Постанова

від 02.10.2014 по справі 910/15348/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2014 року Справа № 910/15348/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. (доповідач) суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О. розглянувши матеріали касаційної скаргиПриватного підприємства "Алькор Люкс" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.07.14 у справі№910/15348/13 Господарського суду міста Києва за позовомПрокурора Деснянського району міста Києва до 1.Київської міської ради 2.Приватного підприємства "Алькор Люкс" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю "Соцінвестбуд" за участюЗаступника прокурора міста Києва провизнання недійсним та скасування рішення, визнання недійсним договору про внесення змін та доповнень до договору оренди земельної ділянки, визнання відсутнім права користування земельною ділянкою Ухвалою Вищого господарського суду України розгляд касаційної скарги призначено на 25.09.14. Ухвалою від цієї дати розгляд скарги відкладено на 02.10.14.

В судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Ключе Л.М. - прок. ГПУ, посв.

від відповідача -1: не з'явилися, проте належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги;

від відповідача -2: Мицик О.Ю. - за дов. від 01.11.13;

від третьої особи: не з'явилися, проте належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

Прокурором Деснянського району міста Києва у серпні 2013 року заявлений позов до Київської міської ради, Приватного підприємства "Алькор Люкс" про: 1) визнання недійсним та скасування рішення Київської міської ради від 26.02.10 № 386/3824 "Про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 26.07.07 № 62-6-0014"; 2) визнання недійсним договору про внесення змін та доповнень до договору оренди земельної ділянки від 11.10.10, укладеного між відповідачами; 3) визнання відсутнім у Приватного підприємства "Алькор Люкс" права користування земельною ділянкою на проспекті В. Маяковського, 4 у Деснянському районі міста Києва, загальною площею 0,3825га, кадастровий номер 8000000000:62:004:0116, вартістю згідно нормативної грошової оцінки - 2 478 830, 07 грн. Обґрунтовуючи свої вимоги прокурор вказував на те, що рішення Київської міської ради від 26.02.10 № 386/3824, яким змінено орендаря та термін дії договору оренди, не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки умовою передачі земельної ділянки в користування є прийняття радою позитивного рішення сесії, розробка проекту землеустрою, при цьому, заміна сторони у зобов'язанні не передбачена статтею 604 Цивільного кодексу України. Прокурор наголошував на тому, що оскаржуваним рішенням порушено інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів, однак, оскільки Державна інспекція сільського господарства України, яка створена для виконання функцій контролю за використанням і охороною земель не наділена законом повноваженнями на звернення до суду з позовами, прокурор заявляє цей позов в інтересах держави як позивач. Прокурор обґрунтовував свої вимоги приписами статей 1, 9, 93, 116, 123, 152 Земельного кодексу України, статей 16, 21, 203, 215, 216, 261, 267 Цивільного кодексу України, статей 20, 207 Господарського кодексу України, статей 30, 33 Закону України "Про оренду землі", статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в України".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.05.14, ухваленим у складі колегії суддів: Пригунова А.Б. - головуючого, Марченко О.В., Гулевець О.В., у задоволенні позовних вимог відмовлено. Суд першої інстанції вказав на те, що спірне рішення не відповідає положенням чинного законодавства та прийнято Київською міською радою з порушенням загального порядку розпорядження землями комунальної власності, тому визнав його таким, що не відповідає положенням чинного законодавства України. Однак, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог, виходячи з того, що на момент прийняття Київською міською радою спірного рішення земельна ділянка вже перебувала в оренді у Товариства з обмеженою відповідальністю "Соцінвестбуд" на підставі рішення Київської міської ради №391/448 від 21.12.06, яке є чинним, відтак на момент його прийняття міськрадою не порушено прав власності на земельну ділянку держави, в інтересах якої може виступати прокурор у господарському процесі. Відмовлено місцевим судом і у задоволенні позову про визнання недійсним договору та відсутність права користування земельною ділянкою, оскільки вони є похідними від вимоги про визнання недійсним та скасування спірного рішення ради.

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Іоннікової І.А. - головуючого, Тищенко О.В., Тарасенко К.В., постановою від 29.07.14, перевірене рішення у справі скасував в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним і скасування рішення Київської міської ради від 26.02.10 № 386/3824 та визнання недійсним договору від 11.10.10. В цій частині прийняв нове рішення про задоволення цих вимог. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про те, що спірне рішення прийнято Київською міською радою з порушенням вимог чинного законодавства. Водночас, суд апеляційної інстанції визнав помилковим висновок місцевого суду про те, що прокурор фактично звернувся за захистом прав третьої особи, адже позовні вимоги прокурора спрямовані на захист інтересів держави та відновлення права територіальної громади міста Києва як власника спірної земельної ділянки. Апеляційний суд вказав також на неврахування місцевим судом того, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Соцінвестбуд" є припиненим. В частині вимог прокурора про визнання відсутнім у Приватного підприємства "Алькор Люкс" права користування спірною земельною ділянкою, суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення у справі про відмову у задоволенні цієї вимоги, з огляду на невірно обраний прокурором спосіб захисту порушеного права.

Приватне підприємство "Алькор Люкс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову у справі скасувати, а рішення просить залишити в силі. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник, посилаючись на приписи статті 1 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16, 21 Цивільного кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України, статей 2, 26 Господарського процесуального кодексу України, не погоджується з висновком апеляційного суду про те, що позовні вимоги прокурора спрямовані на захист інтересів держави та відновлення права територіальної громади міста Києва, адже спірним рішенням не порушено прав та охоронюваних законом інтересів держави, в тому числі права власності територіальної громади міста Києва, оскільки на момент прийняття спірного рішення земельна ділянка вже була передана в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Соцінвестбуд" на підставі рішення Київської міської ради від 21.12.06 №391/448, яке не скасовано та є дійсним, і саме за цим рішенням земельна ділянка вибула з користування територіальної громади міста Києва. На думку скаржника, спірним рішенням могли бути порушені лише права Товариства з обмеженою відповідальністю "Соцінвестбуд", як орендаря, однак згідно з нотаріально посвідченою заявою від 10.10.10 останній надав згоду на внесення відповідних змін до договору. Окрім цього, скаржник посилаючись на приписи статей 188 Земельного кодексу України, статті 19 Конституції України, статті 4 Положення про Державну інспекцію сільського господарства України, яке затверджено Указом Президента України від 13.04.11 №459/2011, статей 6, 9 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" вказує на те, що цими нормами законодавства визначено повноваження державного органу при здійснені державного контролю за використанням і охороною земель та шляхи реалізації такого контролю, до яких не відноситься звернення до суду з вимогами про визнання недійсними договорів, окрім цього, спірне рішення та договір не позбавляє Державну інспекцію сільського господарства України можливості здійснювати свої функції контролюючого органу, відтак не порушує прав останнього. Водночас, скаржник вважає, що припинення діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Соцінвестбуд" в подальшому не може бути обставиною, з настанням якої у позивача автоматично виникає право на земельну ділянку, а відповідно до статті 396 Цивільного кодексу України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна.

Від Приватного підприємства "Алькор Люкс" також надійшли додаткові пояснення до касаційної скарги , в яких підприємство наголошує на порушенні апеляційним судом приписів статей 2, 29 Господарського процесуального кодексу України, оскільки апеляційний суд, вказавши на те, що позовні вимоги прокурора спрямовані на захист прав та інтересів територіальної громади, органу місцевого самоврядування, фактично замінив позивача у справі, що не передбачено процесуальним законодавством.

Від Прокуратури Деснянського району міста Києва, Київської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Соцінвестбуд" відзивів на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., і пояснення присутніх у судовому засіданні представників прокуратури та відповідача - 2, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога прокурора Деснянського району міста Києва до Київської міської ради, Приватного підприємства "Алькор Люкс" про: 1)визнання недійсним та скасування рішення Київської міської ради від 26.02.10 № 386/3824 "Про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 26.07.07 № 62-6-0014"; 2) визнання недійсним договору про внесення змін та доповнень до договору оренди земельної ділянки від 11.10.10, укладеного між відповідачами; 3) визнання відсутнім у Приватного підприємства "Алькор Люкс" права користування земельною ділянкою на проспекті В. Маяковського, 4 у Деснянському районі міста Києва, загальною площею 0,3825га, кадастровий номер 8000000000:62:004:0116, вартістю згідно нормативної грошової оцінки - 2 478 830, 07 грн. Право на судовий захист суб'єктивних прав, свобод та інтересів юридичних осіб, а також держави здійснюється шляхом звернення до суду з позовом, який у процесуальному розумінні є зверненням до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів і складається з двох елементів: предмету та підстави позову. Тобто, право на позов у матеріальному розумінні - це право позивача вимагати від суду задоволення позову. Вирішуючи спір по суті господарський суд повинен з'ясувати чи має право позивач звернутися до господарського суду з позовом, та, чи порушені його права відповідачем. При цьому, у разі звернення з позовом прокуратури, судам необхідно також, у кожному конкретному випадку, досліджувати наявність порушення матеріальних або інших інтересів держави та необхідність їх захисту. Приписами статті 21 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що сторонами у судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Позивачем є особа, яка має право вимоги, а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов'язання та є учасником спірного матеріального правовідношення, тобто, позивачем є особа на захист суб'єктивних прав якої порушено справу, а відповідачем - особа, яка за заявою позивача залучається судом до участі у справі для визначення підстав покладення на неї обов'язку щодо поновлення суб'єктивного права позивача. Статтею 2 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів; державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України; прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві. Отже, прокурор - це особливий суб'єкт судового процесу, участь у якому викликана необхідністю виконання конституційної функції представництва інтересів держави у випадках, передбачених законом. Порядок участі прокурора у розгляді справи визначений статтею 29 Господарського процесуального кодексу України, за приписами якої прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу , уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача . При зверненні прокурора з позовами на захист державних інтересів позивачами можуть бути осо би, що здійснюють розпорядчі функції щодо зе мель державної та комунальної власності, до них належать органи виконавчої влади та органи міс цевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у користування. Як убачається з матеріалів справи, звертаючись з даним позовом прокурор є позивачем у даній справі, оскільки Державна інспекція сільського господарства України, як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спір них правовідносинах, не має повноважень на звернення до суду з позовом, тому прокурор заявив даний позов самостійно. Між тим, скасовуючи рішення місцевого суду та частково задовольняючи позовні вимоги прокуратури, суд апеляційної інстанції вказав на те, що позов прокуратури у даній справі спрямований на захист інтересів територіальної громади міста Києва, тобто фактично судове рішення апеляційним судом ухвалено на користь Київської міської ради, оскільки саме міська рада, в силу приписів статей 10, 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" представляє інтереси територіальної громади, і є юридичною особою , котра наділена власними повноваженнями, в межах яких діє самостійно . За приписами процесуального законодавства судове рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом. Проте, постанова суду апеляційної інстанції цим вимогам не відповідає, оскільки прийнята з порушенням вимог процесуального законодавства. Зокрема, скасовуючи рішення Господарського суду міста Києва апеляційним судом помилково не враховано, що у разі подання позову в інтересах держави в особі Київської міської ради позивачем визначається, саме Київська міська рада, а не прокурор. Наведене порушення процесу спричинило прийняття помилкової постанови про скасування законного рішення у справі. Зокрема, Господарським судом міста Києва вірно визначено, що поданий прокурором позов в інтересах держави, в особі Державної інспекції сільського господарства України не підлягає задоволенню. Як убачається з матеріалів справи, судом першої інстанції правильно установлено, що позивачем у справі є прокурор, оскільки Державна інспекція сільського господарства України не має повноважень на звернення з позовами до суду. Відповідно до статті 36 1 Закону України "Про прокуратуру" підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави. Обираючи форму представництва, передбачену частиною п'ятою цієї статті, прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави чи громадянина, обґрунтовує необхідність їх захисту. Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.99 представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа, представник, на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи, довірителя, і виконує процесуальні дії у суді в її інтересах, набуваючи, змінюючи, припиняючи, для неї права та обов'язки. Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.04, види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою. Для розуміння поняття "охоронюваний законом інтерес" важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам. Проте, як установлено судом першої інстанції, даний позов прокурора спрямований на захист інтересів третьої особи у справі, втім звернення прокурора до суду за захистом прав та інтересів юридичної особи, приватного права нормами господарського процесуального законодавства України не передбачено. Виходячи з того, що судом першої інстанції не установлено порушень прав або охоронюваних законом інтересів держави в особі контролюючого органу - Державної інспекції сільського господарства України, і враховуючи подання позову прокурором в інтересах Київської міської ради, без звернення до суду з новим позовом, а замінено позивача на стадії апеляційного перегляду рішення у справі, в порушення приписів процесуального законодавства, рішення місцевого суду про відмову у задоволенні позовних вимог визнається правомірним. Відповідно до частини 1 статті 111 10 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування, зокрема, норм процесуального права, коли таке порушення призвело до ухвалення незаконного судового рішення. Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального законодавства підтверджуються матеріалами справи, а відтак касаційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення у справі. При цьому, колегія суддів відзначає, що апеляційна інстанція законно мотивувала відмову у задоволенні позову про визнання відсутнім у Приватного підприємства "Алькор Люкс" права користування земельною ділянкою, оскільки такий спосіб захисту не передбачений законом.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 8 , 111 9 , 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.07.14 у справі №910/15348/13 скасувати.

Рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.14 у цій справі залишити в силі.

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Алькор Люкс" задовольнити.

Головуючий суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

В.Швець