Рішення

від 14.05.2014 по справі 910/15348/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/15348/13 14.05.14

За позовом Прокурора Деснянського району міста Києва

до 1) Київської міської ради

2) Приватного підприємства «Алькор Люкс»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю "Соцінвестбуд"

про визнання недійсним та скасування рішення Київської міської ради, визнання недійсним договору про внесення змін та доповнень до договору оренди земельної ділянки

Судді: Пригунова А.Б. (головуюча)

Марченко О.В.

Гулевець О.В.

Представники:

від прокуратури: Онуфрієнко А.О.

від відповідача 1: не з'явились

від відповідача 2: Мицик О.Ю.

від третьої особи: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Прокурор Деснянського району міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради та Приватного підприємства «Алькор Люкс» про визнання недійсним та скасування рішення Київської міської ради від 26.02.2010 р. № 386/3824 "Про внесення змін до договору земельної ділянки від 26.07.2007 р № 62-6-0014"; визнання недійсним договору про внесення змін та доповнень до договору земельної ділянки укладений між відповідачами 11.10.2010 р., який зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), про що зроблено запис від 08.11.2010 р за № 62-6-00562 у книзі записів державної реєстрації договорів; визнання відсутнім у Приватного підприємства «Алькор Люкс» права користування земельною ділянкою по проспекту Володимира Маяковського, 4 у Деснянському районі міста Києва, загальною площею 0, 3825 га, кадастровий номер 8000000000:62:004:0116, вартістю згідно нормативної грошової оцінки - 2 478 830, 07 грн.; заборону Приватному підприємству «Алькор Люкс» та будь-яким іншим особам вчиняти дії по підготовці до будівництва, будівництву будівель та споруд на земельній ділянці загальною площею 0, 3825 га, кадастровий номер 8000000000:62:004:0116, що розташована по проспекту Володимира Маяковського, 4 у Деснянському районі міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.08.2013 р. порушено провадження у даній справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 03.09.2013 р. за участю прокурора та представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Розпорядженням Керівника апарату Господарського суду міста Києва від 02.10.2013 р. призначено повторний автоматичний розподіл справи № 910/15348/13 та передано її на розгляд судді Пригуновій А.Б.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.10.2013 р. суддею Пригуновою А.Б. прийнято справу № 910/15348/13 та призначено до розгляду у судовому засіданні на 30.10.2013 р.

У процесі провадження у справі відповідач 2 подав відзив на позовну заяву, у якому частково проти позову заперечив, мотивуючи свої заперечення тим, що правовий зміст оспорюваного рішення фактично полягає у здійсненні заміни сторони договору оренди земельної ділянки від 26.07.2007 р № 62-6-0014 та внесення змін у договір шляхом викладення його у новій редакції, що, на думку відповідача 2, не суперечить чинному законодавству.

При цьому, відповідач 2 стверджує, що зміна сторони у зобов'язанні відбулась за наявності волевиявлення всіх учасників та у відповідності до норм Цивільного кодексу України, яким регулюються спірні правовідносини, а також просить визнати недійсним та скасувати п.п. 3, 4 рішення Київської міської ради № 386/3824 від 26.02.2010 р.

Розгляд справи переносився в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2013 р. призначено колегіальний розгляд даної справи.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 04.12.2013 р. визначено склад суду для подальшого розгляду справи № 910/15348/13 - Пригунова А.Б. (головуюча), Ломака В.С. та Любченко М.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2013 р. справу № 910/15348/13 призначено до розгляду у судовому засіданні на 22.01.2014 р.

Склад суду у даній справі змінювався.

Розпорядженням Виконуючого обов'язки Голови Господарського суду міста Києва від 07.04.2014 р. колегіальний склад суду у даній справі змінено наступним чином - Пригунова А.Б. (головуюча), Марченко О.В. та Гулевець О.В.

У даному судовому засіданні прокурор підтримав заявлені ним позовні вимоги.

Представник відповідача 2 заперечив проти позову.

Представники відповідача 1 та третьої особи на виклик суду не з'явились, про поважні причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками провадження у справі, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 14.05.2014 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників провадження у справі, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Київської міської ради № 391/448 від 21.12.2006 р. затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Соцінвестбуд" та передано останньому для будівництва, експлуатації та обслуговування торгівельно-офісного комплексу на пр. Володимира Маяковського, 4 у Деснянському районі міста Києва в оренду земельну ділянку площею 0, 38 га на 5 років за рахунок міських земель не наданих у власність чи користування.

18.07.2007 р. між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Соцінвестбуд" укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого Київська міська рада зобов'язалась передати, а відповідач - прийняти в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку площею 3 825 кв.м. на пр. Володимира Маяковського, 4 у Деснянському районі міста Києва на 5 років.

18.07.2007 р. договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстровано в реєстрі за реєстровим № 420.

26.07.2007 р. договір зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис у книзі записів державної реєстрації договорів за № 62-6-00414.

Рішенням Київської міської ради № 386/3824 від 26.02.2010 р. внесено зміни до договору від 26.07.2007 р. № 62-6-00414 оренди земельної ділянки на пр. Володимира Маяковського, 4 у Деснянському районі міста Києва, а саме: сторону по договору - Товариство з обмеженою відповідальністю "Соцінвестбуд" замінено на сторону - Приватне підприємство «Алькор Люкс» у зв'язку із заміною сторін у зобов'язанні, а також внесено зміни до договору в частині строку оренди та встановлено, що договір укладено на 10 років.

Приймаючи вищевказане рішення Київська міська рада виходила з норм ст. 9, 93 Земельного кодексу України, ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 604 Цивільного кодексу України, ст. 30, 33 Закону України «Про оренду землі», а також лист-звернення та згоду Товариства з обмеженою відповідальністю "Соцінвестбуд", про що зазначено в преамбулі вищевказаного рішення.

При цьому, в матеріалах справи міститься копія нотаріально посвідченої заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Соцінвестбуд" від 10.10.2010 р. про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 26.07.2007 р. № 62-6-00414, змінивши сторону за зобов'язаннями, що випливають із вказаного договору із Товариства з обмеженою відповідальністю "Соцінвестбуд" на Приватне підприємство «Алькор Люкс».

11.10.2010 р. між Київською міською радою та Приватним підприємством «Алькор Люкс» укладено договір про внесення змін до договору від 26.07.2007 р. № 62-6-00414 оренди земельної ділянки шляхом викладення договору оренди в певній редакції та визначено, що орендарем земельної ділянки на пр. Володимира Маяковського, 4 у Деснянському районі міста Києва є Приватне підприємство «Алькор Люкс»; термін оренди встановлено 10 років.

11.10.2010 р. договір про внесення змін до договору від 26.07.2007 р. № 62-6-00414 посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстровано в реєстрі за реєстровим № 814.

08.11.2010 р. договір про внесення змін до договору від 26.07.2007 р. № 62-6-00414 зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис у книзі записів державної реєстрації договорів за № 62-6-00562.

Відповідно до листа Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 057023-4199 від 01.03.2013 р. заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Соцінвестбуд" про відмову від договору оренди земельної ділянки на пр. Володимира Маяковського, 4 у Деснянському районі міста Києва не зареєстрована.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, прокурор стверджує, що рішення Київської міської ради № 386/3824 від 26.02.2010 р. про внесення змін до договору 26.07.2007 р. № 62-6-00414 не відповідає положенням чинного законодавства України, що регулюють порядок відведення земельних ділянок громадянами та юридичними особами із земель комунальної власності.

При цьому, прокурор зазначає, що оспорюване рішення та договір порушують право власності територіальної громади міста Києва на землю, а також інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель.

Нормативно обґрунтовуючи заявлені вимоги, прокурор посилається на норми ст. 152 Земельного кодексу України, ст. 21 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, якими передбачено, що рішення органу місцевого самоврядування у разі його невідповідності підлягає визнанню недійсним у судовому порядку.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України вставлено, що господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Статтею 12 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно положень ст. 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно зі ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

У відповідності до ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

До повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території положеннями ст. 9 Земельного кодексу України віднесено, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Частиною п'ятою статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах безпосередньо або через органи місцевого самоврядування можуть об'єднувати на договірних засадах на праві спільної власності об'єкти права комунальної власності, а також кошти місцевих бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій і створювати для цього відповідні органи і служби. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Статтею 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти в формі рішень.

Статтею 792 Цивільного кодексу України встановлено, що відносини щодо найму за (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Орендою землі, відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі» є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

За приписами ст.ст. 3, 4 Закону України «Про оренду землі» об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України «Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про оренду землі» зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін.

Стосовно посилань на норми ст. 604 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація), суд відзначає наступне.

Нормами ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції, яка була чинною на момент прийняття оспорюваного рішення) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Частиною 1 статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Тож, виходячи із системного аналізу вищенаведених норм, що регулюють земельні відносини, суд приходить до висновку, що обов'язковою передумовою отримання земельної ділянки фізичними та юридичними особами на умовах оренди є відповідне рішення органу місцевого самоврядування про передачу такої ділянки, прийняте на підставі технічної документації із землеустрою.

Тобто, виходячи із статусу землі в Україні, яка перебуває під особливою охороною держави Земельний кодекс України передбачає особливий порядок укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної та комунальної власності та погодження його істотних умов, порівняно із цивільними правовідносинами, що регулюються нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Зокрема, отримання юридичною особою земельної ділянки в оренду можливе у разі передачі такої ділянки органом місцевого самоврядування за відповідним рішенням безпосередньо юридичній особі.

В той же час, нормами земельного законодавства України не передбачено можливості розпорядження земельними ресурсами шляхом заміни орендодавця у вже існуючих договірних відносинах.

Крім того, суд відзначає, що земельна ділянка надається в оренду на певний строк, виходячи із граничних меж, встановлених законом, та визначається відповідним рішенням органу місцевого самоврядування, в той час як строк дії договору оренди відповідно до ст. 15 Закону України «Про оренду землі» є істотною умовою договору.

Статтею 604 Цивільного кодексу України, на яку міститься посилання в оспорюваному рішенні Київської міської ради, зобов'язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація). Новація не допускається щодо зобов'язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом. Новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором.

Тобто, вищевказана норма передбачає право сторін на заміну окремих умов зобов'язання стосовно предмету зобов'язання та способу його виконання, однак не передбачає можливості заміни сторони у зобов'язання в порядку наведеної норми.

Тож, враховуючи вищевикладені обставини, виходячи із норм чинного законодавства України, що регулює земельні відносини, суд дійшов висновку, що приймаючи рішення про заміну сторони договору оренди земельної ділянки - орендаря та зміну терміну дії договору оренди з 5 років на 10 років, Київська міська рада діяла з порушенням положень Земельного кодексу України та з перевищенням визначених законодавством повноважень у земельних відносинах.

За таких обставин, рішення Київської міської ради № 386/3824 від 26.02.2010 р. про внесення змін до договору 26.07.2007 р. № 62-6-00414 не відповідає положенням чинного законодавства України та прийнято з порушенням загального порядку розпорядження землями комунальної власності.

Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Варто звернути увагу, що на момент прийняття оспорюваного рішення, земельна ділянка на пр. Володимира Маяковського, 4 у Деснянському районі міста Києва перебувала в оренді у Товариства з обмеженою відповідальністю "Соцінвестбуд" на підставі рішення Київської міської ради № 391/448 від 21.12.2006 р. та договору оренди земельної ділянки від 26.07.2007 р. № 62-6-00414, а відтак - у випадку недійсності рішення Київської міської ради № 386/3824 від 26.02.2010 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Соцінвестбуд" набуває того обсягу прав, які існували у нього на момент прийняття оспорюваного рішення, зокрема, переважне право на укладення договору оренди на новий строк тощо.

В той же час суд відзначає, що відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

Статтею 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.

У відповідності до ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави. Обираючи форму представництва, передбачену частиною п'ятою цієї статті, прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави чи громадянина, обґрунтовує необхідність їх захисту.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999 р. представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.

Як зазначено Конституційним Судом України в рішенні № 18-рп/2004 від 01.12.2004 р., види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Для розуміння поняття "охоронюваний законом інтерес" важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів.

Поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Тож, приймаючи до уваги вищенаведене, суд погоджується з прокурором стосовно незаконності рішення Київської міської ради № 386/3824 від 26.02.2010 р. про внесення змін до договору від 26.07.2007 р. № 62-6-00414, однак у даному випадку не вбачається порушення прав та/або охоронюваних інтересів саме держави.

Тобто, фактично у даному випадку позов спрямований на захист інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю "Соцінвестбуд" - юридичної особи, яка відповідно до ст..80 Цивільного кодексу України наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю та може бути позивачем та відповідачем у суді.

Звернення ж прокурора до суду за захистом прав та інтересів юридичної особи приватного права нормами господарського процесуального законодавства України не передбачено.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, виходячи із заявлених прокурором вимог та наведених обставин, суд вважає вимоги прокурора про визнання недійсним та скасування рішення Київської міської ради від 26.02.2010 р. № 386/3824 "Про внесення змін до договору земельної ділянки від 26.07.2007 р № 62-6-0014" такими, що не спрямовані на захист інтересів держави та не відновлюють права територіальної громади міста Києва, як власника спірної земельної ділянки та відмовляє у задоволенні позову в цій частині.

Стосовно решти вимог суд відзначає, що такі вимоги Прокурора Деснянського району міста Києва є похідними від вимоги про визнання недійсним та скасування рішення Київської міської ради від 26.02.2010 р. № 386/3824 "Про внесення змін до договору земельної ділянки від 26.07.2007 р № 62-6-0014" та, відповідно не підлягають задоволенню судом.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених прокурором вимог із наведених ним підстав та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 19.05.2014 р.

Судді: Пригунова А.Б. (головуюча)

Марченко О. В.

Гулевець О.В.