Постанова

від 29.07.2014 по справі 910/15348/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" липня 2014 р. Справа№ 910/15348/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Тищенко О.В.

Тарасенко К.В.

секретар Бутакова О.Ю.

за участю представників:

від позивача - Давиденко О.В.

від відповідача-1 - не з'явився

від відповідача-2 - Мисик О.Ю.

від третьої особи - не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва

на рішення господарського суду міста Києва

від 14.05.2014 р. у справі №910/15348/13 (головуюча суддя Пригунова А.Б., судді: Марченко О.В., Гулевець О.В.)

за позовом прокурора Деснянського району міста Києва

до 1) Київської міської ради

2) Приватного підприємства "Алькор Люкс"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: Товариство з обмеженою відповідальністю "Соцінвестбуд"

про визнання недійсним та скасування рішення Київської міської ради, визнання недійсним договору про внесення змін та доповнень до договору оренди земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Деснянського району міста Києва звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради та Приватного підприємства "Алькор Люкс" про визнання недійсним та скасування рішення Київської міської ради від 26.02.2010 р. № 386/3824 "Про внесення змін до договору земельної ділянки від 26.07.2007 р № 62-6-0014"; визнання недійсним договору про внесення змін та доповнень до договору земельної ділянки укладений між відповідачами 11.10.2010 р., який зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), про що зроблено запис від 08.11.2010 р за № 62-6-00562 у книзі записів державної реєстрації договорів; визнання відсутнім у Приватного підприємства "Алькор Люкс" права користування земельною ділянкою по проспекту Володимира Маяковського, 4 у Деснянському районі міста Києва, загальною площею 0,3825 га, кадастровий номер 8000000000:62:004:0116, вартістю згідно нормативної грошової оцінки - 2478830,07 грн.

В обґрунтування позовних вимог, прокурор посилається на те, що рішення Київської міської ради № 386/3824 від 26.02.2010 р. про внесення змін до договору 26.07.2007 р. № 62-6-00414 не відповідає положенням чинного законодавства України, що регулюють порядок відведення земельних ділянок громадянами та юридичними особами із земель комунальної власності, Київською міською радою було порушено право власності територіальної громади міста Києва, а також інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів. Нормативно обґрунтовуючи заявлені вимоги, прокурор посилається на норми ст. 152 Земельного кодексу України, ст. 21 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, якими передбачено, що рішення органу місцевого самоврядування у разі його невідповідності підлягає визнанню недійсним у судовому порядку.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.08.2013 р. порушено провадження у даній справі та призначено її до розгляду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.09.2013 р. залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Товариство з обмеженою відповідальністю "Соцінвестбуд".

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.05.2014 р. у справі №910/15348/13 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що на момент прийняття Київською міською радою рішення №386/3824 від 26.02.2010 р. земельна ділянка вже перебувала в оренді у Товариства з обмеженою відповідальністю "Соцінвестбуд" на підставі рішення Київської міської ради №391/448 від 21.12.2006 р., яке є не скасованим та діючим станом на день розгляду справи та на підставі якого був укладений договір оренди земельної ділянки від 26.07.2007 р. №62-6-00414. Отже, на думку суду спірне рішення, хоча і прийняте з порушенням певних норм чинного законодавства, проте на момент його прийняття відповідачем-1 не порушено право власності на земельну ділянку держави, в інтересах якої може виступати прокурор у господарському процесі, адже на момент прийняття рішення земельна ділянка перебувала у користуванні на праві оренди у юридичної особи приватного права. Звернення ж прокурора до суду за захистом прав і інтересів юридичної особи приватного права нормами господарського процесуального законодавства України не передбачено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, заступник прокурора міста Києва звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 14.05.2014 р. у справі №910/15348/13 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду (у складі колегії суддів: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді Тищенко О.В., Зубець Л.П.) від 23.06.2014 р. прийнято апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва на рішення господарського суду міста Києва від 14.05.2014 р. у справі №910/15348/13 до провадження; розгляд апеляційної скарги призначено на 29.07.2014 року.

Розпорядженням заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 28.07.2014 р. змінено склад колегії суддів.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду (у складі колегії суддів: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді Тищенко О.В., Тарасенко К.В.) від 29.07.2014 р. апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва на рішення господарського суду міста Києва від 14.05.2014 р. у справі №910/15348/13 прийнято до провадження; розгляд апеляційної скарги призначено на 29.07.2014 року.

В судове засідання апеляційної інстанції представники відповідача-1, третьої особи не з'явилися.

Оскільки явка представників сторін, третьої особи, прокуратури у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін, прокуратури, третьої особи про місце, дату та час судового розгляду, апеляційний суд визнав можливим розглядати справу у відсутність представників відповідача-1, третьої особи.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник прокуратури підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив її задовольнити, рішення господарського суду міста Києва від 14.05.2014 р. у справі №910/15348/13 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив залишити її без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 14.05.2014 р. у справі №910/15348/13 залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників прокуратури, відповідача-2, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Рішенням Київської міської ради №391/448 від 21.12.2006 р. затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Соцінвестбуд" та передано останньому для будівництва, експлуатації та обслуговування торгівельно-офісного комплексу на пр. Володимира Маяковського, 4 у Деснянському районі міста Києва в оренду земельну ділянку площею 0, 38 га на 5 років за рахунок міських земель не наданих у власність чи користування.

18.07.2007 р. між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Соцінвестбуд" укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого Київська міська рада зобов'язалась передати, а відповідач - прийняти в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку площею 3 825 кв.м. на пр. Володимира Маяковського, 4 у Деснянському районі міста Києва на 5 років.

18.07.2007 р. договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. та зареєстровано в реєстрі за реєстровим №420.

26.07.2007 р. договір зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис у книзі записів державної реєстрації договорів за №62-6-00414.

Рішенням Київської міської ради №386/3824 від 26.02.2010 р. внесено зміни до договору від 26.07.2007 р. № 62-6-00414 оренди земельної ділянки на пр. Володимира Маяковського, 4 у Деснянському районі міста Києва, а саме: сторону по договору - Товариство з обмеженою відповідальністю "Соцінвестбуд" замінено на сторону - Приватне підприємство "Алькор Люкс" у зв'язку із заміною сторін у зобов'язанні, а також внесено зміни до договору в частині строку оренди та встановлено, що договір укладено на 10 років.

Приймаючи вищевказане рішення Київська міська рада виходила з норм ст. 9, 93 Земельного кодексу України, ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 604 Цивільного кодексу України, ст. 30, 33 Закону України "Про оренду землі", а також лист-звернення та згоду Товариства з обмеженою відповідальністю "Соцінвестбуд", про що зазначено в преамбулі вищевказаного рішення.

В матеріалах справи міститься копія нотаріально посвідченої заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Соцінвестбуд" від 10.10.2010 р. про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 26.07.2007 р. № 62-6-00414, змінивши сторону за зобов'язаннями, що випливають із вказаного договору із Товариства з обмеженою відповідальністю "Соцінвестбуд" на Приватне підприємство "Алькор Люкс".

11.10.2010 р. між Київською міською радою та Приватним підприємством "Алькор Люкс" укладено договір про внесення змін до договору від 26.07.2007 р. № 62-6-00414 оренди земельної ділянки шляхом викладення договору оренди в певній редакції та визначено, що орендарем земельної ділянки на пр. Володимира Маяковського, 4 у Деснянському районі міста Києва є Приватне підприємство "Алькор Люкс"; термін оренди встановлено 10 років.

11.10.2010 р. договір про внесення змін до договору від 26.07.2007 р. №62-6-00414 посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. та зареєстровано в реєстрі за реєстровим № 814.

08.11.2010 р. договір про внесення змін до договору від 26.07.2007 р. №62-6-00414 зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис у книзі записів державної реєстрації договорів за №62-6-00562.

Відповідно до листа Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 057023-4199 від 01.03.2013 р. заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Соцінвестбуд" про відмову від договору оренди земельної ділянки на пр. Володимира Маяковського, 4 у Деснянському районі міста Києва не зареєстрована.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України вставлено, що господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Статтею 12 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно положень ст. 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно зі ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

У відповідності до ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

До повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території положеннями ст. 9 Земельного кодексу України віднесено, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Частиною п'ятою статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах безпосередньо або через органи місцевого самоврядування можуть об'єднувати на договірних засадах на праві спільної власності об'єкти права комунальної власності, а також кошти місцевих бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій і створювати для цього відповідні органи і служби. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Статтею 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти в формі рішень.

Статтею 792 Цивільного кодексу України встановлено, що відносини щодо найму за (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Орендою землі, відповідно до ст. 1 Закону України "Про оренду землі" є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

За приписами ст.ст. 3, 4 Закону України "Про оренду землі" об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно зі ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України "Про оренду землі" зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін.

Стосовно посилань на норми ст. 604 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація), суд відзначає наступне.

Нормами ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції, яка була чинною на момент прийняття оспорюваного рішення) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Частиною 1 статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Отже, виходячи із системного аналізу вищенаведених норм, що регулюють земельні відносини, суд приходить до висновку, що обов'язковою передумовою отримання земельної ділянки фізичними та юридичними особами на умовах оренди є відповідне рішення органу місцевого самоврядування про передачу такої ділянки, прийняте на підставі технічної документації із землеустрою.

Земельний кодекс України передбачає особливий порядок укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної та комунальної власності та погодження його істотних умов, порівняно із цивільними правовідносинами, що регулюються нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Зокрема, отримання юридичною особою земельної ділянки в оренду можливе у разі передачі такої ділянки органом місцевого самоврядування за відповідним рішенням безпосередньо юридичній особі.

Нормами земельного законодавства України не передбачено можливості розпорядження земельними ресурсами шляхом заміни орендодавця у вже існуючих договірних відносинах.

Крім того, земельна ділянка надається в оренду на певний строк, виходячи із граничних меж, встановлених законом, та визначається відповідним рішенням органу місцевого самоврядування, в той час як строк дії договору оренди відповідно до ст. 15 Закону України "Про оренду землі" є істотною умовою договору.

Виходячи зі змісту ст. 604 Цивільного кодексу України, на яку міститься посилання в оспорюваному рішенні Київської міської ради, зобов'язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація). Новація не допускається щодо зобов'язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом. Новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором.

Тобто, вищевказана норма передбачає право сторін на заміну окремих умов зобов'язання стосовно предмету зобов'язання та способу його виконання, однак не передбачає можливості заміни сторони у зобов'язання в порядку наведеної норми.

Отже, враховуючи вищевикладені обставини, виходячи із норм чинного законодавства України, що регулює земельні відносини, господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що приймаючи рішення про заміну сторони договору оренди земельної ділянки - орендаря та зміну терміну дії договору оренди з 5 років на 10 років, Київська міська рада діяла з порушенням положень Земельного кодексу України та з перевищенням повноважень у земельних відносинах визначених законодавством.

Таким чином, рішення Київської міської ради № 386/3824 від 26.02.2010 р. про внесення змін до договору 26.07.2007 р. №62-6-00414 не відповідає положенням чинного законодавства України та прийнято з порушенням загального порядку розпорядження землями комунальної власності.

В оскаржуваному рішенні зазначено, що суд погоджується з прокурором стосовно незаконності рішення Київської міської ради № 386/3824 від 26.02.2010 р. про внесення змін до договору від 26.07.2007 р. № 62-6-00414, однак у даному випадку не вбачається порушення прав та/або охоронюваних інтересів саме держави.

При цьому суд посилався на те, що фактично у даному випадку позов спрямований на захист інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю "Соцінвестбуд" - юридичної особи, яка відповідно до ст. 80 Цивільного кодексу України наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю та може бути позивачем та відповідачем у суді. Звернення ж прокурора до суду за захистом прав та інтересів юридичної особи приватного права нормами господарського процесуального законодавства України не передбачено, в зв'язку з чим в позові прокурора Деснянського району міста Києва відмовлено.

Колегія суддів не погоджується з даним висновком місцевого господарського суду з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

Статтею 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.

У відповідності до ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави. Обираючи форму представництва, передбачену частиною п'ятою цієї статті, прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави чи громадянина, обґрунтовує необхідність їх захисту.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999 р. представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.

Як зазначено Конституційним Судом України в рішенні № 18-рп/2004 від 01.12.2004 р., види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Для розуміння поняття "охоронюваний законом інтерес" важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів.

Поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Позовна заява у вказаній справі подана прокурором на підставі ст. 121 Конституції України та ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» з метою захисту порушених інтересів держави.

Порушення державних інтересів у вказаній справі полягає у прийнятті органом місцевого самоврядування незаконного рішення щодо розпорядження землею, укладенні незаконного договору про внесення змін та доповнень до договору оренди землі, яка згідно зі ст. 14 Конституції України та ст. 1 Земельного кодексу України є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Також колегія суддів зазначає про те, що судом першої інстанції не враховано й те, що юридична особа ТОВ "Соцінвестбуд" є припиненою. Так, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців 27.12.2010 р. державним реєстратором виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради внесено запис за № 11191110018007737 про припинення ТОВ «Соцінвестбуд» в результаті ліквідації за рішенням засновників.

З огляду на викладене, враховуючи незаконність рішення Київської міської ради № 386/3824 від 26.02.2010 р. про внесення змін до договору від 26.07.2007 р. № 62-6-00414, враховуючи те, що позовні вимоги прокурора спрямовані на захист інтересів держави та відновлення права територіальної громади міста Києва як власника спірної земельної ділянки, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги прокурора щодо визнання недійсним та скасування рішення Київської міської ради від 26.02.2010 р. №386/3824 "Про внесення змін до договору земельної ділянки від 26.07.2007 р № 62-6-0014" є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи те, що договір про внесення змін та доповнень до договору земельної ділянки укладений між відповідачами 11.10.2010 р., який зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), про що зроблено запис від 08.11.2010 р за № 62-6-00562 у книзі записів державної реєстрації договорів, укладено на підставі рішення Київської міської ради №386/3824 від 26.02.2010 р. про внесення змін до договору від 26.07.2007 р. №62-6-00414, який визнано судом недійсним, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про визнання недійсним вказаного договору є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо заявлених прокурором позовних вимог про визнання відсутності у Приватного підприємства "Алькор Люкс" права користування земельною ділянкою по проспекту Володимира Маяковського, 4 у Деснянському районі міста Києва, плащею 0,3825 га, кадастровий номер 8000000000:62:004:0116, вартістю згідно нормативної грошової оцінки - 2478830,07 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, суд шляхом вчинення позовного провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до змісту ст. ст. 11, 15 Цивільного кодексу України цивільні права й обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист же цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Способи захисту цивільних прав та інтересів судом передбачені у статті 16 ЦК України.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Аналогічні положення містяться і в пункті 4 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України, де сказано, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення.

Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не любим, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Обраний прокурором у своїх позовних вимогах спосіб захисту (визнання відсутності у Приватного підприємства "Алькор Люкс" права користування земельною ділянкою) не відповідає передбаченим законодавствам способам захисту цивільних прав, у зв'язку з чим колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для захисту прав і законних інтересів держави обраним прокурором шляхом.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, вимоги прокурора про визнання відсутності у Приватного підприємства "Алькор Люкс" права користування земельною ділянкою по проспекту Володимира Маяковського, 4 у Деснянському районі міста Києва, плащею 0,3825 га, кадастровий номер 8000000000:62:004:0116, вартістю згідно нормативної грошової оцінки - 2478830,07 грн. не підлягають задоволенню, як такі, що не відповідають встановленим законом способам захисту порушених прав.

Відповідно до ч.1 ст.104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, крім того неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи, а тому рішення суду підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним та скасування рішення Київської міської ради від 26.02.2010 р. № 386/3824 "Про внесення змін до договору земельної ділянки від 26.07.2007 р № 62-6-0014"; визнання недійсним договору про внесення змін та доповнень до договору земельної ділянки укладений між відповідачами 11.10.2010 р., який зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), про що зроблено запис від 08.11.2010 р за № 62-6-00562 у книзі записів державної реєстрації договорів, з прийняттям в цій частині нового рішення про задоволення вказаних позовних вимог. В іншій частині рішення суду необхідно залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від рішення господарського суду міста Києва від 14.05.2014 р. у справі №910/15348/13 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним та скасування рішення Київської міської ради від 26.02.2010 р. № 386/3824 "Про внесення змін до договору земельної ділянки від 26.07.2007 р № 62-6-0014"; визнання недійсним договору про внесення змін та доповнень до договору земельної ділянки укладений між відповідачами 11.10.2010 р., який зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), про що зроблено запис від 08.11.2010 р за № 62-6-00562 у книзі записів державної реєстрації договорів.

Прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги заступника прокурора міста Києва щодо визнання недійсним та скасування рішення Київської міської ради від 26.02.2010 р. № 386/3824 "Про внесення змін до договору земельної ділянки від 26.07.2007 р № 62-6-0014"; визнання недійсним договору про внесення змін та доповнень до договору земельної ділянки укладений між відповідачами 11.10.2010 р., який зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), про що зроблено запис від 08.11.2010 р за № 62-6-00562 у книзі записів державної реєстрації договорів.

Визнати недійсним та скасувати рішення Київської міської ради від 26.02.2010 р. № 386/3824 "Про внесення змін до договору земельної ділянки від 26.07.2007 р №62-6-0014".

Визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень до договору земельної ділянки укладений між відповідачами 11.10.2010 р., який зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), про що зроблено запис від 08.11.2010 р за №62-6-00562 у книзі записів державної реєстрації договорів.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код ЄДРПОУ 22883141) в дохід Державного бюджету України судовий збір за розгляд позовної заяви в розмірі 573 (п'ятсот сімдесят три) грн. 50 коп., судовий збір за розгляд апеляційної скарги в розмірі 304 (триста чотири) грн. 50 коп.

Стягнути з Приватного підприємства "Алькор Люкс" (04086, м. Київ, вул. Ольжича, 14, код ЄДРПОУ 36469876) в дохід Державного бюджету України судовий збір за розгляд позовної заяви в розмірі 573 (п'ятсот сімдесят три) грн. 50 коп., судовий збір за розгляд апеляційної скарги в розмірі 304 (триста чотири) грн. 50 коп.

Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.

Матеріали справи №910/15348/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановлені законом порядку та строки.

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді О.В. Тищенко

К.В. Тарасенко