Рішення

від 26.05.2014 по справі 1522/26488/12

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 22-ц/785/4042/14

Номер справи місцевого суду: 1522/26488/12

Головуючий у першій інстанції Донцов Д.Ю.

Доповідач Журавльов О. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2014 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Журавльова О.Г.,

суддів: Оверіної О.В., Кравця Ю.І.,

при секретарі Счастлівцевої Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Жива Планета», ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Інспекція Державного архітектурно - будівельного контролю в Одеській області, Виконавчий комітет Одеської міської ради про визнання права власності на квартиру та усунення перешкод у користуванні нею, визнання договорів недійсними, за апеляційною скаргою представника товариства з обмеженою відповідальністю «Жива Планета» - Шевченко Максима Володимировича та ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2014 року,

встановила:

У березні 2008 року ОСОБА_3 звернулась до суду з вказаним позовом до відповідачів та з урахуванням уточнених позовних вимог просила ухвалити рішення, яким визнати за ОСОБА_3 право власності на чотирикімнатну дворівневу квартиру АДРЕСА_1; зобов'язати ТОВ «Жива Планета» та його представників, ОСОБА_4, ОСОБА_5 не перешкоджати ОСОБА_3 в здійсненні прав власника; визнати недійсним договір № 94/10 від 21.10.2004 року, укладений між ОСОБА_4 та ТОВ «Жива Планета» про пайову участь в будівництві, згідно якого ТОВ «Жива Планета» зобов'язалось передати ОСОБА_4 в натурі чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1; визнати недійсною угоду про заміну сторони за договором про пайову участь в будівництві багатоквартирного житлового будинку № 1 від 04.10.2007 року, укладену між ТОВ «Жива Планета», ОСОБА_4, ОСОБА_5 відносно чотирикімнатної квартири АДРЕСА_1, оскільки вони є фіктивними та були спрямовані на заволодіння її майном, посилаючись на те, що 08.12.2005 року між нею та товариством з обмеженою відповідальністю «Жива Планета» (далі - ТОВ «Жива планета») був укладений договір про пайову участь у будівництві багатоквартирного житлового будинку № 138/12, за умовами якого ОСОБА_3 як пайщик зобов'язалась здійснити внесок в пайове будівництво у вигляді грошових коштів (пай) у розмірі 252150,00 грн. за чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1 за умови єдиноразової сплати.

За умовами договору ТОВ «Жива планета» зобов'язалось власними силами та із залученням власних трудових ресурсів, механізмів, обладнання, а також пайових і позикових коштів юридичних та фізичних осіб завершити будівництво багатоквартирного житлового будинку у відповідності з проектом і вимогами ДБН, а також передати ОСОБА_3 в натурі чотирикімнатну квартиру проектною площею 123 кв.м. № 39 на десятому поверсі на двох рівнях в порядку виділення долі пайовика зі створеного сторонами за вказаним договором спільного майна. Договір укладено належним чином у простій письмовій формі, підписано сторонами та скріплено печаткою товариства.

08.12.2005 року ОСОБА_3 виконано зобов'язання за договором № 138/12 та сплачено на користь ТОВ «Жива планета» пайовий внесок в розмірі 252150,00 грн., що підтверджується квитанцією філії ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» в м. Одесі від 08.12.2005 року № 12462964.

Проте, ТОВ «Жива планета» свої зобов'язання за договором від 08.12.2005 року № 138/12 не виконало.

03.06.2008 року ТОВ «Жива планета» звернулось до суду із позовною заявою до ОСОБА_3 про визнання договору про пайову участь в будівництві багатоквартирного жилого будинку від 08.12.2005 року № 138/12 недійсним та неукладеним.

При розгляді справи від представника ТОВ «Жива планета» - Шевченко М.В. до суду була надана заява про відмову від вказаних позовних вимог.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2014 року провадження за зустрічною позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Жива планета» до ОСОБА_3 про визнання договору про пайову участь в будівництві багатоквартирного жилого будинку від 08.12.2005 року № 138/12 недійсним та неукладеним закрито.

Справа розглядалася неодноразово.

Останнім рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2014 року позовну заяву ОСОБА_3 було задоволено в повному обсязі.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на чотирикімнатну дворівневу квартиру АДРЕСА_1.

Зобов'язано ТОВ «Жива Планета» та його представників, ОСОБА_4, ОСОБА_5 не перешкоджати ОСОБА_3 в здійсненні прав власника.

Визнано недійсним договір № 94/10 від 21.10.2004 року, укладений між ОСОБА_4 та ТОВ «Жива Планета» про пайову участь в будівництві, згідно якого ТОВ «Жива Планета» зобов'язалось передати ОСОБА_4 в натурі чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1.

Визнано недійсною угоду про заміну сторони за договором про пайову участь в будівництві багатоквартирного житлового будинку № 1 від 04.10.2007 року, укладену між ТОВ «Жива Планета», ОСОБА_4, ОСОБА_5 відносно чотирикімнатної квартири АДРЕСА_1.

Зазначене рішення суду оскаржують в апеляційному порядку представник ТОВ «Жива Планета» - Шевченко М.В. та ОСОБА_4, ОСОБА_5

В скаргах з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про відмову позивачу у задоволенні позову.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог, доводів апеляційних скарг та заперечень на неї, судова колегія вважає, що апеляційні скарги підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 08.12.2005 року між ТОВ «Жива планета» (фірма), в особі директора Водовозова В.О. та ОСОБА_3 (пайовик) укладений договір № 138/12 про дольову участь в будівництві багатоквартирного житлового будинку, згідно із п. 1.1 якого сторони зобов'язались діяти для досягнення загальної господарської цілі: будівництва багатоквартирного жилого будинку за будівельною адресою: АДРЕСА_1, і введення в експлуатацію на підставі вказаного договору. Пайщик зобов'язався в якості внеску в дольову участь в будівництво внести грошовий внесок (пай) у розмірі 252150,00 грн. за чотирьохкімнатну квартиру № 39 на десятому поверсі у двох рівнях, за умови разової оплати.

При поетапній виплаті платежі проводяться у відповідності узгодженого сторонами графіку оплати (п. 3.1 договору).

Фірма в якості свого внеску в дольову участь зобов'язується власними силами та з притягненням власних трудових ресурсів, механізмів, обладнання, а також дольових і позикових коштів юридичних і фізичних осіб завершити будівництво багатоквартирного жилого будинку у відповідності з проектом і вимогами ДБН та передати пайовику чотирьохкімнатну квартиру проектною площею 123 кв.м. № 39, на десятому поверсі, у двох рівнях (доля пайщика) в натурі в порядку виділення долі пайщика зі створеного сторонами за даним договором спільного майна (п. 3.2 договору).

За умови виконання зобов'язання, передбаченого п. 3.1 договору, пайщик набуває право на пайову (дольову) участь в будівництві, а фірма втрачає право розпорядження вказаною часткою пайовика не інакше, як в інтересах та зі згоди пайовика (п. 3.7 договору).

Достатніми підставами для підтвердження права на пайову участь в будівництві вищевказаного об'єкту пайовиком є: даний договір, підписаний сторонами і скріплений печатками обох сторін (для юридичних осіб), та документи (платіжні, накладні та інші), що підтверджують внесення фірмі паю у повному обсязі у межах строку, вказаного в п. 3.1 договору (п. 3.8 договору).

За бажанням та з письмової заяви пайовика на стадії будівельних робіт в типовий проект можуть бути внесені зміни, що не суперечать нормам ДБН та узгоджені з проектною організацією, згідно укладеного договору про авторський нагляд з фірмою (п. 4.2 договору).

Даний договір діє з моменту його підписання та до виконання зобов'язань за договором кожною зі сторін, якщо він не був припинений достроково (п. 7.1 договору).

На виконання свої зобов'язань за договором № 138/12, ОСОБА_3 08.12.2005 року було в повному обсязі сплачено одноразово на користь ТОВ «Жива планета» пайовий внесок в розмірі 252150,00 грн., що підтверджується відповідною квитанцією.

Ухвалюючи рішення та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що договір про пайову участь в будівництві багатоквартирного будинку, а саме квартири № 39, між ОСОБА_3 та ТОВ »Жива планета» 08.12.2005 року за № 138/12 дійсно мав місце, а договір від 21.10.2004 року № 94/10 на ім'я ОСОБА_4 був виготовлений після укладеного ОСОБА_3 з ТОВ «Жива планета» договору та не був спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, а тому на підставі ч. 1 ст. 215, ч.ч. 1, 5 ст. 203, ст. ст. 228, 234 ЦК України є недійсним, що також тягне за собою недійсність угоди щодо заміну сторони за договором від 04.10.2007 року № 1, укладеного між ТОВ «Жива планета», ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Проте, погодитись з такими висновками районного суду колегія суддів не може, оскільки суд внаслідок порушення норм матеріального та процесуального права дійшов цього висновку без всебічного, повного й обґрунтованого з'ясування дійсних обставин справи, а надані докази по справі оцінені судом першої інстанції односторонньо.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпаними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.

Згідно із ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільній справи в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть учать у справі.

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Статтями 4, 10 та 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту.

Обравши способом захисту визнання правочину недійсним у зв'язку з його фіктивністю, позивач в силу ст. ст. 10, 60 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочином.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. Невиконання чи неналежне виконання угоди не може бути підставою для визнання її недійсною.

Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 09 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно врахувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Заявляючи вимоги про визнання договору № 94/10 від 21.10.2004 року, укладеного між ОСОБА_4 та ТОВ «Жива Планета» про пайову участь в будівництві, згідно якого ТОВ «Жива Планета» зобов'язалось передати ОСОБА_4 в натурі чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1, та договору про пайову участь в будівництві багатоквартирного житлового будинку № 1 від 04.10.2007 року, укладеного між ТОВ «Жива Планета», ОСОБА_4, ОСОБА_5 відносно чотирикімнатної квартири АДРЕСА_1, позивач вважаючи їх фіктивними посилалась на те, що зазначені договори не були спрямовані на реальне настання правових юридичних наслідків, обумовлених ними.

Проте, ОСОБА_3 не наведено правову та фактичну підставу недійсності укладеними сторонами правочину, не доведено обставин які саме свідчать про фіктивність умов договору № 94/10 від 21.10.2004 року, укладеного між ОСОБА_4 та ТОВ «Жива Планета» про пайову участь в будівництві та договору про пайову участь в будівництві багатоквартирного житлового будинку № 1 від 04.10.2007 року, укладеного між ТОВ «Жива Планета», ОСОБА_4, ОСОБА_5 відносно спірної квартири, оскільки в суді апеляційної інстанції встановлено, що доводи позивача ґрунтуються лише на припущеннях, сторонам зазначених правочинів були здійснено усі дії щодо укладання та виконання вказаних договорів, а матеріали справи не містять жодних достовірних, належних та допустимих доказів того, що сторони зазначених угод не мали наміру на реальне настання правових наслідків, а тому оспорюванні договори не може бути визнані фіктивними.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції у порушенні вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України на зазначене та вказані положення закону уваги не звернув, не встановив усіх обставин, які мають значення для вирішення справи, не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає до застосування, та не врахував, що не відповідність номеру договору не є підставою для визнання його недійсним.

Крім того, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про те, що договір № 94/10 від 21.10.2004 року між ОСОБА_4 та ТОВ «Жива Планета», був повністю змінений, та його право на житло було переведено на квартиру позивача, оскільки зазначений висновок районного суду спростовується матеріалами справи, так як установлено, що договір з ОСОБА_4 було укладено раніше, ніж договір з ОСОБА_3, який був належним чином оплачений ОСОБА_4 у повному обсязі, що підтверджується, всупереч твердженню позивача, оригіналами відповідних квитанції до прибуткових касових ордерів, тобто правовідносини між товариством та ОСОБА_4 виникли раніше, ніж між ТОВ «Жива Планета» та ОСОБА_3

Одночасно судова колегія звертає увагу, що в матеріалах справі взагалі відсутній оригінал договору № 138/12 від 08.12.2005 року про пайову участь у будівництві багатоквартирного житлового будинку між ОСОБА_3 та ТОВ «Жива планета». При цьому в мотивувальної частині судового рішення суд дійшов до висновку про дійсність саме укладеного 08.12.2005 року договору № 138/12 про пайову участь в будівництві багатоквартирного жилого будинку між «Жива Планета» та ОСОБА_3 Проте таких вимог позивач після уточнення позовних вимог не заявляла, тому суд в порушенні вимог ст. 11 ЦПК України (диспозитивність цивільного судочинства) вийшов за межі заявлених позивачем вимог.

Зазначені обставини мають значення для правильного вирішення справи і є складовою предмета доказування.

Згідно із ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 1 п. п. 3, 4 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є: невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Оскільки неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права призвело до неправильного вирішення спору, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову ОСОБА_3 у задоволені позову.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 304, 305, 307, 309 ч. 1 п.п. 3, 4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,

вирішила:

Апеляційні скарги представника товариства з обмеженою відповідальністю «Жива Планета» - Шевченко Максима Володимировича та ОСОБА_4, ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Жива Планета», ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області, Виконавчий комітет Одеської міської ради про визнання права власності на квартиру та усунення перешкод у користуванні нею, визнання договорів недійсними відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції з дня набрання ним законної сили.

Головуючий О.Г.Журавльов

Судді

О.В.Оверіна

Ю.І.Кравець