Постанова

від 22.05.2014 по справі 8/35/2012/5003

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2014 року Справа № 8/35/2012/5003

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Борденюк Є.М. (головуючий), Вовк І.В. (доповідач), Харченко В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 15.01.2014 року у справі № 8/35/2012/5003 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Могилів-Подільського районного споживчого товариства, третя особа: Могилів-Подільська міська рада, про визнання недійсними договорів бронювання,

УСТАНОВИВ:

У липні 2012 року позивач звернувся до господарського суду Вінницької області з позовною заявою до відповідача про визнання недійсними договорів бронювання торгових місць від 01.01.2008 року № 45 та від 01.01.2011 року № 89, у зв'язку з тим, що зазначені правочини порушують публічний порядок, посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, оскільки відповідач не мав права укладати зазначені договори бронювання торгових місць на земельній ділянці, яка не була у його користуванні, та не є ринком у розумінні Правил торгівлі на ринках, а також ці договори вчинені під впливом помилки, обману, насильства, у результаті зловмисної домовленості та під впливом тяжкої обставини.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 19.11.2013 року (судді Кожухар М.С., Банасько О.О., Маслій І.В.) у позові відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 15.01.2014 року (судді Мамченко Ю.А., Дужич С.П., Саврій В.А.) зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач вважає, що судами попередніх інстанцій порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить постанову суду апеляційної скасувати, та прийняти нове рішення.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач вважає, що судові рішення у справі є законними й обгрунтованими, та просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Відзив на касаційну скаргу від третьої особи до суду не надходив.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи та прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, що система споживчої кооперації Могилів-Подільського району користується земельною ділянкою по вул. Ставиській, 40/45 в м. Могилів-Подільський з часу передачі ринків споживчій кооперації. Згідно Постанови ЦК Компартії України і Ради Міністрів Української РСР від 14 квітня 1987 року за № 124 "Про заходи по поліпшенню роботи колгоспних ринків", рішення Вінницької обласної ради від 15.05.1987 року за № 186, акту приймання-передачі від 30.06.1987 року колгоспні ринки Вінницької області були передані Управлінню ринками Вінницької облспоживспілки, яке в свою чергу 14.10.1988 року прийняло Постанову "Про удосконалення структури управління колгоспними ринками" і передало колгоспні ринки за місцезнаходженням райспоживспілкам області.

21 грудня 1988 року Могилів-Подільська райспоживспілка отримала від управління ринками Вінницької облспоживспілки, згідно акту приймання-передачі Могилів-Подільський колгоспний ринок. Тобто, з грудня 1988 року райспоживспілка отримала у власність колгоспний ринок як цілісний майновий комплекс.

В 1991 році 30 серпня Могилів-Подільська міська рада додатково приймає рішення за № 227, яким виділяє Могилів-Подільському колгоспному ринку земельну ділянку для реконструкції ринку по вул. Дзержинського, 38 (теперішня назва Стависька, 40/45) площею 0,9 га. В подальшому, 12 вересня 1991 року комісією був здійснений вибір земельної ділянки по вул. Дзержинського, 38.

Рішення арбітражного суду Вінницької області від 2 грудня 1996 року у справі № 207/5-1599 підтвердило правомірність користування споживчою кооперацією земельною ділянкою загальною площею 20090 кв.м., в тому числі 0,9 га земельної ділянки по вул. Дзержинського 38/2.

У 2002 році 1 липня за рішенням конференції Могилів-Подільської райспоживспілки було створене районне споживче товариство шляхом реорганізації (злиття) Могилів-Подільської районної спілки споживчих товариств, Бронницького, Вендичанського, Кукавського, Яружського, Яришівського сільських споживчих товариств та спільних підприємств "Комбінат кооперативної промисловості", "Комбінат громадського харчування "Кооператор", "Райкоопунівермаг", "Автотранспортне підприємство", "Районний ринок" з переходом всіх прав та обов'язків ліквідованих товариств та підприємств (правонаступництво) до новоствореного товариства.

Таким чином, судами було встановлено, що Могилів-Подільське районне споживче товариство є правонаступником Могилів-Подільської райспоживспілки, зберігши при цьому ідентифікаційний код райспоживспілки - 01742755. Вказаний факт підтверджується постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 26.09.2012 року у справі № 2а/0270/4151/12 за позовом Могилів-Подільського районного споживчого товариства до державного реєстратора Могилів-Подільської райдержадміністрації про зобов'язання вчинити дії, яка набрала законної сили та якою було встановлено, що Могилів-Подільське районне споживче товариство є правонаступником Могилів-Подільської райспоживспілки, споживчих товариств: Бронницьке, Вендичанське, Кукавське, Ярузьке, Яришівське та спільних підприємств "Комбінат кооперативної промисловості", "Райкоопунівермаг", "Районний ринок", автотранспортне підприємство.

Рішенням виконкому Могилів-Подільської міської ради від 29.08.2003 року № 339 надано дозвіл Могилів-Подільському споживчому товариству на виготовлення технічної документації по інвентаризації на земельну ділянку площею 2000 кв.м. по вул. Ставиській, 40/4 - районний ринок.

Рішенням виконкому Могилів-Подільської міської ради від 28.05.2004 року № 206 пункт 2 рішення № 339 від 29.08.2003 року викладено в наступній редакції: "Могилів-Подільському районному споживчому товариству надати дозвіл на виготовлення технічної документації по інвентаризації земельних ділянок: - районний ринок по вул. Ставиській, 40/45 ".

У 2006 році ТОВ "Подільський центр землі" виготовлено технічну документацію із землеустрою, що посвідчує право на земельну ділянку Могилів-Подільського районного споживчого товариства для комерційного використання (ринкова інфраструктура) Вінницька область, Могилів-Подільський р-н, на території Могилів-Подільської міської ради м. Могилів-Подільський вул. Стависька, 40/45.

20.10.2006 року складено акт про встановлення меж земельної ділянки на місцевості.

01.01.2008 року між Могилів-Подільським районним споживчим товариством в особі голови правління Власова В.В. та приватним підприємцем ОСОБА_4 укладено договір бронювання торгового місця № 45 під ракушками НОМЕР_1 загальною площею 8 кв.м для торгівлі товарами. На виконання умов договору відповідач передав, а позивач прийняв торгове місце на території продовольчого ринку площею 8,0 кв.м в задовільному стані по вул. Ставиській 40/45, що підтверджується актом № 45 прийому-передачі торгового місця.

Рішенням виконкому Могилів-Подільської міської ради від 30.05.2008 року № 205 внесено зміни в рішення міськвиконкому від 28.05.2004 року № 206", а саме в п.1.17 слова "районний ринок по вул. Ставиській, 40/4" замінено словами "районний ринок по вул. Ставиській, 40/45", в зв'язку з технічною помилкою.

10.10.2008 року Могилів-Подільським районним споживчим товариством оформлено паспорт ринку за адресою: м. Могилів-Подільський, вул. Стависька, 40/45 площею 10 169 кв.м.

01.01.2011 року між Могилів-Подільським районним споживчим товариством в особі голови правління Власова В.В. та приватним підприємцем ОСОБА_4 укладено договір бронювання торгового місця № 89 під ракушками НОМЕР_1 загальною площею 4 кв.м для торгівлі товарами. На виконання умов договору відповідач передав, а позивач прийняв торгове місце на території продовольчого ринку площею 4,0 кв.м. в задовільному стані по вул. Ставиській, 40/45, що підтверджується актом № 89 прийому-передачі торгового місця.

01.02.2011 року Могилів-Подільська міська рада, окрім іншого, вирішила: 1. Затвердити технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельні ділянки Могилів-Подільського районного споживчого товариства № 1 площею 0,9935 га та № 2 площею 0,0234 га по вул. Ставиській, 40/45 для комерційного використання. 2. Передати в оренду Могилів-Подільському районному споживчому товариству за рахунок земель несільськогосподарського призначення (землі житлової та громадської забудови) земельні ділянки № 1 площею 0,9935 га та № 2 площею 0,0234 га по вул. Ставиській, 40/45 для комерційного використання терміном на 1 рік, без права викупу та передачі в суборенду.

11.02.2011 року між Могилів-Подільською міською радою та Могилів-Подільським районним споживчим товариством укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до п.1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в короткострокове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення для комерційного використання у м. Могилів-Подільському по вул. Стависька, 40/45. Договір зареєстровано у відділі Держкомзему у м. Могилів-Подільському Вінницької області 30.09.2011року за № 051040004000027.

Рішенням виконавчого комітету Могилів-Подільської міської ради від 30.06.2011 року № 235 надано Могилів-Подільському районному споживчому товариству дозвіл на здійснення заходів з організації ринку по вул. Ставиській, 40/45.

Предметом даного судового розгляду є вимога про визнання недійсними договорів бронювання торгових місць у зв'язку з порушенням цими правочинами публічного порядку, а також вчиненням їх під впливом помилки, обману, насильства, у результаті зловмисної домовленості та під впливом тяжкої обставини.

Висновок судів попередніх інстанцій про відмову в позові про визнання спірних договорів недійсними обґрунтовано недоведеністю підстав, з якими закон пов'язує визнання правочинів недійсними та недоведеністю порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача на час звернення з позовом до суду.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно зі ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Як зазначено у п. 18 Постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 року № 9 правочинами, що порушують публічний порядок є правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); щодо відчуження викраденого майна; що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відхиляючи доводи позивача про неправомірність укладення відповідачем спірних договорів бронювання торгових місць та порушення публічного порядку у зв'язку з їх укладенням, суди обох інстанцій вірно зазначили, що Могилів-Подільське районне споживче товариство отримало від спільного підприємства "Районний ринок" основні засоби на ринку відповідно до актів приймання-передачі та передавального балансу і є правонаступником усіх прав і обов'язків цього ринку, що підтверджується статутом товариства та встановлено постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 26.09.2012 року у справі № 2а/0270/4151/12.

Могилів-Подільський ринок переданий споживчій кооперації як діючий цілісний майновий комплекс - ринок, відносно якого у подальшому приймались рішення виконкомом Могилів-Подільської міської ради.

У 1-му розділі Постанови Кабінету Міністрів України від 13.12.2001 року № 1662 "Про схвалення Концепції вдосконалення функціонування ринків з продажу продовольчих та непродовольчих товарів", зокрема, наведено визначення ринку, яким є створений в установленому порядку на відведеній земельній ділянці суб'єкт підприємницької діяльності або його відокремлений підрозділ, функціональними обов'язками якого є надання послуг та створення продавцям і покупцям належних умов для купівлі-продажу товарів за цінами, що складаються залежно від попиту і пропозиції.

На час укладення спірних договорів бронювання діяли Правила торгівлі на ринках, затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26 лютого 2002 року № 57/188/84/105, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 22 березня 2002 року за № 288/6576 (далі - Правила).

Відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Отже, положення зазначених Правил щодо створення ринків не можуть застосовуватись до ринків, які існували на час набрання ними чинності.

Відповідно до п. 2 зазначених Правил (в редакції, що діяла на момент укладення спірних договорів) ринок - це суб'єкт господарювання, створений на відведеній за рішенням місцевого органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування земельній ділянці і зареєстрований в установленому порядку, функціональними обов'язками якого є надання послуг та створення для продавців і покупців належних умов у процесі купівлі-продажу товарів за цінами, що складаються залежно від попиту і пропозицій.

При цьому, ринки як суб'єкти господарювання створюються в будь-якій організаційно-правовій формі і за діючими класифікаціями не виділяються, про що зазначено зокрема в Рішенні Конституційного Суду України від 11.11.2004 року № 16-рп/2004.

Отже, ринок діє у складі Могилів-Подільського районного споживчого товариства, і така діяльність ринку у складі районного споживчого товариства не суперечить законодавству, а наведені рішення Могилів-Подільської міської ради, її виконавчого органу та договори оренди земельної ділянки під ринком не скасовані, не визнані недійсними та є чинними.

Придбання позивачем кіосків у інших осіб та укладення договорів з комунальними підприємствами "Фінансист" і "Шляховик" та СП "Райринок" не призвело до набуття позивачем права користування земельною ділянкою під кіосками та не спростовує права відповідача на укладення договорів бронювання.

Виходячи з наведених обставин суди обох інстанцій дійшли вірного висновку про те, що відповідач мав право укладати спірні договори бронювання торгових місць з позивачем, а тому підстав для визнання їх недійсними у зв'язку з суперечністю законодавству і порушенням публічного порядку не вбачається.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

За ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

У відповідності з ч. 1 ст. 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

За змістом ч. 1 ст. 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Частиною 1 ст. 233 ЦК України визначено, що правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Разом з цим, у п.п. 3.9, 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 року № 11 зазначено, що за змістом статті 229 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним.

Під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною правочину предмета чи інших істотних умов останнього, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що правочин не було б вчинено. Помилка повинна мати істотне значення, зачіпати природу правочину або такі якості його предмета, які значно знижують можливість його використання за призначенням. При цьому істотною вважається така помилка, наслідки якої неможливо усунути або їх усунення вимагає значних витрат від особи, що помилилася, - з урахуванням її майнового становища, характеру діяльності тощо. Обставини, з приводу яких помилилася особа, мають бути наявними на час вчинення правочину.

Обов'язок доведення відповідних обставин покладається на позивача.

Не вважається помилкою щодо якості продукції (товару, іншого майна) неможливість її використання або утруднення в її використанні, які сталися після виконання хоча б однією з сторін зобов'язань, що виникли з правочину, і не пов'язані з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка у мотивах правочину (тобто в обставинах, у зв'язку з якими особа вчиняє правочин) або незнання стороною правочину норм законодавства.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, ненадання технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі).

Під насильством розуміється фізичний або психологічний вплив на особу, представника сторони правочину або його близьких з метою спонукання його до вчинення правочину.

Зловмисна домовленість - це умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин. У визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не наявність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання. Наслідком такого визнання, крім загальних наслідків, визначених статтею 216 ЦК України, є виникнення у довірителя права вимагати від свого представника і другої сторони, зокрема, солідарного відшкодування збитків. При цьому представником не може вважатися орган юридичної особи, в тому числі її керівник, навіть якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи: представництво в даному разі визначається за правилами глави 17 названого Кодексу.

Ознаками правочину, що підпадає під дію статті 233 ЦК України, є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини (наприклад, під загрозою банкрутства) і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки, можливо, навіть з ініціативи самого позивача. Доведення того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або було б вчинено на інших умовах, покладається на позивача.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем не доведено фактів обману, насильства, зловмисної домовленості, існування тяжкої обставини чи помилки, тобто наявності правових підстав для застосування положень статей 229-233 ЦК України.

При цьому судами обох інстанцій правильно зазначено, що оспорювані договори припинили свою дію до звернення позивача з позовом до суду.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Виходячи з наведеного, суди обох інстанцій дали належну оцінку обставинам справи і, з урахуванням вимог застосованих норм права дійшли обґрунтованого висновку про відмову в позові у зв'язку з недоведеністю правових підстав за заявленими вимогами, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів.

За таких обставин, оскаржені судові рішення є законними й обґрунтованими, і тому підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

З огляду наведеного та керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 15.01.2014 року - без змін.

Головуючий суддя Є.Борденюк

Судді І.Вовк

В.Харченко