станом тоді не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. (а.с. 238-241 т.1).

В судовому засіданні був допитаний експерт ОСОБА_16 котрий суду пояснив, що помилково було зазначено, що експертиза є повторною. Також суду пояснив, що ОСОБА_3 була психічно недорозвита, страждала недоумством, мала хронічний стійкий психічний розлад. З урахуванням показів свідків, медичної документації, комісія прийшла до висновку, що ОСОБА_3 страждала недоумством. Була інвалідом з дитинства. Із захворювань мала атеросклероз, енцифолопатію, ДЦП. В неї була виражена дебільність, що є синонімом олігофренії, яка взагалі не лікується і на протязі всього життя була недієздатною, а тому не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на час складання спірних правочинів.

Експерт ОСОБА_17 суду пояснив, що у ОСОБА_3 були розлади психіки невиліковні. Захворювання протікає таким чином, що покращень не буває. Також експерт зазначав, що при наявності захворювань , що були у ОСОБА_3 її не повинні були знімати з обліку в психоневрологічному диспансері.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про психіатричну допомогу», діагноз психічного розладу встановлюється відповідно до загальновизнаних міжнародних стандартів діагностики та Міжнародної статистичної класифікації хвороб, травм і причин смертів, прийнятих центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров*я для застосування в Україні.

Відповідно до п.4 наказу Міністерства охорони здоров*я України від 18.08.1998 р. № 255 «Про підготовку до введення Міжнародної статистичної класифікації хвороб Десятого перегляду (МКХ-10) , прийнято вважати «Міжнародну статистичну класифікацію хвороб та споріднених проблем охорони здоров*я , Десятий перегляд (Перелік тризначних рубрик)», підготовлену Центром медичної статистики (Київ, 1996), інформаційним варіантом МКХ-10.

Відповідно до МКХ-10: F 71, помірна розумова відсталість характеризується конкретністю, непослідовністю, туго рухомістю мислення.

Проте, висновок не ґрунтується на фактах, які б містили прояви помірної розумової відсталості відповідно до Міжнародної статистичної класифікації хвороб.

Висновок експертів ґрунтується на тому, що патогенні чинники родової травми призвели до стійкого ураження центральної нервової системи, внаслідок чого підексперта була соціально дезадаптованою та потребувала постійного стороннього догляду. Проте, в ході розгляду справи встановлено, що підекспертна певний період часу працювала, проживала сама і сама себе обслуговувала, укладала договори з постачальними організаціями щодо постачання послуг і реконструкції своїх боргових зобов*язань, вчиняла дії по приватизації майна.

Позивач посилається на те, що ОСОБА_3 була інвалідом дитинства, останнім часом потребувала стороннього догляду та допомоги , однак внаслідок нав*язних переконань відмовлялася приймати від їх сім*ї. При цьому слід зазначити, що позивач близько 10 років не спілкувався зі своєю рідною тіткою ОСОБА_3

В судових засіданнях позивач посилається на те, що ОСОБА_3 попала під вплив секти з урахуванням її психічного стану, проте за її життя він ніякі дії не вчиняв, а саме: не звертався, а ні до правоохоронних органів, а ні до органу опіки та піклування для визнання особи недієздатною.

За клопотанням представника відповідача по справі була призначена повторна посмертна судово-психіатрична експертиза для визначення психічного стану померлої ОСОБА_3, оскільки вищевказаний висновок експертів є таким, що суперечить матеріалам справи та викликає сумнів в його правильності з огляду на недотримання норм

законодавства, якими експерти повинні були керуватися при проведенні експертизи. Предметом спору є правочини за період з 2004 по 2010 роки, проте за вказаний період ніяких фактів про наявність у ОСОБА_3 ознак помірної розумової відсталості експертам на дослідження надано не було , а тому просила суд призначити по справі повторну посмертну судово-психіатричну експертизу . Позивач та його представник проти заявленого клопотання не заперечували.

Як вбачається з акту посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи № 30ц в період який цікавить суд, ОСОБА_3 страждала на органічне ураження головного мозку змішаного ґенезу (родова травма, наслідки перенесеної нейроінфекції, ЧМТ, церебральний атеросклероз, гіпертонічна хвороба) з когнітивними порушеннями, емоційно-вольовими розладами. Проте, визначити глибину цих проявів та вплив їх на здатність розуміти значення своїх дій та керувати ними в цей період, неможливо через недостатність та суперечність даних. (а.с. 118-125 т.2)

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент , коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Заповітом, відповідно до вимог ст.1233 ЦК України, є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Право на заповіт, згідно зі ч.1 ст.1234 ЦК України, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Відповідно до ч.2 ст.1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Згідно ч.1 ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов*язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 року роз*яснено, що заповіт може бути визнано недійсним, тільки якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров*я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

Відповідно до ч.2 ст.1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Разом з тим , в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня, 16 травня та 2 листопада 2011 року постановлених у справах про подібні правовідносини, а також у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 29.02.2012 року, суди вказують , що підставою для визнання правочину недійсним по ст.225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено, що при складанні заповітів, договору дарування та договору довічного утримання волевиявлення ОСОБА_3 було не вільним та не відповідало її внутрішній волі, оскільки зібрані у справі докази не свідчать про те, що в момент укладення правочинів вона не розуміла значення своїх дій і не могла керувати ними (ст.225 ЦК України). В зв*язку з цим суд приходить до висновку, що в задоволенні вимог про визнання заповітів, договору дарування та договору довічного утримання недійсним слід відмовити.

Відповідно до ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

В ході розгляду справи судом не встановлено підстав для визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину , а тому в задоволенні даних вимог також слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 203, 225, 1218, 1221, 1223, 1233, 1234, 1257, 1269, 1301 ЦК України, ст.ст. 10,11, 15, 57-60, 88, 169, 208, 209, 212-215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Головне управління юстиції в м.Києві, реєстраційна служба Головного управління юстиції в м.Києві, реєстраційна служба Києво-Святошинського районного управління юстиції в Київській області про визнання недійсним заповіту, свідоцтва про право на спадщину, свідоцтва про право власності, договору довічного утримання, договору дарування відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Оболонський районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя :